Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
У В╤ДНОСИНАХ З ПОЛЬЩЕЮ НЕ ВАРТО НАТИСКАТИ НА ╤СТОРИЧН╤ “МОЗОЛ╤”, ЩО НАТЕРЛИСЯ ЗА 400 РОК╤В
Юр╕й Щербак, письменник, дипломат…


╤СТОР╤Я ОДН╤╢╥ РОДИНИ НА ТЛ╤ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАЦ╤ОНАЛЬНОГО РУХУ
Вс╕ сто в╕дсотк╕в грошей в╕д продажу книги буде направлено на потреби ЗСУ…


ВЖЕ ЗАРАЗ ТРЕБА ДУМАТИ, ЯК БУДЕМО В╤ДНОВЛЮВАТИ КРИМ П╤СЛЯ ДЕОКУПАЦ╤╥
Обговорення комплексних питань щодо в╕дновлення Криму п╕сля його деокупац╕╖ в╕д рос╕йських сил...


МОЖЕ ТАК СТАТИСЬ, ЩО КРИМ ПОВЕРТАТИМЕТЬСЯ ДИПЛОМАТИЧНИМ ШЛЯХОМ
Наша держава зможе спок╕йно жити, коли поверне соб╕ ус╕ сво╖ земл╕, зокрема ╕ Крим.


БИТВА ЗА УКРА╥НУ
День дв╕ст╕ одинадцятий…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #36 за 05.09.2008 > Тема "З потоку життя"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#36 за 05.09.2008
КОЛИ УКРА╥НА ДЛЯ УКРА╥НЦ╤В СТАНЕ ЗЕМЛЕЮ ОБ╤ТОВАНОЮ?

Укра╖на ╕ св╕т

Нотатки про подорож до ╤зра╖лю

Подорож╕ св╕тами не лише розширюють наше уявлення про р╕зн╕ кра╖ни та народи, що ╖х населяють, але й наштовхують на пор╕вняння з нашими укра╖нськими реал╕ями. Я не пам’ятаю жодно╖ подорож╕, чи то до США, чи Франц╕╖, Н╕меччини, Аргентини, Бразил╕╖, В’╓тнаму, Ф╕нлянд╕╖, де б я не знаходив такого, що хот╕лось би перенести на нашу землю. Це стосу╓ться якост╕ роботи, навчання, культури повед╕нки, традиц╕й та багато ╕ншого.
Весною цього року мен╕ пощастило два тижн╕ провести в ╤зра╖л╕, ц╕й середземноморськ╕й держав╕ з великою, часом траг╕чною ╕стор╕╓ю.
╤зра╖лю, як держав╕, лише ш╕стдесят рок╕в. Але до ц╕╓╖ державност╕ ╓вре╖ йшли тисячол╕ттями. Зазнавали вони ╓гипетського полону, вавилонського рабства, переселяли ╖х перси. Рухалися ╓вре╖ разом з арабами через Африку в ╤спан╕ю, а зв╕дти - в ╢вропу, переселялися двома потоками ем╕грац╕╖ на територ╕ю Польщ╕, Укра╖ни та до Рос╕╖. Але цей народ не розчинився в ╕нших етносах, бо збер╕гав в╕ру в Бога, в╕рив у свою богообран╕сть. Визвольний пох╕д ╓вре╖в з ╢гипту п╕д проводом Мойсея тривав сорок рок╕в. Народ блукав п╕сками Синайсько╖ пустел╕ ╕ стомлений Мойсей сказав Господу – знев╕рилися люди, перестали в╕рити в Тебе. Господь запитав Мойсея: «Ск╕льки ще залишилося в╕руючих ╕уде╖в?» - «Тро╓» - була в╕дпов╕дь. – «Якщо ╓ тро╓, то буде в╕руючих ст╕льки, ск╕льки п╕ску на берез╕ моря», - в╕дпов╕в Бог. За сорок рок╕в померли вс╕ люди, що зазнали рабства. У землю об╕товану не ув╕йшов ╕ Мойсей.
Цей великий подвиг узяв за приклад ╤ван Франко у сво╖й поем╕ «Мойсей», де вказав дорогу до вол╕, до незалежност╕ укра╖нського народу. «Т╕льки не знев╕ряйтеся», - казав в╕н. Тод╕ здавалося, що цей шлях до вол╕, до самост╕йно╖ Укра╖нсько╖ держави губиться десь далеко у туман╕ в╕к╕в. Але ж н╕ – треба боротися за свою державу, не шкодуючи себе, ╕ знати, що справжня воля все одно настане. Нав╕ть якщо п╕дуть з життя останн╕ з людей, як╕ жили у рабств╕…
Яка величезна р╕зниця м╕ж нин╕шньою Укра╖ною та ╤зра╖лем! У ц╕й держав╕ нема укра╖нського чорнозему, нема Дн╕пра, Дн╕стра та П╕вденного Бугу. Навпаки, дв╕ третини територ╕╖ ╤зра╖лю припадають на безводн╕ пустел╕ або нап╕впустел╕, включаючи глибоку земну западину Мертвого моря, що опустилася на 425 метр╕в нижче р╕вня св╕тового океану. А ще значна частина його територ╕╖ – це вулкан╕чн╕ гори, що тягнуться п╕вднем ╤зра╖лю в╕д Ейлату до майже ╖╖ серединно╖ територ╕╖.
╤зра╖ль – колиска трьох рел╕г╕й. У В╕фле╓м╕ народився ╤сус, на р╕ц╕ Йордан в╕н прийняв хрещення в╕д ╤вана Хрестителя, на Гал╕лейському мор╕ набирав з рибак╕в сво╖х учн╕в ╕ показав ╖м, що в╕ра може робити дива, у пустел╕ постив сорок дн╕в, у Гефсиманському саду вечеряв востанн╓ з╕ сво╖ми учнями, сказавши, що хл╕б ╕ вино ╓ т╕ло ╕ кров його, та попередивши, що серед учн╕в один зрадить його, а ╕нший ще до крику п╕вня трич╕ в╕дречеться в╕д нього. У Гал╕ле╖ ╤сус пропов╕дував нову в╕ру, на Гор╕ Синай ревно молив Господа, щоб минула його чаша страждань.
╢русалим – це м╕сто, в якому треба би побувати кожному християнину. Тут судили Христа судом синедр╕ону та судом П╕лата, тут ╕де хресна дорога на Голгофу, тут був знятий з хреста ╕ похований ╤сус, ╕ тут в╕н воскрес на трет╕й день та п╕зн╕ше возн╕сся на небо.
Християнський ╢русалим майже неможливо описати простими словами. Бо кожне м╕сце, кам╕нь, буд╕вля, храми нагадують нам Христа ╕ тисяч╕ прочан з╕ всього св╕ту моляться тут та просять прощення сво╖х гр╕х╕в.
Мен╕ пощастило прожити два дн╕ в ╢русалим╕, побувати на р╕чц╕ Йордан, у м╕стах: Натан╕я, Акка, Корнуель, Тель-Ав╕в, побачити Гал╕лейське озеро (море), прожити три дн╕ у Ейлат╕ на Червоному мор╕, про╖хати автобусом через пустел╕ дна Мертвого моря, через вулкан╕чн╕ скел╕ п╕вдня ╤зра╖лю. Побачене вразило вкрай. П╕сля ц╕╓╖ подорож╕ виникло бажання заново перечитати Б╕бл╕ю та Новий Зав╕т. Кожне м╕сце ╤зра╖лю – це частина св╕тово╖ ╕стор╕╖. Оце соляний стовп, в який перетворили ангели ж╕нку Лота, коли його с╕м’я вт╕кала з Содому ╕ Гоморри, тут у печерах Мертвого моря пастухи к╕лька десятил╕ть тому знайшли найдавн╕ш╕ свитки Б╕бл╕╖, тут кам’ян╕ мури ╤╓рихона впали в╕д звук╕в литавр ╓врейського в╕йська.
