Версiя для друку Обговорити в форумi

НУ ЩО Б, ЗДАВАЛОСЯ, СЛОВА...

Хто вилікує УКРАЇНОФОБІЮ?

Минулий тиждень виявився доволі плідним на появу різних матеріалів у пресі, спрямованих на загострення і без того напруженої ситуації, що склалася навколо українського питання в Криму. На сторінках друкованих видань хтось жваво обговорював спроби етнічних українців вшанувати історію, дехто прогнозував, яким буде Крим через кілька десятиліть. Та були й такі статті, в яких журналісти та експерти намагалися відшукати шляхи розв’язання кримських проблем чи, принаймні, визнати їх існування.
Справжньою подією, що не залишилася поза увагою і над якою змогли позловтішатися усі охочі, стало проведення заходів на честь 67-ї річниці проголошення Акта відновлення Української держави та 101-ї річниці з дня народження Романа Шухевича. Найбільш стримано написала про це «Свежая газета» (№27 від 3 липня 2008 р.). Більш емоційно та необ’єктивно висловилися видання «Крымское время» та «Крымская правда». Олександр Мащенко, журналіст «Крымского времени», у №69 від 3 липня 2008 року написав глузливо-нетерпимий коментар щодо недільних подій. Не вдаючись у роздуми щодо правильності чи хибності чиїхось поглядів на історичні процеси та ставлення мешканців Криму до різних українських персоналій, працівники ЗМІ повинні, у першу чергу, дотримувати етичності у своїх висловах. А цього, на жаль, кримським журналістам ще доведеться повчитися. Бо рівень їхньої професійної культури дотягує лише до «жовтої» преси, з властивими їй сенсаційними гаслами та необґрунтованими звинуваченнями. Так, наприклад, у своїй статті «Украине требуется проктолог! В Крыму бандеровцев снова закидали яйцами»
О. Мащенко вдається до таких висловів на адресу людей, що зібралися віддати данину власній історії, як «горстка крымских бандеровцев», «полоумные национал-патриоты», які дістали «из пыльного чулана чучело бандеровского вояки - и... носятся с ним, как с писаной торбой». Шкода, що так проявляється увага наших співвітчизників до не рідної їм історії та культури. Та не треба забувати, що всі ми живемо в державі під назвою Україна, тому варто хоча б поважати думку людей, для яких історичні традиції мають велике значення, і не забувати, що не Вам, пане Олександре, «суют это чучело под нос прямо у тебя дома», а намагаються вшанувати у шовіністично налаштованому суспільстві пам’ять своїх героїв. А стосовно проктолога, мабуть, Ви маєте рацію. От тільки лікувати треба місцеву українофобію та шовіністичні настрої у суспільстві. А ще більше Кримові потрібен програміст (чи як тепер модно казати - системний адміністратор), який би перепрограмував кримських і київських політиків на захист інтересів України та її народу, а не власного гаманця. 
Не обійшла цю подію своєю увагою і «Крымская правда». Щоправда, знаючи про стиль та політику видання, цю статтю можна було б переказати і не читаючи. Образливі вислови, на кшталт «нацики», «негодяи, исповедующие неофашизм» - все це можна було передбачити. Та знайшлося місце і здивуванню. «Шевченко жалко. Почему именно он должен принимать «подарки», предназначенные фашистским прихвостням?» - розповідає Олексій Буряк, описуючи покладання квітів до пам’ятника українському поетові. Напевно, учасники акції із задоволенням поклали б квіти не лише до ніг Тараса Шевченка, та поки що не мають такої можливості. Бо люди, які сьогодні тримають в руках яйця, завтра можуть озброїтися чимось більш холодним або вогнепальним та чинити перешкоди усім проявам національного патріотизму українців Криму. Події тої неділі називають провокацією. А чому ж тоді журналісти цієї газети не згадують про солодке слово «провокація», коли йдеться про святкування Дня Росії окремими організаціями Криму?
