Версiя для друку Обговорити в форумi

Література

Два десятки літ тому в тодішньому державному видавництві «Таврія» (Сімферополь) побачила світ збірочка «Люблю тебе, мій Криме». Ввійшли до неї вірші про наш сонячний край, написані в різний час українськими радянськими поетами. Воно й справді збірочка: невеличкого, майже кишенькового формату на 160 сторінок, у бідненькій «одежині»-обкладинці. Та й тираж, як на ті часи, не вельми рясний - всього 1300 примірників. Упорядником та автором вступної статті цього видання був поет Данило Кононенко.
Не пам’ятаю вже, в якому книжковому магазині (а були тоді книгарні в кожному райцентрі, - не те, що нині!) я придбав цю збірочку. Стала вона мені, учителю-україністу, і моїм учням теж вірною подругою і на уроках літератури рідного краю, і в позакласних заходах. Доброї думки про неї були й колеги-вчителі. Звісно, на той час у кримських видавництвах виходили друком колективні збірки. В них публікувались твори про чудесну землю, як-от: «Сад над морем», «Сто стихотворений о Крыме», себто про Крим. Але ж то були поети братніх республік, а тут свої, рідні, українські «під одним дахом» так тепло і хвилююче говорили про минуле й сучасне древньої Тавриди. Одначе не тільки мене муляла ось така думонька. Промайнуло стільки літ, змужніло аж два покоління нових поетів, то невже і далі буде тоненькою ця збірочка, не доповнена і не перероблена, з отим застарілим підзаголовком - «Вірші українських радянських поетів»? Невже в держави, уже незалежної, не знайдеться коштів на перевидання вкрай потрібної книги?
Не знайшлося. Упорядникові, знаному поетові і перекладачеві Д. Кононенку залишилося вчинити так, як підказало серце і як «продиктували» сумні реалії нашого сьогодення: перевидати книжечку «Люблю тебе, мій Криме» власним коштом, за свої кревні пенсійні. І ось улітку цього року з’явилося друге її видання, значно доповнене і перероблене. Немов та ластівка, випурхнуло воно з відомого видавництва «Доля» (письменник-видавець Валерій Басиров). Так і проситься до рук! Справжнє подарункове: у привабливому «вбранні»-обкладинці, на першосортному папері, з ілюстраціями. І обсягом солідніша ця справді «мала кримська антологія». Для порівняння: якщо у першому виданні умовних друкованих аркушів було близько п’яти, то в другому – майже тринадцять, там – 85 авторів, тут – 132 на 288 сторінках.
У збірці-антології «поселені» вірші, створені українськими поетами різних епох і стилів. В основному тих, хто бував або живе у цьому благословенному куточку України. Тих, яких уже, на превеликий жаль, немає поміж нас, і нині сущих. Ми зустрічаємося тут з іменами Євгена Гребінки, Якова Щоголіва, Миколи Зерова, Павла Тичини, Максима Рильського, Миколи Бажана, Івана Драча, Миколи Вінграновського – всіх не перелічити! Приємно, що в добрій поетичній компанії на сторінках цієї пречудової книги і сучасні, так би мовити, корінні кримські поети: Данило Кононенко, Михайло Вишняк, Федір Степанов, Світлана Кочерга, Орест Корсовецький, Віктор Виноградов, Валентин Негода, Єва Пономаренко, автор цих рядків. Звичайно ж, як слушно зауважує упорядник, і в названих, і в інших авторів є ще чимало віршів про Крим, але довелося брати не все, аби уникнути тематичних повторів і, по змозі, охопити якомога більше імен, адже обсяг книжки не безмежний.
Хотілося б цей відгук закінчити промовистими рядками з передмови до цієї книги Д. Кононенка: «Гадаємо, що й нинішнє, друге видання, не останнє. Адже зростає молоде покоління поетів, з’являються нові вірші про наш сонячний Крим. А, отже - це книга, в якої, певно ж, ніколи не буде кінця. Бо Крим ніколи не віддільний від поезії, а Поезія – вічна!»
Василь ЛАТАНСЬКИЙ, вчитель, письменник, лауреат премії імені Олекси Гірника.
* * *
Олесь ЛУПІЙ, письменник, лауреат Національної премії імені Т. Г. Шевченка: «Велику і надзвичайно потрібну роботу виконали Ви, Даниле Андрійовичу, упорядкувавши цю своєрідну антологію віршів українських поетів про Крим «Люблю тебе, мій Криме». Нехай люди читають і бачать, як українські майстри слова оспівали і вкотре возвеличили та прославили благословенну кримську землю, одвіку споріднену з Україною. Думається і про те, що такий поетичний літопис є чудовим підручником для українських шкіл у Криму, цінним експонатом для літературних і краєзнавчих музеїв. Отож вітаю з успіхом! Бажаю нових творчих звершень!»
м. Київ. 20.09.2008 р.
«Крим – безсмертна земля України...»

ВІРШІ УКРАЇНСЬКИХ ПОЕТІВ ПРО КРИМ

Христина АЛЧЕВСЬКА
(1882-1931)

КРИК ЧАЙКИ

Я не боюся ні грому, ні хмари –
Змалку я звикла до гнівних пісень,
Серця мого не злякають примари,
В темряві бурі не згубиться день.
Я – провозвісниця гніву безодні, -
Білая чайка над морем сумним,
Думка, що збуджує сили народні,
Гасло, що променем сяє ясним!
Море розбурхане плеще і виє,
Кидає піною, рве береги,
Буря і блискавка спалить і змиє
Все, що піднятись не мало снаги…
Гей же, до мене, чайки, прилучайтесь;
Лучче не жити, а згинуть в бою!
Хутко зі мною над морем єднайтесь,
Міцно борітесь за долю свою!

Сидір ТВЕРДОХЛІБ
(1886 – 1922)
* * *
Далеке море, срібна мріє!
Ще нині виджу гребінь хвиль…
Я бачу, чую – шум твій віє,
Хоч ділить нас три сотні миль!
Непроходимі маєш броди,
Таємно шепче гамір твій,
Твій безмір срібний, сині води –
Найкращий сон мій, мрія мрій!..
І жаль тяжкий!.. Я свого друга
До тебе, мов до волхва, вів…
Страшна була моя недуга…
Ласкаво лазур твій шумів –
Навколішки молив я з кручі,
З плачем припав до срібних струй:
- Верни йому життя, могуче!
Ти маєш силу-міць, рятуй!..
…Он плач на тебе рветься з груди,
На тебе смуток мій паде, -
Не вдіяло ти, море, чуда!..
По хвилях чорна барка йде…

Олександр ОЛЕСЬ
(1878-1944)

РАНО-ВРАНЦІ
(В Криму)

Зайнялися гори! В золоті каміння,
В полум’ї граніти і в диму гаї,
А на хмарах грає сонячне проміння,
Грає і дарує усміхи свої.
І проснулись хмари,
і всміхнулись світу,
І всміхнулись небу, морю і землі…
І знялися легко, з усміхом привіту,
І поволі зникли, і розтали в млі…
Випливло і сонце! – все –
любов і ласка!
Обняло всю землю сяйвом і теплом…
І, здавалось, щастя, чарівне, як казка,
Має над землею райдужним крилом.
1906 р.
* * *
Гори дикі і суворі,
Вічно гордо-мовчазні
Зверху дивляться в простори,
Де синіє синє море
І зникає в далині.
Ніби вгледівши в безкраї
Військо ворога свого,
Стежать, як він скелі крає,
Як він мури розмиває, -
І зневажують його.
Крим.

Максим РИЛЬСЬКИЙ
(1895-1964)

ДАР І ВІДДАРУНОК

Шумить вода по листі, по гіллі
І спраглу землю напуває щиро,
Що сонце, розгулявшися надміру,
Палило у жорстокому теплі,
Іскриться струмінь; в голубім сріблі
Веселка грає, вістівниця миру,
Гаптуючи ранкову тишу сіру,
І на зеленім промениться склі.
Яке це щастя – дарувать вологу
Квіткам, деревам, травам! Як вони
Її впивають, сміючись розлого!
Вони віддячать. Ніжний цвіт весни,
Що ти так щедро поливаєш нині,
Осінній дар з уклоном дасть людині.
1 вересня 1954 р.
Крим. Нікітський сад.

Василь МАРЕМПОЛЬСЬКИЙ
(1927 – 2000)

КРИМ

Благодайна земля Тавріда –
Неповторний квітучий Крим!..
Українська моя Колхіда,
Не зрівняю тебе ні з ким!
На плантаціях виногради,
В передгір’ях густі сади
Виколихують, як свічада,
Янтареві смачні плоди!
Квітнуть соняшники на нивах,
З пшеницями гарячий степ,
Кукурудза цвіте білогрива,
Рис в дзеркальних полях росте.
І скирти золотого руна
Височіють між ковили,
Де пасуться стада на врунах
Карадагової Яйли.
Ті скелясті хребти у тебе –
Недосяжний зелений дах.
Два стовпи підпирають небо –
То Ай-Петрі і Чатир-Даг!
З гір потоки біжать в байраки,
В море котяться із ріки.
Пломеніють червоні маки,
Багряніють солончаки!
А навколо – води простори,
Де господар – Нептун-чародій:
Голубіє ласкаве море –
Плинь по ньому і здоровій!
Кожен мис берегів – незабудка,
Золотий курортів сервіз:
Євпаторія, Ялта, Алупка,
Ореанда, Гурзуф, Кореїз!...
Кожен метр в цій землі – некрополь
Для полеглих в тяжких боях.
Як геройський моряк, Севастополь –
Невмирущої слави маяк!
В сяйві сонячного карміна
Над тобою горять зірки.
Крим – безсмертна земля України,
Зачарована на віки!

СЕВАСТОПОЛЬ

Є місто у Криму морської слави –
То Севастополь, красень бойовий:
Кордонів України вартовий
І адмірал Соборної Держави!
Не раз на нього скалились удави:
Там грім гримів вулканно-грозовий,
Та він, як фенікс з попелу, живий
Підводився в осяянні заграви!
Тут мирного сьогоднішнього дня
Лише в зеніт націлена броня
І пильно блискотить вогонь маячний!
Спокійний і Малаховий курган,
Красується у водах Інкерман… -
Та на сторожі лідер «Сагайдачний»!
АДАМ МІЦКЕВИЧ В КРИМУ
З вітчизни вигнанець за пісню волі,
З недремним царським оком пілігрим,
Ступив на землю в романтичний Крим,
Щоб розділити з ним свою неволю!
Зустріли кипариси і тополі.
Йому приємний чебуречний дим.
Сам Чатир-Даг вітається із ним!
Він – непокірний духові сваволі!
Уклін земний Алушті й Аю-Дагу
За те натхнення, що дало наснагу,
Бахчисарай – з-за ханових забав…
І ліпше всіх прославлених поетів
Він склав вінок вражаючих сонетів:
Крим – благовісник волі – оспівав!
Георгій КНИШ
(1922)

БАЛАДА ВІНКІВ
Уривок

Повільно штурман підводить секстан…
Радист незвичний пеленг бере…
- Тут, товаришу капітан!
- Тут, товаришу адмірал! –
І море вдягається в траурний креп.
Ані верб тобі, ані обеліска…
Тільки вітер гасає, мов хорт…
Тільки хвиля прозорістю блиска…
І вдивляється вглиб, мовчки
спершись на борт…
……………………………………………………...
Урочисто, як ніколи,
Команда вінки поклада
На море, наче на поле,
Прозоре, ніби слюда.
Скидає з бортів безмовних
В пам’ять про тих, що нема…
Чорне море бездонне
Вінки прийма.
На береги, що сховались,
Я дивлюсь з-під руки.
Проводжають у далеч нас
Білогруді чайки й вінки.
…Відходить ескадра від могил
моряків
На захід, що рамою сяє багетною.
На всіх континентах тягнуться
люди до тих вінків,
Що рятівними колами пливуть
над планетою.
1970 р.

Данило КОНОНЕНКО
(1942)

БІЛЯ МОРЯ

Я – степовик. Я не люблю затишшя.
Та як охопить серце супокій
І сум за полем душу враз прониже, -
Я йду до моря наслухать прибій.
Воно величне у красі своїй
Мені назустріч солоно так дише,
І, ніби чайок, кораблі колише,
Я розумію: тут неспокій мій.
Ця синь безмежна, мов небесна вись,
Зигзаги хвиль, мов спалах блискавиці,
І полинево-терпкуватий бриз
Мені ночами довго будуть сниться.
Бо в шумовинні моря, як колись,
Я чую шелест стиглої пшениці.

Микола АРТЕМЕНКО (1920)
* * *
Над обрієм Чорного моря,
Неначе вітрила, хмарки.
Пливуть вони далі, за гори,
Як давні козацькі чайки.
Неначе змагаються хвилі, -
Хто першим, хто далі сяйне.
І падають зовсім безсилі,
Де бризками берег сяйне.
У море відринуть, щоб знову
Продовжить одвічний свій біг.
Востаннє зітхнувши, без слова
Упасти людині до ніг.

Василь ДІДЕНКО
(1937-1990)
* * *
Данилові Кононенку
Там, де сильне море
Й білий корабель,
Щастя дня прозоре
Лине в Коктебель.
Там мої і сина
Кроки на піску,
Простеля Вкраїна,
Як любов дзвінку.
Там, де грає штормом
Чорноморський вал,
Пахне йодоформом
Ста вітрів хорал.
Там, де бурі боре
Гордий корабель,
Щастя дня прозоре
Лине в Коктебель.

Михайло ВИШНЯК (1937)
ДО МОРЯ

Якась у тому вже потреба,
Коли не пишуться вірші,
Я кожен раз іду до тебе
Тривогу зняти із душі.
Коли неспокій серце крає
Чи сумнів жити не дає,
Спішу до тебе, як до раю,
Столике море ти моє!
Як той Антей, набравшись сили,
Вертаю знову я у світ.
Іду, натхненний і стосилий,
Іду, здіймаюся в політ.

Наталя МУХІНА (1963)
* * *
На долонях степу Чатир-Даг,
Так мені із далечі здається.
Над горою срібний тане птах,
Чуб хмарини-козарлюги в’ється.
На долонях степу Чатир-Даг,
У долонях – смак води солоний.
Невагомий простір голубий
В Нептуновім просторі не тоне.
А навколо – скільки вхопить зір –
Золота безмежна далина,
Ланцюжок порожевілих гір –
Сонячного ранку данина.

Віра ФЕСЕНКО (1955)
НЕПОВТОРНИЙ КРИМ

Блакитні, первозданні гори,
Усе чарує, тішить тут:
Розкішні квіти, пісня моря,
І неба зоряний салют.
Принад чужинських нам не треба,
Що там Італія, що Рим!
Коли є рідне небо в тебе
Й чарівний, неповторний Крим!

Леонід ГРЕБІНКА
(1909 – 1941)
З циклу «Кримські вірші»
ЛЮБЛЮ
(Мандрівничий сонет)

Без цілі, без сорочки, без ціпка,
Мнучи асфальт,
лічити кілометри.
Спостерігати крізь дуби та кедри,
Як хутко міниться
гладінь морська.
Спіткавши зайця, полоза, чирка,
Звернути їм услід в глибокі нетрі,
Звідкіль дорогу
вкаже лиш Ай-Петрі,
Що майорить, мов другова рука.
Десь остовпіти в подиві німому,
Край лугу чи камінної гряди
Джерельної напитися води.
І враз, відчувши довгождану втому,
На пишнім килимі
з соснових глиць
Простертися бездумно горілиць.

Валерій ВИХОДЦЕВ
(1949 – 2006)
БІЛА СКЕЛЯ

За Білогірськом – біло від снігів.
Д. Кононенко
Було колись у Білогірську біло.
І я був свідком дива отого,
Як білий пух сідав на скелю Білу –
І ритми серця збільшував мого.
Були сніги. Вони уже розтали –
От-от зелена казка оживе.
Були сніги між нами. Вже не стало –
Лиш Біла скеля лайнером пливе.

Михайло ЧЕРНЕЦЬКИЙ
(1956)
МІЙ КРИМСЬКИЙ КРАЙ

Коли бурхлива стогне хуртовина,
І вже не видно неба і землі,
Я чую, як для мене пісня лине –
В моїм краю співають солов’ї.
Там зелен-лист буяє у цю пору,
Там сніг не тане, бо його нема,
А найтепліше Чорне моє море
Ніколи льодом не скує зима.
Ведмідь-гора там вигріває спину,
Дарують людям затишок гаї.
Де б я не був, а чую: без упину
В моїм краю співають солов’ї.

Галина ЛИТОВЧЕНКО
(1963)
В ДОЛИНІ САЛГІРУ

Між кам’яних відлогів
В долонях Кримських гір
Свої стрімкі потоки
Несе в степи Салгір.
Та все стоять в задумі
На берегах ріки
Дзвіниці й мінарети,
Як вічності віки.
Без зговору і змови
В долині цій колись
Слов’янська й тюркська мови
В один акорд злились.
То в коридорах школи
Ранкової пори
«Селям!», «Добридень!»,
«Здравствуй»!
Луна з вуст дітвори.
Між кам’яних відлогів
В долонях Кримських гір
Дзвінкі пісні народів
Виспівує Салгір.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #41 за 10.10.2008 > Тема "Душі криниця"