Версiя для друку Обговорити в форумi

Описуючи специфіку севастопольського ТБ, я часто згадую слова М. Ю. Лермонтова з повісті «Тамань»: «Навіщо я потурбував спокій мирних контрабандистів?».
Проте «контрабандисти» далеко не мирні. Парадокс полягає у тому, що місцеве міське телебачення підпорядковано Києву, оскільки є державною структурою. Але контора з довгою назвою СРДТРК нагадує щось «безбашенне» і ніким не контрольоване, яке зовсім не вважає за потрібне хоч якось дотримуватися хоча б зовнішнього пієтету щодо своєї держави. Віддаленість Києва (і не лише географічна) народжує, очевидно, солодкувате відчуття безконтрольності та свавілля. Національна Рада з питань телебачення і радіомовлення стурбована виключно мовним балансом у ефірі, мало цікавлячись змістовим наповненням. Одна надія, що коли-небудь якийсь урядовець Нацради відвідає Севастополь, і у перервах між сонячними ваннами та обмиванням грішного тіла у водах Чорного моря не полінується взяти пульт і подивитися місцеві телеканали. Враження буде сильним. Гарантую!
По-перше, урядовець почне довго розмірковувати, телебачення якої саме країни він дивиться.
По-друге, він спробує зрозуміти, що це таке взагалі перед ним — ЗМІ чи пропагандистські центри?
І йдеться не лише про специфічний телеканал НТС — «Незалежне телебачення Севастополя», де істеричні гості з Росії чи місцеві геополітично стурбовані особистості закликають негайно передати Севастополь до складу Російської Федерації. НТС — дійсно абсолютно незалежний від України та її законодавства, що, звичайно ж, не виправдовує схильність каналу до брехні й спотворення фактів. Але навіть державна Севастопольська регіональна ТРК не боїться «гри на грані фолу», часто цю грань переходячи, виливаючи на голови телеглядачів явне політичне марення.
Нещодавно СРДТРК запросила на прямий ефір голову міської ради Валерія Саратова. Між іншим, «5-й канал», із властивою йому інформаційною неохайністю, іноді називає пана Саратова мером Севастополя, що не відповідає дійсності. Мер — це перша особа міста, яка обирається всім його населенням. А пан Саратов — спікер міської ради, обраний сотнею депутатів.
Саратов, не мудруючи лукаво, почав свою промову з того, що заявив: нинішня влада України слугує США, так би мовити, виконує вказівки «Вашингтонського обкому».
Далі глава представницького органу українського міста обрушився на НАТО, люто залякуючи телеглядачів можливими гарячими точками у разі вступу України до Північноатлантичного альянсу.
А чи не сам пан Саратов ці гарячі точки створюватиме? Він же мужик крутий. У квітні в інтерв’ю газеті «Слава Севастополя» він сміливо відповів на запитання журналістки (до речі, не всякий столичний журналіст на таке відважиться): «Валерію Володимировичу, у місті ходять чутки про вашу нетрадиційну орієнтацію...». Саратов: «Це чисто російський політтехнологічний прийом. Насправді, поки я не одружився, в мене було до ста жінок...» Що ж, севастопольці можуть пишатися, що їхній міський голова не якийсь там «нетрадиціонал», а істинний «мачо» чи перпетуум-кобеле. Як сказав «мачо», за українською мовою також потрібно шукати підступів «Вашингтонського обкому». Саратов повідомив, що за останніми соціологічними даними (щоправда, як це заведено у подібної категорії діячів, не сказав, за версією якої соціологічної структури), українська молодь віком до 30 років геть зовсім не бажає говорити по-українськи. Ведучий у студії, підлесливо хіхікаючи, оголосив, що титульна нація не хоче говорити державною мовою.
До речі, на СРДТРК можна часто почути вираз «третя оборона» Севастополя. Перша — це у період Кримської війни ХІХ століття, друга — від Німеччини, а третя — від України.
Щоправда, балакучість пана Саратова якось зійшла нанівець, коли виникло питання про вугільний термінал. Ця тема для міста дуже болісна. Ідеться про будівництво у Севастополі в інтересах донецької «регіональної» публіки грандіозного терміналу для перевалки вугілля, унаслідок чого біле місто на березі синього моря приречене перетворитися на замурзане шахтарське селище, морську філію кочегарки, щось на зразок Горлівки чи Єнакієвого, з брудом, пилом, смогом. Біле місто перетвориться на червоно-брунатне, чорне та сіре. Про Севастополь як центр туризму взагалі доведеться забути, який уже там туризм... Звичайно, це було б заслуженим покаранням севастопольців за надмірну любов до Партії регіонів, але шкода Севастополя, добре було місто...
До Севастополя надіслали цілий «регіональний» десант, від народних депутатів до міцних молодиків зі специфічною зовнішністю. «Регіональна» нардепка пані Матвєєва переконувала севастопольців, що без вугільного терміналу Севастополь ніколи не стане європейським містом. Потрібно так розуміти, що Єнакієвого та Горлівка «європейськими» містами вже давно стали... Приїжджі організовували так звані громадські слухання, коли 300 осіб мало вирішувати долю 378-тисячного міста. І вирішили. Природно, що в інтересах регіоналів.
І ось що цікаво. Міськрада та особисто пан Саратов не втомлюються ініціювати всілякі референдуми: про НАТО, про російську мову, про пам’ятник Катерині ІІ. Але чомусь зовсім не бажають провести референдум про вугільний термінал, що не заважає їм постійно заявляти про те, що вони виражають інтереси севастопольців. Зрозуміло, що на референдумі вугільний термінал не має жодних шансів. Навіщо ж члену Партії регіонів В. Саратову йти проти свого партійного керівництва? Там же інтереси цілком конкретні, це не яке-небудь НАТО і не нескінченна «гавриліада» про «гнану» у Севастополі російську мову, там же і по шиї можуть дати...
Ось чому пан Саратов плів щось невиразне про «громадські слухання», про «думки експертів» і подібне. До речі, «громадські слухання» справили враження дежа вю, нагадавши до найдрібніших особливостей президентську виборчу кампанію зразка 2004 року...
Але навіть В. Саратову далеко до «відв’язаного» нардепа В. Колесниченка, який у ефірі СРД ТРК фонтанує хамством і образами на адресу всіх, хто не мислить так, як він, починаючи з Президента, «який думає невідомо чим», із начальника Генштабу Збройних Сил України, «людини з великою зіркою на погоні та однією звивиною в мозку», і закінчуючи різними іншими «дурнями» та «нац-фашистами». Причому від подібного роду «геніїв» СРДТРК не просихає... А ухвали Нацради в ефірі СРДТРК інакше як «безглуздими» не називають.
У всьому цьому викликає здивування лише одна обставина — державний статус СРДТРК. Ця структура не піддається реформуванню, як колишня КПРС. Її можна лише ліквідувати й шкоди від цього буде на порядок менше, ніж від її подальшого існування. А з функцією «поливання» України цілком справляться два інших «незалежних» місцевих телеканали: «Народний» і НТС...
Ігор ЛОСЄВ,
доцент НаУКМА.
(Газета «День» №158, п’ятниця, 5 вересня 2008)
 http://www.day.kiev.ua/251012

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #38 за 19.09.2008 > Тема "Резонанс"