Коли дивишся на давн╓ чорно-б╕ле фото, виника╓ в╕дчуття, що з нього прям╕с╕нько у твою душу дивляться жив╕ мудр╕ оч╕, то почина╓ш усв╕домлювати: за ц╕╓ю фотокарткою ц╕ле людське життя... Пита╓ш себе: яким воно було? Ким була ця людина? Чого досягла, що знала ╕ що вм╕ла? На жаль, запитати у людини вже не вийде, а фотограф╕╖ мовчать... Але, дякувати Богу, ╓ спогади! Микола Данилович Гармаш залишив по соб╕ св╕тлу пам’ять, знання та досв╕д. Останн╓ зум╕в передати посл╕довникам. Народився в╕н 24 грудня 1924 року в сел╕ Озеряни Варвинського району Черн╕г╕всько╖ област╕. Пот╕м п’ять клас╕в школи, трохи згодом сувора школа життя - фронт. У н╕мому св╕дков╕ епохи - в╕йськовому квитку, виданому Чорноморським районним в╕йськовим ком╕сар╕атом 4 грудня 1963 року, написано: «Участь у боях: з 18 вересня 1943 року по 12 с╕чня 1944 року у Велик╕й В╕тчизнян╕й в╕йн╕ в склад╕ 91-го зах╕дного стр╕лецького полку - м╕нометник. Японська в╕йна в склад╕ 1011-го полку - станковий кулеметник. Тяжке поранення у груди. Медаль «За перемогу над Япон╕╓ю». А донька Над╕я у лист╕ до родини Гармаш╕в Бориса Несторовича та Анастас╕╖ Лук’ян╕вни (про них «Св╕тлиця» розпов╕дала на початку весни) пише: «Зробила ксерокоп╕ю з в╕йськового квитка про його (батька. - авт.) участь у бойових д╕ях. Але там вказано його перебування на фронт╕ лише з дня складання присяги - 18 вересня 1943 року, ╕ одне важке поранення у груди. Фактично ж, в╕н воював ╕з с╕чня 1943 року, та мав ще й поранення у руку. Батько казав, що той увесь час, до присяги, в╕н воював в ополченн╕». Отож, Микола Гармаш - ветеран в╕йни, учасник бойових д╕й, за що був неодноразово в╕дзначений р╕зними нагородами. Так, Микола Данилович «за хоробр╕сть, ст╕йк╕сть та мужн╕сть, проявлен╕ у боротьб╕ з н╕мецько-фашистськими загарбниками, ╕ до 40-л╕ття перемоги радянського народу у Велик╕й В╕тчизнян╕й в╕йн╕ 1941 - 1945 рок╕в Указом Презид╕╖ Верховно╖ Ради СРСР в╕д 11 березня 1985 року нагороджу╓ться орденом В╕тчизняно╖ в╕йни ╤╤ ступеня». Але на цьому його подвиги не завершилися, адже п╕сля страшно╖, траг╕чно╖ в╕йни на людей чекала тяжка робота - треба було ставати до прац╕ та в╕дбудовувати стражденну кра╖ну. ╤ Микола Данилович не м╕г залишитися осторонь, закотивши рукава в╕н взявся за справу: у тридцятир╕чному в╕ц╕ при╖хав ╕з Черн╕г╕вщини працювати у кримський радгосп «Роздольненський». Його тод╕ очолювала Анастас╕я Андрон╕вна Мельникова, заслужений зоотехн╕к УРСР. У сво╖й книз╕ «Мастера овцеводства», видан╕й у С╕мферопол╕ 1966 року, вона згаду╓ про першу свою зустр╕ч ╕з колишн╕м фронтовиком. Анастас╕я Андрон╕вна пише, що на питання «куди б ви хот╕ли п╕ти працювати?», Микола Данилович, не довго думаючи, в╕дпов╕в, що куди треба, туди й п╕де, адже робити з дитинства навчений, а сили ма╓ багато. Тод╕ його доля занесла у бригаду по вирощуванню кукурудзи, де показав, що, д╕йсно, вм╕╓ трудитися, а як треба то й без перепочинку в╕д св╕тання й до сам╕с╕нько╖ ноч╕. Але не судилося Микол╕ Гармашу довго вивчати тонкощ╕ вирощування кукурудзи. Радгосп «Роздольненський» був в╕вчарським господарством, тож мав велику потребу у гарних чабанах. Саме тому старш╕, досв╕дчен╕ чабани придивлялися до молодих роб╕тник╕в радгоспу, шукаючи соб╕ пом╕чник╕в, учн╕в ╕ наступник╕в, у чи╖ руки можна було б пот╕м з╕ спок╕йною душею передати сво╓ господарство - отари. Коли майбутн╕й вчитель ╕ наставник Гармаша ╤ван Матв╕йович Кушнаренко запропонував Микол╕ перейти у в╕вчарську бригаду, той в╕дпов╕в, що розумн╕ люди ╕ працьовит╕ руки потр╕бн╕ скр╕зь, та ╕ як виглядатиме оте переб╕гання ╕з бригади у бригаду. Микола Данилович був впевнений, що так робити неетично. ╤вана Матв╕йовича, мабуть, одночасно ╕ засмутила, ╕ пот╕шила в╕дпов╕дь молодого чолов╕ка, бо ж в╕н ╕з в╕дпов╕дальн╕стю ставиться до сво╖х обов’язк╕в. Але, маючи чи то педагог╕чний талант в╕д природи, чи то просто житейську мудр╕сть укуп╕ з гострим розумом, порадив Микол╕ не посп╕шати з р╕шенням. ╤ван Матв╕йович сказав, щоб в╕н подумав: хоча робота це не фронт, але ╓ й у радгосп╕ св╕й основний найважлив╕ший напрямок д╕яльност╕. Знав старий чабан, як зачепити колишнього фронтовика. Незабаром Микола Данилович таки п╕шов вчитися чабансько╖ справи до ╤вана Матв╕йовича. А той, у свою чергу, щиро навчав молодшого пом╕чника усьому, що знав сам, жодного чабанського секрету не приховав - все намагався передати, н╕чого не забути... Та й у молодост╕ ╓ сво╖ переваги: вона не просто перейма╓ досв╕д, набутий попередн╕ми покол╕ннями, а збагачу╓ його, доповню╓ сво╖ми спостереженнями. Тож ╕ Микола Данилович не зупинився на досягнутому: в його бригад╕ вчасно реагували на зм╕ни, як╕ в╕дбувалися в аграрн╕й науц╕. В╕н прораховував оптимальний рац╕он для сво╖х п╕доп╕чних, застосовував нов╕ методи годування та утримання овець, вивчав складн╕ питання виробництва корм╕в тощо. ╤ вже згодом наставник сам став част╕ше звертатися за порадою до свого молодого пом╕чника. Пот╕м Микола Данилович очолив бригаду, яка стала вз╕рцем не лише для чабан╕в радгоспу «Роздольненський», а й для чабан╕в та ╕ просто прац╕вник╕в ╕нших радгосп╕в. В╕н казав, що у чабанськ╕й справ╕ др╕бниць нема - на все треба зважати. Не дарма в одн╕й давн╕й приказц╕ говориться, що диявол кри╓ться у др╕бницях. Микола Данилович прекрасно це розум╕в, а тому у сво╖й робот╕ завжди звертав увагу на, здавалося б, найнезначн╕ш╕ детал╕, докладав максимум зусиль, щоб все робилося так, як треба. ╤ коли були як╕сь непередбачуван╕ ситуац╕╖ (адже в╕вчарство - це не т╕льки просте годування тварин, це складна робота, пов’язана з примхами мат╕нки-природи) Микола Данилович майже завжди знаходив ╕з них оптимальний вих╕д. «Для них (наставник╕в. - авт.), - пише у сво╖й книз╕ «Мастера овцеводства» А. Мельникова, - он (М. Д. Гармаш) первооткрыватель невиданных высот, только не в космическом пространстве, а в труде. И так же, как у космонавтов, у него на груди Золотая звезда Героя». Так, Микола Данилович перший у радгосп╕ кавалер Золото╖ з╕рки. Йому «За досягнут╕ усп╕хи у розвитков╕ тваринництва, зб╕льшенн╕ виробництва ╕ загот╕вель м’яса, молока, я╓ць, шерст╕ та ╕ншо╖ продукц╕╖ Презид╕я Верховно╖ Ради СРСР Указом в╕д 22 березня 1966 року присво╖ла Звання Героя Соц╕ал╕стично╖ Прац╕». ╤, можливо, для когось ц╕ слова не мають великого значення, а насправд╕ - це визнання! Визнання того, що Микола Данилович Гармаш був людиною з великим неспок╕йним серцем ╕ щирою душею, з величним бажанням працювати ╕ досягати вершин у сво╖й справ╕, а не в чуж╕й, ╕з готовн╕стю до геро╖чних вчинк╕в у повсякденному житт╕. Певне, саме через ц╕ якост╕, а не т╕льки через звання Героя, в╕домий укра╖нський письменник Олесь Гончар гостював у дом╕ Миколи Гармаша, коли писав св╕й роман «Тронка». Анастас╕я Лук’ян╕вна Гармаш, вчителька укра╖нсько╖ мови та л╕тератури вважа╓, що прототипом одного з геро╖в «Тронки» був саме ╖╖ родич Микола Данилович. Можливо, саме так ╕ ╓. ╤ цей роман ╓ ще одним св╕тлим спогадом про людину - про Миколу Гармаша, який з╕ споко╓м та мудр╕стю дивиться на нас ╕з фотограф╕╖. То н╕чого, що фотограф╕╖ мовчать - ╕з них до нас промовля╓ пам’ять. А де ╓ пам’ять, там зайвих сл╕в не треба. Катерина КРИВОРУЧЕНКО.
ДМИТРО КАПРАНОВ: БРАТ, ЯКОГО НЕ СТАЛО
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
