Версiя для друку Обговорити в форумi

У неділю п’ятнадцяту по П’ятидесятниці читалося Євангеліє від Матвія:
“І спитався один із них [із фарисеїв], учитель Закону, Його [Ісуса] випробовуючи й кажучи: «Учителю, котра заповідь найбільша в Законі?» Він же промовив йому:«Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою». Це найбільша і найперша заповідь. А друга однакова з нею: «Люби свого ближнього, як самого себе». На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять...” (Мф. 22.35-46).
Люби Господа Бога свого і ближнього свого, як самого себе – от найбільша Заповідь Божа! Як, здавалося б, просто: виконуй її – і будеш жити. Відкрий серце своє вірі, що чинна любов’ю, – і будеш щасливим! Та чи любимо? Чи живемо? Чи щасливі? “Ось нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви! По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою!” (Євангеліє від Івана, 13 розділ, 34-35 вірші). Отже, якщо не любимо – то ми не Його. А якщо не Його – то чиї? “Хто не зо Мною, той супроти Мене; і хто не збирає зо Мною, той розкидає” (Мф. 12.30). “Супроти”, “проти” грецькою мовою звучить як “анти” – антибожі, антихристові, антихристи...
Чому ж так? Чому тисячі віруючих людей розбивають собі лоби об храмову підлогу, на кожному кроці кричать про свою віру, – а насправді є супротивниками Божими? Чому сучасний світ, який у більшості є релігійним, перетворився на справжнісіньке пекло, в якому князює “бог віку цього” – сатана, де постійно горить геєнський вогонь злоби й ненависті? Чому в християнських країнах щодень як не війни, то катастрофи, стихійні лиха, епідемії, злидні, усілякі біди та нещастя? Звідки це? Адже сказав Господь: “Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали” (Від Івана, 10.10). Чому ж не маємо? Бо “Погине народ Мій за те, що не має знання: тому, що знання ти відкинув, відкину й тебе…” (Книга пророка Осії, 4.6).
Третя заповідь Божа звучить так: “Не призивай Ім’я Господа Бога твого надаремно”. Одного разу я почув таку фразу від людини віруючої: “Я нікого не люблю, окрім Бога Самого!” “Як? – запитав я. – А ближнього свого? А братів по вірі?” (про любов до ворогів питати, зрозуміло, не було сенсу). “Нікого! Що є людина? Тлінь, злоба й нікчемність...” Знайомі слова? Знайомі думки? Та не поспішаймо обурюватися. Загляньмо спочатку у своє власне серце. Чи є там насправді любов? Чи готові твердо сказати: “Господи, люблю Тебе, і ближнього свого заради Тебе”? Чи справді ми любимо і ворогів своїх, не кажучи вже про братів? А може, просто декларуємо цю любов, устами своїми наближаючись до Господа, а серцем – будучи далеко від Нього? Адже дуже легко проголошувати: “я люблю всіх!” І дуже непросто полюбити любов’ю Христовою конкретних людей: заздрісного колегу по роботі, сусідку, яка постійно займається плітками, начальника-самодура, бездарних підлеглих, бомжа, якого завжди зустрічаєш біля входу до магазину, і від якого, м’яко кажучи, не зовсім приємно пахне, надокучливих жебраків, віруючих інших конфесій, що вірять не так як ти, взагалі людей, які мають погляди, не схожі із твоїми... Та що там казати! Чи любимо насправді найближчих своїх – членів своєї родини: дружину, батьків, тещу, свекруху? Чи не кричимо, бува, роздратовано на власних дітей?
“Погине народ Мій за те, що не має знання...” Бог є любов! І хто пізнав любов – той Бога пізнав. Як сказано у Першому соборному посланні святого апостола Івана Богослова: “Улюблені, – любім один одного, бо від Бога любов, і кожен, хто любить, родився від Бога та відає Бога! Хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов!” (1Ів. 4.7-8).
Любов... Як багато говоримо про неї. Увімкніть радіо, включіть телевізор: дев’яносто дев’ять відсотків пісень присвячені саме любові. Якби хоч десять відсотків із усього того, що сказано, написано, проспівано про любов, дав практичні сходи в наших серцях, – на землі не залишилося б місця для страждань. Але чи знаємо насправді, що є любов? Чи розуміємо значення цього слова? Чи є десь книга, в якій вміщена була б формула любові – цього ключика до щастя людини?.. Є така Книга! І назва її – Біблія, Слово Боже. Так що таке любов? Відкриймо Біблію, а точніше ту її частину, що називається Новий Заповіт, а ще точніше Послання святого апостола Павла до колосян: “Любов – то союз досконалості” (Колос. 3.14). Союз, сукупність досконалостей – от що таке любов! Які ж це досконалості? Де той перелік довершеностей, сукупність яких зливається в оце божественне: ЛЮБОВ? І чи насправді є такий перелік? Є! І склав його богонатхненний “апостол народів” Павло. Їх є чотирнадцять, цих стовпів досконалості – двічі по сім, повнота повноти Божої, що призводить до освячення двох царин людського єства: душі й тіла. Запам’ятаймо їх. І коли в нас виникне сумнів щодо того, чи почуття, яке зріє у нашому серці, або яке зародилось в серці нашого сина чи доньки, є насправді любов’ю; коли захочемо звірити наш досвід з божественною планкою любові – відкриймо Перше послання до коринфян, 13 розділ, і пориньмо усім серцем своїм, усією душею своєю, усіма силами своїми і всім своїм розумом у живу воду вчення Господнього, в гімн про любов...
“Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любові не маю, – то став я як мідь та дзвінка, або бубон гудячий! І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любові не маю, – то я ніщо! І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любові не маю, – то пожитку не матиму жодного!
Любов довго терпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!
Ніколи любов не перестає...” (1Кор. 13.1-13).
Олег Ведмеденко.

(Біблійна школа духовного вдосконалення, а/с 18, Луцьк-21, Україна, 43021, www.vedmedenko.org).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #28 за 11.07.2008 > Тема "Душі криниця"