Версiя для друку Обговорити в форумi

ПЕРЕДСВЯТКОВІ РОЗДУМИ

Незалежність. Що воно означає, це загадкове і чарівне слово? Чи існує справді незалежність кожної особи, кожного народу? Чи незалежні людина і держава економічно, політично, соціально і духовно? Ні! Україна, наприклад, залежна від Росії. Росія ж у свою чергу – від шовіністично-агресивної ідеології та політики, від прагнення підпорядкувати все і всіх своєму впливу. І ця залежність є великим нещастям для росіян, бо не дає їм стати по-справжньому вільними. У наш час глобалізації повної незалежності не має ніхто. Навіть така держава-гігант як США. Тому й постійні конфлікти, постійні війни, постійне падіння у прірву вседозволеності й бездуховності.
А щодо окремої особи, то багато хто з нас, якщо не більшість, незалежний від обов’язку, від демократії, від патріотизму. Від любові не лише до України, до народу, а й до себе. Ми незалежні від думання. Не думаємо, що незалежність кожного з нас є складовою державної. Незалежні від патріотизму громадяни не захистять, не зміцнять незалежність держави. А що може дати державі громадянин, залежний від алкоголю, від наркотиків? Ми залежні через свою надмірну приземленість. Все статки, статки, статки і за статками немає Неба.

«Статки потрібні, -
учив мене батько, -
але затям собі, синку, -
на тому світі банк лиш один,
банк добрих вчинків».

Незалежність – це не вседозволеність. Це, в першу чергу, величезна відповідальність за себе, за родину, за громаду, за народ і державу. Це усвідомлення, що мусиш хоч щось зробити для держави, для зміцнення її незалежності, а не чим більше від неї взяти і тим самим послабити її.
Серпень. Місяць, що приніс нашому народові незалежність. Відносну незалежність, бо все в цьому світі відносне.
Повертаюсь у спогадах у недалеке минуле. 19 серпня 1991 року. На автобусній зупинці на привітання «Добрий день» відповідаю «Чорний день». Знайома працівниця шахти, за походженням єврейка, а згідно з паспортом – росіянка, обурюється, звичайно, російською: «Може нарешті наведуть порядок у державі». На щастя, не навели, не той був час і люди вже не ті, а розвалили цю ненависну багатьом народам імперію. Усе, що тримається на примусі та неправді – недовговічне.
На перших порах знайомі росіяни часто питали мене: «Навіщо вам ця незалежність, і що вона вам дала? Адже в Україні люди живуть набагато краще, ніж у Росії: ми ж вас годуємо». «Хто міряє животом, той не збагне, - відповів я. – Уяви собі, що ти приїхав до Москви і майже ніде не чуєш російської мови, як у Києві української. Хотів би ти при такій ситуації незалежної Росії?»
Якось вдома у одного такого співрозмовника я показав йому на клітку, у якій пташка щось дзьобала: «Навіть золота клітка для неї – тюрма. Вона створена для вільного життя у вільному світі, а не для неволі та жмені пшона». Багатьох із них переконати неможливо. Вони болісно переносять нашу «зраду» і «невдячність». Час лікує все, вилікує і їх.
Що дала нам Незалежність?! Незалежність – це здійснена мрія, це доля, що усміхнулася нам. Це пісня, найкраща пісня. Здійснилася мрія багатьох поколінь українців мати власну державу, бути господарем у своїй хаті, а не наймитом. На жаль, незалежність нам ще не по зубах: їх немає. Нам ще пити молоко: тверду їжу не перетравлюємо. Але, дякувати Богові, помаленьку переходимо у підлітковий вік. А хто наші вихователі? Переважно вчорашні та їхні пахолки. Ото і молимось чужою мовою у чужих церквах, збудованих батьками і нами вже на чужі гроші. Молимось не стільки Богові, скільки Москві.
За Незалежну Україну іде боротьба. За і проти. Гармати, правда, мовчать, але задіяна потужніша зброя: економічний фактор, інформаційна окупація, псевдоісторія, брехня, підкуп. Іде жорстока війна за мову, за церкву, за культуру. Наші державці із патріотів у пасивній обороні, майже бездіяльні у справі зміцнення незалежності, у справі гідної відсічі антидержавним діям «п’ятої колони». Демократія – це прекрасно, але ми переплутали демократію із вседозволеністю. Над нами нахабно глузують субтитруванням кінофільмів (хочете української? Маєте!), розкішними палацами із золоченими дахами, перекуповуванням ненародних депутатів (народ обирав партію або блок). Чому відбувалися революції? Вони виконували роль санітарів: очищували від бруду суспільні верхи, кидаючи суспільство у соціальне дно. Де ви захланні марнотратці минувших часів, де ваші спадкоємці?
Україна незалежна! Якою щербатою не була би наша незалежність, але таки маємо свою державу. А чому топчемося уже 17 літ на закладці фундаменту справді незалежної, демократичної і багатої України, дає відповідь 127 псалом Давида: «Коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі…».
Я живу вірою в прекрасну Україну, як жив і марив незалежною. Вірою у справді пророчі слова Івана Франка, якими він звертається до рідного народу у вступі до поеми «Мойсей»:

«…огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ,
впережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем
 гомін волі
І глянеш, як хазяїн
 домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі».

Так буде! Віримо в це і працюймо для цього.

Василь ГОДЯК.
м. Соснівка Львівської обл.

НАБОЛІЛЕ…
* * *
Хотіли випростати спину,
А в нас украли Україну,
Поклали на рахунки в банки,
Розвішали нові фіранки –
Жовто-блакитні прапори,
Червоні – в скрині, до пори.
Хоча кому яка різниця,
Що там на щоглі
 майориться?
Новий костюм –
 старий вертеп,
І був совдеп, і є совдеп.
Хоч прапори здіймай
 до хмари,
Під саму шию шаровари,
На лобі тризуб намалюй –
А був холуй і є холуй.
Чи двоголового орла
У центрі кожного села
Постав, на радість
 «господіну»,
І доклюєте Україну.
А ми ж так вірили, наївні,
Що заспівали треті півні,
Що зникла давня чортівня,
Діждали пресвятого дня,
Відродження і різні штучки,
Стояли, взявшися за ручки:
Це ж від Луганська
 і до Львова –
Держава! Воля! Слава! Мова!
Хотіли вилізти з ярма.
А де ж та правда? А нема.
Бо ті, що розпинали Стуса,
Козацькі запустили вуса,
Навчились українських слів
І записались до хохлів.
А ті, що проклинали Бога,
Сьогодні, підпилявши роги,
Ідуть, ховаючи хвости,
До церкви слинити хрести.
Народу – злидні та дірки,
А їм – фортуни та зірки.
Із награбованих грошей
Дають на храм і на музей…
Як і тоді, щодня, щодня –
Брехня, брехня,
брехня, брехня.
Хотіли вилізти з ярма.
А де ж та правда? А нема.
Хотіли випростати спину,
А в нас украли Україну.
Юрій СЕГЕДА,
аспірант Вінницького педагогічного університету.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #34 за 22.08.2008 > Тема "З потоку життя"