Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЗА «КРИМСЬКУ СВ╤ТЛИЦЮ» В КРИМУ!
Щиро дяку╓мо ус╕м читачам-шанувальникам «Кримсько╖ св╕тлиц╕» - т╕╓╖, справжньо╖, що в...


МОЛОД╤Й НЕЗАЛЕЖН╤Й УКРА╥Н╤ – МОЛОДИЙ ШЕВЧЕНКО
24 серпня, на День Незалежност╕ в м╕ст╕ ╤рпен╕ на Ки╖вщин╕ в╕дбулося урочисте в╕дкриття...


«ВАША П╤ДТРИМКА Д╤ТЕЙ СЬОГОДН╤ - ЦЕ ПОТУЖНА ╤НВЕСТИЦ╤Я В КВ╤ТУЧЕ МАЙБУТН╢ УКРА╥НСЬКО╥ ЗЕМЛ╤!»
Давайте ще раз подяку╓мо тим, завдяки кому конкурс в╕дбувся!


АФРИКАНСЬК╤ СТУДЕНТИ В УКРА╥Н╤
Нарешт╕ африканець вийшов ╕з ступору розгубленост╕, посм╕хнувся ╕ сказав: «Я не...


СВ╤ТЛИЧАНСЬКО-КОНОНЕНК╤ВСЬКИЙ Л╤ТЕРАТУРНИЙ КОНКУРС - ЯК М╤СТОК ДО НОВОГО УКРА╥НСЬКОГО КРИМУ
держава Укра╖на ╕ пальцем не зворухнула, аби хоч якось п╕дтримати дитячий л╕тературний конкурс,...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 07.11.2008 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#45 за 07.11.2008
НАЦ╤╥ ВМИРАЮТЬ НЕ В╤Д ╤НФАРКТУ... СПОЧАТКУ У НИХ В╤ДБИРАЮТЬ МОВУ

Зараз, коли лл╓ться неск╕нченно-велетенський пот╕к ╕нформац╕╖ про виняткове значення мови як вир╕шального чинника, що форму╓ св╕дом╕сть сучасника ╕ взагал╕, коли мова перетворилась на важ╕ль пол╕тичного тиску на держави, ми все б╕льше ╕ б╕льше поверта╓мося, так би мовити, до «вих╕дно╖ точки» - зв╕дки п╕шла ця «напасть», яка трима╓ Укра╖ну (особливо останн╕ роки) у сталевих лабетах суперечок ╕ загроз. Адже, це д╕йсно так. Згадаймо, що зараз р╕дко яка передача останн╕х новин проходить без порушення мовного питання, нав’язування сусп╕льству думки про необх╕дн╕сть в Укра╖н╕ друго╖ державно╖ мови (чи то пак «оф╕ц╕йно╖»), не згадуючи вже про ц╕лу «в╕йськову» кампан╕ю з «рег╕онал╕зац╕╖ мови», тобто протягування питання статусу рос╕йсько╖ мови. Пов╕домлення про ц╕ под╕╖ нагадують скор╕ше «сводки» з л╕н╕╖ фронту. Певно, що ще не веч╕р ╕ «наступ» на укра╖нську (читай Укра╖ну) трива╓... Впевнений, що кожний св╕домий громадянин Укра╖ни давно вже визначився з╕ сво╖м ставленням до означених под╕й. Щодо мене - я не виняток - теж маю власне бачення проблеми ╕ зараз мен╕ хочеться торкнутися сво╓╖ частки життя ╕ т╕╓╖ рол╕, яку в╕д╕грала укра╖нська мова в ньому та вс╕х тих зм╕н у св╕домост╕, як╕ наставали чи то п╕д тиском власного досв╕ду (який безумовно ╓ у кожно╖ людини), чи то житт╓вих обставин. У зв’язку з цим виплива╓ ц╕лий шерег под╕й, як╕ ╕нколи, зда╓ться, аж н╕як не пов’язан╕ м╕ж собою, але п╕сля б╕льш приск╕пливого погляду пом╕ча╓ш внутр╕шн╕й лог╕чний зв’язок м╕ж ними. Тож вирина╓ з сут╕нк╕в прожитих рок╕в (╕нколи ╕ важко пережитих) босоноге дитинство...
Я вир╕с у степов╕й зон╕ на Запор╕жж╕. Як зараз пам’ятаю, нам, школярам, практично н╕чого не говорили про нашу укра╖нську ╕стор╕ю, про геро╖чне козацьке минуле. Нас виховували в дус╕ «мой адрес не дом и не улица, мой адрес Советский Союз», в дус╕ «стирания граней меж нациями», в дус╕ «советского человека». Безумовно ми знали, що живемо на ╕сторичних землях наших предк╕в, але в╕дпов╕дного пошанування цього не було (та й зв╕дки йому взятися, за умови незнання власно╖ ╕стор╕╖), тод╕ як щодня, щогодини, щохвилини нав’язливо чи не дуже нам вживляли в мозок, вливали в св╕дом╕сть, прищеплювали в╕дчуття малорос╕йства, меншост╕ (в╕домо пор╕вняно з ким), меншовартост╕, залежност╕ нашо╖ ╕стор╕╖ в╕д ╕стор╕╖ «старшого брата» тобто «старшо╖ сестри», про правонаступництво Рос╕╓ю ╕стор╕╖ Ки╖всько╖ Рус╕, пот╕м Укра╖ни-Руси. Майже не було книг про козаччину, Козацьку республ╕ку, про Кол╕╖вщину, про боротьбу за незалежн╕сть Укра╖ни (безумовно вони десь були, але до райцентру ╖х певно ц╕лком св╕домо «не доводили»). Натом╕сть широко «висв╕тлювалося» питання «в╕ков╕чно╖ дружби» м╕ж Рос╕╓ю ╕ Укра╖ною, про вир╕шальне значення Переяславсько╖ Ради (можливо й зради) - як чинник ╕сторичного спас╕ння для Укра╖ни. Нав╕ть не припускалася крамольна думка про злочинн╕ насл╕дки ц╕╓╖ ради. Сьогодн╕ все б╕льше ╕сторик╕в схиля╓ться до думки, що Переяславська рада була лише во╓нно-тактичною короткочасною угодою, яких на той час було багато, як вимушений тимчасовий крок Богдана Хмельницького. Т╕льки тепер мен╕ ста╓ зрозум╕лою ╓зу╖тська пол╕тика б╕льшовик╕в «гомо сов╓тик╕в», ╖хня боротьба ╕ страх перед в╕дродженням нав╕ть спогад╕в про славетне минуле наших предк╕в. То була ц╕леспрямована пол╕тика на ероз╕ю пам’ят╕ нац╕╖, ц╕лого народу. Багато в чому така пол╕тика досягла сво╓╖ мети ╕ св╕дченням цього, прекрасною ╕люстрац╕╓ю можуть бути сьогодн╕шн╕ под╕╖ на п╕вденному сход╕ та п╕вдн╕ Укра╖ни (парад мовних суверен╕тет╕в, пост╕йн╕ заворушення в Криму п╕д гаслом «захисту» рос╕йсько╖ та проти «укра╖н╕зац╕╖»).
Понад триста рок╕в визвольних змагань за державн╕сть та незалежн╕сть Укра╖ни в╕д тод╕шн╕х час╕в ╕ дотепер ╕мпер╕я (спочатку царська, пот╕м б╕льшовицька, а тепер ╕ нова «л╕беральна ╕мпер╕я - Рос╕я») була, ╓ , ╕ думаю, буде на сторож╕ «сво╖х завоювань» (╕ з точки зору перес╕чного рос╕янина це зрозум╕ло). Зм╕нюються часи, а в╕дпов╕дно зм╕нюються ╕ методи боротьби Рос╕╖ з Укра╖ною. Незм╕нним ╓ лише одне - так чи ╕накше Рос╕я н╕коли не в╕дмовиться в╕д ╕де╖ п╕дкорити Укра╖ну, тримати ╖╖ у сфер╕ свого пол╕тичного та економ╕чного впливу, св╕дками чого ми сьогодн╕ ╓, ╕ саме мов╕, мовному питанню в ц╕й експанс╕он╕стськ╕й пол╕тиц╕ в╕дводиться (думаю не помилюся) вир╕шальне значення. Але год╕ про це.
Навчався я в рос╕йськ╕й школ╕. Взагал╕ в м╕стечку була ╕ укра╖нська школа, але моя мама - малограмотна ж╕нка - мабуть шк╕рою та на п╕дсв╕домому р╕вн╕ в╕дчуваючи важлив╕сть та перспективн╕сть «рос╕йського» майбуття, в╕ддала мене саме в рос╕йську школу. Викладання вс╕х предмет╕в велося само собою рос╕йською. Укра╖нську мову ╕ л╕тературу викладала вчителька Мотрона Леонт╕╖вна Долинна (царство ╖й небесне). Це була худорлява хвороблива ж╕ночка з виразом пригн╕чення ╕ якогось переляку на обличч╕ та пост╕йного н╕мого оч╕кування чогось поганого. Нам, учням, було дивно спостер╕гати, як наша вчителька, перебуваючи у такому стан╕ пост╕йного незрозум╕лого нам страху та пригн╕чення, починала немовби св╕титися ╕ розцв╕тати незрозум╕лим внутр╕шн╕м вогнем, коли розпов╕дала про Козаччину, Козацьку республ╕ку - вольницю, про укра╖нських класик╕в та читала ╖хн╕ твори. Вже по тому, як вона викладала ц╕ теми, ми в╕дчували, ск╕льки внутр╕шньо╖ поваги було до геро╖чного минулого наших предк╕в, ск╕льки глибоко╖ любов╕ до всього укра╖нського (звичайно до мене тод╕ це «не доходило»). ╤ т╕льки зараз, так би мовити з досв╕ду прожитих рок╕в, я розум╕ю ступ╕нь мужност╕ т╕╓╖ ж╕нки, ╖╖ здатн╕сть в оточенн╕ «всего русского» викладати под╕бним чином укра╖нську мову та л╕тературу. Адже вс╕м учням було зрозум╕ло, що в такий спос╕б Мотрона Леонт╕╖вна вкладала сво╓ особисте ставлення до тих под╕й та до всього нац╕онального. Не випадково я тод╕ почав писати в╕рш╕ саме укра╖нською. Про як╕сть ╖х год╕ й говорити, але ж важливий сам факт...
М╕ж собою в позаурочний час ми сп╕лкувалися сво╓ю р╕дною укра╖нською - тобто т╕╓ю, що зараз зветься «суржиком». Не знаю, як хто ставиться до цього явища, але я ставлюся до «суржика» як до д╕алекту укра╖нсько╖ мови на Слобожанщин╕ та п╕вденному сход╕ Укра╖ни. Адже н╕ в кого ж не виклика╓ подив мова бойк╕в, лемк╕в, закарпатц╕в, зах╕дняк╕в, льв╕в’ян, волинян, подолян, пол╕щук╕в, ╖хня в╕дм╕нн╕сть в╕д встановлених мовних вимог, вс╕ згодн╕ з тим, що то ╓ д╕алекти, але чомусь саме «суржик» виклика╓ найб╕льше нар╕кань з боку нос╕╖в «чисто╖ мови». На м╕й погляд аби не було «суржика», то не було б укра╖нських шедевр╕в, таких як «Кайдашева с╕м’я», «За двома зайцями», «Солдатський патрет», «Сватання на Гончар╕вц╕», «Наталка Полтавка» та багатьох ╕нших. «Суржик» - на мо╓ глибоке переконання - це той м╕сток, по якому, за бажанням, людина дуже легко може перейти до чисто╖ укра╖нсько╖ мови. ╤нша справа, що держава не створила в╕дпов╕дних умов - важел╕в, як╕ б сприяли цьому процесу, от ╕ мандру╓ на просторах СНД та й за кордоном презирлива думка - казка про «суржик», як про «испорченный русский язык». А життя мо╓ котилося дал╕: техн╕чне училище, служба в арм╕╖, ╕нститут, пот╕м трудова д╕яльн╕сть (накатана житт╓ва кол╕я м╕льйон╕в мен╕ под╕бних громадян), ╕ де б не довелося бути - скр╕зь пан╕вною мовою була - рос╕йська.
Щодо мене (як певно ╕ в кожно╖ людини-громадянина), то розум╕ння мови, як вир╕шального чинника в державотворенн╕, прийшло десь у 1997 роц╕. Я тод╕ працював в енергетичн╕й галуз╕ у Запор╕жж╕ - на п╕вденному сход╕ Укра╖ни (де ставлення до всього укра╖нського в╕домо яке - зневажливе - ╕ це ще м’яке визначення) - ╕нженером техн╕чного в╕дд╕лу. Безумовно вся документац╕я велася (та й зараз, думаю, ведеться) виключно рос╕йською мовою. Разом з╕ мною у в╕дд╕л╕ працював рос╕янин, назвемо його С. ╤. П. - пенс╕онер, який ╕ще в юност╕ ви╖хав, скор╕ше, вт╕к з╕ сво╓╖ Смоленщини на Запор╕жжя, пот╕м перетяг сюди всю свою р╕дню, отримав житло, пенс╕ю, ну, ╕, звичайно, вс╕ т╕ блага та п╕льги, як╕ нада╓ Укра╖на сво╖м пенс╕онерам. Недостатньо (пор╕вняно з Рос╕╓ю), згоден, але ж... Незважаючи н╕ на що, це не заважало йому майже щодня починати ╕ зак╕нчувати св╕й робочий день дор╕каннями та прокльонами на адресу Укра╖ни: що тут ╕ зароб╕тна плата набагато нижча, н╕ж в Рос╕╖, ╕ пенс╕йне забезпечення г╕рше, ╕ взагал╕ там все краще, а ми тут як╕сь нездари, недор╕куват╕ та недороблен╕. Спочатку я терп╕в це, але одного разу не витримав ╕ гостро сказав, що якби мен╕ було так погано, як живеться йому тут, то ви╖хав би зв╕дси, незважаючи н╕ на що, адже н╕хто н╕кого н╕де не трима╓ - «чемодан, вокзал, Россия» ╕ м╕ж ╕ншим запитав, за той час, який в╕н перебува╓ в Укра╖н╕ (саме «перебува╓», бо безумовно в╕н серцем залишився там, в Рос╕╖), хоч пару сл╕в укра╖нською (кр╕м «сала», звичайно) вивчив чи н╕? На що в╕н мен╕ пихато-нахабно-зневажливо «в╕дбрив»: «А зачем мне это? И вообще какое вы имеете моральное право требовать от других знания своего языка, если сами гнушаетесь им?». ╤ хоч все в мен╕ кип╕ло в╕д обурення та безсило╖ лют╕, важко було що-небудь заперечити цьому рос╕янинов╕, адже в╕н мав дв╕ст╕ в╕дсотк╕в рац╕╖: пожина╓мо те, що пос╕яли... Ма╓мо те, що ма╓мо ╕ довго ще будемо мати, якщо й надал╕ будемо байдужими до сво╓╖ мови, дол╕ ╕ майбуття.
Наступного дня я перейшов на укра╖нську ╕ дотепер... Безумовно, спочатку було, ой, як важко, адже оточення ╕ сп╕лкування навкруги - виключно рос╕йськомовне, продовжував думати по-рос╕йськи - за звичкою, в голов╕ доводилося пост╕йно робити в╕дпов╕дний переклад, але, зц╕пивши зуби, я гнув сво╓ ╕, як видно, не дарма, бо сьогодн╕ навпаки я задумуюсь тод╕, коли треба щось висловити рос╕йською. Як в╕домо, за час╕в Кучми робилися спроби (скор╕ше поз╕рн╕) переведення д╕ловодства зг╕дно з вимогами Конституц╕╖ Укра╖ни на державну мову. У нас теж, в енергетиц╕, з’явився в╕дпов╕дний м╕н╕стерський указ, на який н╕хто, звичайно ж, не звертав уваги. Та й хто буде контролювати виконання цього указу, якщо вся кер╕вна верх╕вка в енергетиц╕ (за невеликим винятком) була ╕ ╓ рос╕йська чи рос╕йськомовна (звичайно вони вс╕ громадяни Укра╖ни, але за сво╖м духом були, ╓ ╕, впевнений, будуть прихильниками Рос╕╖). Тобто все йшло «паралельно»: наказ - соб╕, а життя - соб╕. Зважаючи на те, що зг╕дно з╕ сво╖ми посадовими обов’язками я готував проекти виробничих наказ╕в по п╕дпри╓мству, почав (як законослухняний громадянин ╕ чиновник) друкувати ╖х укра╖нською, на що м╕й начальник в╕дд╕лу А. С. А. дор╕кав мен╕, лютував та б╕сився: «Ты что, не можешь нормальным языком писать?». Да-а-а!!! «На╖вся» я сповна з╕ сво╓ю укра╖нською. ╤ хоч за посадою виконував роботу, яка в╕дпов╕дала б╕льш висок╕й квал╕ф╕кац╕╖ (╕, в╕дпов╕дно, й оплати), але п╕двищення так ╕ не дочекався. Прекрасна ╕люстрац╕я про «утиски рос╕йсько╖ мови»...
З моменту переходу на державну мову почалася фактична обструкц╕я мене: найпоширен╕ше пр╕звисько звичайно було «щирий укра╖нець» (з мало прихованими ╕рон╕╓ю ╕ презирством), пот╕м «нац╕онал╕ст». Був ╕ «бандер╕вцем». А взагал╕ у оточуючих викликав здивування той факт, що я, нап╕вкровка (наполовину - грузин, наполовину - укра╖нець), з грузинським пр╕звищем ╕ так в╕дстоюю укра╖нську мову. Я жартома в╕дпов╕дав, що через знання укра╖нсько╖ грузинами можливо до укра╖нц╕в прийде розум╕ння важливост╕ вивчати р╕дну мову, сп╕лкуватись нею та любити ╖╖. Що й говорити, це, мабуть, доля вс╕х св╕домих укра╖нц╕в, як╕ зробили под╕бний мовний виб╕р, - в╕дчувати певний дискомфорт (╕ це в держав╕ Укра╖на - у сво╖й р╕дн╕й Держав╕). Не випадково ╕ноземц╕, як╕ при╖жджають до Укра╖ни, страшенно дивуються, коли з ними сп╕лкуються рос╕йською. Для закордоння - це незрозум╕лий нонсенс.
Ми жили у центр╕ Запор╕жжя в соц. м╕стечку б╕ля ринку (за старою звичкою воно зветься «6-й посьолок»). У 30-х роках минулого стол╕ття проект арх╕тектури саме цього соц. м╕стечка демонструвався на Всесв╕тн╕й Паризьк╕й виставц╕ м╕стобудування як зразок сучасного радянського м╕стобудування. У 30-т╕ та 60-т╕ роки - роки всесоюзних будов Дн╕прогесу-1, Запор╕жстал╕, пот╕м Дн╕прогесу-2, Дн╕проспецстал╕ сюди з усього Радянського Союзу при╖жджали люди (в основному молодь) - хто за покликом серця, хто за довгим карбованцем, а хто ╕ з примусу (зеки). Створився той ╕ще людський конгломерат. Багато люду п╕сля зак╕нчення буд╕вництва так ╕ ос╕ли в Запор╕жж╕ назавжди. Зараз виросло покол╕ння, яке практично, на жаль, асим╕льоване рос╕йською мовою ╕ вс╕ спроби зм╕нити ситуац╕ю зустр╕чають потужний спротив. Сьогодн╕ в Запор╕жж╕ - колисц╕ укра╖нського козацтва - окр╕м оф╕ц╕йно╖ атрибутики - мало що про це нагаду╓.
Вряди-годи, буваючи на базар╕ «6 посьолку» та купуючи необх╕дне до столу, доводилося сп╕лкуватися з бабусями-д╕дусями, як╕ привозили на продаж з навколишн╕х с╕л св╕й нехитрий с╕льськогосподарський крам. Зауважу, що п╕сля переходу на укра╖нську я послуговувався нею пост╕йно, не пристосовуючись до оточення, розмовляв (╕ розмовляю пост╕йно) укра╖нською незалежно в╕д рангу ╕ чину ос╕б, з якими сп╕лкуюся (переходжу на рос╕йську т╕льки тод╕, коли сп╕вбес╕дник чогось не розум╕╓ - так╕ випадки за ц╕ роки були поодинок╕). Певним штибом розмовляв ╕ на базар╕. ╤ треба ж було бачити обличчя цих бабусь-д╕дус╕в п╕сля звернення до них «по-укра╖нськи». Обличчя ╖х починали св╕титися, а оч╕ сяяти в╕д щастя (╕нколи нав╕ть з’являлися сльози). «Бач, хоч р╕дну мову трохи почули, а то «зачтокали» та «закакали» нас - говорили вони. ╤ см╕шно, ╕ боляче було слухати таке... ╤ випливали з пам’ят╕ в╕дом╕ слова К. Маркса щодо мови, який мудро говорив: «Людина, яка не говорить мовою т╕╓╖ кра╖ни, в як╕й вона прожива╓, може виступати в трьох якостях: вона - або г╕сть, або раб, або ж загарбник». Важко щось додати до цього. От ╕ думай, укра╖нцю, хто ж ти ╓ на сво╖й р╕дн╕й земл╕? Хочеться в╕рити, що до цих трьох сакраментальних марксових визначень хоч з часом додасться ще четверте - господар держави Укра╖на, який живе в р╕дному дом╕, говорить мовою сво╖х предк╕в, любить ╕ шану╓ ╖╖!
Пишу ц╕ рядки ╕ згадую слова нашо╖ видатно╖ сучасно╖ поетеси - патр╕ота ╕ громадянина - Л╕ни Костенко, яка писала: «Нац╕╖ вмирають не в╕д ╕нфаркту, спочатку у них в╕дбирають мову».
Михайло ФАЛАГАШВ╤Л╤.
м. ╤рп╕нь, Ки╖вська область.
Володимир СОСЮРА

Р╤ДНА МОВА
Вивчайте, люб╕ть свою мову,
як св╕тлу В╕тчизну люб╕ть,
як стяг╕в красу малинову,
як р╕дного неба блакить.
Нехай в тво╖м серц╕ любов╕
не згасне священний вогонь,
як вперше промовлене слово
на мов╕ народу свого.
Як сонця безсмертного коло,
що креслить у неб╕ пут╕,
люб╕ть свою мову й н╕коли
╖╖ не забудьте в житт╕.
Ми з нею в╕дом╕ усюди,
усе в н╕й, що треба нам, ╓,
а хто свою мову забуде,
той серце забуде сво╓.
Вона, як зоря пурпурова,
що ся╓ з небесних висот,
╕ там, де звучить р╕дна мова,
живе укра╖нський народ.
Народ наш, трудар наш ╕ во╖н,
що тьму подолав у бою.
╤ той лиш пошани досто╖н,
хто мову шану╓ свою.
Ми з не╖ проклят╕ закови
з╕рвали в нер╕вн╕м бою.
Люб╕ть же, люб╕ть свою мову,
вкра╖нськую мову свою!

Степан ЛИТВИН

МОВ КРИЦЯ, МОВ КРИШТАЛЬ ╤ МОВ АЛМАЗ

Не б╕йтесь заглядати у словник...
Максим Рильський

Люблю, мов сонце,
материнську мову...
Нам кожна братня мова дорога.
Гр╕нченко й Даль
ведуть у даль чудову.
О словник╕в жага, в╕к╕в снага!
А слово ╕ голубить ╕ кара╓,
А слово ╕ вбива╓ й воскреша...
Ти, мово, - море, небо неокра╓,
Несмертн╕сть наша, правда ╕ душа.
Чи здатна розгулятись
бездуховн╕сть,
Якщо в душ╕ цв╕те в╕к╕в любов!
Глибинна мови р╕дно╖ верховн╕сть,
Вершинна чар╕влив╕сть
 братн╕х мов...
Майну дитинства добрими краями -
╤ серце незр╕внянно защемить.
Щебече р╕дна мова солов’ями,
Гаями, наче молод╕сть, шумить;
Вода й криниця, з╕рка ╕ з╕рниця -
Ж╕ночий р╕д пану╓ в словниках.
Хто витворив п╕сн╕! Не та╓мниця;
Вони - немов п╕сн╕ на рушниках.
╢ в словниках корал╕ ╕ корали,
Корела, ╕ Корея, й дух степ╕в.
Народ╕в ╕нших ми не покоряли,
Несли не меч, а вол╕ гордий сп╕в.
Три в словниках Попович╕ -
 билинний,
Павло - мов сок╕л, та ╤ван, сп╕вак,
В народн╕й п╕сн╕ -
 лег╕т верховинний,
Ц╕лушки свят╕сть ╕ ц╕лунку смак...
Пливуть в╕ки. Пливуть в╕нки
 тернов╕...
Терноп╕ль ╕ хустини кв╕тков╕.
Цв╕те нам терен, опада╓ в слов╕ -
Слова не опадають в╕ков╕.
Одв╕чно люди мр╕яли про в╕чне.
Стол╕ття мчали.
 З ними - Дар╕й, Д╕р...
А п╕сля грому ядерного в╕чн╕сть
Зостанеться х╕ба для чорних д╕р...
Ах, безд╕яльн╕сть -
 безум буде, зрада
В протистоянн╕ смерт╕ ╕ життя.
Заримувати можна
 «праця - правда»,
А як же майбуття ╕ небуття?
╢ в словниках ╕ в╕ра, ╕ над╕я,
╢ слова д╕я, д╕╓сл╕в полки.
Чи висто╖ть земля й помолод╕╓,
Чи вигорять народи й словники!..
Народжена ╕ жити ╕ вмирати,
Людина сл╕в у вир╕й не бере.
Не вмре н╕коли р╕дне слово Мати,
Найперше слово мама не помре!
Нам словники - аннали у напруз╕,
╤ в╕рн╕ друз╕, ╕ пров╕дники.
В бор╕нн╕, у гор╕нн╕, в гор╕. Друз╕,
Не б╕ймось заглядати в словники!
м. Ки╖в.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 07.11.2008 > Тема "Урок української"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6521

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков