ДЖЕРЕЛА Галицька Сосн╕вка ╓ сво╓р╕дним м╕стом-супутником Червонограда. А Червоноград ╓ столицею галицько-волинського вуг╕льного басейну. Такий соб╕ Донецьк у м╕н╕атюр╕… Ну, якщо Червоноград – це Донецьк, то Сосн╕вка ╓ сво╓р╕дною галицькою Горл╕вкою. Масштаби, звичайно, не т╕, але певна аналог╕я ╓. Про цю аналог╕ю ми колись говорили ╕з нашим давн╕м читачем, сосн╕вчанином Василем Годяком. Галичину з Донбасом пор╕вняти не можна, але якщо брати лише оцей п╕вн╕чно-зах╕дний «окра╓ць», то деяк╕ сп╕льн╕ риси ╓. Ну, скаж╕мо, в╕дносна зрусиф╕кован╕сть м╕сцевого населення. Як запевняли мене червоноградськ╕ просв╕тяни – розробляти вуг╕льн╕ пласти радянська влада почала не ст╕льки заради самого вуг╕лля, ск╕льки задля створення нових робочих м╕сць. Бо коли в них ╓ потреба, то рег╕он можна нашпигувати яким завгодно населенням. «Р╕дна парт╕я» не др╕мала, - наприк╕нц╕ с╕мдесятих я вже в╕дчув результати «розбавлення» м╕сцевого населення рос╕йськомовними м╕грантами, коли в╕дв╕дав знайомих у Червоноград╕. Враження було таке, н╕би перен╕сся десь у Ки╖вську область. Або у Полтавську. Укра╖нську мову ще почути було можна, але й рос╕йськомовн╕ почувалися як удома. Мовних «комплекс╕в» у них, зв╕сно, не було – св╕домо чи несв╕домо ус╕ вони вт╕лювали в життя плани КПРС, сприяли формуванню «единой общности – советского народа». Одначе, тепер я можу тр╕шки заспоко╖ти наших кримських читач╕в. За тридцять рок╕в ситуац╕я сутт╓во зм╕нилася на краще. Власне кажучи, на стан справ вплинули головним чином 17 рок╕в нашо╖ незалежност╕, а ще - надзвичайно бурхлив╕ 1989-1990 роки, коли радянська ╕мпер╕я почала розвалюватися… Про це мен╕ докладно розпов╕в Василь Годяк, з яким я просто не м╕г не познайомитись п╕сля к╕лькох його ц╕кавих публ╕кац╕й у «Кримськ╕й св╕тлиц╕». Спочатку листувалися, а пот╕м Василь Федорович запросив до себе у Сосн╕вку. Так я ╕ познайомився з його дружиною Катериною Петр╕вною та з онучкою Мар╕йкою. Зда╓ться, обговорили ус╕ св╕тов╕ проблеми, не забули й про мовну. Як вдалося призупинити потужний русиф╕кац╕йний прес? Василь Федорович дав детальне роз’яснення: - Серед ус╕х населених пункт╕в Льв╕вщини у Червоноград╕ було найб╕льше колишн╕х повстанц╕в. Великий в╕дсоток ╖х був ╕ у шахтарськ╕й Сосн╕вц╕. Населення наших м╕ст можна було под╕лити на три групи: 1) окупанти та ╖хн╕ нащадки – найменша частина; 2) колишн╕ вояки УПА ╕ св╕дом╕ укра╖нц╕ – значна частина; 3) без╕дейн╕ «малороси», себто пристосуванц╕ – велика частина. Якби не ця третя група, то в Сосн╕вц╕ у радянський пер╕од не було б рос╕йських шк╕л. Адже контингент цих шк╕л на 10% складався з рос╕ян. Решту ж 90% складали ╤ваненки, Петренки, Кравченки, Кальченки… Були ще Кл╕мови, Матв╓╓ви, Остапови. Д╕ди останн╕х писалися: Клим╕в, Матв╕╖в, Остап╕в, а ось онуки вир╕шили «перефарбуватися». Була й така стор╕нка… Представники друго╖ групи першими в Укра╖н╕ знесли у Червоноград╕ пам’ятник Лен╕ну, а в Сосн╕вц╕ - погруддя вождя ╕ пам’ятник Карлу Марксу. Саме вони створили парт╕йн╕ осередки державницького спрямування, «Просв╕ту», розпочали буд╕вництво церков. Треба сказати, що «Просв╕та» на час створення нараховувала у 1989 роц╕ майже 300 актив╕ст╕в, а до р╕чниц╕ створення ряди просв╕тян зросли до 452 чолов╕к. Це на 12 тисяч населення Сосн╕вки! Представники оц╕╓╖ друго╖ групи ╕ до 1990 року чинили спротив русиф╕кац╕╖. Було чимало невеликих неформальних об’╓днань, як╕ творили певний м╕крокл╕мат у трудових колективах. А ось особлива деталь, що характеризу╓ третю групу сосн╕вчан: тепер у нашому м╕ст╕ ╓ три школи, ╕ в жодн╕й з них нема╓ нав╕ть окремих клас╕в з рос╕йською мовою викладання! А до здобуття Укра╖ною незалежност╕ найб╕льшою за к╕льк╕стю учн╕в була… саме рос╕йська школа. Виходить, що саме активн╕сть патр╕отично╖ групи населення створила нин╕шн╓, в╕дносно благополучне «мовне» обличчя наших шахтарських м╕ст. Хоча ╕сну╓ проблема «суржику», ╖╖ не так ╕ просто вир╕шити… * * * Про «суржик» я чимало чув ╕ в Червоноград╕. Д╕вчата з «Прозерку» намагаються з ним системно боротися. Я попросив навести приклад – як саме можуть висловитися червоноградц╕ у тому чи ╕ншому випадку? Виявля╓ться, в╕дхилення в╕д л╕тературного вар╕анту можуть бути сутт╓вими: «З’╖ж бл╕нчик», «д╓вочка, стань на коврик» тощо. Даються взнаки роки, проведен╕ в СРСР, та й нин╕шн╓ телебачення також… Актив╕стки «Прозерку» вважають, що чимало╖ шкоди укра╖нським родинам завда╓ трудова м╕грац╕я найактивн╕шо╖ частини населення за кордон. Скаж╕мо, матер╕ ╖дуть до ╤тал╕╖, а татус╕ на м╕сц╕ спиваються. Тут уже не до виховання д╕тей, не до мови… Проте, добре, що ╓ хоч невелик╕ об’╓днання громадян, як╕ намагаються зм╕нити стан речей. Як в╕домо – ╕ один у пол╕ во╖н, а якщо збираються десятки чолов╕к, то результат уже пом╕тний. «Кримська св╕тлиця» намага╓ться контактувати з найактивн╕шими людьми червоноградського вуг╕льного басейну, адже позитивний досв╕д цього рег╕ону при певному переосмисленн╕ може бути використаний ╕ на Донбас╕. Добре, що ╕ там, ╕ тут ╓ наш╕ передплатники, а ц╕ люди, як правило, не сидять, склавши руки. Василь Годяк познайомив мене з деякими читачами нашо╖ газети. Одн╕╓ю з перших в╕н назвав Над╕ю Заблоцьку. Вона ╓ редактором газети «Сосн╕вка ╕ ми». Назва видання говорить сама за себе: м╕сто ╕ люди, що його населяють, повинн╕ бути ╓диним гармон╕йним ц╕лим. У цьому напрямку ╕ працю╓ редакц╕я. Багато уваги до людей, до ╖хн╕х повсякденних проблем, а також до ╖хн╕х духовних запит╕в. Над╕я Ярослав╕вна ╓ мудрою людиною; все, що задумала, поступово зд╕йсню╓ться. Вона скромна, працелюбна ╕ посл╕довна. А це майже все, що потр╕бно для усп╕ху справи. Мен╕ подобаються ╖╖ в╕рш╕: Опустився веч╕р на мою Сосн╕вку, Л╕г на плеч╕ сосен, в кронах забрин╕в. Стихла в м╕ст╕ денна трудова гов╕рка, Запалали в в╕кнах золот╕ вогн╕. За копер на шахт╕ м╕сяць зачепився, Зор╕, наче зерна, от-от проростуть… Гарно, правда ж? ╤ про м╕сяць, ╕ про зор╕… Це приклад нашо╖ галицько╖ «шахтарсько╖» поез╕╖. Про Донецький край складено багато в╕рш╕в, про Червоноград, Сосн╕вку, звичайно ж, менше. Але те, що ╓, треба знати ╕ ц╕нувати – Над╕я Ярослав╕вна заслугову╓ на таке шанобливе ставлення до ╖╖ творчост╕. Вона, звичайно, скаже, що я переб╕льшую, але подумайте сам╕, чи часто трапля╓ться нагода почути ось так╕ в╕рш╕: В забут╕й скрин╕ серед давн╕х згадок; В безладд╕, що з роками наросло, Не втративши над╕╖ ╕ принади, Жила сорочка, вишита хрестом… Чомусь в╕дразу згадав нашу незр╕внянну В╕ру Ро╖к та ╕дею створення Музею вишивки у С╕мферопол╕: Вона ловила по краплин╕ звуки У рукави мережан╕ сво╖… Може, Над╕я Ярослав╕вна писала про свою бабусю, але х╕ба ж не п╕дходять ц╕ рядки ╕ для висв╕тлення творчост╕ В╕ри Ро╖к? ╤ коли серця вашого торкнеться Мережана бабусина печаль… Непогано було б по╓днати красу вишивки ╕… красу поез╕╖ про вишивку. Якщо музей таки буде створено, то в ньому повинно знайтися м╕сце ╕ для зацитованого мною в╕рша, написаного нашою читачкою ╕з Сосн╕вки. До реч╕, читач╕в «Кримсько╖ св╕тлиц╕» у Сосн╕вц╕ не так уже й мало. Може, мен╕ й пощастило, бо вдруге я в╕дв╕дав родину Годяк╕в якраз у той день, коли Сосн╕вка в╕дзначала свою 51-у р╕чницю в╕д дня народження. Прийшли ми з Василем Федоровичем на центральну площу м╕ста, слуха╓мо виступи художн╕х колектив╕в, а до нас час в╕д часу п╕дходять його знайом╕. ╤ вс╕ знають, вс╕ читають нашу газету! Я був наст╕льки здивований, наст╕льки при╓мно вражений ц╕╓ю обставиною, що вир╕шив сфотографувати ус╕х сосн╕вських «св╕тличан». Точн╕ше, не ус╕х, а лише тих, хто був на площ╕. Таки, видно, добру справу робимо, раз нас тут читають. Колись Василь Федорович ╕ в лист╕ написав: «До нашо╖ б╕бл╕отеки надходять: «Слово Просв╕ти», «Шлях перемоги», «Л╕тературна Укра╖на», «Культура ╕ життя», «Наша в╕ра»… Якось поц╕кавився, - яка з них користу╓ться найб╕льшим попитом? Виявля╓ться, що найб╕льше читач╕в ма╓ «Кримська св╕тлиця» - вчител╕ та старшокласники знаходять на ╖╖ стор╕нках багато потр╕бного ╕ ц╕кавого матер╕алу…». Що ж, при╓мно таке чути з вуст самого Василя Годяка. Колишн╕й шахтар, а ще тр╕шки ╕ ф╕лософ… Прожив життя як належить, ╓ чим пишатися. Може, вир╕шальну роль тут в╕д╕грала його житт╓ва ф╕лософ╕я? Пригадую рядки з листа: «До людей треба по-людськи. На Донбас╕ мен╕ н╕коли н╕хто не дор╕кнув за укра╖нську мову. А я ж нею користувався завжди ╕ всюди! Скор╕ше навпаки – поважали ╕ любили. Користувався певним авторитетом. Правда, називали «останн╕м з мог╕кан»… * * * Добре, що в Сосн╕вц╕ в╕н тепер аж н╕як не останн╕й! Але взяти до уваги його слова варто. Це ж, якщо можна «скр╕зь ╕ всюди» розмовляти укра╖нською на Донбас╕, то чому не можна в Криму? Для цього потр╕бно лише добре волод╕ти мовою. ╤ ще одна «др╕бничка» - любити людей… Братимемо приклад з Василя Федоровича – це ж наш сучасник! От якби в╕н написав сво╖ роздуми на тему: «Як залишатися укра╖номовним на П╕вденному Сход╕?». Може, «св╕тличани», попросимо побратима под╕литися досв╕дом? Майже переконаний, що в╕н продовжить свою думку стосовно любов╕ до ближнього. Якщо Бог дав людин╕ розум, то вона рано чи п╕зно д╕йде такого висновку. Люди – найдорожчий кап╕тал Укра╖ни! Прочитавши мою статтю «Соловки – зарубка на ╕стор╕╖», Василь Федорович написав у лист╕: «Заздрю, що Ви мали можлив╕сть посп╕лкуватися з такими патр╕отками, як Натал╕я Осьмак, Емма Бабчук, Антон╕на Листопад. ╤нших член╕в експедиц╕╖ не знаю… Зате мен╕ добре знайоме «Чар╕вне серце Волин╕» - ╢вген╕я Лещук. Була вона в наш╕й «Просв╕т╕», а ╖╖ в╕рш╕ я досить часто читаю онукам. Прикро, що хвороба н╕вечить т╕ло ц╕╓╖ вольово╖ Укра╖нки…». При╓мно, що д╕яльн╕сть таких людей, як ╢вген╕я Лещук не залиша╓ться непом╕ченою. Якщо вже ╖╖ в╕рш╕ онукам читають – це показник! Пригадав, що ╕ ╢вген╕я Лещук наша передплатниця, ╕ науковець Роман Пляцко, якого добре згадують у родин╕ Годяк╕в. В╕н родом ╕з Сосн╕вки, тому його тут добре знають. «Щ╕льн╕сть» передплати «КС» ╓ досить високою для такого в╕ддаленого в╕д Криму рег╕ону, як Льв╕вщина. До того ж, завдяки комплексу заход╕в, вона пов╕льно, але неухильно зб╕льшу╓ться. Чим це досяга╓ться? В╕дпов╕м: увагою до будь-яко╖ добро╖ людсько╖ справи. Нав╕ть, якщо вона, на перший погляд, ╕ не ма╓ н╕якого в╕дношення до Криму. Але все, що сприя╓ зм╕цненню ╕ процв╕танню Укра╖ни, ╓ предметом досл╕дження «КС». Скаж╕мо, св╕тло╖ пам’ят╕ Дар╕я Па╓вська згадала у сво╓му лист╕ л╕каря-офтальмолога з Червонограда ╤горя Ковтуна. Виявля╓ться, ╤гор Петрович, окр╕м основно╖ сво╓╖ роботи, намага╓ться об’╓днати еколог╕в м╕ста. Вир╕шив познайомити його з екологами-ентуз╕астами м╕ста Львова. Подвижник╕в цього напрямку у нас ще небагато, вони повинн╕ знати: зовс╕м поруч ╓ однодумц╕! Остання по╖здка до Сосн╕вки також у цьому сенс╕ була пл╕дною. Познайомився ╕з президентом благод╕йного фонду «Екомилосердя» Павлом Савчуком та в╕це-президентом В╕рою Олеш. Вони стояли на площ╕, а поряд був ескорт: зо два десятки юних велосипедист╕в. Хлопц╕ полюбляють мандр╕вки р╕дним кра╓м, а заодно пропагують «еколог╕чно чистий» вид транспорту. Мр╕ють про╖хатися стежками г╕рського Криму, познайомитися з╕ сво╖ми кримськими однодумцями. Об╕цяв ╖м ╕нформац╕йну п╕дтримку. Адже було б непогано, якби отак╕ непол╕тизован╕ в╕зити галицько╖ молод╕ до Криму стали системою! Може, ╕ кримчан п╕дштовхнуть до еколог╕чно корисних справ? Тод╕ стане зрозум╕ло, що не переб╕льшувала В╕ра Олеш, коли писала: В долонях земл╕ в╕ково╖, З╕гр╕та, як чисте зерно, У творч╕м сво╖м неспоко╖ Сосн╕вка росте на добро… А може, хтось ╕ в Криму захоче довести, що «на добро» ростуть Бахчисарай ╕ Джанкой, Саки та ╢впатор╕я? «Кримська св╕тлиця» вважа╓ сво╖м обов’язком об’╓днувати таких людей! Недаремно ж В╕ра Олеш написала оц╕, з╕гр╕т╕ любов’ю до Укра╖ни, рядки: Ми р╕зн╕, ми вс╕ – особлив╕, Та небо над нами – одне! Серг╕й ЛАЩЕНКО. Сосн╕вка – Льв╕в.
У В╤ДНОСИНАХ З ПОЛЬЩЕЮ НЕ ВАРТО НАТИСКАТИ НА ╤СТОРИЧН╤ “МОЗОЛ╤”, ЩО НАТЕРЛИСЯ ЗА 400 РОК╤В
╤СТОР╤Я ОДН╤╢╥ РОДИНИ НА ТЛ╤ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАЦ╤ОНАЛЬНОГО РУХУ
МОЖЕ ТАК СТАТИСЬ, ЩО КРИМ ПОВЕРТАТИМЕТЬСЯ ДИПЛОМАТИЧНИМ ШЛЯХОМ
БИТВА ЗА УКРА╥НУ
