Б╕ля криниц╕ в той веч╕р з╕брались д╕вчата. А десь з-за р╕ки, мовби прост╕с╕нько до ╖хнього гурту, повол╕ плив золотим човником м╕сяць. Голубий спок╕й солодкою знемогою налягав на дерева ╕ трави, наближаючи коротку петр╕вчану н╕ч. ╤ ось в╕д криниц╕ полинуло до з╕р: На город╕ криниченька з водою. Пора, пора нам, д╕воньки, додому... То сп╕вали д╕вчата «Петр╕вку». Л╕рична мелод╕я, розлога ╕ щира, ще й нин╕ звучить мен╕ через десятир╕ччя. Здолала п╕сня ╕ час, ╕ в╕дстань... Сп╕вали д╕вчата б╕ля криниц╕, сп╕вали д╕вчата у садках, ╕ т╕ п╕сн╕ перегукувались м╕ж собою, ╕ ними заслуховувались зор╕... Бо що таке п╕сня? Це те, без чого людина не може жити. Народ в╕ками творив чудов╕ мелод╕╖, ╕ передавалися вони з покол╕ння у покол╕ння. ╤ щасливий був той автор, чия п╕сня ставала народною. П╕сня завжди була потребою душ╕ людини. А душею п╕сн╕ завжди була ╕ ╓ мелод╕я. То яко╖ ж п╕сн╕ сьогодн╕ потребу╓ народ? Якою мелод╕╓ю захопиться молодь, щоб ╖╖, ту п╕сню, п╕дхопити та й узяти до вжитку? Може, ось таку мугичку, здешевлену й прим╕тивну? Ми на лестн╕чной площадке Лобизал╕сь, как лошадки. А потом пошл╕ в кусти Я ╕ ти... На н╕кчемний текст накладена й н╕кчемна мелод╕йка. А викону╓ться вона нап╕вроздягненою поп-з╕ркою, яка хтиво вигина╓ться на сцен╕ та, п╕днявши долоньки ╕ ляпаючи ними над головою, заклика╓ залу п╕дтримувати ╖╖. Так╕ п╕сн╕ брудною зливою спадають на голови нашо╖ молод╕. Вони розбещують ╕ деб╕л╕зують людину. Найактивн╕шу участь бере у цьому телебачення. Невже ми, розумна нац╕я, не бачимо, як на кожному кроц╕ з допомогою екрана пропагу╓ться в╕двертий секс ╕ особачу╓ться висока суть кохання? Саме таке особачене кохання перекочову╓ на екранах ╕з сер╕╖ в сер╕ю. ╤ синдром розхристано╖ вседозволеност╕ переселя╓ться й на естраду. Онде ледь-ледь зодягнута артистка чи, як ╖╖ нин╕ називають, поп-з╕рка, вихля╓ сп╕дницею п╕д шалений гурк╕т барабан╕в ╕ в екстаз╕ вигуку╓: Я тебя не отпущу, Я тебя хочу, хочу, хочу... З╕ сцени клубочиться дим, шален╕╓ у диких танцях оточення «з╕рки». А в зал╕ наелектризована публ╕ка з╕ свистом ╕ вереском п╕дтриму╓ той виступ. ╤ орган╕заторам цього «мистецтва» зда╓ться, що вони пропагують новаторський вид танц╕в. Але ж таке вже було: под╕бн╕ танц╕ ╕ сп╕ви демонстрували племена троп╕чно╖ Африки... Обамбулення молод╕ трива╓ з мовчазно╖ згоди тих, хто за такий стан сьогодн╕шньо╖ естради мав би нести в╕дпов╕дальн╕сть. Хот╕лося б нин╕ запитати у наших керманич╕в, як╕ в╕дають культурою: чи бачите ви, що нам несе сьогодн╕шн╓ телебачення? Чому ми майже не чу╓мо хорового сп╕ву, ╕ справжня укра╖нська п╕сня стала р╕дк╕сним гостем в еф╕р╕ й на екран╕? Г╕рко ╕ боляче про це писати, але там, де нема╓ поваги до нац╕онально╖ культури, де не спираються на класичн╕ досягнення багатов╕кових нац╕ональних надбань, така порожнеча наповню╓ться здичав╕нням ╕ наругою над ними. Те, що нам безпардонно втовкмачують з екран╕в телебачення, лише розбещу╓ молодь ╕ в╕ддаля╓ ╖╖ в╕д справжньо╖ високо╖ культури. А попередня влада розвалила не т╕льки економ╕ку села, але ╕ його культуру. Пройд╕ться селами. Працювати з молоддю н╕кому. Зам╕сть клубу запрошують хлопц╕в ╕ д╕вчат бари. Культарм╕йц╕ сидять на м╕зерно-голодн╕й зарплатн╕ або шукають додатков╕ зароб╕тки. Або ж ви╖жджають ╕з села. Тут, як кажуть, не до п╕сн╕. Тож чи засп╕ва╓ д╕вчина п╕сню у луз╕ п╕д вербами, якщо вона ╖╖ не чула ╕ не зна╓? Тож думаймо, люди добр╕, як повернути народов╕ його п╕сню. Василь КРАВЧУК, заслужений прац╕вник культури Укра╖ни. м. ╤зяслав Хмельницько╖ област╕.