В ╢русалим╕ не зупиня╓ться пот╕к людей по сл╕дах Христа, а також до ст╕ни плачу, де кожен ╕удей чи не ╕удей може притулитися рукою до ст╕ни – залишк╕в ру╖н Господнього храму та покласти карточку з╕ сво╖ми найпота╓мн╕шими бажаннями.
На ц╕й площ╕ перед ст╕ною плачу я бачив, як прощаються з арм╕╓ю молод╕ хлопц╕ та д╕вчата, як вони ще раз клянуться у будь-який момент стати на захист сво╓╖ держави та свого народу. В ╤зра╖л╕ кожен юнак служить у в╕йську 2 роки ╕ 9 м╕сяц╕в, а кожна юнка – 2 роки ╕ 5 м╕сяц╕в. Я бачив осяян╕ й щаслив╕ обличчя цих молодих хлопц╕в та д╕вчат, як╕ передавали зброю до рук нового поповнення. Для них служба в арм╕╖ ╓ святим обов’язком, адже оточують ╤зра╖ль аж н╕як не дружн╕ з ним держави – Сир╕я, Л╕ван, Йордан╕я, ╢гипет, Палестинська автоном╕я. ╤ тому його прост╕р ретельно захища╓ться, пост╕йно патрулюють реактивн╕ л╕таки, гвинтокрили.
Коли ╕зра╖льськ╕ солдати через кожн╕ ш╕сть-десять дн╕в ╖дуть додому на в╕дпочинок або щоб в╕дв╕дати сво╖х р╕дних, то вирушають з╕ збро╓ю в руках, ╕ н╕хто не бо╖ться, що ця зброя може бути використана в якихось крим╕нальних розборках. Додому та з дому ╖дуть у в╕йськов╕ казарми в загальних м╕жм╕ських автобусах, ╖дуть весело, см╕ються. Але жодного разу я не бачив ╖х «п╕д мухою чи п╕д градусом».
╤зра╖ль забезпечу╓ себе ус╕ма продуктами харчування – хл╕бом, маслом, м’ясом, сиром, овочами та фруктами, питною водою. Про╖жджаючи ц╕╓ю нап╕впустельною територ╕╓ю, бачиш пшеничн╕ лани, соняшников╕ плантац╕╖, пальмов╕ га╖. ╤ все це росте при штучному крапельному зрошенн╕, вода пода╓ться в кореневу систему рослин за комп’ютерною програмою. Пшениця ╕ вс╕ зернов╕ збираються два рази на р╕к, овоч╕ – три-чотири рази. Це все робиться трудолюбивими ╕зра╖льтянами. Пригаду╓ться, як в Ейлат╕ дв╕ стареньк╕ ж╕нки з горд╕стю розпов╕дали, що ╖хня бабця ще у 1918 роц╕ сво╖ми руками розчищала землю в╕д кам╕ння на м╕сц╕ майбутнього к╕буцу, ╕ що вона похована там у 1932 роц╕.
До реч╕, про к╕буци… Мо╓ надто поверхове, можливо, спрощене спостереження в╕дзначило, що ц╕ с╕льськогосподарськ╕ поселення ╓ пор╕вняно маленькими, в яких живуть не б╕льше 50 – 100 с╕мей. Але нав╕ть у нап╕впустел╕ Мертвого моря к╕буци ╓ оазами життя – тут ростуть пальми, вирощують овоч╕, доглядають кор╕в та овець.
Як нам розпов╕дали, ╤зра╖ль забезпечу╓ сво╓ населення вс╕ма продуктами харчування. ╥хня ╖жа ╓ найб╕льш еколог╕чно чистою у св╕т╕. Бо робиться там все для себе, для свого народу.
Ще одне впада╓ в оч╕, коли в’╖жджа╓те або ви╖жджа╓те з ╤зра╖лю. Проходження митниц╕ та прикордонного контролю в╕дбува╓ться без зайвих клопот╕в ╕ переживань. Хоча здавалося б: у ц╕й держав╕ в╕н повинен бути дуже ретельним. Так воно ╕ ╓. Але персонал аеропорту у Тель-Ав╕в╕ працю╓ бездоганно. З пасажирами розмовляють англ╕йською, рос╕йською або ╕вритом вв╕члив╕ ╕ коректн╕ молод╕ прац╕вники. Але коли я прилет╕в в аеропорт Борисп╕ль, то одразу пригадалися мо╖ багаторазов╕ при╖зди додому – сотн╕ пасажир╕в стоять у черз╕, щоб пройти паспортний контроль. А оф╕цери або довго ╕ приск╕пливо вдивляються у паспорти, або кудись в╕длучаються. Ця процедура тягнеться дек╕лька годин. Так ╕ хочеться сказати (але нема кому) – в╕дправте сво╖х оф╕цер╕в у заруб╕жн╕ аеропорти, щоб вони могли навчитися сво╖й робот╕ у тамтешн╕х колег.
Друге, що впада╓ в оч╕, - це прекрасн╕ дороги, жодно╖ вибо╖ни на шляхах, куди б я не ╖хав. У м╕стах добре продуман╕ роз’╖зди. По вс╕й територ╕╖ ╤зра╖лю курсують комфортабельн╕ автобуси з кондиц╕онерами. Жодного разу на дорогах я не бачив ╕нспектор╕в, але у випадку яко╖сь пригоди вони митт╓во з’являються. Мо╖ знайом╕ ╕зра╖льтяни говорять, що будь-як╕ побори авто╕нспекц╕╖ виключен╕, а якщо хтось спробував би в╕дкупитися в╕д кари хабаром, це навпаки обтяжило б його провину. Штрафи дуже велик╕. Але ╖х треба сплатити негайно, бо будь-яка затримка обходиться ще б╕льшими витратами.
Трет╓ - в ╤зра╖л╕, кр╕м фосфат╕в, нема ╕нших корисних копалин. Але для населення ╓ все - газ, бензин, вода. Що стосу╓ться води, то це ще б╕льш вража╓, адже у переважну к╕льк╕сть населених пункт╕в ╖╖ треба доставляти з опр╕снювальних завод╕в. ╤ вода надходить в необх╕дн╕й к╕лькост╕ до квартир, ╖╖ достатньо, щоб щоденно мити вулиц╕, вона ╓ у загальних закладах г╕г╕╓ни, нав╕ть у скелястих горах п╕вдня та сходу ╤зра╖лю або в пустелях.
╤ це все в умовах жорсткого зовн╕шнього протистояння.
Четверте - ╤зра╖ль пост╕йно буду╓ться. Прекрасно спланован╕ та побудован╕ м╕ста на м╕сц╕ середземноморських бол╕т (Натан╕я, Тель-Ав╕в) або в пустелях чи нап╕впустелях, прекрасна та р╕зноман╕тна арх╕тектура буд╕вель, добре сплановане житло.
╤ ще одне… Осв╕та. Про хабар╕, корупц╕ю там нема ╕ мови. Коли юнак чи юнка зак╕нчують школу, ╖м вида╓ться атестат, в якому виставлен╕ оц╕нки за знання з ус╕х предмет╕в. Але лише при певному ╖хньому р╕вн╕ це да╓ право стати студентами ун╕верситету. Але це не закрива╓ дорогу до осв╕ти. Молода людина може протягом наступних рок╕в отримати вищий бал, але для цього треба сво╖ знання п╕дтвердити екзаменами. Це, на м╕й погляд, справедливо, бо причиною недостатн╕х знань може бути хвороба дитини або пере╖зд батьк╕в в ╕нше м╕сце, або якась несум╕сн╕сть учня чи вчителя.
Про хабарництво при вступ╕ до ун╕верситету теж нема╓ мови.
╤зра╖ль живе ╕ буду╓ свою економ╕ку, в основному, за рахунок туризму та реал╕зац╕╖ ╕нтелектуально╖ власност╕. Тому отриму╓ велик╕ кошти ззовн╕ за рахунок нових результат╕в досл╕джень у галуз╕ медицини, б╕олог╕╖, х╕м╕╖, ф╕зики, ╕нформатики та ╕ншого.
Здавалося б, ця маленька держава з населенням 6,5 м╕льйона, з яких, власне, ╓вре╖в близько 5 м╕льйон╕в, потребу╓ великих кошт╕в ╕ буде старатися ╖х отримати будь-якою ц╕ною. Але – н╕. В ╤зра╖л╕ законом заборонен╕ будь-як╕ гральн╕ заклади на сво╖й територ╕╖. Лише в Ейлат╕ два рази на тиждень можна ви╖хати кораблем у нейтральн╕ води та в╕ддатися пагубним азартним пристрастям. Це таки вража╓, бо по вс╕й Укра╖н╕ ця «зараза» розрослася, мов ракова пухлина. Мен╕ часто доводиться ╖здити Укра╖ною. Так, Льв╕в перетворився на сво╓р╕дну мекку для ╕громан╕в, як╕ приходять у заклади ц╕лодобово╖, без вих╕дних, гри, щоб перетворитися на заручник╕в сво╓╖ пристраст╕. Це спостер╕га╓мо ╕ в ╤вано-Франк╕вську, де у центр╕ майже на кожн╕й вулиц╕ колишн╕ продуктов╕ чи ╕нш╕ магазини зайнят╕ цим загрозливим б╕знесом. Нав╕ть у районних центрах, с╕льськ╕й м╕сцевост╕ в╕дкрит╕ ц╕ гральн╕ заклади. Багато цих «казино» ╕ у С╕мферопол╕. А тим часом багато молодих ╕ старшого в╕ку людей промотують сво╖ грош╕, спод╕ваючись на швидке збагачення.
╤ нема╓ д╕ла до ц╕╓╖ справи н╕ Президенту, н╕ уряду, ╕ не чути голосу громадськост╕ з протестами проти цього лиха.
П╕дсумовуючи ц╕ дуже поверхов╕ спостереження, можу сказати, що Укра╖на програ╓ в усьому ц╕й маленьк╕й держав╕ - в осв╕т╕, в орган╕зац╕╖ туризму, в енергозаощадженн╕, у вихованн╕ патр╕отизму до сво╓╖ держави.
Чому так? ╤ чи буде це тавро над нами в╕чним? Р╕к тому п╕сля похорону народного художника Панаса Заливахи в ╤вано-Франк╕вську я запитав ╢вгена Сверстюка: чи довго це буде, чи ╓ над╕я на краще.
╤ почув оптим╕стичну в╕дпов╕дь: реальн╕ зм╕ни настануть через два–три покол╕ння укра╖нц╕в, як╕ не зазнавали руйн╕вно╖ комун╕стично╖ обробки незалежно в╕д етн╕чного походження, покол╕ння, що не матиме страху, покол╕ння, для якого н╕ Москва, н╕ Рос╕я не будуть центром св╕тогляду, а для якого Укра╖на буде р╕дною державою з велико╖ букви.
Роман ЯРЕМ╤ЙЧУК,
доктор техн╕чних наук, професор.
м. С╕мферополь.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #36 за 05.09.2008 > Тема "З потоку життя"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6299

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков