Версiя для друку Обговорити в форумi

ЛИСТ У НОМЕР
- Де вона, та українська ідея? – розводять безпорадно руками бездарні вожді-самозванці.
- Її нема, - стверджують хитріші й підступніші їх наступники.
- Про яку українську ідею може йти мова, коли навіть народу українського не існує, - видають бажане за дійсне затяті вороги.
А проте, не треба бути «семи п’ядей во лбу», щоб переконатися, що вона є і не десь там за дрімучими лісами, а тут, поряд із нами, відкрита нашому зору. Потрібно тільки зняти з очей совкову полуду і випустити з серця беріївську підступність. Адже очевидно:
- людина, яка в повсякденному житті послуговується не рідною, а чужою мовою, нагадує інваліда на протезах: така ж дисгармонія з природою і така ж неповноцінність;
- хто молиться своєму Богу, прагне заручитись підтримкою старшого побратима, хто молиться чужому – просить милостиню в сильнішого;
- прохожий, який шанує порядки господаря – гість; прохожий, який нав’язує господарю свої – окупант;
- тільки сирота без роду-племені святкує чужі свята і не має своїх;
- народ, яким правлять нацменшини, не є господарем, не має своєї держави, не знає правди;
- нацменшини – це нові квіти в розмаїтому квітнику держави чи паразитичний бур’ян, що пригнічує й руйнує той квітник?
Непорядно нацменшинам вимагати для себе права розмовляти рідною мовою, заперечуючи в той же час таке право для українського народу.
Тільки наймит працює на когось, гине за чужі інтереси.
Якщо національні багатства належать олігархам, це не демократія, це олігархократія.
Тож, коли хочете зробити народ щасливим, поверніть йому мову, віру, власність і владу. Або, кажучи лаконічніше: «Українцям – українську державу!» Це гасло і є отією ідеєю, яку так наполегливо і так безуспішно шукають всілякі «піклувальники народного щастя» і якої так зачекався український народ.

Павло СУЩЕНКО, учитель.
с. Олександрівка Красногвардійського району в Криму.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #27 за 04.07.2008 > Тема "З потоку життя"