Версiя для друку Обговорити в форумi

 Галина Павлівна Куссі, учителька математики Керченської загальноосвітньої школи І - ІІІ ступенів № 12, народилася в грізному 1942 році в грузинському місті Поті, у сім’ї військовослужбовця. Батько, Павло Андрійович Куля, воював на фронтах війни, захищав Кавказ, визволяв Крим, а мати, Надія Петрівна, залишилась одна з чотирма дітьми. Голод, холод, страх і сльози - всього зазнала з дитинства. Мабуть, тому так хотілося завжди радості спілкування, щастя в родині, бачити всіх здоровими і веселими.
 Важкими були і післявоєнні роки, коли переїхали жити до бабусі в с. Ельтиген поблизу Керчі. Бабуся Ксенія будила їх з братом о 5-й ранку, бо треба було пішки йти в Аршинцеве по хліб. Купували на 3 - 4 дні і поверталися назад. Потім ходили в поле збирати хмиз, бадилля, аби протопити піч та зварити їсти. Діти носили з криниці воду, ловили в морі рачків і крабів, щоб вижити у ті голодні роки.
 Мабуть, саме з років дитинства винесла вона любов до життя, до людей, до дітей. Її заповітною мрією було стати вчителькою.
 Галині Павлівні уже за 60. Але, як і в молоді літа, щоранку спішить до школи, на уроки. Там чекають на неї допитливі оченята дітей.
* * *
 У 1965 році після закінчення Сімферопольського педінституту та року роботи в місті Феодосії приїхала Галина Павлівна в Керч. Влаштувалася на посаду вчителя математики у школу
№ 3. Директор Леонід Соломонович Нодель порадив відвідати декілька уроків досвідчених педагогів, а потім дати свій урок. Це був урок алгебри в 10-му класі. Він запам’ятався Галині Павлівні на все життя. Тоді директор сказав:
 - Учителем ти будеш!
 А ще талант педагога запримітила в ній перша вчителька. Це було у 1949 році, коли Галя пішла в перший клас. Вона часто була помічницею Ганни Василівни, сідала за учительський стіл і з насолодою слухала відповіді учнів.
 Галя любила вчитися, була відмінницею, старостою класу.
* * *
 І ось уже 42 роки вона - учитель! Як багато дітей навчила розв’язувати задачі з алгебри, геометрії. А ще - бути людьми вихованими, чемними, поважати інших. Адже, якщо кожний буде творити добро, любити ближніх своїх, то і не буде зла.
 Галина Павлівна досі не може забути роки, як була класним керівником, як ходила з учнями в походи, згадує пісні і намети, і довірливі обличчя дітей, що після таких поїздок ставали ще ріднішими і ближчими. І за всі ці роки ніколи не замислювалася над тим, кому з дітей допомогла обрати професію. Хоча сама до цих пір пам’ятає свого класного керівника Азу Донівну Нейман, викладача російської мови та літератури школи № 3.
 Про те, для скількох вона сама стала «провідною зорею», Г. П. Куссі за думалася тільки після запрошення в Київ, на конференцію «Соросівських учителів». Такі ж листи отримали всього чотири керченських педагоги і довго не могли зрозуміти, за які досягнення, адже ні в яких конкурсах участі не брали.
 Пізніше з’ясувалося, що кращих викладачів «відбирали» за рекомендаціями випускників, що стали викладачами шкіл, ВНЗ. Свій голос за вчителя повинні були віддати не менше 10 чоловік.
 Із тих випускників, яких Галина Павлівна вчила, вона нарахувала сім математиків. Двоє з них працюють поряд із наставником. Хто ще голосував за неї, залишилось таємницею. Та це ще раз підтверджує: праця вчителя – не така вже й невдячна. Була Г. П. Куссі і делегатом V з’їзду вчителів України, на якому розглядалися питання роботи сучасної школи.
 І, мабуть, не варто запитувати Галину Павлівну про те, що тримає її в школі при такій мізерній зарплаті і надзвичайно великому моральному і фізичному навантаженні, тому що все одно відповість: «Любов до своєї роботи».
 А результати праці педагога - у його учнях, в їх професіоналізмі і людяності.
 - Ви щаслива людина? - запитала я у Галини Павлівни.
 - У житті в мене все збувалося, про що мріяла і чого досягала трудом, - відповіла вона. - Шкода тільки, що роки летять і колись треба буде залишити школу...
* * *
 Галину Павлівну Куссі знають багато мешканців нашого міста, бо працювала в кількох школах Керчі, має великий педагогічний стаж. Довгий час була заступником директора по навчальній роботі школи № 12, а згодом директором.
 У 1981 році нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. У цьому ж році родина Куссі отримала квартиру в районі школи № 12 і Галина Павлівна перейшла працювати сюди. Перебуваючи у відпустці, щодня приходила на будівництво нової школи. Разом з майбутніми колегами мила вікна, прибирала в класах, носила дошки для підлоги.
 Усі хотіли, щоб нова ошатна школа стала найкращою у місті. Біля школи посадили вишневий сад, десятки кущів троянд, клени.
 І ось через півроку виповниться 25 літ, як працює Галина Павлівна у школі № 12. Стільки ж буде і школі - чверть віку!
 Відмінник освіти України, учитель вищої категорії, учитель-методист, орденоносець, лауреат Соросівської премії. Так поцінована праця Г. П. Куссі.
* * *
 Про небайдужість Галини Павлівни свідчить те, що, будучи за фахом математиком, вона настільки захоплювалася українською мовою, літературою, що, кажучи словами Тараса Шевченка, стояла «на сторожі слова», сприяла зростанню авторитету української мови. У ті часи в школах Криму українська мова вважалася необов’язковим предметом, і діти вивчали її за бажанням. Галина Павлівна разом з учителями-словесниками проводила бесіди з учнями і їхніми батьками, заохочувала школярів до вивчення співучої, барвистої української мови. Вона й сама дуже любила слухати вірші й пісні у виконанні своїх учнів. Уроки-конкурси, уроки-концерти стали шкільною традицією. Учні одного з класів готували літературно-музичну композицію, виступали у себе на уроці, а потім проводили урок-концерт у декількох інших класах. Це було святом для юних самодіяльних артистів, бо на них чекали, їх з цікавістю слухали, їм аплодували. А ще такі уроки проводилися в актовому залі, де збиралися відразу по декілька класів...
 Галина Павлівна часто нагадувала школярам слова Великого Кобзаря:
 «Учітесь, читайте...»
* * *

 Клени, клени, клени...
 25 літ тому посадили їх учителі при вході в школу. Щодня привітно хитають вони гілочками, вітаючи всіх, хто приходить сюди. Шумлять зеленим віттям, зверху поглядаючи на школярів: «А ну, чи всі вивчили уроки? Чи, бува, не накоїли чогось?» Бо було колись... На одному з суботників, пригадує Галина Павлівна, декілька хлопчаків-п’ятикласників залізли на молоде дерево і наламали гілочок, що тільки розпустились зеленими листочками. Хотіли букети своїй вчительці подарувати. Та тільки засмутили її, бо клен виглядав таким поламаним, негарним і нещасним. А тепер он які крислаті, розкішні та високі стоять врівень зі школою.
 Я дивлюся на клени, вслухаюся в шепіт їхнього листя, і в пам’яті зринають рядки поета, який написав наче і про мою бабусю:
 А дні біжать, немов стрімка вода,
 Шепочуть листям біля школи клени...
 Увесь свій вік вам, діти, віддала!
 Оце й усе, що лишиться від мене.
 Наталя КОЗОРЄЗ,
учениця ЗОШ № 12 м. Керчі.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #21 за 23.05.2008 > Тема ""Будьмо!""