"Кримська Свiтлиця" > #23 за 06.06.2008 > Тема "Душі криниця"
#23 за 06.06.2008
ДЛЯ ВАС, ЗАВЗЯТ╤ ЮНАКИ
ДЖЕРЕЛА У травн╕ – 64 роки в╕д дня написання в╕рша «Люб╕ть Укра╖ну» В. Сосюри. 27 кв╕тня 2008 р. минуло 104 роки в╕д дня смерт╕ Михайла Старицького - поета, який в╕д╕грав велику роль у творч╕й ╕ житт╓в╕й дол╕ Володимира Сосюри. Ц╕ визначн╕ д╕яч╕ укра╖нсько╖ культури жили в р╕зн╕ часи й творили за р╕зних сусп╕льних обставин, проте вони дуже близьк╕ за духом...
ДЛЯ ВАС, ЗАВЗЯТ╤ ЮНАКИ В. Сосюра був ще зовс╕м маленьким хлопчиком, коли М. Старицький завершував св╕й житт╓вий шлях. ╤ то був шлях дивовижно потужно╖ прац╕ поета, проза╖ка, драматурга, перекладача, видавця, орган╕затора укра╖нського театру, громадського д╕яча - прац╕, спрямовано╖ на одне: виховання, плекання ╕ гарантування нац╕онально╖ ╕де╖ укра╖нц╕в. Блискуче знання ╕стор╕╖ Укра╖ни, побуту, народних характер╕в дозволили йому в сво╖х творах говорити про укра╖нц╕в як про нац╕ю ╕ захищати ╖╖ в╕д рабства в к╕нц╕ XIX стол╕ття.
На прю! Без ляку ╕ знев╕ри За правду, волю, за наш край! Перелили вже бузув╕ри Скорботи чашу через край...
У час Укра╖нсько╖ революц╕╖ 1917 - 1920 рр., у пориваннях Укра╖ни до незалежност╕ ц╕ заклики М. Старицького н╕би здобули нове життя. В╕домо, що В. Сосюра добров╕льно записався у 3-й петлюр╕вський гайдамацький полк отамана Волоха. Вл╕тку 1919 р., як «нац╕онально св╕домий», в╕н потрапля╓ до петлюр╕всько╖ в╕йськово╖ школи. Школа називалася «юнацькою», слухач╕ - «юнаками». Навчально-виховний процес мав виразний нац╕онал-патр╕отичний характер. Дух укра╖нства в арм╕╖ та в школ╕ був вир╕шальним у формуванн╕ ╕дейно-сусп╕льних погляд╕в молодого Володимира. Коли арм╕╖ Укра╖нсько╖ Народно╖ Республ╕ки на фронт╕ стало скрутно, С. Петлюра наказав кинути проти червоних юнацьку школу. Юнаки зв╕льнили Проскур╕в, ╕ м╕сцева газета присвятила ╖м номер, де, зокрема, вм╕стила уривок ╕з в╕рша М. Старицького «До молод╕». В автоб╕ограф╕чному роман╕ «Третя Рота» В. Сосюра, згадуючи той час, циту╓ рядки, як╕ справили на нього незабутн╓ враження:
На вас, завзят╕ юнаки, Борц╕ за щастя Укра╖ни, Кладу найкращ╕╖ думки, Мо╖ спод╕ванки ╓дин╕. Най кат жене, а ви люб╕ть Свою окрадену родину! За не╖ сили до загину ╤ нав╕ть душу полож╕ть...
╤ чудно, коли я йшов у б╕й на червоних, то в мене н╕якого ентуз╕азму не було, а тут було щось на нього под╕бне...» Той ентуз╕азм, зрозум╕ло, викликався передус╕м патр╕отичним спрямуванням в╕рша. Щось душевно-трепетне не т╕льки вв╕йшло в серце В. Сосюри - воно поселилося там назавжди. Заклик М. Старицького до завзятц╕в-юнак╕в був сп╕взвучний нац╕онально-визвольн╕й ╕де╖ часу. За багато стол╕ть п╕днев╕льного ╕снування вона вперше об’╓днала укра╖нц╕в на боротьбу за власну незалежну соборну Укра╖ну. Було створено перший нац╕ональний уряд. Зароджувалися форми самоврядування. Незалежн╕сть Укра╖нсько╖ Республ╕ки захищали арм╕я ╕ численн╕ загони батьк╕в-отаман╕в майже в ус╕х рег╕онах Укра╖ни. Тим часом б╕льшовицька жовтнева революц╕я в Рос╕╖ поширювалася. В╕дбулася ╖╖ ескалац╕я ╕ в Укра╖ну. Укра╖нська революц╕я була придушена. В. Сосюра, який збро╓ю ╕ пером служив укра╖нськ╕й революц╕╖, пережив велику душевну кризу. Поет н╕би й змирився з цим, та водночас ще тривалий час жив у атмосфер╕ укра╖нського повстання ╕ бачив себе серед тих, хто п╕шов ланами («в╕тер мотав шлики»). ╤ хоч як╕ манлив╕ були комун╕вськ╕ гасла, а йому ввижалися «повстання зор╕ запашн╕», «повстанц╕в закв╕тчан╕ лани»... Вдруге «стр╕лися» поети п╕д час Друго╖ св╕тово╖ в╕йни 1941 - 1945 рр., коли знову постало питання: бути Укра╖н╕ чи не бути. Доля ╖╖ вир╕шувалася на двох фронтах: на фронт╕ бойових д╕й ╕ на фронт╕ м╕жнародно╖ пол╕тики. Стал╕н, Москва добре знали ситуац╕ю в Укра╖н╕ й довкола Укра╖ни. Вони боялися ╖╖. «Вождь народ╕в» виношу╓ плани дискредитац╕╖ укра╖нсько╖ нац╕╖. В╕н, схоже, «л╕пить» образ нац╕╖ зрадливо╖, занепало╖, другорядно╖. Пропагандистське в╕яло старанно роздмухувало антиукра╖нськ╕ настро╖. Щоб ефект «викриття» був доказов╕шим та конкретн╕шим, Москва в 1944 р. береться за всесв╕тньо в╕домого укра╖нця Олександра Довженка й розпина╓ його за нац╕онал╕зм, пом╕чений вождем у к╕носценар╕╖ «Укра╖на в огн╕», виводить митця з ус╕х орган╕в, де в╕н або головував, або був членом, забороня╓ друкувати його твори. В. Сосюра в цей час просува╓ться з фронтом по зв╕льнен╕й земл╕ Укра╖ни й рад╕╓, що в╕н у лавах звитяжц╕в. Усього через три м╕сяц╕ п╕сля пол╕тичного суду над Довженком в╕н пише в╕рш «Люб╕ть Укра╖ну», перейнятий зовс╕м не фронтовими враженнями. Ус╕м сво╖м ╕дейно-естетичним спрямуванням, духом ця поез╕я заперечу╓ наклепи на Укра╖ну, ╖╖ ╕стор╕ю, культуру, мову. Заперечу╓ занепад, зрадлив╕сть. Поет створив образ морально чисто╖, незаплямовано╖, дужо╖ Укра╖ни, заради яко╖ треба жити й боротися:
Юначе! Хай буде для не╖ тв╕й см╕х, ╤ сльози, ╕ все до загину... Не можна любити народ╕в других, Коли ти не любиш Вкра╖ну.
А Кремль продовжував с╕яти п╕дозри в «неблагонад╕йност╕» Укра╖ни. Жахлива репресивна машина набирала оберт╕в. Через м╕сяць п╕сля написання «Люб╕ть Укра╖ну» в Москв╕ з’явля╓ться варварський (╕накше назвати не можна) наказ № 007/42 в╕д 22 червня 1944 р. «Щодо Народного ком╕сар╕ату внутр╕шн╕х справ Союзу ╕ Народного ком╕сар╕ату оборони Союзу РСР», у наказов╕й частин╕ якого першим пунктом записано: «Выслать в отдаленные края Союза всех украинцев, проживающих под властью немецких оккупантов». Наказ п╕дписали народн╕ ком╕сари Л. Бер╕я ╕ маршал Г. Жуков. А ще через тиждень, 30 червня 1944 р., Володимир Миколайович Сосюра вийшов на трибуну письменницького пленуму й схвильовано, з горд╕стю за Укра╖ну заявив: «Цих людей, яких ми залишили тимчасово в лабетах кривавого фашизму, ми повинн╕ ремонтувати, повинн╕ любити ╖х ╕ жал╕ти». Н╕би читав поет та╓мний московський наказ ╕ хот╕в заперечити влад╕. 1948 р. в╕рш «Люб╕ть Укра╖ну» вже не друкують, його починають приск╕пливо «вивчати» в емдеб╕стських ╕нстанц╕ях. Як виявилося згодом, в органи безпеки над╕йшли лист╕вки ╕з Зах╕дно╖ Укра╖ни, де Укра╖нська Повстанська Арм╕я продовжувала запеклу боротьбу проти радянсько╖ влади. На них була видрукувана строфа з того самого в╕рша М. Старицького:
Най кат жене, а ви люб╕ть свою окрадену родину, за не╖ сили до загину ╕ нав╕ть душу полож╕ть...
Знаюч╕ «читач╕» з╕ставили ц╕ два в╕рш╕ - В. Сосюри ╕ М. Старицького - адже дуже вже близьк╕ вони були за ╕нтонац╕ями, духом, лексикою. Обидва поети зверталися до молод╕ з палким закликом в╕дстояти, захистити й утвердити Укра╖ну... В╕дтод╕ й почалася цин╕чна критика В. Сосюри за нац╕онал╕зм. З 1948 по 1956 рр. катували беззахисного поета за любов до Укра╖ни. А цив╕л╕зований св╕т дивувався з ц╕╓╖ ╕нкв╕зиц╕йно╖ акц╕╖... ╤ мовчав... Зв╕дки ж черпав сили-страждалець? Може, саме в свого духовного натхненника, М. Старицького, чи╖ слова запали в душу в ранн╕й юност╕, б╕льше того - стали дороговказом на все життя. В╕ктор КОСТЮЧЕНКО. м. Ки╖в
Михайло СТАРИЦЬКИЙ ДО МОЛОД╤ На вас, завзятц╕-юнаки, Борц╕ за щастя Укра╖ни, Кладу найкращ╕╖ думки, Мо╖ спод╕ванки ╓дин╕. В вас молода ще гра╓ кров, У вас в думках нема╓ бруду, Пала╓ в серц╕ ще любов До обездоленого люду… Не занехайте ж ви ╖╖, Не розгуб╕ть по св╕т╕ всу╓, Нехай вона ваш дух гарту╓ У чесн╕й, славн╕й боротьб╕! Бо стоголовий людський кат Люту╓-дужча╓ щоднини… Не можна тратить ╕ хвилини, Поки ще стогне темний брат. Поки живий, мерщ╕й нес╕ть Сл╕пому св╕тиво просв╕ти, ╤ в серце, смерт╕ю повите, Живу над╕ю закроп╕ть!
Вшануйте р╕дну його р╕ч, Назв╕ть без хитрост╕ сво╓ю, ╤ розжен╕те над землею Ви непрозору, глупу н╕ч… Хай кате жене, а ви люб╕ть Свою окрадену родину! За не╖ сили до загину ╤ нав╕ть душу полож╕ть. 1876.
1944 року в розпал найжахлив╕шо╖ з во╓н в ╕стор╕╖ людства, невдовз╕ п╕сля визволення столиц╕ Укра╖ни в╕д н╕мецьких загарбник╕в, поет Володимир Сосюра видрукував у газет╕ «Л╕тература ╕ мистецтво» св╕й знаменитий в╕рш «Люб╕ть Укра╖ну»: Володимир СОСЮРА * * * Люб╕ть Укра╖ну, як сонце, люб╕ть, Як в╕тер, ╕ трави, ╕ води, В годину щасливу, ╕ в радост╕ мить, Люб╕ть у годину негоди. Люб╕ть Укра╖ну у сн╕ й наяву, Вишневу свою Укра╖ну, Красу ╖╖, в╕чно живу ╕ нову, ╤ мову ╖╖ солов’╖ну. Без не╖ - н╕що ми, як порох ╕ дим, Розв╕яний в пол╕ в╕трами... Люб╕ть Укра╖ну вс╕м серцем сво╖м ╤ вс╕ма сво╖ми д╕лами. Для нас вона в св╕т╕ ╓дина, одна, Як оч╕ ╖╖ н╕жно-кар╕... Вона - у з╕рках, ╕ у вербах вона, ╤ в кожному серця удар╕, У кв╕тц╕ й пташин╕, в кривеньких тинах, У п╕сн╕ у кожн╕й, у дум╕, В дитяч╕й усм╕шц╕, в д╕вочих очах, ╤ в стяг╕в багряному шум╕... Як та купина, що горить - не згора, Живе у стежках, у д╕бровах, У зойках гудк╕в, ╕ у хвилях Дн╕пра, У хмарах отих пурпурових, В огн╕ канонад, що на зах╕д женуть Чужинц╕в в зелених мундирах, В багнетах, що в тьм╕ пробивають нам путь До весен, ╕ св╕тлих, ╕ щирих... Юначе! Хай буде для не╖ тв╕й см╕х, ╤ сльози, ╕ все до загину... Не можна любити народ╕в других, Коли ти не любиш Вкра╖ну.
"Кримська Свiтлиця" > #23 за 06.06.2008 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5987
|