Постат╕ 6 ЖОВТНЯ - ДЕНЬ ПАМ’ЯТ╤ АКАДЕМ╤КА ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА Серед видатних учених, уродженц╕в Терноп╕льщини, ч╕льне м╕сце належить Володимиров╕ Михайловичу Гнатюку. Феномен ц╕╓╖ людини можна зрозум╕ти, звернувшись до т╕╓╖ багато╖ спадщини, яку в╕н залишив, ╕ проанал╕зувавши р╕зн╕ напрями його громадсько╖ д╕яльност╕. Видатний фольклорист, етнограф, мовознавець, л╕тературознавець, ╕сторик, журнал╕ст, редактор, книговидавець, перекладач, соц╕олог, демограф. Про його справд╕ титан╕чну наукову роботу св╕дчать близько 300 праць - монограф╕й, статей, реценз╕й тощо. Загальний обсяг фольклорних зб╕рник╕в, виданих упродовж лише двадцятир╕ччя (1897-1918 рр.), становить близько 6000 стор╕нок. Володимир Михайлович прийшов в укра╖нське народознавство, аби сво╖ми руками п╕дняти на висоти все╓вропейсько╖ науки так╕ пласти, що п╕д силу х╕ба що ц╕лим покол╕нням. Народився В. М. Гнатюк 21 травня 1871 p. у с. Велесн╕в (нин╕ Монастириського району на Терноп╕льщин╕) у б╕дн╕й багатод╕тн╕й с╕м’╖. Батько служив с╕льським дяком, тому члени родини були письменними. У п’ятир╕чному в╕ц╕ Володимир почав читати, дивував дорослих феноменальною пам’яттю: раз почуту п╕сню чи казку м╕г слово в слово повторити нав╕ть через к╕лька м╕сяц╕в. Змалку потрапив в╕н у захоплюючий св╕т народно╖ творчост╕, на яку так багате Под╕лля, сприйняв у спадщину в╕д д╕да Г╕лька ╕ баби Мар╕╖ Богом даний йому дар любов╕ до казок, п╕сень, легенд, переказ╕в. Навчався Володимир спочатку в Бучацьк╕й, а пот╕м у Стан╕славськ╕й вищ╕й г╕мназ╕╖. Уже в цей пер╕од почав серйозно студ╕ювати фольклористичн╕ та етнограф╕чн╕ прац╕. Ще в третьому клас╕ знав близько ста фольклорних твор╕в. А в 17 рок╕в вже мав рукописну зб╕рку, що вм╕щувала понад 500 мелод╕й. 1894 р. в╕н вступив на ф╕лософський факультет Льв╕вського ун╕верситету, ст╕ни якого залишив в╕домим етнографом, фольклористом та громадським д╕ячем. Уже з першого курсу поринув у наукове, громадське життя ун╕верситету, виступав з╕ статтями з народознавства на стор╕нках часопис╕в «Жит╓ ╕ слово», «Народ», «Lud», уклав фольклорну зб╕рку р╕дного слова, що м╕стила близько 800 п╕сень ╕ к╕лька десятк╕в казок. У 1895 р. В. Гнатюк став членом польського «Народознавчого товариства» у Львов╕ й передав туди свою зб╕рку (на жаль, вона загубилася). Серйозне зац╕кавлення укра╖нським фольклором виникло у В. Гнатюка п╕д впливом М. Грушевського, О. Колесси, ╤. Франка. А завдяки М. Драгоманову в╕н звернув увагу на майже не досл╕джену етнографами територ╕ю - Закарпаття. Зд╕йснивши туди впродовж 1895-1903 рок╕в ш╕сть фольклорно-етнограф╕чних експедиц╕й, в╕н з╕брав матер╕али, як╕ лягли в основу фундаментально╖ прац╕ - шеститомника «Етнограф╕чн╕ матер╕али з Угорсько╖ Руси» (1898-1912), що й дос╕ ╓ ун╕кальним джерелом для п╕знання мови та фольклору цього рег╕ону. У 1896 р. молодий вчений видав свою першу зб╕рку «Л╕рники», яка м╕стила детальний опис життя та побуту мандр╕вних сп╕вц╕в-музикант╕в, словник ╖хньо╖ мови та п╕всотн╕ зразк╕в репертуару. Наступного року Володимир Гнатюк очолив студентське товариство «Академ╕чна громада», яке п╕д його кер╕вництвом розгорнуло широку д╕яльн╕сть. Зокрема, з ╕н╕ц╕ативи Володимира Михайловича було видано поетичну зб╕рку ╤. Франка «М╕й ╤змарагд» й орган╕зовано широке святкування 25-р╕ччя його творчо╖ прац╕. Кр╕м того, вийшли друком зб╕рник «Прив╕т д-ру ╤вану Франков╕» та б╕бл╕ограф╕я твор╕в письменника за 25 рок╕в, зб╕рник музичних твор╕в на його слова тощо. У 1898 р. В. Гнатюк опрацював проект заснування Товариства руських письменник╕в й став головою сп╕лки - «Фонд п╕дмоги незас╕бних л╕тератор╕в», згодом перетворено╖ в «Укра╖нсько-руську видавничу сп╕лку». Ця орган╕зац╕я до початку Першо╖ св╕тово╖ в╕йни видала близько 300 книжок, майже половину з яких п╕дготував до друку Володимир Михайлович. У 1898 р., п╕сля усп╕шного зак╕нчення ун╕верситету, В. Гнатюка через виявлену ним активн╕сть у пол╕тичному та громадському рус╕ укра╖нсько╖ молод╕ було призначено у Самб╕рську г╕мназ╕ю на посаду заступника вчителя, що значно ускладнило реал╕зац╕ю його житт╓вих й творчих план╕в. Тому в╕д ц╕╓╖ посади в╕н в╕дмовився. До 1906 р. працював у «Л╕тературно-науковому в╕снику». З 1900 р. вчений був редактором ус╕х видань Етнограф╕чно╖ ком╕с╕╖ НТШ, яку очолив у 1916 р. Таким чином В. Гнатюк став першим профес╕йним науковцем-укра╖н╕стом у Зах╕дн╕й Укра╖н╕. Довгий час В. Гнатюк об╕ймав почесну посаду секретаря НТШ у Львов╕, був секретарем, а згодом й головою Етнограф╕чно╖ ком╕с╕╖ НТШ, головним редактором ╖╖ видань - «Етнограф╕чного зб╕рника» ╕ «Матер╕ал╕в до укра╖нсько╖ етнолог╕╖», фактичним редактором близько 60-ти наукових зб╕рник╕в, головним редактором ╕ директором «Укра╖нсько╖ видавничо╖ сп╕лки». Нав╕ть важко уявити, що все це могла осягнути одна людина. В╕н був пристрасним оборонцем нац╕ональних прав укра╖нц╕в. В╕в наполегливу боротьбу за допущення укра╖нсько╖ мови на археолог╕чний з’╖зд у Харков╕ 1898 р., за р╕вноправн╕сть укра╖нсько╖ та польсько╖ мов у Льв╕вському ун╕верситет╕. Працьовит╕сть Володимира Михайловича була г╕дна подиву. Ут╕м надм╕рне навантаження негативно в╕дбилося на його здоров’╖: 1902 р. у нього з’явилися ознаки туберкульозу. Однак ╕ хворий в╕н не випускав ╕з рук пера. Не маючи змоги особисто ╖здити в експедиц╕╖, орган╕зував збирання фольклорних матер╕ал╕в через численних кореспондент╕в. Паралельно з редагуванням фольклорних зб╕рник╕в в╕н написав сер╕ю наукових розв╕док з фольклористики, як╕ отримали в науковому св╕т╕ загальне визнання. 1902 р. Володимир Гнатюк став членом Рос╕йсько╖ академ╕╖ наук у Петербурз╕. Його прац╕ публ╕кувалися й рецензувалися на стор╕нках таких поважних рос╕йських та закордонних видань, як «Киевская старина», «Известия Российской Академии наук», «Archiv fur slavische Philologie», «Narodopisny vestnik Ceskoslovensky», «Listy filologocke», «Folklore Fellows» та ╕нших. Володимир Михайлович досл╕джував майже вс╕ жанри: казки, легенди, перекази, народн╕ опов╕дання, п╕сн╕, присл╕в’я, приказки, вивчав звича╖, в╕рування, демонолог╕ю, ╕стор╕ю фольклористики, методику збирання фольклору тощо. ╤ скр╕зь в╕н залишив пом╕тний сл╕д. Був ╕ етнографом у широкому розум╕нн╕ цього слова, вивчаючи с╕льське господарство, кул╕нар╕ю, ремесла й промисли, арх╕тектуру. Кр╕м укра╖нського, Володимир Гнатюк досл╕джував фольклор та етнограф╕ю майже вс╕х слов’янських народ╕в: б╕лорус╕в, рос╕ян, поляк╕в, чех╕в, словак╕в, болгар, серб╕в, хорват╕в. Уважно стежив ╕ за розвитком фольклористики в Зах╕дн╕й ╢вроп╕. Завдяки йому в укра╖нському переклад╕ з’явилися, зокрема, так╕ шедеври св╕тового фольклору, як ф╕нський