Версiя для друку Обговорити в форумi

БУДЬМО РАЗОМ, «СВІТЛИЧАНИ»!

Колись мав намір написати статтю про наших «материкових» читачів. Але згодом зрозумів, що одна публікація нічого не вирішує – надто багато людей чекає нас щоп’ятниці… Вихід бачиться в одному: дати опис ситуації в усіх регіонах, розповісти про найактивніших передплатників і популяризаторів нашої газети, навіть, якщо для цього треба буде поїхати у найвіддаленіше гірське село.
Наприкінці березня у статті «Територія світла і добра» я вже писав про педагогів та учнів Івано-Франківської школи-інтернату № 1. Цю школу без перебільшення можна назвати «флагманом» популяризації нашої газети. А від неї інформація про «Кримську світлицю» мало-помалу концентричними колами розходиться по області…
Треба сказати, що нашими передплатниками тепер є і Мирослав Симчич, і Дмитро Верхоляк, і Михайло Зеленчук, і багато інших політв’язнів, ветеранів ОУН-УПА. Читає газету і Михайло Андрусяк – представник молодшого покоління, який глибоко досліджує повстанський рух.
А ще багато вчителів, просвітян, представників найрізноманітніших професій. Спілкування з ними – велика радість, бо в особі наших передплатників найчастіше зустрічаєш однодумців. Коли в Яремчі спілкувався з Ігорем Хомою, то ловив себе на думці: ми однаково дивимося на ситуацію в Криму, на мовне питання, на вступ до НАТО, чи, скажімо, на русинську проблему в Закарпатті. Ігоря про себе називаю «сніговим барсом» (надто вже він любить Карпати, причому найчастіше виривається в гори саме у травні, коли хребет Чорногора ще вкритий снігами), але поговорити з ним можна не лише про альпінізм, але й про економіку, сучасну українську естраду, перспективи «зеленого» туризму в Карпатах тощо.
Варто згадати чималенький внесок у справу і Софії Дмитрівни Гладій – вчительки української мови з тієї самої школи-інтернату № 1, про яку я згадував. Подумки називаю її керівником «емоційної служби» нашого єдиного «світличанського» масиву. Це вона може організувати дітей, щоб вони по телефону привітали зі святом, або із днем народження наших читачів, дописувачів у Донецьку, Києві, Чернігові, Львові… Нерідко витрачає власні кошти на відправлення листів і бандеролей, а зарплата вчительки – самі знаєте, яка…
Цього разу вона запропонувала мені поїхати в село Остриню Тлумацького району. З якою метою? Справа в тому, що у цьому невеликому селі проживають Богдан Васильович Середній і Степан Васильович Гузій. Обидва Васильовичі є нашими активними читачами і популяризаторами. Хіба ж це не цікаво? Навіть, якби двоє таких небайдужих людей мешкало в одному з кримських Урожайних, або ж у Плодовому чи в Ароматному – все одно варто було поїхати. А тут же Прикарпаття! Це не лише журналісту, а й політологу, соціологу було б цікаво. Яка ж така сила примусила прикарпатців переорієнтуватися на кримську «екзотику»?
Довго й не збиралися. Добре, що автобуси через Остриню ходять доволі часто. Не на кожній карті є це невелике село, зате знаходиться воно на самісінькій трасі. Його ніяк не об’їдеш, якщо рухатимешся у бік Тернопільської області, тобто на північний схід від Івано-Франківська. Перетнули ми річку Бистрицю, потім Ворону, помилувалися горбистою місцевістю з полями, лісами та мальовничими селами і ось уже під’їжджаємо до Острині… Небо затягнуте хмарами, накрапує дощик, але на душі радісно – бачимо, що на зупинці нас чекає (як і обіцяв!) Богдан Васильович Середній. Отже, блукати під дощем не довелося – зразу йдемо до його обійстя.
Господар починає з компліментів:
- О-о-о, ми вже знаємо, що Софію Дмитрівну Юля Качула назвала «архітектором дитячих душ»! І вашу статтю, Сергію Івановичу, читали. Про Гарібальді, Наполеона, про акторів Галкіних – «Його величність випадок» називається…
*  *  *
…Ні, це все-таки приємно, що кримське слово доходить аж до Прикарпаття! І ми з Софією Дмитрівною ще довго гріємося у променях слави. Ця честь мала б належати не нам, а саме кримським «світличанам», бо тут українцем бути легше. Не стріляють, не ображають, не називають бандеро-фашистами. Тут же не скажуть: «Хохлы, вон из Прикарпатья!» і плакат не напишуть: «На Днестра святую землю псы поганые пришли». Живемо і радіємо голубому небу, синьо-жовтому прапору і золотому тризубу. Хоча, якщо чесно, то проблем і у нас вистачає…
Про це, і не лише про це говорили ми з Богданом Васильовичем і Ганною Іванівною – його дружиною. Пригостили нас смачним обідом, яблуками з власного саду…
Звичайно ж, не могли ми розминутися і з Степаном Васильовичем Гузієм. Цю людину можна назвати Учителем з великої літери – 47 років педагогічного стажу! Деякий час побув сільським головою. Не всім це подобалося, бо… Правдолюб. З такими завжди незручно. А ще у пана Гузія, колишнього вчителя математики і фізики, цілком європейське мислення. Колись його оштрафували навіть – за… економію матеріалів. А от якби крав вагонами і при цьому ділився з ким треба, то був би шанованою людиною! А жаль, що існують такі тенденції… Хотілося б, щоб саме такі люди, як Степан Гузій бралися «кермувати» на селі. Однак, на цій темі довго не зупинятимусь. Степан Васильович поділився з нами своїми роздумами з приводу пам’ятників:
- Ось нещодавно Арсеній Яценюк їздив на відкриття пам’ятника цісарю Йосифу. Це яскрава постать в історії, але якщо подумати… На заході встановлюють пам’ятники австрійцям, на півдні – Катерині ІІ… Це ж розділяє нас! Бажано, щоб пам’ятники об’єднували націю, а не роз’єднували.
Хоча, якщо об’єктивно, то «найясніший цісар» таки подарував галицьким селянам волю. Це сталося у 1848 році, тобто набагато раніше, аніж у Росії. Хочете, я проспіваю вам пісню, яку ви точно ніде не чули? Її і тут мало хто знає… А я почув її від батька, вона присвячена звільненню селян від кріпацтва. Ніби саме зозуля принесла цю радісну звістку, не всі в неї й повірили зразу… Тому кинулися ловити бідну пташку:
За ней пани-отамани,
хтіли ізлапати,
Щоби тую зозулину
до арешту взяти.
Ой, ловіте, не ловіте –
не будете брати,
Не сам цісар подарував,
ще й цісарська мати!
Ой, пішов пан молотити,
пані підмітати;
Ой, не знали,
що так тяжко
на хліб заробляти.
*  *  *
Ось такий він, Степан Васильович. І вчителював, і співав у сільському хорі – голос у нього сильний, приємний… А тепер хоче за власний кошт встановити пам’ятник односельцям. Не встигли детально поговорити на цю тему – але ж цікаво як! Не часто таке почуєш, щоб один лише ентузіаст споруджував пам’ятник на честь своїх земляків.
Не дивно, що така людина, як Степан Гузій, активно популяризує «Кримську світлицю» і у рідному селі, і у сусідніх. А Богдан Середній, який працює у ливарному цеху, возить газету навіть до Івано-Франківська! Не з міста в село, а навпаки – із села в місто! Учіться, кримчани, – галицьке село як було національно свідомим, так і лишилося ним. У приклад іншим регіонам України.
*  *  *
Звичайно, спілкування з такими людьми зігріває душу. А вони переконують нас, що заслуговуємо ще кращого ставлення, адже зберегти таку газету у неприхильному до українства Криму – велике мистецтво. Подвиг, можна сказати! Степан Васильович схвильовано каже:
- «Кримська світлиця», без сумніву, належить до десятки найкращих газет України! Крім неї я передплачую ще «Українське слово», «Народну газету», «Шлях перемоги», «Дзвін Севастополя»… Остання газета також є досить цікавою, але ж виходить дуже рідко. А «Кримська світлиця» - тижневик, тому вона завжди розповість про останні новини кримської автономії.
Як колишній учитель, я намагаюся не пропустити й дитячих газет – читаю івано-франківський «Дзвіночок» і сімферопольське «Джерельце». Високо оцінюю обидва ці видання. Якщо ж говорити про «дорослу» «Кримську світлицю», то я недаремно популяризую її у школах. Адже вона є просто педагогічною енциклопедією! Енциклопедією українства, енциклопедією культури, історії… Там - найрізноманітніші статті!
Якщо у школі треба підготувати Свято Матері, або Свято рідної мови, то найкраще звернутися саме до «Кримської світлиці» - вона добре розробляє будь-яку тему. Боже милий! Та якщо об’єктивно розібратися, то рівень «Світлички» для багатьох галицьких сільських вчителів є просто недосяжним! Може, й ця обставина ще трохи гальмує її популяризацію у наших краях… І це прикро, бо газета неоцінима. До того ж, окрім знань, вона несе людям добро. Біля неї можна грітися, як ось біля цієї грубки – настільки вона тепла, людяна, добра, справедлива…
Користуючись нагодою, я хочу сказати кримським українцям: «Підтримуйте цю газету! Вона допоможе вам залишитися українцями, християнами, людьми…».
*  *  *
Хотілося б і закінчити на цій оптимістичній ноті свою розповідь. Та ось, на жаль, не виходить… Справа в тому, що Івано-Франківську школу-інтернат № 1 збираються… закривати. Не знаю, кому першому прийшла в голову ця ідея? Подейкують, що зроблять з інтернату не то якийсь ліцей, не то спортивну школу… Та чи варто створювати нове шляхом руйнування старого? У школі є чимало дітей-сиріт та напівсиріт. Їм важливо залишатися у звичному колективі, адже самотність – навіть тимчасову – вони переноситимуть важко. І вчителі їм замість матерів та батьків. А куди подінуться самі вчителі? Дехто з них сумно жартує: «Поїдемо до Італії, доглядати за старими…»
Та що ж це робиться у нашій рідній державі? Чому така зневага до людини? Ну, хай уже моряків з піратського полону не можуть визволити – там дійсно «форc-мажор»… А тут хтось створює проблему на голому місці! Ми й самі ще не забули свого існування без державної підтримки. Не забули, що вижити «Світлиці» допомагала солідарність читачів, зокрема й учительських колективів. То невже залишимо без інформаційної підтримки школу-інтернат № 1, яка, без жодного перебільшення, є флагманом галицько-«світличанського» флоту? У сучасному світі зможуть вижити лише ті нації, для яких слово «солідарність» не є порожнім звуком.
Сергій ЛАЩЕНКО.
Остриня – Львів.

ПОВНА ХАТА... ПЕРЕДПЛАТИ!

Шановні «світличани», розпочалася передплата періодики на 2009 рік. Нагадуємо, що «Кримська світлиця» - всеукраїнська газета, її можна передплатити у будь-якому поштовому відділенні України. Причому, ви зможете отримувати газету (і кольорові додатки до неї!) вже з першої п’ятниці наступного місяця, якщо оформите передплату до 20 числа поточного місяця.
Передплатна ціна на «КС» на один місяць в Криму (індекс 30553) складає 3 грн. 30 коп., на решті території України (індекс 90269) - 3 грн. 71 коп. Крім того, за оформлення передплати на 1 міс. пошта додатково бере 0,70 грн., на 2-3 міс. - 1,65 грн., на 4-6 міс. - 2 грн., на 7-12 міс. - 3,05 грн. Отже, загальна вартість передплати «КС» на рік, з урахуванням усіх поштових витрат, складає в Криму - 42,65 грн., на решті території України - 47,57 грн.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #44 за 31.10.2008 > Тема "З потоку життя"