Знаковим виявився і матеріал Наталі Кірєєвої у цьому ж номері «Крымской правды» про результати з’їзду партії «Свобода», де було запропоновано ліквідувати кримську автономію та сприяти інтеграції в українське суспільство кримської частини нашої держави. Звичайно, ідея ця доволі суперечлива і вимагає ґрунтовного вивчення та проведення всеукраїнського (чи принаймні всекримського) референдуму. Та цитата про те, що Крим завдяки своїй автономії «за годы независимости превратился в заповедник истерической украинофобии, где от случая к случаю безнаказанно унижают и травят всё украинское», напевно, якнайкраще ілюструє становище, у якому сьогодні опинився Крим. А стосовно цитати Шевченка: «Погибнеш, згинеш, Україно, не стане знаку на землі», - яка, до речі, висмикнута з контексту, говорить саме про наслідки дій тих людей, які озброюються поки що яйцями, аби виставити передусім себе на посміховисько, і пишуть про українців, живучи на їхній землі, вживаючи на їх адресу брутальну лайку.
Та допоки залишатимуться чиновники, які будуть обговорювати накази свого керівництва, а не виконуватимуть їх, важко нам буде взагалі дійти бодай якогось порозуміння, і до того ж не лише у вирішенні кримського питання. Так, за повідомленням сайту «Новий регіон», кримські службовці доволі несхвально поставилися до наказу Міністерства освіти та науки України «Про затвердження галузевої Програми покращення вивчення української мови в загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням мовами національних меншин», який покликаний збільшити кількість предметів, викладання яких ведеться державною мовою. Віктор Афанасьєв, депутат міської ради від Блоку «За Януковича», наприклад, заявив про намір депутатського корпусу відмовитися від фінансування за рахунок міського бюджету відкриття нових класів з українською мовою навчання. А депутат Верховної Ради Михайло Бахарєв, заявив (звичайно ж, російською): «Ми, чиновники, повинні знати державну мову, а громадян до цього ніхто не може примусити». Цікаво виходить: дитина провчиться дванадцять років у звичайній російськомовній школі, намагатиметься вступити до столичного вищого навчального закладу і не зможе цього зробити, бо не знатиме, як заяву написати українською (не говорячи вже про складання окремих дисциплін). А, навіть, вступивши до національного університету чи інституту, зіткнеться з труднощами навчання у ньому, адже не розумітиме викладачів, що говоритимуть виключно українською.
І хто ж у цьому буде винен - держава, яка намагається заохотити своїх громадян знати державну мову, чи окремі політики, які чинять цьому невиправданий опір, сповідуючи власні інтереси? Та, напевно, у такій ситуації навряд чи вже хтось згадає про подібних афанасьєвих чи бахарєвих, доведеться, нарешті, просто вивчити мову, а не кричати на кожному перехресті, що в Криму її не сприймають чи не розуміють.
Світлана КЛИЧКО.

Патріотизм і шовінізм: чи є різниця?

Нещодавно до редакції надійшов лист від постійного читача «Кримської світлиці» В’ячеслава Вольховського з м. Севастополя. Він надіслав вирізку з однієї з місцевих російськомовних газет, в якій згадали і про «Світлицю», та зробили це, на жаль, не зовсім добрим словом. Так, на шпальтах видання «Главный Проспект» (№2 від 20-26 червня 2008 року) була опублікована стаття Світлани Славіної «Война до беспамятства», що присвячена темі спорудження у Севастополі кількох пам’ятників, серед яких найбільше галасу було здійнято навколо пам’ятника на честь Катерини ІІ. Єдину в Криму україномовну газету (тобто «Кримську світлицю») за її реакцію на цю подію звинувачено... у націонал-шовінізмі.
Світлана Славіна чомусь забула розповісти своїм читачам деякі деталі встановлення споруди. Наприклад, вона не згадала про те, що все це робилося у вечірній час (а це наштовхує, погодьтеся, на роздуми), а депутати, причетні до цієї події, проігнорували заяву представника виконавчої служби про те, що їхні дії щодо встановлення пам’ятника були неправомірними. Тож хіба можна довіряти таким людям керувати країною чи бодай містом (до речі, з дуже ускладненим геополітичним статусом). Про це у статті не сказано жодного слова. І, можливо, авторці варто було б поміркувати над цими питаннями, а не поливати брудом газету, яка прагне відтворити історичну справедливість. Проте дуже тішить той факт, що «Світлицю» читають та ще й посилаються на неї у своїх матеріалах російські журналісти. Значить, не даремно працює редакція, збуджуючи таку хвилю відгуків та цитувань!
Та необхідно, напевно, сказати кілька слів і у відповідь на «гостре слово» пані Світлани, бо, як виявляється, не всі люди достеменно обізнані зі значенням термінів, які використовують. Прикро, що в нашій країні такими людьми виявляються саме журналісти.  
За словником іншомовних слів, термін шовінізм трактується як один з різновидів націоналізму, проповідування національної виключності одних націй і цькування інших, розпалювання ворожнечі між народами і країнами. Що стосується розпалювання конфліктів, то за це «Світлиця» навряд чи візьметься, адже це є прямим порушенням Основного Закону країни, а газета покликана, у першу чергу, допомагати своїм читачам, а не чинити опір політичному розвиткові держави. Якщо ж згадати про зверхність однієї нації над іншою (напевно, саме це мала на увазі авторка, звинувачуючи видання у «націонал-шовінізмі»), то цього аж ніяк не можна сказати про «Кримську світлицю», бо на її сторінках навіть випадковий читач завжди може знайти інформацію про проблеми не лише українців, а й, наприклад,  кримських татар чи інших етносів та народів, що проживають в Криму. Недаремно на шпальтах видання друкуються матеріали з історії та літератури людей різних національностей. Якщо погортати архів газети, то можна відшукати безліч перекладних творів різних письменників, у тому числі й російських.
Що ж стосується цькування однієї нації іншою, то і тут подібні претензії стосуються, швидше, не єдиної у Криму україномовної газети, а саме проросійських засобів масової інформації, які не можуть залишити у спокої і з заздрісною періодичністю роблять необґрунтовані напади на «Світлицю».
А тепер давайте спробуємо разом з’ясувати, чи існують все ж таки шовіністичні настрої у нашому суспільстві і як вони проявляються. Чи не є прикладом сепаратизму надання одному місту привілейованого статусу, тим самим даючи йому право вважати себе своєрідною «державою в державі», мешканці (чи передусім влада) якої відмовляються поважати українські закони та традиції. Чи не призводить до розпалюванням міжнаціональної ворожнечі поява газетних матеріалів, сповнених дешевими обвинуваченнями на адресу патріотизму. А можливо, це просто слушна нагода  застосувати «піар», про який так часто згадувала у своїй статті Світлана Славіна? Та для цього, як мені здається, не обов’язково вдаватися до таких низьких вчинків, бо газетярі часом забувають про власного читача, який не бездумно сприймає інформацію і ковтає усе, чим хочуть його «нагодувати». Хоча, напевно, газета, яка розповсюджується безкоштовно, тільки на це і сподівається, бо для неї такий «піар» - єдиний спосіб завоювати бодай якусь аудиторію.
До речі, і сам термін «націонал-шовінізм» свідчить про філологічну незрілість. Для людей, далеких від усіх «хитрощів» мови (до того ж, не лише української!), хочу пояснити, що вищезазначене поняття є нічим іншим, як тавтологією. Адже у наведеному визначенні продемонстровано, що шовінізм розглядається як різновид націоналізму. А це все одно, що сказати, наприклад, «націонал-націоналізм» (у народі часто про таке кажуть «масло масляне»).
І наостанок хочеться сказати, що єдине, у чому можна «звинуватити» «Світлицю», так це в патріотизмі, який вона змогла зберегти попри усі труднощі свого існування, фінансові негаразди та лайливі образи «колег». Тому варто просто побажати усім, хто, можливо, цьому заздрить, не роблячи наголосу на етнічній чи національній приналежності, такої ж любові до рідного слова, свого народу та власної історії.
Світлана КОБ’ЯКОВА.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #28 за 11.07.2008 > Тема "Резонанс"