Схоже, сільська глибинка живе за своїми законами. У кого сила та здоров'я - у того в хаті статок, хоча й досить відносний. Адже живуть тут головним чином за рахунок домашніх тварин. А щоб виростити її та утримувати - рук та рук треба! Зможеш - зведеш кінці з кінцями. А якщо ні... У двір Асана та Сафіє Абдусатарових, що по вулиці Шосейній у селі Аннівка Білогірського району, ми навідалися до обіду. Зовні то був звичайний побілений сільський будинок. Біля хвіртки поряд з краном глибокий басейн для води - зовсім порожній. У глибині двору - різні господарські споруди. У них п'ятеро дівчаток, найменшій років зо три. На вході зіштовхнулися з двома симпатичними дівчиськами-підлітками Сабріє та Асіє. Вони, потупивши очі, намагалися швидше залишити хату. На питання, чому не в школі, господарка часто закліпала, на віях затремтіли сльозинки. Вже в невеликій кімнаті зі старими вицвілими килимами на підлозі вона винувато мовила: - В школу нічого зодягнути. Соромляться. Бояться глузувань хлопців. І Сафіє повідала сумну історію своєї багатодітної родини. Після повернення з місць депортації вона працювала лаборантом на хлібопекарні, чоловік - у колгоспному кар'єрі. Удень - на роботі, увечері - вдома. Старші доньки допомагали. Мріяли швидше обжитися, зібрати грошенят, купити меблі, одяг. А потім у них народилася п'ята донька. Зрозуміло, Сафіє пішла у декретну відпустку та по догляду за дитиною. Назад на роботу вже не повернулася. Чоловік теж залишився без роботи - кар'єр закрився. У ПСП "Аннівський" теж йому нічого не могли запропонувати. Якось знайшов роботу в селищі Октябрському, що в десяти кілометрах від Аннівки. Але там обіцяли не більше 150 гривень. Прикинули: туди та назад по дві гривні щоднини - майже нічого не залишається від того заробітку. Відмовився. І тепер намагається стати на облік у службі зайнятості. А що залишається робити? Безробіття в селі небачене - половина жителів роками не можуть влаштуватися на роботу. - Поки довідки збере, не один тиждень пройде, - скаржиться Сафіє. - А дівчатам зараз треба в школу ходити. А що ми їм можемо запропонувати, якщо грошей катма? Виручає корівка. Надою дві-три трилітрові банки молока. Половину дітям віддам, а половину віднесу на приймальний пункт - там беруть по дві гривні за банку. Влітку, щоправда, вдається віднести п'ять - сім банок. От і весь заробіток на сімох. Не розженешся. Вона також повідала, що довгий час не можуть оформити виплати на дітей. Хіба наїздишся за гроші, виручені за молоко? Був би город як город, а то одна назва розміром у 28 соток. Користі від нього ніякої. Хіба що часник та цибулю удасться виростити. У минулому році спека випалила усе, що посадили. А справа в тім, що вода в село подається години дві на добу. Часто не вдається навіть наповнити басейн у дворі. І поневіряються господарі в пошуках води - для себе, для дітей, для корови. У сільраді тільки обіцяють. Не могли ми не поцікавитися, коли останню покупку зробила родина. - О, то було три роки тому. Продали ми тоді нетелю за 750 гривень. Дівчаткам купили сяку-таку одежину, а ще занавіски на вікна. Перед сусідами незручно, - гірко посміхнулася Сафіє. - І з тих пір - більше нічогісінько. Навіть на секонд-хенд коштів не вистачає. Тож я інколи й думаю: який посаг ми зможемо приготувати нашим дівчатам, коли підростуть та надумають заміж вийти? У кримських татар без посагу не заведено... А найбільше нас спантеличило те, що проблемами багатодітної родини так і не спромоглися зайнятися ні сільська рада, ні місцевий меджліс, ні керівництво реорганізованого сільгосппідприємства. Вони повинні б знати усіх, хто бідує та поневіряється день у день. Хоча там і люблять повторювати, що чужого горя не буває. У селі це не єдина багатодітна родина, що живе в безпросвітній бідності. Селяни називали родини Гафурових, Байрамових та інші. Один лише штрих "турботи". За словами Смаїла Гафурова, уже більше десятка років він із дружиною та чотирма дітьми перебивається в старій хаті з двох кімнат. З 1992 року він не може одержати 4 500 штук черепашнику з колишнього колгоспного кар'єру для будівництва нового житла. Хоча в свій час і гроші він за нього сплатив, і документи оформив. Не захотіли допомогти. Хіба таким має бути ставлення місцевої влади до жителів села?
У В╤ДНОСИНАХ З ПОЛЬЩЕЮ НЕ ВАРТО НАТИСКАТИ НА ╤СТОРИЧН╤ “МОЗОЛ╤”, ЩО НАТЕРЛИСЯ ЗА 400 РОК╤В
╤СТОР╤Я ОДН╤╢╥ РОДИНИ НА ТЛ╤ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАЦ╤ОНАЛЬНОГО РУХУ
МОЖЕ ТАК СТАТИСЬ, ЩО КРИМ ПОВЕРТАТИМЕТЬСЯ ДИПЛОМАТИЧНИМ ШЛЯХОМ
БИТВА ЗА УКРА╥НУ
