Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…


МИСТЕЦЬКА «ЗДИБАНКА В «НОР╤»
Виставка в╕дбулася без обмежень ╕ упереджень. В╕дб╕р ╕ цензура були в╕дсутн╕…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 31.10.2008 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#44 за 31.10.2008
«МОЯ УКРА╥НА»

ДЖЕРЕЛА
╤м’я Вадима Михайловича Ро╖ка добре в╕доме кримчанам. ╤ не лише тому, що в╕н син знано╖ майстрин╕ укра╖нсько╖ народно╖ вишивки, лауреата багатьох престижних прем╕й, Героя Укра╖ни В╕ри Серг╕╖вни Ро╖к. А й тому, що в╕н за роки сво╓╖ трудово╖ д╕яльност╕ об╕ймав досить висок╕ кер╕вн╕ посади – був президентом Кримського зонального агентства пов╕тряних сполучень, очолював групу радянських спец╕ал╕ст╕в п╕д час реконструкц╕╖ найб╕льшого на Куб╕ аеродрому Хосе Март╕, працював заступником командира С╕мферопольського об’╓днаного ав╕азагону… Ма╓ вагом╕ державн╕ нагороди, йому присво╓но звання заслуженого прац╕вника транспорту Укра╖ни ╕ Криму. До свого 70-р╕ччя Вадим Михайлович написав ╕ видав книгу «Прошлое – всегда рядом с настоящим», котра ще пахне друкарською фарбою. Це книга спогад╕в про пережите, починаючи в╕д дитячих та шк╕льних рок╕в, до сьогодн╕шнього дня, це книга роздум╕в над тим важливим питанням, котр╕ ставить перед нами нин╕шн╓ життя.
У книз╕ багато ╕мен, багато ц╕кавих стор╕нок про роботу, яку доводилося виконувати автору – ╕ в Криму, ╕ за кордоном. Книга ж, звичайно, буде при╓мним сюрпризом ╕ подарунком тим людям, з якими доводилося сп╕лкуватися, жити, працювати Вадиму Ро╖ку. Видання рясно пересипане кольоровими ╕ чорно-б╕лими фотозн╕мками р╕зних рок╕в.
Книга написана рос╕йською мовою, але ╓ у н╕й одна глава укра╖нською, котра ма╓ назву «Моя Укра╖на». Еп╕графом до не╖ взято слова поета Миколи В╕нграновського: «╤ той любов’ю повниться до св╕ту, хто р╕дну землю ма╓ п╕д собою…».
Витоки р╕дного у Вадима Михайловича – кв╕туча земля Полтавщини, м╕сто Лубни, де його мама народила на св╕т. Серцем ╕ душею в╕н завжди був ╕з ц╕╓ю землею, хоч судилося жити в основному в Криму, який став його другою батьк╕вщиною.
Про сво╓ генетичне тяж╕ння до р╕дного батьк╕вського ╕ прабатьк╕вського краю, до його людей, врешт╕, до сво╓р╕дно╖ природи, до р╕дного м╕ста Лубни ╕ йдеться у ц╕й глав╕, яку ми й пропону╓мо до уваги читач╕в.

ВАДИМ РО╥К
«МОЯ УКРА╥НА»
╤ той любов’ю повниться до св╕ту,
хто р╕дну землю ма╓ п╕д собою…
(Микола В╕нграновський)

Працюючи в ав╕ац╕╖, я бував у службових справах в аеропортах багатьох м╕ст Укра╖ни, п╕д час яких робив нетривал╕ «вилазки» в м╕сто, аби мати хоч якесь уявлення про них. Свою велику Батьк╕вщину - Укра╖ну ╕ малу – Полтавщину я зм╕г подивитися детальн╕ше, завдяки мам╕. Останн╕й раз, самост╕йно, мама ╖здила з персональною виставкою у 2001 роц╕ до рос╕йських м╕ст Саратова ╕ Москви. ╥й виповнилось 90 рок╕в ╕ я ч╕тко зрозум╕в, що в╕днин╕ з виставками мам╕ треба допомагати, тим б╕льше, що така можлив╕сть у мене з’явилась. Ми вир╕шили, що будемо ╖здити машиною, звичайно, буде дорожче, зате моб╕льн╕ше ╕ не будемо прив’язан╕ до якогось певного часу ╕ м╕сця. Перша така по╖здка в╕дбулася восени 2001 року в Полтаву, де у вересн╕ в м╕сцевому кра╓знавчому музе╖ в╕дкривалась 71-ша виставка «Укра╖нський рушничок». На ц╕й виставц╕ було представлено роботи Юл╕ – правнучки, мо╓╖ старшо╖ внучки ╕ Ал╕ни - мамино╖ внучки, мо╓╖ молодшо╖ дочки.
На с╕мейн╕й рад╕ вир╕шили ╖хати ус╕ разом, тим б╕льше, що мам╕ хот╕лося показати нам Полтавщину сво╖ми очима. Цю по╖здку я назвав «Полтавською кругосв╕ткою», бо тод╕ ми мали змогу оглянути полтавськ╕ м╕ста ╕ села, доторкнутись душею ╕ серцем до давнини ╕ побачити сьогодн╕шню Полтавщину.
У вихор╕ будн╕в мен╕ якось не було часу думати про р╕дн╕ для мене кра╖. ╤нколи п╕дсв╕домо мелькали як╕сь бачення – солом’ян╕ хатини, соняшники, кв╕туч╕ сади, та я не надавав цьому особливого значення. У 1983 роц╕ я при╖хав у в╕дпустку з Куби ╕ мама запропонувала по╖хати на авто на ╖╖ батьк╕вщину до Лубен, Полтави, та й в ╕нш╕ м╕ста Укра╖ни. З нами по╖хала також донька Марина, як╕й теж захот╕лося побувати на батьк╕вщин╕ ╖╖ бабус╕ та батька. П╕д час ц╕╓╖ подорож╕ ми побували в Одес╕, за╖хали в Молдав╕ю, Черн╕г╕в ╕, звичайно, в Лубни ╕ Полтаву. Це був м╕й перший при╖зд до р╕дного м╕ста п╕сля в╕д’╖зду на Кавказ у 1945 роц╕. Не знаю чому, але серце застукот╕ло в грудях сильн╕ше, з’явилось якесь хвилювання, коли ми про╖хали Засулля ╕ в’╖хали в Лубни. ╤ ось, коли у 2001 р. треба було ╖хати в Полтаву, я з рад╕стю погодився. Наш╕ д╕вчатка були в захопленн╕ в╕д зустр╕ч╕ з чудовим м╕стом Полтавою. ╤ це не переб╕льшення. Це м╕сто уперше згаду╓ться у 1174 роц╕ п╕д назвою Лтава в ╤пат╕╖вському л╕топис╕. З 1802 року Полтава – губернське м╕сто, котре почали називати «Малим Петербургом», центром якого стала кругла площа, де споруджено монумент Слави з нагоди Полтавсько╖ битви. Нашим г╕дом на оглядинах Полтави була мама. Бачили б ви, як сяяли ╖╖ оч╕, коли вона розпов╕дала про ту чи ╕ншу вулицю, буд╕влю: «Кра╓знавчий музей» - колишня земська управа, де працював м╕й батько ╕ ваш д╕дусь Серг╕й Онуфр╕йович. Погляньте на чудову буд╕влю ╕ на ╖╖ фасад╕ герби м╕ст Полтавсько╖ губерн╕╖. А це Самсон╕╖вська церква, споруджена у пам’ять про загиблих во╖н╕в на пол╕ Полтавсько╖ битви. А ось у глибин╕ двору будиночок письменника Панаса Мирного, друга вашого д╕дуся, а перед будиночком, де зараз музей, йому пам’ятник. Ось кр╕сло, де завжди сид╕в д╕д Володя (це вже в музе╖ В. Г. Короленка), а тут в╕н пригощав мене монпансь╓…
Мама багато розпов╕дала, а ми слухали, затамувавши подих, н╕би й сам╕ були св╕дками тих под╕й. Я завжди дивуюсь: незважаючи на св╕й в╕к, мама усе добре пам’ята╓, чудово зна╓ багато м╕ст. В авто, коли ми ╖здили Полтавою, Лубнами або ╕ншими м╕стами Полтавщини, я завжди запитую в не╖, як л╕пше про╖хати до того чи ╕ншого м╕сця.
За 30 к╕лометр╕в в╕д Полтави розташована знаменита Диканька, осп╕вана Миколою Гоголем ╕ д╕ти захот╕ли подивитись гогол╕вськ╕ м╕сця. В╕д давн╕х буд╕вель збереглась Тр╕умфальна брама, споруджена у 1820 роц╕, як парадний в’╖зд до садиби Кочубея, на честь перебування в Диканьц╕ ╕мператора Олександра ╤. Це ╓диний на Полтавщин╕, що збер╕гся до наших дн╕в, зразок арх╕тектури класицизму под╕бного роду. Сам же палац, що мав близько 100 к╕мнат, в роки громадянсько╖ в╕йни було зруйновано ╕ пограбовано. Мама казала, що це була двоповерхова буд╕вля, з фл╕гелями, дуже красива. Поряд з Диканькою залишились посаджен╕ ще в часи генерального старшинства Василя Кочубея, чотири дуби-велетн╕ в╕ком понад 300 рок╕в. Могутн╕ дерева, як╕ пережили ╕ були св╕дками р╕зних под╕й, лаг╕дно шелестять листям ╕ ми, ╕ наш╕ д╕ти в╕дпочивали п╕д цими деревами, отримавши заряд бадьорост╕ на весь день.
У чар╕вливому м╕стечку Миргород ми пошукали знамениту калюжу, але не знайшли ╖╖, зате оглянули музей керам╕ки Миргородського керам╕чного техн╕куму, де свого часу навчалася й наша бабуся Л╕д╕я Еразм╕вна. Вчилася вона у в╕домого живописця, граф╕ка Опанаса Сластьона, а техн╕кум тод╕ мав назву художньо-промислово╖ школи. Побували у Великих Сорочинцях ╕ Гоголевому, музе╖ М. В. Гоголя ╕ в╕дв╕дали територ╕ю широко знаного ╕ в╕домого Сорочинського ярмарку. До реч╕, на самому ярмарку я з мамою ╕ Галиною Л╕нською з Лубен, побували у 2005 роц╕.
У Лубнах д╕ти були в захопленн╕ в╕д красот Мгарського монастиря. Ми про╖хали майже по вс╕х вулицях м╕ста, побували на Пушк╕нськ╕й б╕ля будинку № 21 (№ 13), де жили до пере╖зду на Кавказ. Особливо ц╕каво було нам побачити як зустр╕чали нашу бабусю ╖╖ земляки ╕ родич╕. Я гадаю, що Ал╕на ╕ Юля залишились дуже задоволен╕ по╖здкою, мають про не╖ найкращ╕ враження, адже вони побували на батьк╕вщин╕ ╖хньо╖ бабус╕. ╤ та батьк╕вщина, то – ╕ ╖хня батьк╕вщина. Я зрозум╕в, що ось ц╕ мальовнич╕ м╕сця Полтавщини, ╖╖ поля, р╕чки, зелень сад╕в ╕ л╕с╕в, а найголовн╕ше – добр╕ ╕ щедр╕ серцем Люди – це моя мала Батьк╕вщина. Гадаю, що добру справу роблять т╕ школи, як╕ орган╕зовують для сво╖х учн╕в екскурс╕╖ по Укра╖н╕. Адже, т╕льки в юн╕ роки дитин╕ можна прищепити любов до сво╓╖ кра╖ни. Лише т╕ д╕ти, котр╕ в╕дчули рад╕сть сп╕лкування з╕ сво╓ю кра╖ною, у майбутньому стануть не лише споживачами, а й ╖╖ буд╕вниками.
Про╖хавши з мамою майже всю Укра╖ну, побувавши не лише в обласних центрах, а ╕ в ╕нших м╕стах та селах, я зм╕г оц╕нити красу сво╓╖ земл╕ повною м╕рою. Я дуже багато бував за кордоном ╕ можу сказати, що красив╕шо╖ в╕д Укра╖ни кра╖ни нема╓ в св╕т╕. Можливо, це переб╕льшення, але я думаю саме так. Так виховував сво╖х д╕тей ╕ тепер виховую сво╖х онук╕в. По╖здивши кра╖ною, я стикався з р╕зними складнощами нашого буття – поган╕ шляхи-дороги, розвален╕ мости, не в╕дремонтован╕ буд╕вл╕, в╕дсутн╕сть благ цив╕л╕зац╕╖ в багатьох селах, небажання чиновник╕в вир╕шувати гостр╕ проблеми людей. ╤ все ж зачудування батьк╕вщиною не мина╓, а навпаки, з’явля╓ться велике бажання усе це зм╕нити, зробити все, аби людям нашим жилося краще, щоб р╕дна держава пос╕ла г╕дне м╕сце серед ╓вропейських кра╖н.
Я вдячний мам╕, яка познайомила мене ближче з р╕дною В╕тчизною, з людьми, д╕ла ╕ вчинки яких сп╕взвучн╕ з мо╖ми. Це й головний редактор ╓дино╖ в Криму укра╖номовно╖ газети «Кримська св╕тлиця» В╕ктор Качула, ╕ укра╖нський поет Криму Данило Кононенко, академ╕к Петро Вольвач, журнал╕ст В╕ктор Хоменко, громадськ╕ д╕яч╕ Павло Власенко та Василь Стефанюк. Перел╕к цих ╕мен можна продовжити. Я щасливий, що доля мене близько звела з цими людьми, щирими укра╖нцями, патр╕отами сво╓╖ В╕тчизни. Це завдяки ╖м, нашому сп╕лкуванню, я в╕дчув, як укра╖нське генетичне кор╕ння пророста╓ в мо╖й душ╕, як у серц╕ жар╕╓ любов до мало╖ батьк╕вщини, до тих стежин, якими ходили мо╖ батько й мама, мо╖ д╕дус╕ й бабус╕, де живе багато нащадк╕в нашого славного козацького роду.
Будь преславна, земле мо╖х батьк╕в, земле моя ╕ мо╖х д╕тей та онук╕в, земле, кр╕зь яку в мен╕ пророста╓ кор╕ння мого славетного роду, яка сво╖м барвистим розма╖ттям перейшла на рушники, вишит╕ руками мо╓╖ неньки – В╕ри Серг╕╖вни Ро╖к.
* * *
В╕д ╕мен╕ ус╕х св╕тличан щиро в╕та╓мо Вадима Михайловича Ро╖ка з народженням онука Андр╕я. Бажа╓мо його мам╕ Ал╕н╕, малюку, ус╕м р╕дним доброго здоров’я, щастя, нехай ус╕х береже Ангел-Хранитель ╕ Боже благословення.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 31.10.2008 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6491

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков