Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #20 за 16.05.2008 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#20 за 16.05.2008
ДРУГА СВ╤ТОВА В╤ЙНА - ОЧИМА ╥╥ СОЛДАТА
ВОЛОДИМИР КОРОЛЬ

СПОМИН ПРО В╤ЙНУ
╤М`Я НАШОГО АКТИВНОГО ДОПИСУВАЧА, ВЕТЕРАНА В╤ЙНИ ВОЛОДИМИРА МАКСИМОВИЧА КОРОЛЯ ВЖЕ ДОБРЕ В╤ДОМЕ ЧИТАЧАМ «КРИМСЬКО╥ СВ╤ТЛИЦ╤» ЗА ЙОГО ПУБЛ╤КАЦ╤ЯМИ ПРО ПЕРЕЖИТИЙ ГОЛОДОМОР 1932-33 рр., СТАЛ╤НСЬК╤ РЕПРЕС╤╥ 1937-38 рр. СВ╤ДЧЕННЯ ВЕТЕРАНА Ц╤НН╤ ДЛЯ НАС ТИМ, ЩО ВОНИ - ДОКУМЕНТАЛЬН╤, АВТОР РОЗПОВ╤ДА╢ ПРО ТЕ, ЩО СУДИЛОСЯ ПЕРЕЖИТИ САМОМУ. ПРОПОНУ╢МО ВАШ╤Й УВАЗ╤ СПОГАДИ В. М. КОРОЛЯ ПРО ДРУГУ СВ╤ТОВУ В╤ЙНУ: ЯКА ВОНА - ОЧИМА ╥╥ СОЛДАТА, УКРА╥НЦЯ, ПАТР╤ОТА...

 Оп╕р н╕мецьких в╕йськ на вс╕х трьох прибалт╕йських фронтах був адекватним нашому наступу. Н╕меччина розраховувала зберегти прибалт╕йськ╕ держави самост╕йними, але п╕д сво╖м впливом. На той час в Прибалтиц╕ було зосереджено 52 див╕з╕╖ Вермахту, були ще велик╕ в╕йськов╕ з’╓днання РВА (Рос╕йсько╖ визвольно╖ арм╕╖), п╕дрозд╕ли латиських в╕йськових частин добровольц╕в, а в л╕сах д╕яли загони «л╕сових месник╕в», або «л╕сових брат╕в»). В сукупност╕ це була велика в╕йськова потуга. Кр╕м цього, на Балт╕йському мор╕ був зад╕яний н╕мецький в╕йськово-морський флот. В╕дступаючи в Курлянд╕ю п╕д тиском Червоно╖ арм╕╖, н╕мецьк╕ в╕йська, для прикриття в╕дходу, залишали п╕дрозд╕ли РВА та латиських добровольц╕в, як╕ трималися до останнього патрона, знаючи, що рос╕йський полон для них р╕внозначний страшенн╕й мученицьк╕й смерт╕ в╕д жорстоких «смерш╕вських» катувань, в╕д кул╕ в потилицю або мотузки ката. Наочний приклад трапився на напрямку нашого 1323-го стр╕лецького полку. П╕д час наступу п╕дрозд╕ли наших стр╕лецьких батальйон╕в не могли голову п╕дняти в╕д щ╕льност╕ кулеметних черг, зазнавали великих втрат п╕д час атаки. Начальник штабу наказав нам, полковим розв╕дникам, «втихомирити» н╕мецьких кулеметник╕в.
╤ коли ми об╕йшли з нейтрально╖ смуги, п╕дповзли з тилу до окоп╕в противника, то побачили там одного кулеметника з трьома н╕мецькими станковими кулеметами, як╕ в╕н один обслуговував, та ще ц╕лий арсенал ящик╕в з патронами в стр╕чках. А ще побачили, що кулеметник був прикутий ланцюгом до кулемет╕в. З нами заговорив н╕мецькою мовою, в як╕й в╕дчувався рос╕йський акцент. Та коли ми пригрозили розстр╕лом на м╕сц╕, в╕н з╕знався, що рос╕янин, служив у Рос╕йськ╕й визвольн╕й арм╕╖, а н╕мц╕, в╕дступаючи, використовують ╖х заслоном на небезпечних напрямках, щоб самим в╕дступити та зайняти виг╕дну оборону на новому рубеж╕. Фактично, це були смертники.
 Воювали проти радянських в╕йськ, як уже згадував вище, на боц╕ н╕мц╕в латиськ╕ «л╕сов╕ брати», патр╕оти сво╓╖ кра╖ни. ╥м дуже не хот╕лося, щоб знову, як в 1940 роц╕, СРСР окупував ╖хню землю. Бо життя народ╕в Литви, Латв╕╖ та Естон╕╖ було незр╕внянно заможн╕шим, набагато кращим, н╕ж у громадян будь-яко╖ республ╕ки Союзу РСР. Нав╕ть у роки в╕йни (чому я безпосередн╕й очевидець, бо воював на територ╕ях вс╕х трьох держав) в господарствах литовц╕в були кон╕, корови, свин╕, в╕вц╕, птахоферми курей, гусей, ╕ндик╕в, у власност╕ були земля, луки.
 Хут╕рська система поселень, на необх╕дн╕й висот╕ над р╕внем моря, обер╕гала ╖хн╕ хати, господарськ╕ прим╕щення, земельн╕ д╕лянки, сади, скирти зернових культур в╕д повен╕, в╕д затоплення водою моря. У власност╕ громад хутор╕в були трактори, молотарки, с╕ножатки, прич╕пний с╕льськогосподарський ╕нвентар та ╕нша техн╕ка: були млини, ол╕йн╕, сепараторн╕ молочн╕ пункти, швейн╕ та взутт╓в╕ майстерн╕, хати-читальн╕, крамниц╕ – все, що було потр╕бно в господарствах. Селянським д╕тям була доступна осв╕та, культура - школи, б╕бл╕отеки.
 Зернов╕ культури в умовах хутор╕в с╕яли та збирали «толокою»: косили, в’язали в снопи, складали снопи в скирти на критих токах, збер╕гаючи в╕д дощ╕в до зими. А на початку зими, коли вс╕ ╕нш╕ роботи на власн╕й земл╕ - збирання картопл╕, буряк╕в, моркви, брукви - були зак╕нчен╕, тод╕ гуртом бралися за молотьбу, перетягуючи молотарку з двору в дв╕р, в╕д першого ╕ до останнього господарства. П╕сля зак╕нчення молотьби кожний господар пригощав ус╕х учасник╕в толоки (а брали участь вс╕ хуторяни, в╕д малого й до старшого) добротним об╕дом (вечерею) та домашн╕м пивом. Самогонку в той час прибалти не виготовляли й не пили; ще не занесли в ╖хн╓ життя п’янства, неробства, всесв╕тньов╕домого рос╕йського матюка; це були культурн╕ господар╕ сво╓╖ земл╕, сво╓╖ кра╖ни, яку вони любили, на яку працювали.
 Особливо жорстокими ╕ пам’ятними були бо╖ нашого 1323-го стр╕лецького полку п╕д Вайньодами, де були найб╕льш╕ наш╕ втрати. По дек╕лька раз╕в на день п╕д╕ймалися батальйони в атаку на ворога, та, не маючи п╕дтримки артилер╕╖, танк╕в, самох╕дних установок, ав╕ац╕╖, через суц╕льний вогонь з боку г╕тлер╕вц╕в зазнавали великих втрат солдат╕в, сержант╕в. Наш╕ атаки буквально захлиналися. Ввечер╕ ще раз спробували прорвати оборону противника, але знову ос╕чка. Мусили в╕дступати, а в╕дступаючи вже в темнот╕, залишили на нейтральн╕й сторон╕ важкопоранених червоноарм╕йц╕в, як╕ кричали до нас, благали про порятунок або щоб добили ╖х та не залишали в н╕мецький полон. Ц╕лу н╕ч, п╕д вогнем г╕тлер╕вц╕в, ми виносили поранених безпом╕чних солдат╕в, виносили мертвих, втрачаючи живих.
 П╕сля к╕лькаденного перепочинку, поповнення стр╕лецьких обезкровлених рот та батальйон╕в солдатами та бо╓припасами, знову готувалися до наступу. Нам, полковим розв╕дникам, та рот╕ автоматник╕в було наказано: в передсв╕танков╕й темнот╕ безшумно п╕дповзти до переднього краю н╕мецько╖ оборони, раптовими, навальними д╕ями прорвати ╖╖ хоча б в одному м╕сц╕; в прорив ввести нов╕ сили стр╕лецьких рот та батальйон╕в, цим розширити наступ див╕з╕╖. Це була так звана розв╕дка бо╓м. Ус╕м фронтовикам було в╕домо, що для розв╕дки бо╓м завжди використовували штрафн╕ роти або батальйони, бо в такому бою залишитися живим або непораненим, фактично, було неможливо. Штрафник╕в посилали на в╕рну смерть, а якщо дехто залишався пораненим, значить, спокутував кров’ю св╕й злочин. У наш╕й ситуац╕╖ за в╕дсутност╕ штрафник╕в (мабуть, вс╕х вибили) використали нас, в б╕льшост╕ сво╖й, юних червоноарм╕йц╕в, яких привезли п╕сля визволення територ╕╖ Укра╖ни, за те, що були в н╕мецьк╕й окупац╕╖. А у в╕йську накази не обговорюються, а виконуються. Тож, переповзши через нейтральну зону, непом╕тно за сигналом командира ми кинулися в атаку на окопи й транше╖ першо╖ смуги н╕мецько╖ оборони. Доб╕гши до окоп╕в, закидали гранатами та сл╕дом в╕дкрили автоматний вогонь на повне знищення н╕мц╕в, як╕ були в траншеях (ходах сполучення), в даному раз╕ про взяття в полон не було нав╕ть мови. Та в цю траг╕чну мить в╕дчув, як зл╕ва в╕д нашо╖ атаки «заговорив» н╕мецький кулемет ╕ як вогнем опекло л╕ву половину мо╓╖ поясниц╕, гаряча кров потекла по л╕в╕й ноз╕. Та в розпал╕ бою я, не зупиняючись н╕ на мить, разом з ╕ншими проб╕г ще дек╕лька крок╕в, щоб вскочити в н╕мецьку траншею, та в цю мить спереду вибухнув снаряд ╕ важкою хвилею ударило мене у грудну кл╕тку. Непритомн╕ючи, я неначе провалився в якийсь морок, в очах почорн╕ло, втратив слух, т╕ло обм’якло ╕ пам’ять зникла.
 До тями прийшов уже, як доставили в медсанбат. Нас, поранених та мертвих, п╕д╕брали уже п╕сля зак╕нчення бою, п╕сля прориву оборони. Бо прорив таки в╕дбувся, хоч ╕ з великими втратами. Наш 1323-й стр╕лецький полк разом з ╕ншими частинами 415-╖ стр╕лецько╖ див╕з╕╖ 61-╖ арм╕╖ погнали н╕мц╕в на зах╕д, до Балт╕йського моря. Нас, поранених, л╕кували спочатку в медсанбат╕, пот╕м переправили до шпиталю № 3292 61-╖ арм╕╖ Першого Прибалт╕йського фронту в м╕сто Шауляй. Це в╕дбулося 12 листопада 1944 року. В шпитал╕ п╕сля обстеження встановили д╕агноз: «Наскр╕зне кульове поранення л╕во╖ половини поясниц╕, загальна контуз╕я грудно╖ кл╕тини та голови, пошкодження легень, викривлення носоглотки та часткова втрата слуху». Наш шпиталь для консп╕рац╕╖ на мапах та дороговказах називався «Господарство Винокурова», за пр╕звищем начальника шпиталю.
 Два м╕сяц╕ в шпитал╕ л╕кували мо╖ рани: куля зачепила хребет, пошкодило нерви хребц╕в; л╕кували важк╕ бол╕ в грудн╕й кл╕тц╕, леген╕, пошкоджен╕ контуз╕╓ю, л╕кували носоглотку та вуха, важкий задушливий кашель, вид╕лення мокроти з кров’ю. Два м╕сяц╕ ятрили, не заживали гн╕йн╕ рани в╕д чиряк╕в-фурункул╕в, як╕ обс╕ли шию та с╕дниц╕. «Ремонтували» нас швидкими темпами, щоб знову повернути у стр╕й, на передн╕й край фронту, де оч╕куються все нов╕ й нов╕ бо╖, важк╕ фронтов╕ шляхи, нов╕ рани, контуз╕╖, а можливо, ╕ «к╕стлява з косою», до всього цього ми були готов╕.
 Шпиталь, де мене л╕кували, був розташований на околиц╕ литовського м╕ста Шауляй, у великих брезентових наметах-«хоромах», з дров’яним опаленням «буржуйками». «Спальний» корпус всередин╕ був облаштований двома рядами суц╕льного дерев’яного настилу. Посередин╕, м╕ж настилами, прох╕дна дор╕жка, земляна дол╕вка, встелена хвойним г╕ллям. Зам╕сть матрац╕в настелена солома, прикрита брезентами.
 Не подумайте, що ми, червоноарм╕йц╕, солдати в╕йни, лежали на л╕жках з б╕лосн╕жними простирадлами, вкривалися теплими пуховими ковдрами в п╕дод╕яльниках та пухових подушках. Нам таке диво нав╕ть у сн╕ не являлося. Ми й в домашн╕м злиденн╕м житт╕, будучи буд╕вничими соц╕ал╕зму, про так╕ багат╕ реч╕ нав╕ть не мр╕яли. В наметах було холодно та чадно в╕д «буржуйок», а пораненим, хворим солдатам треба було тепло. Поранен╕ вдень ╕ вноч╕ стогнали в╕д болю, нав╕ть ув╕ сн╕ викрикували «мамо!». Мешканц╕ намету пост╕йно прибували ╕ вибували - як на конве╓р╕: вмирали в╕д ран, важкопоранених вивозили, в╕дправляли в тилов╕ евакогосп╕тал╕. Тих, хто видужав, маршов╕ роти на фронт в╕дправляли, а з передово╖ вдень ╕ вноч╕ привозили на л╕кування нових поранених. Позитивним було одне: в шпитал╕ нас позбавили вошей, як╕ в фронтових умовах за╖дали солдата. Нас постригли наголо, обмазали т╕ло смердючою маззю, обмили т╕ло в╕д засохло╖ кров╕, дез╕нф╕кували ╕ випрали штани та г╕мнастерки, всю б╕лизну обробили парою високо╖ температури.
 Життя солдата в умовах польового шпиталю мало чим в╕др╕знялося в╕д перебування на передньому кра╖ фронту. Шпиталь 61-╖ арм╕╖ був у прифронтов╕й смуз╕ Першого Прибалт╕йського фронту, в так званому «м╕шку», ширина якого була 9 к╕лометр╕в, довжина – аж до самого Балт╕йського моря. М╕сто пост╕йно обстр╕лювали г╕тлер╕вц╕, л╕таки методично скидали бомби, артилер╕я обстр╕лювала з трьох стор╕н, нав╕ть з в╕йськових корабл╕в. Н╕мецьк╕ л╕таки скидали бомби нав╕ть на шпитал╕, не визнаючи м╕жнародно╖ конвенц╕╖ «Червоного Хреста». В центр╕ Шауляя бомба влучила в один ╕з наших шпитал╕в, загинуло багато поранених та медперсоналу.
 Шпитальний ранок завжди починався з м╕ряння температури, перев’язок, укол╕в. Основн╕ л╕ки – йод, марля, нож╕вка для в╕дпилювання гангренозних к╕нц╕вок. В намет╕ пов╕тря було важке в╕д еф╕рного наркозу, йоду, загниваючих ран, випорожнень лежачих поранених, чаду в╕д «буржуйки». Ми просто задихалися в╕д безперервного кашлю, головними л╕ками в╕д якого були тютюнов╕ цигарки.
 На сн╕данок – пост╕йна перлова каша. Годувати починали десь о 9-й годин╕ ранку, годували й розносили ╖жу сан╕тарки й медсестри, допомагали ╖м нав╕ть л╕кар╕. Доки до к╕нця настилу погодують лежачих солдат╕в сн╕данком, а з початку вже роздають об╕д. Така безк╕нечна круговерть.
 Шпиталь наш арм╕йський, тому зг╕дно з нарком╕вською нормою кожного дня давали по 100 грам╕в «трич╕» розбавленого водою спирту. Старш╕ в╕ком солдати випивали сво╖ сто грам╕в та ще й прикупляли в непитущих за пайку хл╕б, за кашу, суп, цукор ╕ т. д. – ╖хн╕ сто грам╕в. Ми, 18-р╕чн╕ (м╕сяць тому мен╕ виповнилося в╕с╕мнадцять!) привчалися до алкоголю. Не цуралися ста грам╕в ще й тому, що в╕д цих «л╕к╕в» л╕пше ставало на душ╕ та не так сильно бол╕ли рани наш╕, та й краще засинали.
 Не краще в шпитал╕ було й л╕карям, х╕рургам, медичним сестрам, сан╕таркам. Для них, як ╕ для нас, тут в шпитал╕ було справжн╓ пекло. Дн╕ ╕ ноч╕ одне й те саме: поранен╕ солдати й пост╕йно кров людська. Н╕ нормального сну, ан╕ хоч на годину-другу в╕дпочинку вони не мали. Свою ратну працю б╕ля кожного пораненого виконували мовчки, стиснувши зуби, боячись впасти в╕д утоми та кров╕. ╤нод╕ ╖х просто виносили з операц╕йно╖ на носилках на св╕же пов╕тря, на в╕дпочинок. Зам╕нити кожного л╕каря, х╕рурга, як солдата на в╕йн╕, не було ким. Поранених багато – л╕кар╕в обмаль. Н╕хто не рахував, ск╕льки житт╕в зберегли ц╕ посл╕довники Г╕ппократа, а не рахували тому, що п╕дл╕кованих знову кидали в горнило безглуздо╖ бойн╕, забувши, що ц╕ створ╕ння – люди.
До нас, червоноарм╕йц╕в, як╕ л╕кувалися в шпитал╕ 3292 в м. Шауля╖, м╕сцев╕ жител╕ ставилися не вороже, б╕льше того, з╕ сп╕вчуттям та повагою, знаючи, що ми прийшли на ╖хню землю не по сво╖й вол╕. В╕дв╕дували нас в наметах, допомагали продуктами харчування, овочами, тютюном, запрошували до сво╖х дом╕вок на хутори, щоб ми ознайомилися з ╖хн╕м життям та господарюванням у власних садибах, б╕ля власно╖ земл╕, а не в колгоспах; щоб подивилися, як вони молотять зернов╕ культури - не вл╕тку, в жнива, а взимку, в морози, та ще й «толокою».

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #20 за 16.05.2008 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5899

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков