"Кримська Свiтлиця" > #28 за 11.07.2008 > Тема "Душі криниця"
#28 за 11.07.2008
ДРУГ М╤Й САД
Л╤ТЕРАТУРА Нещодавно в╕домий укра╖нський поет Василь Марсюк в╕дсвяткував сво╓ 70-р╕ччя. М╕сце його народження – Донеччина, м╕сто Мар’╖нка. ╤ хоч нин╕ поет живе в Ки╓в╕, але в р╕дних м╕сцях його люблять ╕ пам’ятають, про що св╕дчить в╕рш-посвята його земляка, вчителя Григор╕я Пономаренка. Василь Марсюк - автор багатьох зб╕рок поез╕й. Часто бував у Криму: в╕дпочивав, творчо працював, а в Алушт╕ нав╕ть к╕лька рок╕в жив разом ╕з с╕м’╓ю. Присвятив нашому краю багато ц╕кавих в╕рш╕в, к╕лька доб╕рок яких презентувала сво╖м читачам «Кримська св╕тлиця». Нин╕ ми пропону╓мо шанувальникам красного слова сво╓р╕дну поему з поетичних пелюсток «Друг м╕й сад». В н╕й поет Василь Марсюк представ талановитим в╕ртуозом поетичного слова, майстром м╕н╕атюри, ф╕лософського п╕дтексту ╕ просто великим шанувальником р╕дно╖ природи.
ВАСИЛЬ МАРСЮК ДРУГ М╤Й САД Поема з пелюсток 1 Три дн╕ я вдома, три – на дач╕, Мов м╕ж коханками, ревнивими до того ж, мо╓ под╕лено життя. 2 Не спод╕ваючись на райський, я сад земний соб╕ зростив, як Хтось зростив для себе Всесв╕т. 3 Якщо ╕сну╓ рай небесний, то в╕н нагаду╓ м╕й сад, хоча й без ангел╕в ╕ гур╕й*. 4 Нав╕ть м╕й скромний будинок серед кв╕тучого саду – палац! 5 Над хв╕рткою звиса╓ сливова г╕лка низько. Вклоняюсь – не зр╕заю! 6 Я роздивляюся кругом: ну хто до пари ╖й, так╕й розкв╕тл╕й вишн╕?! 7 Невже так само божев╕льно м╕й сад цв╕стиме ╕ тод╕, коли мене не стане?! 8 А хто б дививсь на цю дуплисту грушу – але цв╕те, ╕ як цв╕те! 9 Хай що б там не було, а вмерти я не зможу в травневому саду! 10 Нав╕ть злод╕й н╕чний не наважиться вдертись на дачу при св╕тл╕ кв╕тучих дерев! 11 Сумно! Другий р╕к посп╕ль яблуня чогось не плодоносить. ╤ я за десять рок╕в ан╕ книжчини видати не зм╕г. 12 Мовчазн╕ мо╖ дерева, вас я краще розум╕ю, ан╕ж ки╖вський Парнас. 13 Мабуть, на дач╕ я нагадую ченця. Але спов╕дую бунтарство! 14 Що це за дика мода?! Зранку горланять на дачах, наче граки, гучномовц╕. 15 Гай-гай! ╤ ви, шпаки, за довгу зиму розучились по-укра╖нськи розмовлять? 16 Як зб╕дн╕ло укра╖нське небо – жодного птаха високого лету! Вс╕ по кущах. 17 Сходило сонце – я низько йому поклонився ╕ знову розправив плеч╕: хтось ╕ в╕д мене чека╓ сонячних справ! 18 Лиш п╕д веч╕р слухаю новини: хай за день п╕дросте Укра╖на, наче сад молодий! 19 В юнацьк╕ дн╕ мене так вабив скит – в╕д св╕ту я вт╕кав. Тепер я маю скит, а манить б╕лий св╕т. 20 Я вже старий, а сад ще молодий. Пригляда╓мось, жал╕╓мо один одного, як близьк╕ люди. 21 Про причину мо╓╖ смерт╕ можете говорити: «В╕н помер в╕д любов╕!» Не питайте: «До кого?» До вс╕х! 22 Дво╓ гарних шовковиць зав╕в я на дач╕: посеред городу – для себе, на вулиц╕ – для людей. 23 Ура! Черешн╕ патичок прийнявся ╕ росте! Ще б до плод╕в дожити. 24 Х╕ба я посадив би коло дому кизил у найтепл╕шому кутку, якби колись не рвав його у горах Криму?! 25 Кругом так╕ жоржини зацв╕ли! А ви, джмел╕, чого обс╕ли так ех╕нацею – гостю ╕з Америки? 26 Обс╕ла вершечки черешн╕, спотворила листя на слив╕ ╕ с╕к ╕з калини п’╓ ╕нтернац╕ональна тля… Як схожа на людей! 27 Я ╕з безжальною любов’ю облагороджую дерева у саду. Перещепити б ще здичав╕л╕ г╕лки на древ╕ Укра╖ни! 28 Старого ви пита╓те мене, нав╕що в╕рш╕ я пишу, нав╕що сад новий саджу? То заодно уже спитайте: а нащо в св╕т╕ я живу? 29 А ще я посаджу ╕ кущик бузини: зроблю колись соп╕лку! 30 Молодий посадивши сад, я ходжу як закоханий в юну ж╕нку! 31 Ще вишня не одкв╕тла, а яблуня вже б╕ла, весна ще не минула, а я по н╕й жалкую, за юн╕стю неначе. 32 Кв╕тучий сад, немов ж╕ноче т╕ло, б╕ля р╕ки б╕л╕╓. Вп╕рнуть би в нього з висоти, як птах! 33 Вишневий цв╕т гойдали дв╕ бджоли. О кар╕ оч╕, я не стомлюся пити ваш нектар! 34 Дощ ╕ запах мат╕оли, ╕ твого волосся злива. Мить була така щаслива, що живуть в мен╕ в╕дколи дощ ╕ запах мат╕оли! 35 Хай за м╕льярди л╕т, а долет╕в би я до тих далеких з╕р! Тебе, що йдеш за крок, не досягти пов╕к! 36 Грош╕ – спокуса, ж╕нки – спокуса. А без них життя – не життя! 37 А в юну ж╕нку закохатись у дачному м╕стечку неможливо: кругом стар╕ ровесниц╕ мо╖. 38 На схил╕ в╕ку закохатись – значить накликати бурю на св╕й постар╕лий сад. 39 Себе я почуваю гультя╓м, коли дивлюся, як щодня сво╖ вилизують городи стареньк╕ дачниц╕ – колишн╕ вчительки. 40 Я тим ╕ сим продовжую життя деревам у саду. Можливо, це вони продовжують мо╓? 41 Ще трохи потерпи, бездомна пташко! Вже отв╕р я роблю в нов╕й шпак╕вн╕. 42 Гей, вуже, що живеш у заростях малини, стережися! Вона посп╕ла – ми йдемо збирати! 43 Ус╕ сус╕ди борються з кротами, лиш я дивлюсь щоранку невороже на св╕ж╕ кротовини-терикони ╕ мимовол╕ згадую Донбас. 44 М╕сяць тому м╕й брат помер у Донецьку – а г╕лка черешн╕ в саду п╕д Ки╓вом в мене засохла. 45 А перед в╕кнами на дач╕ я син╕ п╕вники найперше посадив – мого дитинства кв╕ти. 46 Кого ми любимо – найб╕льш нам ятрить душу, як ця смородина – не родить, коверзу╓. У кого тут вона набралась примх? 47 Моя дружина знов не при╖жджа╓ довго так на дачу – бур’ян ╕ той уже засумував! 48 Сапаючи город, я обминаю кущик лободи: допомагала вижити в дитинств╕. 49 Такий плечистий вимахав будяк – немов козак сто╖ть серед городу – ну як я п╕дн╕му на нього серп?! 50 ╤ сивенький полин, наче долю чиюсь, полючи, я також обминаю. Чи моя сивина розучилась розр╕зняти добро ╕ зло? 51 Хух! Нарешт╕ на город╕ пок╕нчив я з бур’янами. От би ще на Укра╖н╕ так вчинити з ворогами! 52 Годжу гор╕хов╕, як вередлив╕й ж╕нц╕. Рости не хоче, наче вив╕ря╓ мою довготерплячу доброту. 53 Нав╕що такий милозвучний голос дано зозул╕? Можливо, щоб чули д╕ти: ╕ в них ╓ десь р╕дна мати. 54 Я знаю, ти брешеш, зозуле, в╕щуючи в╕ку без л╕ку, а слухати все ж при╓мно! 55 Ех, добре вл╕тку спати б на мансард╕! Та я н╕як ╖╖ не обладнаю: н╕ грошей, н╕ сили нема. 56 За л╕то краще т╕льки л╕то. Теплом, як медом, все залито. ╤ кожна в╕ть сп╕шить сповна напитись сонця, як вина! 57 Невже в цю спеку ходять в гастрономи? Мен╕ в саду й амброз╕╖ не треба, коли ╓ хл╕б, цибуля ╕ кисляк! 58 Господи, посп╕ли абрикоси! Ск╕льки одразу сонць просяться з неба упасти! 59 Хай у сливи цв╕т бл╕денький – а як╕ плоди медов╕ ╕ наливка, як нектар! 60 Нарешт╕ перш╕ персики вродили. Рум’ян╕, пишн╕ – аж зривати жаль! 61 Ми задоволен╕ обо╓, м╕й друже винограде: ти – гронами тугими, я – думками! 62 Бувають восени так╕ ласкав╕ дн╕, як оч╕ люблячо╖ ж╕нки! 63 Та╓мний в’язень ╓ в мо╖м п╕двал╕ – усе н╕як не вирветься на волю трир╕чне мною зроблене вино! 64 Я так немилосердно обр╕заю лозу виноградну, наче правлю св╕й довгий вчорашн╕й в╕рш! 65 Вибачай – прощавай, винограде старий! Р╕жу стовбур – як роги оленя. Над╕ мною також н╕ж заносить кривий невблаганна година оновлення. 66 Яка вдалась розк╕шна обл╕пиха! Сто╖ть руда в╕д яг╕д, як лисиця. 67 Не вс╕ червон╕ кетяги, не вс╕ я восени зр╕заю на калин╕. А чим тод╕ поласують узимку червоногруд╕ сн╕гур╕?! 68 Кого я не люблю – так це мишей! ╤ все ж качанчик кукурудзи на город╕ на зиму я поганцям залишив. 69 Як журавл╕ неохоче звивають прощальний в╕нок в ос╕нньому неб╕! 70 Листопаду усл╕д розвели дерева гол╕ руки: отак знову н╕ з чим треба у зиму йти! 71 Обережно, ╕з ваганням обр╕заю кущ троянди, наче синов╕ сво╓му я стрижу юнацький чуб. 72 Старенька грушо-сестро, ти вже засина╓ш? Дай, Боже, нам зустр╕тись навесн╕! 73 Вдень ╕ вноч╕ мимо дач╕ прол╕тають кудись електрички, як хвилини мого життя. 74 Як не крути, приходить час ╕з тим, що любиш, попрощатись. Дозр╕лий пл╕д з╕рвати сл╕д ╕ ждати нового цв╕т╕ння. 75 На безлюдн╕м перон╕ хтось доганя╓ очима швидк╕ вагони. Колись не встигну ╕ я на потяг життя. 76 Не зважають на ╕н╕й – цв╕туть безстрашн╕ хризантеми. Вчися, душе моя! 77 За дачами п╕д га╓м, де хазя╖ вигулюють собак, на ланцюгов╕ роздум╕в ╕ я прогулюю себе. 78 За ст╕ною сн╕гопаду видно т╕льки, як на г╕лц╕ грак др╕ма╓ в б╕л╕й шапц╕. 79 О молод╕сть! Горить, як полум’я, калина на мороз╕ ╕ в╕тров╕ рад╕╓, ╕ сн╕гам. 80 Який м╕нливий сад! То в╕н кв╕тча╓ землю, то сн╕г – його. Щодня я мимо йду, минаю разом з ним. 2005 – 2007 рр. * Гур╕я – в╕чно юна райська д╕ва.
МАР’╥НКА ВШАНОВУ╢ ПОЕТА Василев╕ Марсюку
Сплива╓ час, як весняна р╕ка. Нема йому н╕ удержу, н╕ впину. В╕ншу╓ Мар’╖нка поета-земляка, Свого сп╕вця, ╕ майстра, ╕ людину. Я на Ворстро╖ у землянц╕ р╕с, А пот╕м в педучилищ╕ навчався. ╤ це ж який мене п╕д’юдив б╕с, Що змалку в р╕дне слово закохався. Те слово – ╕ поета Марсюка, ╤ земляк╕в його, ╕ нашого народу Воно нас гуртуватись заклика – Вс╕х укра╖нц╕в Заходу ╕ Сходу. Поет Марсюк п╕дняв з глибин в╕к╕в Козацьку мужн╕сть, звича╖ ╕ славу, В╕н в╕дтворив в особах козак╕в В╕тчизну нашу – молоду державу. В╕н осп╕вав ╕ Мар’╖нку-село, ╥╖ людей – труд╕вник╕в завзятих… Тут ск╕льки бурев╕╖в пронеслось! Як над людьми глумились торбохвати! Н╕, спочивать не доведеться нам, Бо навкруги, - поглянь! – бур’ян, ру╖ни… До прац╕ нас зове Господн╕й Храм, Зовуть митц╕ – поети Укра╖ни. Несу до учн╕в слово Марсюка ╤ ним звеличую сучасну днину. А час сплива, як весняна р╕ка. Нема йому н╕ удержу, н╕ впину. Григор╕й ПОНОМАРЕНКО, вчитель, в╕дм╕нник народно╖ осв╕ти Укра╖ни, ╕нвал╕д в╕йни. м. Донецьк.
"Кримська Свiтлиця" > #28 за 11.07.2008 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6128
|