Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4452)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4125)
Українці мої... (1661)
Резонанс (2122)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1847)
Крим - наш дім (1052)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (242)
Бути чи не бути? (323)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (207)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ГЕНЕТИЧНА НАУКА ДОВЕЛА: УКРА╥НЦ╤ З РОС╤ЯНАМИ НЕ “АД╤Н НАРОД” ╤ НАВ╤ТЬ НЕ “БРАТИ”
Асим╕лювати нас, як це вже довели генетики, з рос╕йським народом, – не вийде…


КОЗАЦЬКИЙ ДУХ ЛОХВИЧЧИНИ
Лохвиччина, попри все багатство етнокультурно╖ спадщини, до сьогодн╕ залишалася недостатньо...


ЩО 2022-Й В╤ДКРИВ УКРА╥НЦЯМ ПРО САМИХ СЕБЕ, А СВ╤ТОВ╤ – ПРО УКРА╥НЦ╤В
Ми остаточно в╕дбулися – ╕ як пол╕тична нац╕я, ╕ як держава.


КАМ╤НЬ ЗА ПАЗУХОЮ
Картинки з життя


СОБОРН╤СТЬ ПОЧИНА╢ТЬСЯ ╤З КОЖНОГО З НАС
З╕рвав прихильн╕ оплески, к╕лька поважних у журнал╕стиц╕ персон п╕д╕йшли пот╕м, дали в╕зит╕вки,...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #37 за 12.09.2008 > Тема "Ми єсть народ?"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#37 за 12.09.2008
ЩО РОБИТИ, АБО ХТО ВДАРИТЬ У В╤ЧОВИЙ ДЗВ╤Н?
Юр╕й МУШКЕТИК

Мабуть, год╕ знайти заяложен╕шого, затерт╕шого заголовка, н╕ж цей. ╤ водночас - актуальн╕шого. Це запитання знову й знову ставлять соб╕ окрем╕ громадяни, угруповання, ц╕ле сусп╕льство. Приходять у св╕т нов╕ люди, бачать довкола себе невлаштован╕сть, несправедлив╕сть ╕ мимовол╕ воно зрина╓.
Сьогодн╕ чимало сусп╕льних груп, парт╕й дискутують про подальший виб╕р шляху розвитку, переглядають, обмислюють перейден╕ й проходжуван╕ шляхи (в основному два), й шукають «трет╕й шлях». Деяк╕ вертаються до оновленого, або й старого «червоного проекту»: колективна праця, планове господарство, закрити вс╕ дороги на Зах╕д, в╕дкинути моральн╕ ╕мперативи й нав╕ть заборонити вивчати ╕ноземн╕ мови. Ц╕ ╕де╖ нин╕ набувають особливого поширення в Рос╕╖, у чий б╕к зирка╓ чимало й наших сп╕вв╕тчизник╕в, надто з вищих ешелон╕в. Знайшли вони св╕й в╕дгом╕н ╕ в нов╕й державницьк╕й пол╕тиц╕ Рос╕╖, знову ж таки з╕ «сво╖м особливим шляхом», «особливою рос╕йською душею», нехтуванням людсько╖ особистост╕, ╖╖ щастя в ╕м’я велико╖ ц╕л╕ – Велико╖ Рос╕╖. Там н╕як не можуть заспоко╖тись з в╕дпаданням колишн╕х республ╕к, мр╕ють про повернення до «сп╕льно╖ кошари» неслух╕в, нагн╕тають погрозами, залякують. Нав╕ть на стор╕нках толерантно╖, пом╕рковано╖ «Литературной газеты». Пишуть, що в Укра╖н╕ забороняють рос╕йську мову, пригн╕чують, пригноблюють «руських», що «русское» ╓ кор╕нним населенням Укра╖ни, а «украинцы - кто они такие, откуда они взялись», «мы были здесь вечно». ╤ тод╕ вже й Велике княз╕вство Руське за ╤вана Виговського ста╓ ще одним переконливим доказом «русскости»! Забувають нав╕ть, що саме ц╕ «русские» в╕дчайдушно воювали проти московит╕в ╕ побили ╖х п╕д Конотопом.
Але це вже ╖хн╕ - ╕мперськ╕, шов╕н╕стичн╕ - проблеми. Автори цих статей небезпечно с╕каються до рос╕йського уряду, вимагаючи «захисту» «руських», намагаючись скерувати його проти Укра╖ни та уряду, посварити з ╓вреями, яких укра╖нц╕ буц╕мто розстр╕лювали у Бабиному Яру, ╕ вже на таке виходить, що й заклик «бей жидов - спасай Россию» - укра╖нський ╕, мабуть, л╕н╕ю ос╕лост╕ для ╓вре╖в до революц╕╖ встановлювали саме ми - укра╖нц╕.
На адресу укра╖нц╕в вишукуються найбрутальн╕ш╕ еп╕тети, щоправда, тут ╕нод╕ додають свого глека на гнилу капусту й «сво╖». Згаду╓ться мен╕ стаття Турчинова «Аутодафе» у «Веч╕рн╕х в╕стях» за 2003 р., де автор шельму╓ ╕ паплюжить укра╖нц╕в як т╕льки може. Так, р╕зк╕ ╕нвективи на рахунок сво╖х земляк╕в кидав ╕ Шевченко, але це бувало у хвилини розпуки, крайнього розпачу, в╕д невгасимо╖ любов╕ до свого народу, намагання розбудити його, а Турчинов - пот╕шався, зверхньо гигикаючи нав╕ть над найб╕льшою трагед╕╓ю укра╖нц╕в, геноцидом 1933 року, кпинячи, що вони «подыхали по-скотски тупо», безмовно, що ╓ неправдою. Та й чи автор не зна╓, в як╕ умови був поставлений м╕й народ? А чи не так пок╕рно йшов на страту ближчий йому народ у Бабин Яр ╕ в ╕нш╕ м╕сця?!
Отож б╕льш╕сть люду цив╕л╕зованих кра╖н ставлять питання «що робити» ╕накше: як урятувати св╕т в╕д в╕йн, а народи - в╕д голоду, який ще пану╓ у багатьох кра╖нах, як урятувати св╕т в╕д еколог╕чно╖ катастрофи, еп╕дем╕й тощо. Проте особливо гостро, пекуче, нестерпно поста╓ питання «що робити» все ж таки для нас, укра╖нц╕в. Адже й дос╕ не визначено, що ми буду╓мо, скр╕зь пану╓ хаос, а пр╕рва м╕ж багатими ╕ б╕дними росте щодал╕ глибше: та найг╕рше - Укра╖на так ╕ не стала Укра╖ною, а ╖╖ кор╕нн╕ жител╕ й дос╕ не наважуються ставати справжн╕ми укра╖нцями.
Насамперед, потр╕бно в╕дверто, чесно уяснити наш╕ провали. У нас нема╓ реал╕╖ Укра╖нсько╖ держави ╕ викристал╕зовано╖ реально╖ укра╖нсько╖ ╕де╖. Бо нема╓ ╓дино злито╖ укра╖нсько╖ нац╕╖, ╓диного укра╖нського народу. Щоб його сформувати, треба зусилля ╕нтел╕генц╕╖, пол╕тик╕в, ел╕ти ╕ вс╕х разом. Коп╕тка, поступальна, невпинна робота, - адже це на вс╕ подальш╕ в╕ки! Потр╕бно, щоб народ прокинувся, пройнявся ╕де╓ю буд╕вництва сво╓╖ м╕цно╖ Укра╖нсько╖ держави, щоб в╕н консол╕дувався. Для цього сл╕д об’╓днати працю багатьох ╕нституц╕й. Зокрема, вкрай потр╕бна загальноукра╖нська, дешева, популярна газета, щоб думки й ╕де╖, висловлен╕ на ╖╖ стор╕нках, доходили до вс╕х укра╖нц╕в, щоб там спростовувалися стол╕тн╕ м╕фи про старшого брата, колиску народ╕в, нашу неспроможн╕сть до кер╕вництва, щоб там, нарешт╕, коротко, доступно було висв╕тлено основн╕ етапи нашо╖ ╕стор╕╖, зокрема геро╖чн╕, про як╕ народ ╕ дос╕ не зна╓. Наприклад, про ту ж Конотопську битву майже н╕хто не чув, не читав, а якщо й читав, то в хитро перебр╕ханому вигляд╕, як ось у «Совершенно секретно» № 007/230. Тобто, треба р╕шуче переламати ╕нформац╕йну агрес╕ю.
Колись про створення тако╖ газети на стор╕нках «Л╕тературно╖ Укра╖ни» проникливо писав Павло Скочок, але в╕дгомону та публ╕кац╕я не отримала жодного. А що в╕домо про Нечая, Богуна, ╤вана С╕рка, Семена Пал╕я, Наливайка, численних борц╕в укра╖нсько╖ революц╕╖ ╕ УПА, яку безсоромними, брехливими способами чорнить рос╕йськомовна преса? Урешт╕, треба, щоб перестала вести свою ру╖нницьку провокативну роботу «п’ята колона», та й щоб наш╕ зверхники перестали шельмувати один одного, бодай дотримувалися яко╖сь лояльност╕. Як же ╕накше подола╓мо корупц╕ю, п╕дкуп ╕ хабарництво?! Пересадити половину гол╕в держадм╕н╕страц╕й, прокурор╕в та судд╕в? Нереально. Це можна зробити, т╕льки позбавивши ╖х живильного середовища, в якому вони розкошують. Але найголовн╕ше - подолати розкол м╕ж ел╕тою ╕ народом, корумпованими чиновниками ╕ труд╕вниками.
Грош╕ й адм╕н╕стративний ресурс ╕ дал╕ панують безрозд╕льно. За цей ресурс Янукович трохи не вискочив у Президенти. Ну, як же було не судити його ╕ вс╕х отих кивалових за злочин проти народу? Як було не п╕дтримати ту високу помаранчеву народну хвилю, яка давала змогу значною м╕рою навести лад у кра╖н╕?! Рег╕ональн╕ зверхники вже збиралися вт╕кати... То нехай би вт╕кали, тод╕ вони й на виборах мали б м╕зер╕ю. А так... Те, що ми отримали з незалежн╕стю, геть далеке в╕д того, про що мр╕яли. Як в економ╕чному план╕, так ╕ в пол╕тичному. А особливо – у нац╕ональному. Нашу нафту розпродав СРСР, а тепер Рос╕я дикту╓ сво╖ ц╕ни (за енергетику ще може виникнути нова св╕това в╕йна), господарство впало, село просто догиба╓, а воно було ╕ ╓ основою нашо╖ нац╕╖ (йому, як пов╕тря, потр╕бн╕ кошти, щоб до земл╕ повернулися господар╕), еколог╕я п╕дточена, як ╕ в╕ра, ну, отримали трохи б╕льший розголос про себе у св╕т╕ (часто негативний), змогу говорити правду... Але ж ╖╖ н╕хто не бо╖ться, на не╖ н╕хто не зважа╓. Та й поширювати ╖╖ н╕як - наша преса, наша книга зведен╕ н╕ на що.
То що ж виходить? Повна безвих╕дь? Н╕. Ма╓мо притлумлен╕ запаси енерг╕╖ нац╕╖, духовн╕ сили. Сьогодн╕ ми зрозум╕ли ун╕кальн╕сть сво╓╖ нац╕╖ серед ╕нших. Укра╖нц╕ дуже адаптован╕, про це св╕дчить ╖хн╓ буття в д╕аспорах по багатьох кра╖нах, а також те, за яких умов, за яких тиск╕в ми все-таки вижили, втрималися бодай на цьому рубеж╕. За вс╕х лих ╕ нав╕ть поразок за нас говорить наша ╕стор╕я, яку несемо в соб╕, козацька звитяга Степу ╕ Запорозько╖ С╕ч╕, подвиги УПА. Запорукою ╓ й ще не втрачене до к╕нця трудолюбство укра╖нського народу. Ма╓мо свою державу, суверенну, здатну на самост╕йне ╕снування. Ма╓мо ще незатерт╕ традиц╕╖ народно╖ морал╕, до яких потр╕бно вертатися. То що ж нам, урешт╕, робити, щоб п╕днятися на повен зр╕ст? Ось ╕з цим я й звертаюся до кращих, а вони ще ╓, укра╖нських ум╕в.
У нас н╕хто н╕коли не займався по-справжньому розглядом соц╕ально╖ структури населення, ╕сторичних форм правл╕ння ╕ самоуправл╕ння, державницьких проект╕в, свободи, як особисто╖ громадсько╖ в╕дпов╕дальност╕. Ел╕тна думка нин╕ спрямована лиш на те, як захопити, як привласнити, як примусити коритися.
Т╕ уми мають проанал╕зувати, з чого, як ╕ куди розвивалася укра╖нська пол╕тика й економ╕ка за роки незалежност╕, куди ми прийшли, що треба робити, щоб стати на праведний шлях. Отож, сядьте за ст╕л молод╕, енерг╕йн╕, роз’╖жджен╕ по ╓вропах, зам╕сть того, щоб шкилювати з усього в╕джилого й ╕з самих себе. ╤ ви, вчен╕, дипломован╕ муж╕, ╕ ви, п╕дпри╓мц╕, хто ма╓ чесне серце ╕ св╕тлий розум, - п╕дкаж╕ть народов╕, повед╕ть його. До цього закликають нас ╕з кожно╖ стор╕нки «Л╕тературно╖ Укра╖ни» зболен╕ рядки Д. Павличка,    Б. Ол╕йника, ╕нших поет╕в-патр╕от╕в, М. ╤лл╓нка, С. Плачинди й багатьох-багатьох читач╕в.
Насамперед нам зрозум╕ло те, що потр╕бно все докор╕нно м╕няти. Усю верховну владу, вс╕ три г╕лки. Справа не в тому, що вс╕ вони так╕ н╕кудишн╕, а в тому, що ╖м н╕хто в кра╖н╕ вже не в╕рить. Урешт╕, потр╕бно, щоб Верховна Рада стала патр╕отичною, укра╖нською.
Яким чином зробити цю зам╕ну? У сусп╕льств╕ лунають голоси, що «пора братися за вила». Й до цього може д╕йти. Але розумн╕ люди кажуть, що це не вих╕д, що вс╕ революц╕╖ йдуть в один к╕нець - туди, з чого починалися. ╤ це справедливо. Хоча можна зрозум╕ти знедолений люд, в якого не вистача╓ б╕льше терпцю. Але краще випередити гн╕вний народ, повести його бодай шляхом нового Майдану. Я в╕рю в новий Майдан. ╤ в достойного його вождя... ╤ явиться новий Хмельницький (але далекоглядн╕ший), новий Дорошенко (удачлив╕ший), ╤ван С╕рко (мудр╕ший), ╤ван Мазепа (молодший). Являться нов╕ наш╕ геро╖, здатн╕ повести за собою кра╖ну.
Шлях еволюц╕йний вже був заманячив перед нами на Помаранчевому майдан╕, яким захоплювався увесь св╕т. ╤ мав колись силу Рух, який може бути прообразом нового зрушення. Отже, розумн╕ уми повинн╕ м╕ркувати про якусь тимчасову ╕нституц╕ю, яка б привела народ до визначення (щось схоже на Установч╕ збори в Рос╕╖, як╕ не в╕дбулися) ╕ знайти нових людей - з чистою душею ╕ чистими помислами, н╕ким не заангажованих, окр╕м Укра╖ни, яка мусить стати ╖хн╕м Сонцем, ╖хньою Правдою, ╖хн╕м Законом. Тут потр╕бно думати й думати людям мудр╕шим, з якого боку п╕д╕йти. У св╕т╕ були й народн╕ трибуни, як╕ пильнували закон, ╕ ком╕тети порятунку, ╕ тимчасов╕ уряди...
Чи це буде новий, глибоко продуманий укра╖нський нац╕ональний Майдан, чи взагал╕ щось зовс╕м нове. Але мусить щось бути. Так дал╕ жити не можна.
Я розум╕ю, що все, що оце написав, вельми на╖вно. Але в мен╕ горить в╕ра, я хочу, щоб вона спалахнула й у молодих, високих серцях, - нехай би подумали, пом╕ркували. ╢ ж у нас ╕ Конгрес укра╖нсько╖ ╕нтел╕генц╕╖, ╓ розумна студентська молодь. З чогось потр╕бно починати. Може, хтось таки зна╓. З чого конкретно? Колись древн╕ греки казали: якщо вибори в руках народу, то ╕ влада в руках народу. Вибори мусять бути в руках народу. Через Майдан, через Рух, через народний форум.
То хто ж, урешт╕, вдарить у в╕човий дзв╕н?!
...Триповерхова в╕лла п╕д червоним дахом. Широк╕ веранди на гор╕шн╕х поверхах. Зелений, р╕вно стрижений газон, л╕лейники, альп╕йськ╕ г╕рки, химерно п╕дстрижен╕ кущ╕, бегон╕╖, троянди р╕дк╕сних сорт╕в, глор╕╖, бен╕ки, - струмок з мармурового басейну, дорога фабрична гойдалка, кр╕сла, шашлична-бунгало в к╕нц╕ саду. По саду б╕гають за шотландським сетером д╕ти, заливаються см╕хом. На веранд╕ сидять за веч╕рн╕м ча╓м з млинцями з червоною рибою, вс╕лякими пундиками, шампанським (за десять тисяч долар╕в пляшка) господар╕, дивляться вдалеч╕нь на зар╕чний Дн╕провський прост╕р, на голубе небо, синю стр╕чку л╕су. В одному м╕сц╕ та стр╕чка зубчата, там - село.
Крайня в╕д р╕чки хата - через р╕чку навпроти в╕лли. Вона стара, похилена, прич╕лок п╕дпертий вербовою колодою, солом’яний дах подекуди позападав, дв╕ нижн╕ шибки покутнього в╕кна вибит╕, за-ткнут╕ якимсь шматтям, з колись великого городу лишився клаптик, з грядками цибул╕, ог╕рк╕в, картопл╕. Картопля саме цв╕те, в не╖ опада╓ цв╕том стара кривобока яблуня. ╤ ще дв╕ яблун╕ та три замш╕л╕ сливи лишилися в╕д старого саду. На нап╕втрухлому ╜анку сидить ще не стара, але геть змарн╕ла ж╕нка у латан╕й кофтин╕, а б╕ля не╖ хлопчик чотирьох рок╕в, який смокче житнього сухаря.
Господаря нема╓, в╕н десь на зароб╕тках у Сиб╕ру. Свою землю, св╕й город не обробля╓. Ж╕нка печально дивиться на червон╕ дахи через р╕чку. Про що вона дума╓? Про те, що чека╓ в майбутньому на ╖╖ синка? Чи про те, як подолати в╕дстань м╕ж обома берегами Дн╕пра? ╤ то Укра╖на, й то Укра╖на...
То як ╖╖ подолати?
«Л╕тературна Укра╖на»,
серпень 2008 року.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #37 за 12.09.2008 > Тема "Ми єсть народ?"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6315

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков