Версiя для друку Обговорити в форумi

Військові паради проводяться, як правило, у мирний час, як виняток, у час військової загрози. Військові паради є важливими подіями в житті Збройних Сил. Вони демонструють суспільству морально-психологічний рівень захисників Вітчизни, бойовий вишкіл і могутність Збройних Сил та їхню готовність захищати територіальну цілісність держави. Військовий парад несе у собі і велику духовну та морально-психологічну силу, яка згуртовує і об’єднує армію із суспільством, додає йому віри у власні сили в процесі державного будівництва. Ще Наполеон і Бісмарк відзначали велику мобілізуючу силу парадів для всього народу. Паради Перемоги проводяться на честь перемоги Збройних Сил над ворожим військом і є урочистим звітом армії і флоту перед народом про виконання ними свого конституційного обов’язку із захисту свободи, незалежності і територіальної цілісності держави.
Традиція військових парадів давня, у тому числі і в українців. Організація і проведення військових парадів має глибокі корені в Україні. Маємо багато згадок про урочисті зустрічі княжого війська у древньому Києві, про те, як козаки перед походом чи після такого, «ходили парадом» по містах і селах України.
І не тільки в Україні. Ходили «парадом» козацькі чайки гетьманів Петра Сагайдачного і Оліфера Голуба навіть Босфором, демонструючи силу і звитягу козацького флоту України самому турецькому султану під самими стінами його палацу. Після досягнення миру в Хотинській битві 1621 року воєнна кампанія завершилася спільним військовим парадом українсько-польських і турецьких військ. Таким чином, обидві, до того ворогуючі, сторони продемонстрували свою непереможність і взаємну повагу до проявленої на ратному полі мужності і звитяги.
Ратні звитяги над ворогами наших пращурів знаменувалися парадами Перемоги як військовий тріумф. Проводилися вони у різні часи по різному. Наприклад, після переможної битви над половцями великий князь Київський Ярослав Мудрий урочисто і велелюдно перед дружиною та киянами на місці ратної звитяги заклав храм Святої Софії, що сьогодні є нашою національною святинею.
Однак, окремо у цьому ряду стоїть майже забута істориками подія, яка поклала початок сучасним військовим парадам. 360 років минуло з тих пір, як гетьман України Богдан Хмельницький 2 червня 1648 року в Білій Церкві провів парад Перемоги українсько-татарських військ над військами Речі Посполитої під Корсунем. Тут гетьман разом із військом і мешканцями міста відсвяткував свою перемогу: «тріюмф по виграній відсвяткував, усіх трубачів і сурмачів звівши докупи, з гуком великим», описував очевидець. Того дня у Білій Церкві відбулася подія, чи не найславетніша не лише в древній історії міста, а й козацького війська України загалом.
Та спершу розглянемо ситуацію, що передувала параду Перемоги і умови, в яких святкував гетьман «тріюмф» свій і всієї України. 1648 рік. 26 травня переможно завершилася битва під Корсунем. Спершу - під Жовтими Водами, а затим - під Корсунем козацьке військо України здобуло блискучі перемоги над Збройними Силами Речі Посполитої і досягло того, чого добивалося десятиліттями впертої боротьби з колонізаторами української землі – розгромило головні сили Речі Посполитої, визволило з неволі величезну територію від Дніпра до Поділля, повернуло втрачені козацькі вольності, усунуло з української «волості» окупаційні польські війська і королівську владу. До козацького стану отримали можливість повернутися десятки тисяч «випищиків» з козацького війська.
Після здобутих перемог козацьке військо збільшувалося щодня, а війна переростала у всенародне повстання. Після десятиліть неволі перед гетьманом постало непросте завдання: організувати визволену від колонізаторів країну, дати організаційний лад новим полкам, навести порядок і дисципліну у війську та в суспільстві, усунути зневіру і піднести впевненість народу у власних державницьких силах та духовний потенціал козацтва.
Як обдарований полководець, Богдан Хмельницький розумів, що військова потуга Речі Посполитої, однієї із найсильніших держав тодішньої Європи, під Жовтими Водами і Корсунем ще далеко не зломлена, тож передбачав тривалу визвольну війну і необхідність у цій боротьбі надійних союзників. А тут, буквально через кілька днів після перемоги
під Корсунем, козацькою розвідкою був затриманий московський посол Г. Климов з листом князя Н. Трубецького до польського сенатора А. Киселя з повідомленням про готовність московського війська виступити проти кримських татар, союзників козацького війська. Ця подія надзвичайно стурбувала Богдана Хмельницького. Вона свідчила про реальну зміну стратегічної військово-політичної ситуації навколо козацької України, перспективу війни на два, а то й три фронти і реальну можливість втратити єдиного союзника в напруженій боротьбі за визволення. Тож стало вкрай необхідним продемонструвати як українському суспільству, так і навколишньому світу, міцність і надійність українсько-татарського військового союзу.
Найкраще військово-політичні і морально-психологічні питання, що постали перед гетьманом, вирішувала організація параду Перемоги, про що гетьман домовився з кримським ханом.
Корсунь поляками був спалений ще напередодні битви. Тож уранці наступного дня після здобутої перемоги, захоронивши полеглих у бою, Б. Хмельницький з 20-тисячним військом вирушив до Білої Церкви, куди прибув 30 травня. У понеділок, 1 червня, і кримський хан Іслам-Гірей III з усім татарським військом прибув до Білої Церкви і розташувався в степу за містом. Там його урочисто зустрів Тугай-бей, у центрі міста – Богдан Хмельницький.
2 червня 1648 року. Вівторок. Зі сходом сонця до Білої Церкви потягнувся піший та кінний люд і збирався біля церкви на центральному майдані міста, яке було своєрідною границею «волості». Під барабани й сурми до міста входили і шикувалися на просторому майдані козацькі сотні й кінні чамбули татарської кінноти. Уперше на загальний огляд була виставлена козацька «армата»: легка полкова і важка артилерія гетьманського резерву. Окремою групою збоку споглядали на тріумф переможців полонені польські офіцери. О дев’ятій годині ранку чотири полки козацької піхоти, гетьманська артилерія і татарська кіннота у парадному строю вишикувалися на майдані. Решту майдану заповнили мешканці Білої Церкви, посланці з Києва та близьких сіл і міст України. Урочисто задзвонили церковні дзвони. Вдарили козацькі довбиші, засурмили сурми і трубачі. Під сінню бойових знамен на вороних конях на площу урочисто в’їхав гетьман України Богдан Хмельницький з полковниками: Максимом Кривоносом, Іваном Богуном, Мартином Пушкарем, Матвієм Гладким і Федором Вешняком. Пліч-о-пліч з гетьманом скакали на баских конях кримський хан Іслам-Гірей III з беями. Могутнім «Слава!» і «Алла!» зустрічали воїни своїх полководців. У повітря летіли шапки, палили з мушкетів, вітер надимав над сотнями полкові бойові корогви і значки.
Під салюти петард, сурми і бій литавр гетьман із ханом об’їхали війська. Над колонами козацької піхоти і татарської кінноти панував дух лицарської звитяги і завзяття, військового братерства, єдності і віри в остаточну перемогу над ворогом.
Гетьман із ханом, завершивши об’їзд, звернулися до війська з промовами. Тексти їхніх промов згубилися у віках, але сказана на параді крилата фраза Хмельницького, що «козацька і татарська сили є непереможні» з глибини віків дійшла до нас. Ці слова стануть крилатим гаслом, який ще не раз повторять і доведуть його вірність справі українського визволення послідовники Хмельницького.
Після завершення промов і гарматного салюту на честь гетьмана і хана, козацько-татарське військо сотня за сотнею пройшло маршем повз полководців і направилося у свої табори. Там, у козацькому і татарському таборах, відбувся завершальний бенкет на честь переможців. Завершив парад Перемоги союзного українсько-татарського війська над військами Речі Посполитої вечірній гучний салют з козацьких гармат.
У той день тріумфу радість перемоги святкувало не лише військо, а вся Біла Церква. Звістка про небувалий парад Перемоги рознеслася по всій Україні і дісталася Польщі. За свідченням литовського князя Альбрехта Радзивіла, після параду Перемоги у Білій Церкві «Річ Посполита ледве дихала від страху». Парад Перемоги здійснив морально-психологічний перелом у суспільстві: у Польщі викликав паніку, в Україні - підняв віру у власні сили в усіх верствах українського народу, пробудив національний дух, який став перетворювати в селах і на хуторах звичних «посполитих» у національно-свідомих козаків.
Парад Перемоги козацько-татарської армії у Білій Церкві з успіхом виконав завдання і надії Богдана Хмельницького. Він духовно скріпив бойовий українсько-татарський союз, який став основою успішної воєнної кампанії 1648-1652 років. Після такої демонстрації сили і єдності українсько-татарського війська московський цар не наважився посилати князя Трубецького до Криму, а це означало безпеку східних кордонів козацької держави та непорушність козацько-татарського військового союзу.
Богдан Хмельницький був досвідченим психологом.
І у цьому плані уміло використовував військові паради для підняття бойового і морально-психологічного духу та зміцнення бойового союзу козацько-татарського війська і в майбутньому. Наприклад, коли через кілька тижнів калга-султан Крим-Гірей дійшов до Бара і здобув Меджибіж, там відбулася урочиста церемонія зустрічі татарського війська з козацьким корпусом полковника Івана Ганжі та їхній спільний військовий парад містом.
Промайнули віки. Українська козацька держава втратила незалежність і українські військові традиції спершу відійшли на другий план, затим стали замовчуватися, а згодом і зовсім заперечуватися. Парадами українською землею вже стали ходити чужоземні війська зовсім з іншими завданнями – демонструвати «упокорення» українців.
Сьогодні, після відродження незалежності і національного війська, ми відроджуємо і українські військові традиції. В їхньому числі і військові паради. Історія українського війська і національно-визвольної боротьби багата на визначні події. У ряду найвизначніших – парад Перемоги 1648 року, який був і назавжди залишиться символом незнищенності українського духу, ратної слави нашої нації і української зброї. А поки що 2 червня 1648 року входить до наших історичних підручників та військових календарів, та й то далеко не до всіх, побіжною малопримітною подією: гетьман Хмельницький провів для себе парад Перемоги – веселився, тобто, разом із ханом.
Пора, вже давно пора виділити цю визначну військову подію окремою червоною датою нашої історії, а у Білій Церкві увічнити її меморіалом військової слави, де б щорічно молоді нащадки козаків складали військову присягу на вірність своєму народу. Цей меморіал сьогодні, як і 360 років тому, надихав би український і кримськотатарський народи на розвиток і зміцнення нашої незалежної держави, за яку наші далекі предки не жаліли ані власного життя, ані крові. І справа ця стосується не лише нашої пам’яті, а, у першу чергу, військової честі і доблесті. Бо виховати надійних захисників Вітчизни можна лише на перемогах.

Мирослав Мамчак.
м. Севастополь.
Мал. К. Ткаченка.

«ХТО ДЛЯ МЕНЕ ІВАН МАЗЕПА?»

Всеукраїнський конкурс учнівських творів «Хто для мене Іван Мазепа?» стартував у Житомирі, передає кореспондент УКРІНФОРМу.
Конкурс організовано Всеукраїнською громадською організацією «Громадський рух «Не будь байдужим» за сприяння генерального інформаційного партнера - журналу «Український тиждень» та інформаційного партнера - журналу «Однокласник». Як повідомив на прес-конференції у Житомирі керівник конкурсу Олег Майданюк, мета заходу - привернути увагу учнів до білих плям в історії України, спонукати їх до глибокого вивчення постаті гетьмана Івана Мазепи та його ролі в історії нашої держави, навчити дітей самостійно аналізувати, синтезувати, класифікувати інформацію, робити висновки, а також сприяти розвитку їхньої національної самосвідомості загалом. «Ми дуже сподіваємося на небайдужість наших педагогів. Оскільки наш конкурс принципово схвалений Міністерством освіти і науки України, ми вважаємо, що саме вчителі мають нам допомогти у його проведенні», - сказав Олег Майданюк.

ДОНЕЦЬКИЙ ВНЕСОК У ВІДНОВЛЕННЯ БАТУРИНА

Підземний хід на території Батуринської фортеці, де, згідно з Указом Президента України, проводяться відновлювальні роботи, прокопаний донецькими шахтарями.
Як повідомили в управлінні преси та інформації Чернігівської ОДА, працівники ВАТ «Донвугілляпостачання» з міста Червоноармійськ Донецької області працювали в Батурині два тижні. За цей час вони прокопали тунель завдовжки 57 м і перерізом 4 м, вивезли 600 тонн породи. Працювали цілодобово: у три зміни по 8 годин.
Як зауважив на зустрічі з головою Чернігівської облдержадміністрації Володимиром Хоменком головний інженер ВАТ «Донвугілляпостачання» Валерій Васильєв, роботу такого профілю підприємство виконувало вперше. Але впоралось із нею успішно, оскільки технологія прокопування тут мало чим відрізнялася від тієї, що застосовується на шахті. В. Васильєв також зазначив, що, завдяки сучасному оснащенню, яке дозволяє працювати у темряві, сьогодні будувати підземний хід значно легше, ніж було нашим предкам у XVII ст.
Володимир Хоменко подякував шахтарям за їхню допомогу у прокладанні підземного ходу, а Валерій Васильєв, від імені всіх робітників, - Чернігівській облдержадміністрації за надану можливість зробити свій внесок у відтворення такої видатної історичної пам’ятки, як Батуринська фортеця з цитаделлю.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #38 за 19.09.2008 > Тема ""Білі плями" історії"