Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4450)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4124)
Українці мої... (1659)
Резонанс (2120)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1847)
Крим - наш дім (1046)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (320)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (206)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПОЕЗ╤Я ╤ ПРОЗА НАШОГО ЖИТТЯ
Третя зб╕рка поез╕╖ - «╥╖ написала в╕йна»…


НЕ ХОДИ НА ЛИСУ ГОРУ…
Наш╕ традиц╕╖


КАРИКАТУРИ БАТЬКА Й ЖИВОПИС СИНА
Карикатури батька викривають агресивну пол╕тику Москви, показують, що вона ╓ загрозою для всього...


РОЗПУСКА╢ТЬСЯ Л╤ЩИНА
Наш╕ традиц╕╖


ЛЮТЬ, НАД╤Я, ЛЮБОВ
На початку широкомасштабного вторгнення рос╕йських в╕йськ подруга художниц╕ попрохала ╖╖...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #24 за 13.06.2008 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#24 за 13.06.2008
ТИГРОВА Л╤Л╤Я
Тамара КОСТЕЦЬКА

Л╕тература

НОВЕЛА

- Купуйте тигрову л╕л╕ю! Купуйте тигрову л╕л╕ю! Всього дв╕ гривн╕, а краси - на все л╕то... Л╕л╕я! Багатор╕чна тигрова л╕л╕я... - Ж╕нка вигукувала на весь пристанц╕йний базарчик, видно, треба було сп╕шити додому, а в не╖ залишалася непроданою т╕льки ця кв╕тка...
Я вир╕шила виручити ╖╖. Помаленьку беру це смугасте диво, в╕ддаю дв╕ гривн╕, дякую ╕ обережненько несу його на дачу. Воно, дебеле ╕ раде, що його нарешт╕ купили, а значить, скоро посадять, з м╕цним коренем, добряче обл╕пленим чорнющою землею, цв╕те соб╕ в мо╖й сумц╕ в пол╕етиленовому кульку, виглядаючи на св╕т божий к╕лькома веселими суцв╕ттями.
А сонце пражить над нами вже справд╕ по-л╕тньому. Придивляюся до цв╕ту ╕ думаю, що ж в╕н мен╕ нагаду╓? Оксамитна, пухнаста, золотисто-червоно-коричнево-жовта кв╕тка з ус╕м спектром в╕дт╕нк╕в ╕ переход╕в одного кольору в ╕нший цв╕те у мо╖й руц╕ як саме сонце, ╕ лише придивившись пильн╕ше, бачиш як╕сь аж хвороблив╕ кремов╕ смужки, що контрастують з ц╕╓ю розк╕шшю. А ц╕лий в╕нчик витончених тичинок в середин╕, у серц╕ кв╕тки, ╕ на кожн╕й - манюс╕нький пухнастий капелюшок з пилком, видовжений у форм╕ перекинутого догори денцем човничка... Господи! Д╕ла тво╖ незбагненн╕ ╕ неосяжн╕...
...Одного разу на прийом до мене прийшла незвичайно╖ вроди ж╕нка ╕ назвалася Л╕л╕╓ю. Така висока, ставна, б╕лот╕ла блондинка з ясними очима.
А коли в перш╕й же несп╕шн╕й розмов╕ вона пов╕домила, що народилася у р╕к тигра, як ╕ ╖╖ чолов╕к, я в╕дразу збагнула, що до мене на прийом з’явилася сама тигрова Л╕л╕я, теж твор╕ння Боже, т╕льки тепер у людськ╕й подоб╕! Пухнаста, розк╕шна, самовпевнена. Така не буде чип╕ти десь у ярку обаб╕ч дороги, милуючи з╕р перехожих, ╖й подавай хороше м╕сце в саду, та по центру грядки, де найб╕льше сонця, та щоб води вдосталь, ╕ роси, ╕ леготу чар╕вного... А ╖╖ легка хвороблив╕сть, ота ледь-ледь пом╕тна бл╕д╕сть на обличч╕ та ще н╕жна п╕дсинен╕сть шк╕ри п╕д очима - то лише невеличка данина житт╓вим негараздам.
Згодом, краще познайомившись з╕ мною ╕, вочевидь, переконавшись, що я зроблю все можливе, щоб ╖й допомогти, вона сказала, як в╕друбала:
- Чолов╕к зраджу╓! - ╤ тут я побачила, як плаче тигрова Л╕л╕я. Господи! Що б я т╕льки не в╕ддала, аби н╕коли б╕льше не бачити таких сл╕з. Це, зна╓те, як ножем по серцю! Уяв╕ть соб╕: сидить ж╕нка молода, ясночола, з гордою поставою, ╕ змива╓ сл╕зьми свою божественну вроду через якогось... якогось... якогось... (Жаль, що в мене така житейська установка: н╕коли брутально не лаятись, бо ус╕лякого лайна словесного ╕ так достатньо довкола)... Як його т╕льки й назвати? Через якогось... пенька.
- Л╕лечко, а яко╖ допомоги ви в╕д мене, власне, чека╓те?
╤ тут вона заголосила:
- Приворож╕ть, в╕дворож╕ть, зн╕м╕ть ╕з нього це наслання, цю порчу, - вона задихнулася, - роб╕ть, що хочете, я в╕ддам все, що маю, т╕льки роб╕ть щось! Я виконаю все, що накажете, у нас дво╓ д╕тей - дочка й син, а я... а я... Бачите, що з╕ мною... Вона почала тремт╕ти як в лихоманц╕...
- Л╕лю, почекайте, ви, зда╓ться, звернулися не за адресою. Я - звичайна ц╕лителька, знахарка можна сказати. У мене сертиф╕кат Асоц╕ац╕╖ народно╖ медицини, у мене - л╕ценз╕я на трудову д╕яльн╕сть М╕н╕стерства охорони здоров’я! Зрештою, у мене вища журнал╕стська осв╕та, а ви про ворожбу, наслання. Ну яка з мене чаклунка? Бог з вами. Я дуже люблю трави, рослини, знаюся на них. А також знаю силу людського слова ╕ допомагаю добрим людям кому травою, кому словом. Та ще молюся за сво╖х пац╕╓нт╕в ╕ обов’язково за тих, як╕ н╕коли до мене не прийдуть (так мене навчила одна знаменита знахарка).
- Але ж кажуть, що ви допомогли ж╕нц╕, в яко╖ зник чолов╕к - по фотограф╕╖! - Л╕л╕я аж кинулася в м╕й б╕к, аж голову витягла. ╥й так хот╕лося, щоб я могла все!
- Так що, люди брешуть?
- Та н╕, не брешуть... Розум╕╓те, Л╕лю, ви ж ╕нженер, також ма╓те вищу осв╕ту ╕ зна╓те, що «св╕т п╕знаваний, проте не п╕знаний», так от: сто рок╕в тому я зрозум╕ла, що волод╕ю деякими елементами яснобачення, а зрозум╕вши, почала в соб╕ це розвивати. Пов╕домивши про це людей, я дуже хутко збагнула, що мо╓ вм╕ння ╖м н╕ до чого - см╕х та й год╕. Щоправда, я чула, що десь за кордоном наука н╕бито вс╕ ц╕ чудеса вже поясню╓. Але т╕льки не в нас! Тут треба ще сто рок╕в, щоб щось до людей д╕йшло. Я вир╕шила не хвилюватися, не хизуватися, краще почекаю сто рок╕в... Проте, коли трапля╓ться нагода, охоче демонструю т╕ крихти, що мен╕ в╕дкрилися. А люди - ╕ прагнуть чогось «надприродного», ╕ бояться, ╕ не знають - в╕рити чи н╕... Тепер щодо фотограф╕╖ - вона багато чого може розпов╕сти тому, хто вм╕╓ бачити. От я цим ╕ скористалася...
- Тод╕ скаж╕ть мен╕, будь ласка, потр╕бн╕ слова, навч╕ть мене, бо ╕нколи зда╓ться, що я божевол╕ю. Що мен╕ робити?
- Ой, Л╕лю, - починаю я дуже щиро, - мен╕ чомусь важко уявити чолов╕ка, який може зраджувати саме вас. Можливо, вам це т╕льки зда╓ться?
Вона заговорила так швидко, ковтаючи слова чи ╖х зак╕нчення, що я збагнула лише таке:
 - Та ви б побачили мого чолов╕ка, красень ╕з красен╕в! Таких б╕льше нема╓ на св╕т╕... Високий, могутн╕й, ставний, а врода... Коли ми йдемо по вулиц╕, на нього вс╕ ж╕нки оглядаються, а до того ж в╕н - у великому б╕знес╕, ╕ кругом йому удача. Спортом займа╓ться, ф╕гура чудова, в╕н т╕льки гляне на ж╕нку, ╕ вона вже розкиса╓... Ви розум╕╓те мене?
- Не зовс╕м. Можливо, в╕н т╕льки у ваших очах такий?
- Ой н╕, якби ж то! Та що я вам розказую, краще приведу сюди ╕ познайомлю. Скажу, що щось там у вас л╕кую. Наприклад, серце. Так-так, щось поколю╓ останн╕м часом, - вона притулила руку до грудей.
А вже наступного дня ╖╖ красень, нов╕тн╕й Казанова ╕ Ален Делон в одн╕й особ╕, стояв на мо╓му пороз╕:
- Я Мечислав В╕кторович. Дружина дзвонила вам, от я ╕ прийшов. Сказала, що як╕сь трави дасте для не╖, в╕д серця.
- С╕дайте, Мечиславе В╕кторовичу, - припрошую, - а сама, затамувавши подих, пильн╕ше, н╕ж хот╕лося б, «проб╕гаю» поглядом по його обличчю. Грубуват╕ риси, глибоко посаджен╕ безбарвн╕ оченята, затовста, як на тридцять п’ять рок╕в, постава. «Господи, - думаю соб╕, - а де ж це наш красень?» ╤ ледь встигаю так подумати, як Мечислав нахиля╓ться до мене:
- Мен╕ незручно, але хочу ╕ для себе у вас щось ╕з л╕к╕в попросити.
- А в чому, власне, проблема?
- А мен╕ ж сказали, що ви зразу бачите, з чим людина прийшла, ╕ сам╕ ╖й кажете.
- Бува╓, кажу...
- Та, зна╓те, - хихика╓ в╕н, - ожир╕ння. Чим б╕льше хвилююся, тим швидше набираю вагу.
- А з чим пов’язан╕ ваш╕ хвилювання, якщо не секрет?
- Я-то скажу, але див╕ться, не скаж╕ть Л╕льц╕, бо вб’╓, - в╕н см╕╓ться, змовницьки п╕дморгу╓.
Тод╕ я беру дещо оф╕ц╕йний тон:
- Молодий чолов╕че, якщо я порушу конф╕денц╕йн╕сть сп╕лкування з будь-яким пац╕╓нтом, в╕дбереться мо╓ вм╕ння. А цього я боюся найб╕льше... Адже мен╕ з ним набагато легше йти по життю.
Тод╕ Славко, в╕н же Мечислав, в╕н же Мечик, як побожно називала його благов╕рна, озираючись по боках, немов злод╕й, схвильовано прошепот╕в найб╕льшу свою та╓мницю:
- Я, зда╓ться, закохався!..
- Так це ж чудово! - усм╕хаюся я. Кохання - не хвороба, а навпаки - л╕ки в╕д ус╕х хвороб!
- Отако╖! В╕д нього люди, бува╓, сохнуть, в’януть, чахнуть, а я навпаки - росту як на др╕жджах... в ширину. Якийсь жах! Ще у в╕второк важив дев’яносто один, а в суботу вже дев’яносто три, от ╕ скаж╕ть мен╕ - можливе таке чи н╕?
- Значить, можливе, раз це в╕дбува╓ться з вами. Але р╕ч у т╕м, доброд╕ю, - продовжую, - що медицина в мене нетрадиц╕йна, ╕ для того, щоб реально допомогти вам, а не лише спробувати, мушу побачити «предмет» вашого захоплення.
В╕н розгубився:
- Ну... якщо так... якщо це необх╕дно, то я покажу ╖╖. Вона у наш╕й контор╕, тобто в оф╕с╕, як тепер модно казати, касиркою працю╓. Я згоден! - уже р╕шуч╕ше додав, - бо якщо це кохання розгориться дал╕, то я в двер╕ не проходитиму. А вона... така тонюс╕нька, та юна, та гарнесенька, що дуже вже ми контрасту╓мо з нею. ╤ я не знаю нав╕ть, з якого боку п╕дступитися...
Мечислав, треба сказати, теж пооб╕цяв мен╕ сол╕дну винагороду за мо╖ скромн╕ послуги, т╕льки дуже просив не звол╕кати, тому вже наступного дня рано-вранц╕, залишивши на асистентку к╕лькох сво╖х пац╕╓нт╕в, я вирушила майже через усе м╕сто до його оф╕су. «Так я розбагат╕ю з вами чого доброго, - усм╕хаюся сама до себе. - Не так грош╕ мен╕ ваш╕ потр╕бн╕, грош╕ я зароблю, як те, щоб слово мо╓ ╕ вм╕ння до вас доходило... Щоб ви н╕кого не тероризували ╕ не марудилися сам╕...»
...В оф╕с╕ чимало вс╕лякого люду, гам╕рно. Завважую розк╕шний ╕нтер’╓р, видать, справи тут ╕дуть непогано. Молод╕ клерки жваво бес╕дують з кл╕╓нтами. Я з трудом протискуюсь до каси, що в кутку, ╕ в╕дпов╕дно до нашого з Мечиславом усного сценар╕ю, прошу бланк для оформлення покупки. Миловидне д╕вча, не зважаючи на зайнят╕сть, буквально боковим зором завважу╓ мене, ╕ охоче протягу╓ потр╕бну картку.
╤ другого, ╕ третього дня шофер Мечислава при всьому парад╕ на якомусь нетутешньому диво-автомоб╕л╕ доставля╓ мене до його оф╕су. Цих мо╖х в╕зит╕в якраз вистача╓, щоб взяти ситуац╕ю, як кажуть, в руки.
Увесь можливий ╕ неможливий досв╕д в╕к╕в ╕ мудр╕сть ╖хня, ╕ вся ╕стор╕я ╕ ф╕лософ╕я людських стосунк╕в, ╕ прониклив╕сть тепер╕шньо╖ науки, що зветься психолог╕я, - все сконцентровано в простих ╕ звичайних словах, ╓дино-правильних, як╕ я мушу сказати Мечиславу. А ще мо╓ скромне вм╕ння вчасно в╕днайти потр╕бн╕ слова у людському лексикон╕ ╕ сказати ╖х пац╕╓нтов╕.
╤ я починаю здалеку - в╕дразу ж наступно╖ зустр╕ч╕ з Мечиславом - з його дитинства. В╕н дуже диву╓ться, що мене ц╕кавлять так╕ др╕бниц╕ з його найн╕жн╕шого в╕ку: як╕ страви йому подобалися, чи часто його карали за непослух, з ким дружив ╕ т. д.
А пот╕м тихенько розпов╕даю йому про його майбутн╓.
- Учили, - питаю, - геометр╕ю?
- Вчив, - в╕дпов╕да╓ здивовано.
- Отож, якщо у трикутнику в╕дом╕ два кути, то трет╕й вирахувати - одне задоволення. Формула ╓ така. Отак ╕ в людському житт╕. Один кут - минуле, другий - сучасне, а трет╕й - майбутн╓. Звичайно ж, з невеличкою корекц╕╓ю.
Так от, це добре, що ви можете закохатися - то багатство душ╕ вашо╖ заявля╓ про себе. На людей ви дивитеся захопленими очима, ╕ це в них в╕дгуку╓ться. Проте Галинки (так звали юну касирку) у вашому майбутньому нема╓. Так, вона закохана, але в ╕ншого, не в вас. А вам вона просто п╕д╕гру╓, бо ви ╖╖ начальник.
Пот╕м я помаленьку переводжу розмову на ╕нше ╕ з захопленням розпов╕даю йому, як позавчора не могла справитися з проблемою одн╕╓╖ дуже вже л╕тньо╖ пац╕╓нтки. Майже дев’яностол╕тня бабуся просила дати ╖й тести на омолодження, бо, бачите, ст╕льки прожила на б╕лому св╕т╕, а н╕чого хорошого ще не бачила... Може бути така спрага до життя? Вочевидь, ма╓ м╕сце...
Мечислав д╕ста╓ ╕з маленько╖ вал╕зки пачку звичайно╖ кам’яно╖ сол╕, яку я замовила принести, ╕ пода╓ мен╕. Я розриваю пакет ╕ довго «чаклую» над б╕лими кристаликами - заряджаю.
- Прийматимете по крупиночц╕ в╕д ожир╕ння ╕ сам╕ не пом╕тите, як ваша проблема залишить вас...
В╕н подякував ╕ похнюплено поплентався до виходу.
...Десь м╕сяц╕в зо два в╕д цих несамовитих «тигр╕в» не було н╕ слуху, н╕ духу. ╤ от якось сиджу в сво╓му оф╕с╕, «ворожу» над травами, ╕ раптом - р╕зкий дзв╕нок у двер╕.
Виглядаю - Л╕лька. Власною персоною. Влет╕ла засапана, видно, посп╕шала. Щось хоче сказати ╕ не може, хвилю╓ться. Стала посеред к╕мнати, вклонилася мен╕, водить очима, а в них сльози.
А мен╕ й не треба ╖╖ сл╕в. Я ╕ так бачу: то сльози подяки. Кожен на мо╓му м╕сц╕ без сл╕в би зрозум╕в, що у не╖ все гаразд! Варто було лише глянути на це неземне створ╕ння: пан-оксамитове плаття гра╓ на н╕й вс╕ма в╕дт╕нками золотистого кольору! А висок╕ п╕дбори якихось золотих босон╕жок! Ретельно завите б╕ляве волосся збоку прикраша╓ акуратненька, тонко╖ роботи заколочка. Приглядаюся пильн╕ше - кв╕тка тигрово╖ л╕л╕╖! Прямо якийсь дивний зб╕г... чи дивне злиття з природою... Такою ╕ запам’яталася мен╕ ця красуня - дуже молодою, золотистою, гордою...
...Через багато рок╕в, коли ми п╕сля далеких мандр╕в повернулися на стару квартиру, д╕знаюся раптом в╕д сус╕дки, що Л╕л╕я тяжко хвора - крайн╓ нервове виснаження. Трапилося з нею таке п╕сля того, як Мечик ут╕к до ╕ншо╖, значно молодшо╖ в╕д нього... Довго л╕кувалася. Пот╕м старенька мати забрала свою горопаху в село ╕ там догляда╓ за нею... Д╕тки Л╕лин╕ - Таня ╕ Толик - давно вже виросли, живуть тут неподал╕к п╕д оп╕кою родич╕в та свого невгамовного татуся.
Отако╖! Чому ж не знайшлося н╕кого, хто б ц╕й добр╕й, тонк╕й, розсудлив╕й душ╕ в╕дкрив оч╕ на товстошкурого зрадника Мечика? Чому н╕хто ╖╖ не переконав, що з такою артистичною зовн╕шн╕стю та кришталевою душею, та з ╖╖ розумом вона зустр╕не справжню свою судьбу, яку дос╕ чомусь не зустр╕ла?
- Побачили б ви, яка вона стала страшна, - простор╕ку╓ сус╕дка, - дивиться в одну точку, н╕кого не вп╕зна╓, якась прострац╕я...
...А на дач╕ мо╖й, куди ми р╕дко на╖жджа╓мо останн╕м часом, дивним чином розрослася тигрова л╕л╕я, заполонила нашу д╕лянку ╕ вже розпросторилася на сус╕дську. Дивлюся я на не╖ ╕ щоразу згадую мою Л╕л╕ю, колишню пац╕╓нтку, котр╕й вчасно н╕хто не допом╕г справитися з житейською проблемою...
Т╕льки вран╕шня роса крупними д╕амантами скочу╓ться на гр╕шну землю ╕з веселих, житт╓рад╕сних кв╕ток...
м. Ки╖в.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #24 за 13.06.2008 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6015

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков