Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #25 за 20.06.2008 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#25 за 20.06.2008
НЕЗАБУТН╤Й ЮР╤Й ПА╢ВСЬКИЙ

До ╕сторично╖ постат╕ Юр╕я Па╓вського, певен, повертатимемось ще не раз. Надто вже вона символ╕чна – п╕д яким кутом зору не глянь. Батьки-патр╕оти символ╕зують соборн╕сть Укра╖ни, адже тато - «сх╕дняк», мама – «зах╕днячка». Сам Юрко був наймолодшим в УПА повстанцем, який дв╕ зими п╕дряд пров╕в у бункер╕, мав особисту зброю, виконував функц╕╖ друкаря. ╤ це в 14 рок╕в! Не зламався ╕ в тюрмах. В╕д╕гравав велику роль у патр╕отичному житт╕ Червонограда. Був передплатником «Кримсько╖ св╕тлиц╕» ╕ активним ╖╖ популяризатором. Прикро, що наша газета не ма╓ можливост╕ в╕ддавати данину пошани нев╕домим повстанцям. Або тим, про кого ╓ скуп╕ дан╕. Про Па╓вського точно не забудемо, адже збереглося чимало св╕дчень. Та й червоноградц╕ його добре пам’ятають. Але найб╕льше може розпов╕сти в╕рна дружина повстанця ╕ пол╕тв’язня. Тому й слово Дар╕╖ Па╓вськ╕й:
- Часом ╕ дос╕ не в╕риться, що Юрка нема поряд… Але його серце перестало битися 8 с╕чня 2008 року. Лише три м╕сяц╕ в╕н не дожив до нашого золотого вес╕лля.
- Знаю, що Юр╕й Па╓вський воював у Карпатах. А як ви з ним опинилися в Червоноград╕?
- У 1956 роц╕ з табор╕в ГУЛАГу зв╕льнилося багато пол╕тв’язн╕в. А повертатися в Зах╕дну Укра╖ну було заборонено. Москв╕ було виг╕дно, щоб д╕ти ╕ внуки волелюбних укра╖нц╕в виховувалися в Сиб╕ру, на Урал╕, в Казахстан╕… Одним словом там, де були вс╕ умови для асим╕ляц╕╖. Але повстанськ╕ душ╕ тягнулися до р╕дних кра╖в. Декому вдавалося «зачепитися» за Донбас або Крим…
П╕сля Воркути Юр╕й опинився в Мак╕╖вц╕. Розвантажував вагони з цементом. Це була каторжна праця! Цементний пил, зм╕шаний ╕з солоним потом, перетворювався на суц╕льний панцир… П╕сля холодно╖ П╕вноч╕ звикнути до спекотного донецького л╕та було тяжко.
Робив неодноразов╕ спроби повернутися на Прикарпаття, у р╕дну Кос╕вщину, але вказ╕вка «не пущать!» чиновниками сумл╕нно виконувалася.
- Але ж в Червоноград – це також Зах╕дна Укра╖на?
- Але це шахтарське м╕сто. Тут потр╕бна була робоча сила. ╤ легше було загубитися, розчинитися новоприбул╕й робоч╕й мас╕ з П╕дмосков’я, Кузбасу, Донеччини та ╕нших рег╕он╕в Радянського Союзу. Сп╕льними зусиллями Юр╕я приписали в Червоноград╕ як «зека»-злод╕я. У 1956 роц╕ Па╓вський почав працювати в Червоноградському буд╕вельно-монтажному управл╕нн╕ слюсарем-сантехн╕ком. Було йому лише 20 рок╕в.
Ми зустр╕лись ╕ покохали одне одного. Хоч я була ще зовс╕м молодою ╕ ц╕лком «домашньою» дитиною, мама не побоялася видати мене зам╕ж за людину з тяжким ╕ «неблагонад╕йним» минулим. Одружилися ми в 1959 роц╕ ╕ треба сказати, що жили дуже добре. Матуся не помилилася…
В колишньому районному м╕стечку Белз ремонтували Будинок культури. Працювала там ╕ бригада Па╓вського. Як на б╕ду, саме в той пер╕од хтось поцупив великий килим, подарований колись чеською делегац╕╓ю. Почали шукати злод╕╖в. П╕дозра в╕дразу впала на Юр╕я. Аякже, «зек», то хто ж, як не в╕н, украв? Добре вчепилися за Па╓вського. Вже й св╕дк╕в знайшли. Зрозум╕вши, що можуть ╕ посадити, Юрко розкрив ус╕ карти. Як т╕льки д╕зналися, що пол╕тв’язень, з крад╕жкою негайно в╕дчепилися. ╤ св╕дкам дали «в╕дб╕й».
Але що тут в╕дразу почалося! Чому обманув, коли влаштовувався на роботу? Хто прописав? Хто прийняв на працю? Наказали Юрков╕ негайно забиратися ╕з Зах╕дно╖ Укра╖ни…
- А ви вже були одружен╕…
- Так. ╤ я вже чекала дитину! Тод╕ вперше в╕дчула, з ким по╓днала свою долю. Вир╕шили, що по╖демо в Челяб╕нськ, бо там були Юрков╕ в’язн╕-побратими. Мо╖ батьки дуже переживали, плакали – вони встигли полюбити зятя. Батько не витримав ╕ сказав кадебешнику (який на той час уже мав три ордени Лен╕на), що заруба╓ його, якщо не залишить Па╓вського у споко╖. Дивним чином це спрацювало.
У 1961 роц╕ у нас народилася донечка. Назвали в честь матер╕ Юр╕я – Олександрою. Мен╕ судилося продовжувати р╕д Па╓вських, г╕лку роду, яка потрапила п╕д стал╕нську г╕льйотину. Планували мати багато д╕тей.
Жити в т╕ часи було важко. Не було н╕ газу, н╕ вуг╕лля, а дрова треба було носити на трет╕й поверх. Н╕яких холодильник╕в, н╕яких памперс╕в… В магазинах порожньо, т╕льки вино ╕ оцет.
Проте, жили хоч ╕ б╕дно, але г╕дно. Н╕коли не били сво╖х д╕тей. Завжди у хат╕ був мир ╕ спок╕й. Ми жартували, см╕ялися ╕… сп╕вали. Д╕ти ходили до школи, ╕ ми теж продовжували свою осв╕ту. Юр╕й зак╕нчив В╕нницький техн╕кум комунального господарства з в╕дзнакою. А я – Льв╕вський техн╕кум радянсько╖ торг╕вл╕. З часом Па╓вський став в╕домим буд╕вельником у Червоноград╕.
- А як склалася доля ваших д╕тей?
- Леся зак╕нчила Льв╕вський пол╕техн╕чний ╕нститут, але в 2000 роц╕ хвороба нашого стол╕ття, рак, вкоротила ╖й життя. П╕шла нав╕ки («за нев╕стку») у Волинську землю…
╤рина ╕ Катерина вчилися в Ки╓в╕ у самого професора Баштана по класу бандури. Близнючки-бандуристки працювали в р╕зних м╕стах Укра╖ни, зокрема у Ялт╕, в ансамбл╕ «Тавр╕я». Але й тут доля була немилосердною до наших д╕тей: у 1990 роц╕ сталася авар╕я – не розминулися два автобуси. Катруся загинула, а ╤рина була тяжко травмована. Видно, Бог прихилив небо над нею… Одужала, вийшла зам╕ж, вихову╓ Анночку, виклада╓ гру на бандур╕ у музичн╕й школ╕. За не╖ я рада, але в ц╕лому битву за п╕дростаюче покол╕ння ми програли… З трьох донечок залишилася т╕льки одна. П╕дростають дво╓ онук╕в.
- Ви казали, що Юр╕й Па╓вський став в╕домими буд╕вельником у Червоноград╕?
- Так. Не пригадую точно, в якому роц╕, але десь у 80-х, Михайло Черкаський, начальник буд╕вельного управл╕ння-23, пода╓ документи для нагородження Юр╕я… орденом Лен╕на. Оце був переполох! Для затвердження кандидатури на таку високу нагороду документи йшли до Ки╓ва. Перший секретар м╕ськкому перелякався на смерть… А Черкаський затявся: «Або Па╓вському орден, або н╕кому!»
В той час вчинок начальника будуправл╕ння був во╕стину геро╖чним. Михайло Матв╕йович Черкаський ледь сам не позбувся партквитка… Але в чомусь в╕н мав рац╕ю, бо м╕й Юрко 52 роки свого життя в╕ддав розбудов╕ Червонограда. Якби, д╕йсно, був злод╕╓м, а не нац╕онал╕стом, то певно мав би найвищу нагороду сов╓тсько╖ ╕мпер╕╖, а я п╕сля його смерт╕ отримувала б достойну пенс╕ю.
- То чому влада так боялася мирного буд╕вельника?
- Бо Юр╕й надто любив Укра╖ну. ╤ батьки були нац╕онал╕стами. Тато – наддн╕прянець, ╕нженер, п╕дпри╓мець. А мама родом з Карпат. Вона була донькою греко-католицького священика; здобувши осв╕ту, деякий час вчителювала на Волин╕.
Дениса Па╓вського в лютому 1946 року засудили на десять рок╕в концтабор╕в «за сп╕впрацю з нац╕онал╕стами». Загинув у мордовських таборах. Маму, Олександру Томич, розстр╕ляли у 1953 роц╕.
- Судячи з фото, вона була надзвичайно гарною ж╕нкою!
- Так. Але доля ╖╖ була важкою. Ще перед в╕йною вона вступила до лав ОУН ╕ присвятила сво╓ життя нац╕онально-визвольн╕й боротьб╕. У пово╓нн╕ роки була спецзв’язковою Окружних провод╕в Буковини ╕ Гуцульщини. Коли загроза арешту стала реальною, вона перейшла на нелегальне становище.
Юр╕й, якому тод╕ було 14 рок╕в, п╕шов з мат╕р’ю в п╕дп╕лля… Його дитинство зак╕нчилося в карпатських кри╖вках…
- Воював нар╕вн╕ з ╕ншими?
- Бойове хрещення прийняв навесн╕ 1951 року. З першо╖ сутички група вийшла неушкодженою. Юрко мав п╕столет «Зауер», дв╕ гранати. П╕зн╕ше – автомат. Але в кри╖вц╕ виконував функц╕╖ друкаря. Зрадив ╖х св╕й. 27 червня 1952 року чек╕сти орган╕зували операц╕ю, у як╕й були втрати з обох стор╕н.
Спочатку заарештованих п╕дп╕льник╕в повезли до ╤вано-Франк╕вська, а дал╕ – в╕дразу до Ки╓ва. Суд над «ворогами народу» в╕дбувся у Ки╓в╕, на Короленка, 33. Це внутр╕шня тюрма КДБ. Вирок ухвалював найвищий суд ╕мпер╕╖ – В╕йськова колег╕я Верховного Суду СРСР.
Судили чотирьох: Олександру Па╓вську, Юр╕я Па╓вського, Володимира Яким’юка, Василя Паланюка. Ус╕х, кр╕м Юр╕я, засудили до розстр╕лу, а йому, с╕мнадцятир╕чному, дали по повн╕й «котушц╕» - 25 рок╕в табор╕в. ╤ все ж хлопець знайшов у соб╕ сили вигукнути: «Я був, ╓ ╕ буду нац╕онал╕стом!»
- Це говорить про його непохитн╕сть. Адже т╕льки-но почув про смертний вирок для матер╕…
- П╕зн╕ше Юрко говорив мен╕: «Я мав щастя сп╕лкуватися з╕ справжн╕ми героями УПА. Вони вчили мене лише одного – мужност╕…» П╕сля суду, який в╕дбувся 21 с╕чня 1953 року, Юр╕й ще р╕к перебував в одиночн╕й камер╕. Протягом цього року маму у в’язниц╕ в╕н побачив лише раз, коли ╖╖ вели з допиту. Вона мала страшний вигляд… На мить вони обм╕нялися поглядами, ╕ змучена Олександра Па╓вська знайшла в соб╕ сили усм╕хнутись синов╕…
╥╖ розстр╕ляли 8 кв╕тня 1953 року, вже п╕сля смерт╕ Стал╕на. Багато рок╕в Юрко намагався д╕знатися про м╕сце ╖╖ поховання. Проте в СБУ йому давали одну й ту ж в╕дпов╕дь – «нев╕домо».
- Таку красуню, на руках яко╖ до того ж не було кров╕, могли б ╕ «помилувати». Тобто дати все т╕ ж 25 рок╕в. Тим б╕льше, п╕сля смерт╕ Стал╕на….
- П╕сля смерт╕ Стал╕на, д╕йсно, настало певне полегшення. Але Олександри Па╓всько╖ воно не торкнулося. Вона була останньою уп╕вкою, яку розстр╕ляли за вироком суду.
Щоб судити УПА ╕ нац╕онал╕ст╕в, щоб знати правду про цей рух, треба волод╕ти арх╕вами. А ╖х на початку 1990-х вивезли до Москви.
╤ вона ╖х н╕коли не в╕ддасть! Скор╕ше, поверне заощадження громадян…
- Отже, залиша╓ться розраховувати лише на спогади учасник╕в укра╖нського Опору. На титан╕чну працю таких досл╕дник╕в, як Василь Гуменюк, Володимир В’ятрович тощо.
- Сам Юр╕й Па╓вський написав багато спогад╕в ╕ був сп╕вавтором 11 опубл╕кованих книжок про боротьбу УПА. Був у найт╕сн╕шому контакт╕ з Василем Гуменюком. Дуже ц╕нував «Кримську св╕тлицю» за ╖╖ увагу до ц╕╓╖ стор╕нки укра╖нсько╖ ╕стор╕╖. Тому й популяризував ╖╖…
- Коли я виступав у Червоноградському будинку культури, то попросив передплатник╕в нашо╖ газети п╕днести руки. В зал╕ виявилося до 20 наших читач╕в! ╤ переважно в одностроях УПА. Я був зворушений такою увагою укра╖нських «л╕сових брат╕в» до проблем П╕вденно-Сх╕дно╖ Укра╖ни…
- А я пригадую, з якою увагою дивився Юрко телев╕зор, коли там показували ки╖вський Майдан ╕ м╕тинги на п╕дтримку Януковича.
- Януковича?
- Так, були ж так╕ м╕тинги. Стояли люди на спекотному Хрещатику ╕ махали прапорцями. А пот╕м чомусь засп╕вали. До них почали при╓днуватися люди з помаранчевого табору. Лунала над Ки╓вом укра╖нська п╕сня, яка об’╓днала два табори! Я дивлюся на Юр╕я, а в╕н плаче: «Це ж все наш╕ люди… укра╖нц╕…»
- Ось таких щирих, справжн╕х, незашорених людей нам хрон╕чно не вистачало у битв╕ за Донбас ╕ Крим. Добре, що ветерани УПА, на зразок Юр╕я Па╓вського, волод╕ли ус╕ма позитивними рисами…
- Житт╓вим кредо мого Юрка були слова: «Я любив Вас ус╕х, а найб╕льше любив Укра╖ну…» Велике щастя мати такого супутника по життю! Адже ми п╕встол╕ття прожили пл╕ч-о-пл╕ч. Великий шмат життя в╕д╕йшов нав╕ки, залишилася т╕льки пам’ять. Хай же ц╕ мо╖ спогади будуть кв╕тами на тво╖й могил╕, Юр╕ю…
Серг╕й ЛАЩЕНКО.
Червоноград – Льв╕в.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #25 за 20.06.2008 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6042

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков