Версiя для друку Обговорити в форумi

Шановна редакціє! Про страшні часи нашої історії 67-річної давності оповідав мені сусід (тодішній житель с. Журавни) М. Лагоцький з м. Ходорова. Цю розповідь я записала дуже давно. Я хотіла опублікувати, щоб люди знали, яка страшна, жорстока була радянська влада. Дуже прошу опублікувати у «Кримській світлиці».

КОНІ НЕ ВИННІ
Порожевіло небо, сором’язливо сонце піднімалося з постелі, трави і квіти вмивалися росою, пташки відспівували ранню молитву. Це був прекрасний світанок 21 червня 1941 року.
До схід сонця мешканець села Журавна Матвій Лагоцький обійшов всю господарку, пригнав коні з паші. Пили вони воду, а господар милувався, які вони гарні, сильні, як вилискують. Коні були його гордістю.
Та бачить, хоч так рано, а вже на подвір’я прийшов голова сільської ради й каже: «Пане Лагоцький, їдьте на форшпан і то вже до Жидачева на міліцію. Сказали мені дати найкращі і найсильніші коні». Неприємний наказ, але обов’язковий. Аж по серцю різонуло Лагоцького: «Може, будуть вивозити людей, і мене з ними». На випадок далекої дороги кинув на віз теплу куртку.
Їхав до Жидачева, і тяжкі думи огортали його. Багатьох уже заарештували, вивезли, пограбували. Страшна влада радянська.
В місті зустріли його занепокоєні енкаведисти. «Чего так поздно? Давай лошадей и уходи, чтоб духу твоего не было. Придешь в семь часов вечера».
У господаря коні - ніби його діти. Він їх чеше, годує, пестить. Він з ними цілий день працює, любить їх. Злим передчуттям занудило в серці, передаючи віз і коней в чужі руки. «Товариш, може, я буду їздовим. Я знаю свої коні, - сказав Лагоцький. - Уходи! - крикнув енкаведист».
В його голосі відчув щось недобре. Відійшов, однак ходив недалеко від тюрми, дивився на ворота, бо тільки через них будуть виїздити коні. Все прислуховувався - чує притуплені постріли. «Мабуть, десь в пивницях вчаться стріляти», - думав.
Несподівано ворота відкрилися. Виїжджають його коні. Віз навантажений, щільно накритий брезентом. Коні рвонули, стали дибки. Зі злістю солдат вдарив батогом по них, ще двоє сіли на віз і від’їхали.
Лагоцький вирішив чекати, коли вони повернуться.
Приїхали десь через годину. Коні мокрі від поту, неспокійно б’ють копитами. Здається, коли б не упряж, то летіли десь далеко. Дивиться господар, не може залишити своїх улюблених коней на опіку енкаведистів. Та знову відкрились ворота, і знову повний віз накладений, покритий брезентом. Видно, що солдати п’яні. Сіли на віз і поїхали, приспівуючи.
Отак кілька разів щось вивозили з тюрми. Аж нудити стало Лагоцького. Вийняв з кишені кусень хліба, та їсти не може. Чомусь так сумно і тужно на серці. Не покидала думка: що то возять його коні?
Вже минула сьома година. Несміливо постукав Лагоцький у ворота тюрми. «Чего надо?» - запитує енкаведист. - «Я по коні».
Вийшов п’яний солдат, відкрив ворота: «Бери лошадей и уходи, чтоб не было поздно». Господар думає, щоб якнайскоріше вибратися з тюремного подвір’я на дорогу з того пекла. Від’їхав за місто і побачив, що коні зле запряжені. На возі дошки мокрі, не так укладені. Спинив коней, пішов перепрягати й перекладати дошки. Тоді побачив, що нижня вся в крові і до неї прилипло довге жіноче волосся.
Почорніло в очах Лагоцького. Йому привиділися дві вчительки, які нещодавно були заарештовані. Зрозумів, що означали постріли в тюрмі і що то була не наука - розстрілювали невинних людей.
«Боже, Боже! От кого возили мої коні!». Він підійшов до все ще неспокійних коней, притулив до них голову і голосно заплакав.
І плакали вони, як люди, котилися їм сльози з очей. Німі свідки перші показали своїм неспокоєм, що робиться великий гріх, що диявол пролив невинну кров, а їх змусив тягнути віз з жертвами, щоб приховати страшні сліди.
Під ласкавим дотиком господаря коні винувато поводили вухами і тяжко дихали, але слухали кожне слово, ніби розуміли його. З молитвою на вустах за душі вбитих Лагоцький в річці мив дошки, мокрих коней накрив своєю курткою і шепотів: «Боже, Боже, ти бачив той великий гріх. Чому не караєш диявола? Прости, Господи, моїм коням, вони не винні!»
Анна ГОШКО-КІТ,
учасник бойових дій УПА, політв’язень.
м. Ходорів, Львівщина.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #25 за 20.06.2008 > Тема ""Білі плями" історії"