Версiя для друку Обговорити в форумi

ІСТОРІЯ І СУЧАСНІСТЬ
22 червня - День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні

Важко придумати щось простіше, що запам’ятовувалося б і хвилювало, ніж нехитрі слова цієї пісні, здається, першої пісні про війну, яка пролунала по радіо через кілька днів після її початку. Майже як воєнне повідомлення: «22 июня, ровно в четыре часа, Киев бомбили, нам объявили, что началася война...» Здавалося, пісню видихнув сам час в одну з найкоротших ночей 67 років тому, коли бомбили не тільки Київ, а й весь західний кордон країни, що займала одну шосту частину суші.
Проте, офіційно про початок війни оголосив трохи пізніше - опівдні - у своєму виступі В. Молотов: «...без пред’явлення будь-яких претензій до Радянського Союзу, без оголошення війни, німецькі війська напали на нашу країну, атакували наші кордони у багатьох місцях і піддали бомбардуванню зі своїх літаків наші міста - Житомир, Київ, Севастополь, Каунас та деякі інші, убито і поранено понад двісті осіб...» Згідно з архівними даними, на кордонах СРСР до 22 червня 1941 року було зосереджено і розгорнуто 190 дивізій: 153 німецьких (у тому числі 17 танкових і 13 моторизованих), 29 дивізій і 16 бригад союзників Німеччини, близько 5,5 млн. солдатів і офіцерів, підготовлено для воєнних дій з першої години війни 4940 літаків і 3410 танків, 85 бойових кораблів, 107 кораблів спеціального призначення і 86 підводних човнів.
Страшна дата 1941-го випала на неділю, а оскільки всі газети підписувалися в суботу, ніякої інформації про початок війни не було - писали про звичайні буденні справи. 23 червня газети не вийшли, а 24-го в «Радянській Україні» вже було опубліковано «Укази про запровадження воєнного стану... про мобілізацію... про організацію воєнних трибуналів» і перші зведення з фронту...»
Приголомшений Сталін, який до останньої години не вірив, що війна на порозі, знайшов у собі сили виступити публічно тільки 3 липня, коли десятки тисяч солдатів вже віддали свої життя, коли вже палали у вогні тисячі наших міст і сіл. Людей, які припали вдома чи на роботі до тарілок радіо, або зупинилися на міських вулицях біля репродукторів, вразило звернення, якого раніше вони ніколи не чули з вуст вождя: «Брати і сестри! До вас звертаюся я, друзі мої!»
Це була найкривавіша війна в історії країни, яка ще по-справжньому не одужала від жахів громадянської міжусобиці, яка ще не залікувала рани від безпощадної колективізації і не отямилася від сталінського терору. За перші три тижні вона втратила 850 тис. осіб особового складу, 3,5 тис. літаків, близько 6 тис. танків, 20 тис. гармат і кулеметів. Більш як 100 наших дивізій зазнали поразки. До червоного прапора на рейхстагу ще треба було вижити 1418 днів, повних крові, поту та сліз.
День 22 червня 1941 року навіки ввійшов в історію сумним застереженням усім і на всі часи - берегти мир на Землі, Днем скорботи і вшанування пам’яті тих, хто не повернувся з поля бою, був закатований і страчений нацистами в роки окупації та чотирма рядками про те, як починалась війна. І сьогодні, навіть якщо хтось не дуже хоче цього, вони все одно нас об’єднують. Хоча б цього дня.
Час - мудрий цілитель: неможливо, погодьтеся, жити з пам’яттю, яка постійно кровоточить. Час - і хитрий улещувач: не будете ж ви сперечатися, що на догоду особистому або громадському спокою він так відполірує минуле, так вибілить пережите, що й сліду не залишиться. Чи не в цьому причина беззахисності історичної науки, покликаної вивчати його? Але пісня, яка починається словами: «22 июня, ровно в четыре часа...», не пройшовши ніякої цензури, окрім народного визнання, житиме і звучатиме. Тому що у найперші, повні тривоги й відчаю дні вона допомагала осмислити те, що сталося, і висловити до нього особисте ставлення, допомагала не боятися. Її співали на мотив «Синьої хустинки», а слова вважали народними.
Але насправді у них є автор. Текст пісні написав поет Борис Ковиньов, проте тоді про це мало хто знав та й нині мало хто знає. А в 1920-ті роки ім’я Бориса Костянтиновича Ковиньова (1903-1970) було на вустах у багатьох. Перша його книжка віршів вийшла у видавництві «Нова Москва» в 1925 році. Друга - «Останній з могікан» - у 1926-му. Рукопис «Сонце дорослих» рекомендував до друку О. Горький. Із Сорренто він написав авторові листа, в якому дуже тепло відгукнувся про його вірші. Це надовго надихнуло поета:

Снова песней гудит голова
Снова молодость брызжет прибоем.
Ну-ка, жизнь, засучи рукава,
Мы еще повоюем с тобою!..

Поет-пісняр Сергій Павлович Красиков, який багато років редагував літературно-художній альманах «Поезія», якось розповів, що вірші про «22 червня», в числі інших, приніс йому одного дня поет Борис Ковиньов. Він запропонував опублікувати їх в розділі, складеному з творів, що народилися в роки війни. І показав вирізку з їх публікацією в одній із фронтових газет, підписану його прізвищем. Проте члени редколегії визнали вірші примітивними й такими, що не заслуговують на публікацію в альманаху.
Можливо, вони мали рацію. Але ці рядки складалися оперативно, по гарячих слідах подій. А головне – їх підхопили і заспівали мільйони. Чи знав Ковиньов про це? В усякому разі, на тому, щоб його прохання виконали, не наполягав. Забрав вірші й пішов. На той час він уже був літньою і безнадійно хворою людиною...

За матеріалами періодичних видань підготувала
Тетяна НОВІКОВА.
(УКРІНФОРМ).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #25 за 20.06.2008 > Тема ""Білі плями" історії"