епос «Калевала» (1902), арабськ╕ казки «Тисяча й одна н╕ч» (1906), н╕мецьк╕ «Казки брат╕в Гр╕мм» (1899). Упродовж 1905-1907 рр. В. Гнатюк видав три томи «Коломийок», 1909 - «Га╖вки», 1914 - «Колядки ╕ щедр╕вки» (усе це з п╕сенного матер╕алу). Кр╕м того, вчений, по сут╕, був першопрох╕дцем у досл╕дженн╕ народно╖ прози. Значну частину матер╕ал╕в, привезених ╕з закарпатських експедиц╕й, в╕н передав ╤. Франков╕, який використав ╖х у працях «Карпаторуська л╕тература XVII-XVIII ст.» та «Апокрифи ╕ легенди». ╤з прозових текст╕в В. Гнатюк уклав зб╕рники «Галицько-руськ╕ народн╕ легенди» у двох томах (1902-1905), «Народн╕ опов╕дання про опришк╕в» (1910), за що був удосто╓ний Петербурзькою Академ╕╓ю наук прем╕╖ ╕м. О. О. Котляревського, а також «Укра╖нськ╕ народн╕ байки» у двох томах (1916). Казки, легенди, перекази, анекдоти, записан╕ на Закарпатт╕, склали ун╕кальн╕ раритети: «Етнограф╕чн╕ матер╕али з Угорсько╖ Рус╕» (1897-1911), «Народн╕ новели» (1917), «Народн╕ байки» (1918), «Як повстав св╕т» (1920) та ╕н. Як л╕тературознавця й л╕нгв╕ста В. Гнатюка глибоко ц╕кавили питання ╕стор╕╖ давньо╖ укра╖нсько╖, зокрема закарпатсько╖ л╕тератури, написано╖ народною розмовною мовою, про що св╕дчать його прац╕: «Причинок до л╕тератури нашого в╕ршотворства» (1898), «К╕лька духовних в╕рш╕в. Сп╕ванник ╕з Грушова» (1903), «Угорськ╕ духовн╕ в╕рш╕» (1902), а також перша ╜рунтовна розв╕дка про розвиток нов╕тньо╖ (друга половина XIX ст.) л╕тератури, подана в друг╕й частин╕ його прац╕ «Русини в Угорщин╕» (1899), що була опубл╕кована у Праз╕ чеською мовою. Багато досл╕джень вченого присвячено укра╖нськ╕й д╕алектолог╕╖: «Словаки чи русини», «До бойк╕вського говору», «Русини Пряш╕всько╖ ╓парх╕╖ та ╖х говори», «Чи бачванський гов╕р словацький?», а також лексикограф╕╖. Разом ╕з ╤. Панькевичем в╕н працював над укладанням словника закарпатських говор╕в, допомагав Б. Гр╕нченков╕ в його робот╕ над «Словарем укра╖нсько╖ мови». У 1905-1907 рр., коли в Рос╕╖ п╕днялася хвиля протест╕в проти утиск╕в укра╖нського слова, В. Гнатюк опубл╕кував велику к╕льк╕сть статей про мовне питання в Рос╕╖. П╕д впливом революц╕йного руху 1906 р. Валу╓вський указ 1876 р. було формально скасовано, у чому чимала заслуга належить Володимиру Гнатюку. Поважне м╕сце пос╕да╓ його ╕м’я ╕ в ╕стор╕╖ укра╖нсько╖ журнал╕стики. В╕н не лише був багатор╕чним редактором найвизначн╕шого л╕тературно-громадського журналу в Укра╖н╕ - «Л╕тературно-наукового в╕сника» та «Етнограф╕чного зб╕рника», а й автором десятк╕в статей, рецензентом майже вс╕х тогочасних укра╖нських газет ╕ журнал╕в, закордонно╖ преси, яка стежила за тим, що д╕╓ться в Укра╖н╕. На початку 1914 р. В. Гнатюк розгорнув ╕нтенсивну п╕дготовку до Першого з’╖зду досл╕дник╕в на терен╕ укра╖нознавства з нагоди 100-р╕ччя в╕д дня народження Т. Г. Шевченка й опрацював проект нового щор╕чника «Огляд праць ╕ видань про Укра╖ну». Того ж року в╕н очолив п╕дготовчий ком╕тет ╕з вшанування 40-р╕ччя л╕тературно╖ прац╕ ╤. Франка, п╕дготував до друку зб╕рник «Прив╕т ╤ванов╕ Франков╕ в сорокал╕ття його письменницько╖ прац╕» (1916). В╕йна перешкодила зд╕йсненню багатьох його задум╕в. У 1914-1915 роках В. Гнатюк ╕з с╕м’╓ю жив у Кривор╕вн╕, де продовжував займатися науковою роботою. У цей пер╕од значна частина його арх╕ву, що залишилась у Львов╕, була знищена рос╕йськими солдатами. П╕сля повернення до Львова Володимир Гнатюк з притаманною йому енерг╕╓ю почав налагоджувати д╕яльн╕сть НТШ, знов очолив «Етнограф╕чний зб╕рник» та «Матер╕али до укра╖нсько╖ етнолог╕╖». Упродовж 1916-1917 рр. в╕н встановив т╕сн╕ стосунки ╕з «Союзом визволення Укра╖ни», де публ╕кував сво╖ статт╕. 1918 р. кандидатуру В. Гнатюка було висунуто у перш╕ академ╕ки новоутворено╖ Укра╖нсько╖ Академ╕╖ наук у Львов╕, однак оск╕льки через стан здоров’я в╕н не м╕г пере╖хати до Сх╕дно╖ Укра╖ни на пост╕йне проживання, академ╕ком став лише у 1924 р. У пово╓нний пер╕од В. Гнатюк налагодив активн╕ зв’язки з новоствореними установами Закарпатсько╖ Укра╖ни, при╓днано╖ до Чехословаччини, зокрема з товариством «Просв╕та» в Ужгород╕. ╤нтенсивно працював учений над «Словником народних говор╕в Закарпаття», дов╕вши к╕льк╕сть сл╕в до тридцяти тисяч. Б╕бл╕отец╕ товариства «Просв╕та» в╕н передав к╕лькасот книжок з╕ сво╓╖ приватно╖ б╕бл╕отеки. На жаль, багатьом творчим задумам Володимира Гнатюка не судилося зд╕йснитися: серце його восени 1926 р. зупинилося. Поховано В. Гнатюка у Львов╕ на Личак╕вському кладовищ╕. 1929 р. НТШ у Львов╕ присвятило пам’ят╕ Володимира Михайловича спец╕альний зб╕рник з╕ вступною статтею Ф. Колесси. Окрем╕ зб╕рники пам’ят╕ вченого були видан╕ в 1926 ╕ 1927 роках у Ки╓в╕. У 1930-1950-т╕ роки ╕м’я Володимира Гнатюка ╕ в Укра╖н╕, ╕ в Галичин╕, ╕ нав╕ть в ем╕грац╕╖ було майже забуте. Перелом у ставленн╕ до нього в╕дбувся лише у 1964 р., коли з’явилася фундаментальна монограф╕я М. Т. Яценка про життя й фольклористичну д╕яльн╕сть вченого. У друг╕й половин╕ 1960-х рок╕в к╕лька праць про нього було опубл╕ковано у Чехословаччин╕, Югослав╕╖ та Польщ╕. До 100-р╕ччя В. М. Гнатюка у 1971 р. в╕дбулися науков╕ конференц╕╖ в Ки╓в╕, Львов╕ та Ужгород╕, а у р╕дному сел╕ вченого було в╕дкрито мемор╕альний музей ╕ видано пут╕вник. На могил╕ Володимира Гнатюка встановлено пам’ятник. Його ╕м’ям назвали середню школу в м. Бучач та одну з льв╕вських вулиць. Численн╕ матер╕али з нагоди юв╕лею В. Гнатюка були опубл╕кован╕ не лише в Укра╖н╕, а й у Чехословаччин╕, Югослав╕╖, Польщ╕, Франц╕╖, ФРН, США, Канад╕. НТШ у Париж╕ та в Нью-Йорку присвятило В. Гнатюку три томи «Записок НТШ», Укра╖нський В╕льний Ун╕верситет у Мюнхен╕ переклав окремою книжкою його «╤стор╕ю НТШ» (1976), Канадський ╕нститут укра╖нських студ╕й в Едмонтон╕ видав повну б╕бл╕ограф╕ю друкованих праць (1987). А в Укра╖н╕ навколо ╕мен╕ Володимира Гнатюка знов запанувало незрозум╕ле мовчання. ╤ лише 1991 р. до 120-р╕ччя в╕д дня народження Володимира Михайловича у Пряшев╕ (Словаччина) ╕ Львов╕ було проведено м╕жнародн╕ науков╕ конференц╕╖ й видано к╕лька окремих публ╕кац╕й про нього. В╕н був першим, хто вив╕в укра╖нську фольклористику на широкий шлях ╓вропейсько╖ науки. ╤. Франко назвав Володимира Гнатюка «феноменально щасливим збирачем усякого етнограф╕чного матер╕алу, якому з наших давн╕ших збирач╕в, мабуть, не дор╕вняв н╕ один». Усе багатство й розма╖ття творчо╖ спадщини Володимира Гнатюка й дос╕, на жаль, не вивчено. Нин╕ нам випада╓ нагода осягнути створений ним золотий фонд не лише укра╖нсько╖ чи слов’янсько╖, а й св╕тово╖ етнолог╕╖. http://sofiynist.donntu.edu.ua/
ДМИТРО КАПРАНОВ: БРАТ, ЯКОГО НЕ СТАЛО
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
