"Кримська Свiтлиця" > #42 за 17.10.2008 > Тема "Душі криниця"
#42 за 17.10.2008
Серг╕й СУРМАЧ: «ХТО ТИ, УКРА╥НО?..»
Л╕тература
Серг╕й ╤ванович Сурмач народився 13 липня 1955 року на Полтавщин╕. Зак╕нчив ╕сторичний факультет Полтавського педагог╕чного ун╕верситету. Вчителював, працював на будовах Донбасу. Автор книг «Д╕╓слово» та «У краю, де висиха Дн╕про». Друкувався у колективних зб╕рках «Св╕тло Василевого Р╕здва», «Калинове гроно», у в╕тчизняних та заруб╕жних журналах. Лауреат рег╕онально╖ л╕тературно-мистецько╖ прем╕╖ ╕мен╕ В. Симоненка. Живе у Криму, в сел╕ Олександр╕вка Красногвард╕йського району. Нещодавно у видавництв╕ «Доля» (приватний видавець В. Басиров, м. С╕мферополь) вийшла друком нова зб╕рка С. Сурмача «Зимов╕ вогн╕». Пропону╓мо читачам «Кримсько╖ св╕тлиц╕» в╕рш╕ з ново╖ зб╕рки поета. * * * Хто ти, Укра╖но? Запитаю нишком В серця ╕ у того, хто за ним сто╖ть. Може, ти Тараса захалявна книжка, Чи ар╕йська бронза в снах тисячол╕ть. Може, ти чорнозем - прах ╕ дух народу, Що вроста╓ зроду в т╕нь тво╖х калин, Чи хрестопод╕бне видиво Голготи, Розпростерте смертно зв╕дси - до колим. Хто ти, Укра╖но? Вже й питать боюся. Страх╕тлива правда зв╕сна нам обом: Перех╕д п╕дземний, плюшева бабуся Спроду╓ нажите каторжним трудом. На полях вселенських догоряють ватри, Далеч╕нь нащадкам заступа╓ мгар. В╕чне перехрестя: варто чи не варто? Хто ти, Укра╖но? Кара а чи дар? * * * Вперед! Вперед! Допоки ти не вперся У обр╕й - мур обов’язкових дн╕в. Он ар╕╖ вже виродились в перс╕в. Он ар╕╖ здр╕бн╕ли до хохл╕в. А ти - лети, ти мчи, бо треба швидко, У нас он ст╕льки пристро╖в на те! ╤ що якась там придорожня кв╕тка, Яка гудрон пробила ╕ росте. Наглядач-час ╕з кожного в╕дтинку Болюче ляска стр╕лок нага╓м: Не зупинись зашнурувать ботинка, Не усм╕хнись зустр╕чн╕й навза╓м. Проте, шкода, пощезне поцейб╕чне, Поважн╕ бульки наших сножитт╕в. Лишиться лишень понадчасно в╕чне, Якого ти побачить не зум╕в. Пробий же мур, в який ти рогом вперся, Хай часу кров пролл╓ться у пролам. Так ╖м ╕ треба, виродженим персам, Цур ╖м ╕ пек, др╕бн╕ючим хохлам. * * * Чорнобиль наш край землетрусив, Духовний Чорнобиль ще ╓, А нин╕ - нов╕тн╕й Андрус╕в, Матусю, на т╕ло тво╓. В полон╕ вчорашн╕х ╕люз╕й, В задус╕ йдемо до к╕нця. Нов╕тн╕й духовний Андрус╕в Розколю╓ наш╕ серця. Нам треба ╓днатися, друз╕ – Не перший я це говорю, ╤накше злов╕сний Андрус╕в Погасить вкра╖нську зорю. * * * Не навчився, чи просто не в змоз╕ Не пускати тебе в сво╖ сни. Я мов той комбатант, що ╕ дос╕ Не вернувся додому з в╕йни. Тво╓ ймення з бинтами не здерти, Не заго╖ть компресами сл╕в. Ти лишилась, мов куля п╕д серцем, Наче скалок, що в пам’ять зас╕в.
ПАРАД РЕПТИЛ╤Й
╤з рел╕ктових темряв, З бол╕т мезозойсько╖ ери Виповзають нагр╕тись, Хоть св╕тло ╖х здавна ляка. З двоязиким сичанням Загробного есесесеру ╥м на панцерах гра╓ Медальок лискуча луска, Динозаври п╕д сонцем! Гряде динозавряче ╕го. Плавники кумачев╕ ╤ хромовий скрип п╕дошов На майдан╕, де спить Заспиртована ящ╕рка - ╕дол, Що всотав сво╖х жертв Покол╕ннями м╕ряну кров. ╥х ряди пор╕д╕ли, Хвости анем╕чно обвисли, А в очицях все та ж – Мезозойських бол╕т каламуть. На парад╕ «защ╕тн╕ков» Чорт-зна яко╖ В╕тчизни Динозаври ╕дуть. Динозаври ╕дуть.
МО╢ СЕЛО
Скелети ферм дожертого колгоспу, А доокруж - обвуглене зело. Це не пейзаж ╤╓рон╕ма Босха, Це - село, Що догриза╓ люто власн╕ кост╕ П╕д гейкання гундосих пастух╕в. А погляд╕в людських липка короста Вповза╓ в сп╕льний ╤ смердючий хл╕в, Де вже чига╓ дух кан╕бал╕зму В щурячих пащах ╕ качиних «кря». Остовпен╕лий привид комун╕зму Серед степ╕в. ╤ веч╕р догоря.
ОЧЕРЕТУВАТЕ
Я тут не був, зда╓ться, рок╕в триста. Хатки, садки - полтавський колорит. Я тут не був. А це ж моя д╕дизна, Запечений у паспорт╕ санскрит. Отам - Солоне, а там - Лубкове. Два дивосв╕ти ╕з дитячих мр╕й, Два витоки невдячно╖ любов╕ ╤ б╕ль безсонний на чужин╕ м╕й. Туман ╕ кон╕, ген, до Оболон╕, А дал╕ вже Дн╕прова теч╕я. Тут все, як ╓. Тут все, як на долон╕. Туман ╕ кон╕. ╤ туман той - я. Прости мене за все, що непрощенне, В╕тц╕вщино! Д╕дизно лугова! Я тут не був. А ось чи був я ще де – Хита╓ться у сумн╕в╕ трава.
ЖУРАВЛИНА СКРИПКА
Там, за поворотом, зупинились верби, Що усл╕д махали рукавами в╕т. Митник молоденький паспорта поверне. Зустр╕чай, чужино, укра╖нський цв╕т. Десь гримлять б╕г-бени ╕ сп╕шать куранти, А життя з вокзал╕в сумно промовля: На яких дорогах розгубив таланти? Доля ем╕гранта - доля журавля. Щедре, та не дуже, тридев’ятьземелля, Гарне, та не краще р╕дно╖ земл╕. Десь тво╖м Оксанам в дорогих борделях Знов ╜валтують душ╕ турки й москал╕. Утечуть доляри кр╕зь мозол╕ швидко ╤ нав╕ки зг╕ркне тв╕й солодкий см╕х. Чують серед ноч╕ журавлину скрипку Португальськ╕ пальми ╕ тюменський сн╕г. * * * Перехож╕, перехож╕, перехож╕, У мигт╕нн╕ ваших посм╕шок ╕ спин Переходжу, переходжу, переходжу До яко╖сь чергово╖ ╕з в╕трин, Ще не встиг, як сл╕д, розглед╕ти детал╕, А вже треба посп╕шати вам усл╕д. Я стою, а ви все дал╕, ви все дал╕, ╤ попереду п╕дземний перех╕д. * * * Падолистом охоплене м╕сто. Це надходить найприкр╕ший, найл╕пший час - час оголених ╕стин, без притворних «курли» ╕ «прощай». Вже розчахнут╕ далеч╕ св╕ту навс╕б╕ч. Журавлиний рингтон нагада╓ про кругле сир╕тство – клич - не клич, не озветься н╕хто. ╤ не треба. Все майже збулося, що судилось. Все решта - згорай! А що поп╕л притрусить волосся – Ну й нехай, ну й нехай, ну й нехай.
СЛОВО О ПОЛКУ ╤ГОРЕВ╤М
На валу ще княгиня - п╕дбита зигзиця – Всл╕д шепоче кр╕зь сльози «щасти». Та вже ходять у тьм╕ вогнеок╕ лисиц╕ ╕ оббр╕хують наш╕ щити. Що ми можемо, браття, роздерт╕ на шмаття, а супроти - ст╕ною орда. Не врятують нам рать н╕ одчай, н╕ завзяття, хай хоч сотня княгинь вигляда. Не на час╕ гризня ╕ докор╕в кам╕ння. Слабк╕сть множить число ворог╕в. А вони вже тод╕ - ╕ числом ╕ ум╕нням, а вони вже тод╕ - будуть пить до сп’ян╕ння, Зроблять кубки ╕з наших гол╕в.
УКРА╥НСЬК╤ П╤СН╤
«На «ой» починаються наш╕ п╕сн╕». (Петро Засенко)
╤ зл╕тали на «ой», ╕ зривалися теж. ╤ гойдалися при стременах. То - тенд╕тн╕ш╕ тиш╕, то - крицева креш. Що не п╕сня - диво п╕сенне. ╤ ламали ╖м крила ча╖н╕ октав, ╕ душили у горл╕ гами. Не один соловейко нав╕к замовкав, прем╕йований Соловками. Та вставали вони, як у Судний у день, уб╕╓нн╕ з яруг ╕ шанц╕в - триста тисяч тво╖х, Укра╖но, п╕сень, триста тисяч тво╖х спартанц╕в. ╤ щезали в╕длуння чужинських копит, ╕ чоб╕т, ╕ гов╕рок псячих, ╕ зривало те «ой» ц╕лий зоряний св╕т ╕ серця ╕з орб╕т гарячих. * * * Знов день народження нагаду╓ про часоплинн╕сть ╕ про те, що радше жовтий лист над хатою, ан╕ж суцв╕ття зацв╕те. Л╕та п╕шли на посм╕ховище (у раз дарован╕м житт╕!) в кримськоязичн╕м середовищ╕ як у с╕рчан╕й кислот╕. * * * З неба пада ╕ пада╓ ос╕нь у багряних ╕ сизих тонах. Ос╕дав розлучниця-осл╕зь на модерних столичних тинах. Ти мовчиш, крутиш кучер на скрон╕. Електричка ось-ось на Лубни. На безлюдно-юрмлив╕м перон╕ хоч очами востанн╓... любни. Заболить - запече про незбутн╓ гострим глодом посульських узл╕сь. Ми ще будем см╕ятись на кутн╕, спом’янувши цю ос╕нь колись. * * * Це ж т╕льки ос╕нь, ос╕нь т╕льки. А сад, а сум, а сивина не розум╕ють, ну н╕ск╕льки, що ця осмута нам дана, аби любить терпк╕ш востанн╓, бо цей спориш, в╕н вже полин, ╕ доторкатися вустами лист╕в - до р╕дних ╕з чужин. То вже прощальний сум ╕ т╕льки, та що там ос╕нь не звелить – одчай одчахнуто╖ г╕лки не розум╕╓, ╕ кричить.
"Кримська Свiтлиця" > #42 за 17.10.2008 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6444
|