Версiя для друку Обговорити в форумi

До 100-річчя від дня народження Степана ОЛІЙНИКА

Народився Степан Олійник у селі Пасицели Балтського району на Одещині, а в Левадівці Миколаївського району, куди перебралася його родина, навчався в місцевій школі та почав писати перші газетні замітки і вірші. Саме з цього села, як згодом писав С. Олійник в одному зі своїх ранніх віршів, він «пішки йшов у світлий храм літератури». А далі була семирічна школа імені Лесі Українки в Одесі, кооперативний технікум, педагогічний інститут, диплом якого майбутній класик українського гумору з чималими труднощами здобув у 1934 році. Річ у тому, що саме під час навчання в інституті, однієї ночі 1931 року, в студентському гуртожитку Степана Олійника заарештували і посадили до одеської в’язниці як «ворога народу» та «українського буржуазного націоналіста». Кримінал йому шили за те, що батько був розкуркулений і репресований, а сам Степан ходив на лекції у сорочці-вишиванці і писав вірші... українською мовою! Від тривалого ув’язнення, а можливо, й розстрілу, його врятував одеський поет-гуморист Володимир Іванович. Він, ризикуючи потрапити до лап НКВС, написав листа М. Калініну і зібрав під ним 200 підписів студентів на захист С. Олійника.
Згодом Степан Олійник перебрався до Києва, далі була робота під час війни в обласній газеті «Сталінградська правда», а по війні - в селянській газеті «Колгоспник України» (нині «Сільські вісті»). Він став знаним і шанованим поетом-сатириком, лауреатом Державної премії СРСР, двічі обирався до всесоюзної Верховної Ради. По собі талановитий письменник полишив щедру спадщину.
Богдан СУШИНСЬКИЙ.

ПЕС БАРБОС І ПОВЧАЛЬНИЙ «КРОС»
До озер, через луги,
Там, де верб зелені шати,
Йшли природи вороги –
Браконьєри-торбохвати.
Поспішали мимо плес
За Гаврилом-здоровилом.
Збоку біг цибатий пес,
Дресирований Гаврилом...
Що не крок - тріщить лоза.
Йдуть, нема на них холери!
Ось і озеро-краса.
І спинились браконьєри.
Підізвавши двох Микол,
Одігнавши пса рудого,
Дістає Гаврило тол
І дружкам говорить строго:
- Киньте к бісу цигарки
І замріть у цій хвилині,
Бо як бахне - на шматки
Рознесе вас по долині.
Прикріпив Гаврило Щур
Тол на палку-закидалку,
Підпалив бікфордів шнур
І жбурнув на воду палку.
Ліг на землю на живіт
І простяг тремтячі руки.
П’ять хвилин - і гримне світ!
І спливуть соми і щуки!
Але світ не без чудес
(Не забуть їм ту рибалку!):
Як уздрів служака пес,
Що хазяїн кинув палку, -
Гавкнув хрипло - і туди:
Діставати, як привчили!
Палку - в зуби... і з води
Пре до берега щосили!
Пре на них...
А шнур горить!
Торбохватам не до рибки:
Щур «ой боже!» верещить,
В двох Микол волосся дибки!
Двоє в майках і трусах,
Щур Гаврило в тілогрійці –
Чешуть так, що глянуть страх!
Хоч записуй в олімпійці!
Шнур згоря!
Сильніше «крос»!
Озирнуться торбохвати –
З вибухівкою Барбос
Наступа уже на п’яти!
Марафонську боротьбу
Тим скінчили браконьєри,
Що залізли на вербу
І притихли, мов тетері.
Під вербою став і пес.
Кинув тол й махнув ганяти...
Мить... і дим аж до небес!
Бахнув тол гучніш гармати!

«ПОВЕЧЕРЯЛИ ЧУДЕСНО»
Йшло їх троє на вечерю
В ресторан через бульвар.
Тільки ткнулися у двері,
А назустріч їм - швейцар!
Козирнув на знак пошани
І подав солідний глас:
- Вибачайте, громадяни,
Іноземців ждуть у нас!..
(Пояснив, що штат у залі
Жде-дріма з п’яти годин).
Тож прямуйте, хлопці,
далі - ресторан же не один.
В кухні пахнуть фрикаделі,
Віє запахом борщу,
А швейцар стоїть, мов скеля:
- Вибачайте, не пущу!..
Не вдалось умовить «варту»!
(Апетит же – аж трясе...)
І один... удавсь до жарту.
Прогундосив: - Ля франсе!
- Зрозуміло, зрозуміло! -
Страж молов на ту брехню.
«Ля франсе» - то інше діло:
Стіл дали, несуть меню...
Але як же замовляти?!
Рідна ж мова видасть все!
Варто трюк цей розгадати –
І за двері «ля франсе»!
Та і тут одним моментом
Жартівник придумав хід:
- Говоріть з чужим акцентом,
Псуйте мову на чім світ!..
- Що бажаєте, панове? –
Поклонився метрдотель.
Перший вставив до розмови:
- Люпім жарін картофель!
В метрдотеля -
Тьма припрошень:
- А ковбаски?
А «Дюрсо»?..
Другий кинув:
- Люпім ошень! –
Третій буркнув:
- Коросо!..
Борщ, і шніцель, і так далі...
Лиш замовили дружки –
І в порожнім світлім залі
Замигтіли фартушки.
Сам директор походжає,
Налива гостям «Дюрсо»,
Бо один же «ошень» знає,
Другий знає «коросо»!
Попоїли хлопці смачно,
Розплатилися за все.
А верткий директор, бачать,
«Книгу вражень» їм несе.
Повелися гості чесно.
Жартівник узяв перо:
«Повечеряли чудесно!..
Гриць, Олекса і Петро».
Троє
Штат обворожили -
На урок харчовикам:
Щоб усім отак служили,
Як оцим жартівникам.

ДОЗАСІДАВСЯ
Збори й збори...
Вісім днів –
Виступи, накачки...
Вже Василь аж очманів
Від тії сидячки.
Дочвалав у дім без сил.
Аж охляв він, схоже.
- Їсти будеш? - А Василь
І сказать не може.
- Будеш їсти, говори?.. –
Муж на те - ні звуку,
А, по звичці, догори
Піднімає руку.
Плащ, намоклий від дощу,
Туфлі зняв без стуку.
- Дать гарячого
борщу?..
- Знов підняв він руку.
- Є холодне, цілий таз,
Подавать і щуку?.. –
Голосує третій раз,
Підійнявши руку.
- А «Столичну» дать чи ні,
Ту, що на лимоні?.. –
І в одвіт Василь жоні
Плеще у долоні!
Степан ОЛІЙНИК.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #23 за 06.06.2008 > Тема "Смішного!"