Версiя для друку Обговорити в форумi

МАРИНА ШАЙТАНЮК
Студентка 1-го курсу факультету фінансів і кредиту ТНУ імені В. І. Вернадського, м. Сімферополь.

ТЕМРЯВА
Навколо темрява, холодна ніч,
дощить,
Моє лице вмивають льодяні
краплини.
Сиджу самотня я, не знаю,
що робить,
Щоб бути в його серці, бо загину...
Я знаю що я більше не твоя.
Безжальну кропиву хапаю в руки.
Займаю місце в серці вже не я.
Стискаючи стебло, терплю я муки.
Здійму у небо очі до зірок
Хай змиє дощ з лиця
солоні сльози.
Іди, іди, ІДИ з моїх думок!!!
Не йде... Тремтить все тіло
від морозу.

СПОГАДИ
Згадаю той весняний день.
У грудях серце танцює шалено.
Немає слів, віршів, пісень,
Що висловили б почуття,
які в мене.
Дивилась з любов’ю я в очі твої,
І ти цілував у садку мої пальці,
Нас в світі лиш двоє,
здавалось мені.
Приходив під вечір,
верталися вранці.
Твій голос, твій погляд
і твої вуста,
Від думки про тебе
як квітка тремтіла.
Казав, любов чиста твоя, мов вода.
Збрехав. Любов - пташка, бо вже
полетіла.

ТЯЖКО
Як боляче дивитись в твої очі,
 Як тяжко обіймати тебе знов,
Бо відчуваю серце, що тріпоче,
Бо бачу я в очах твоїх любов.
Я знаю, що не зможеш ти без мене.
Зламаю крила вщент, якщо піду.
І щастя, що струмує в твоїх венах,
Ніколи більше я не віднайду.
І я не знаю що мені робити,
Не розділю твоїх я почуттів.
Ми разом сміємося, немов діти,
Здається, ти знайшов те, що хотів.
Та як сказати що це все скінчиться?
Як в серці не залишити рубці?
Не можу в очі твої я дивиться,
Наповнені любов’ю очі ці...

БУРЯ
Над селищем вирує чорна хмара
І білим спалахом висвітлює хати.
Здійнявся вітер, дід жене отару,
Але не зможе схову він знайти.
Пташки злетіли,
звір сховавсь у нору,
Безжальна буря зламує гілки,
Дерева ніби й не росли угору,
Звалив їх вітер, мов ті сірники.
Зайшовся дощ, та буря не вщухає,
Скло граду б’є по листю, по землі,
Чекають люди: сонце де? Немає...
Не видно навіть неба в тій імлі...
І думають: «За що нам Божа кара?».
Та раптом град послабшав,
зовсім щез,
Веселка враз з’явилась замість
хмари,
Та сонце кличе у блакить небес.
Прокинулась від сну жива природа.
Птахи тріпочуть пір’ячком своїм.
Змогли ми цю негоду побороти.
Не вернеться вже більше у наш дім.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #21 за 23.05.2008 > Тема ""Будьмо!""