Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СТОР╤НКАМИ “М╤СЦЕВОГО ЧАСОПИСУ”
Ще наприк╕нц╕ 2013-го, до початку под╕й на Майдан╕, поет та проза╖к ╤гор Дах (м. Червоноград)...


НЕЗР╤ВНЯНИЙ СВ╤Т ПЕТРИК╤ВСЬКОГО РОЗПИСУ
Нещодавно мала при╓мну зустр╕ч – на виставц╕ «╤нноватика в сучасн╕й осв╕т╕»...


СП╤ЛКА В╤ДЗНАЧИЛА ПИСЬМЕННИК╤В-КРИМЧАН
Михайло Вишняк вручив нагороди ╕ побажав Галин╕ Литовченко ╕ В╕ктору Стусу нових щедрих ужинк╕в...


СТЕПОВ╤ ОБРИСИ ПОЕТА
Не буде переб╕льшенням, якщо сказати, що Василь Латанський, якому 18 листопада виповню╓ться 79...


ЗИМА С╤ДА╢ НА ПОКУТЬ...
З Феодора-Студита ста╓ холодно й сердито.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 07.11.2008 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#45 за 07.11.2008
ПРО ЩО НАГАДАВ МЕН╤ АЛЬМАНАХ «В╤ТРЯК»

Л╤ТЕРАТУРА
Перш, н╕ж розпочати розпов╕дь журнал╕ста Марка Голованевського про Олександра Губаря, пояснимо читачам, що ж то за альманах «В╕тряк», котрий нав╕яв йому так╕ тепл╕ ╕ так╕ щир╕ спогади.
«В╕тряк» - це л╕тературно-кра╓знавчий альманах Талала╖вщини Черн╕г╕вського земляцтва в м. Ки╓в╕, котрий талановито готу╓ до виходу в св╕т на громадських засадах журнал╕ст ╕ редактор ╤ван Михайлович Заб╕яка. (Докладно про альманах «В╕тряк» «Кримська св╕тлиця» розпов╕дала на сво╖х стор╕нках у
№ 7 в╕д 15 лютого 20008 р.). Талала╖вщина – один з район╕в Черн╕г╕всько╖ област╕ – здавна була багата талантами: л╕тературними, мистецькими, п╕сенними... Отож, про сво╖х талановитих земляк╕в ╕ покликаний розпов╕дати альманах. Видання це молоде, ще т╕льки-но розпочина╓ торувати шлях до читацьких сердець, але уже набува╓ широкого розголосу. Читають його, як бачимо, не лише в Укра╖н╕, а й далеко за ╖╖ межами. Ось ╕ в четвертому числ╕ «В╕тряка» за 2007 р╕к чимало стор╕нок було присвячено в╕домому земляков╕ Талала╖вщини – письменников╕ ╕ науковцев╕, професоров╕ Тавр╕йського нац╕онального ун╕верситету ╕м. В. ╤. Вернадського Олександру ╤вановичу Губарю. Олександр Губар – уродженець села Ярош╕вки Талала╖вського району. Народився 7 вересня 1922 року. Дитинство ╕ юн╕сть припали на страшн╕ роки голодомору 1932–1933 рр. ╕ Друго╖ св╕тово╖ в╕йни. У 1946 роц╕ зак╕нчив ф╕лолог╕чний факультет Черн╕вецького державного ун╕верситету. 1955 р. захистив кандидатську дисертац╕ю про творч╕сть Павла Тичини. До 1962 року працював на кафедр╕ ╕стор╕╖ укра╖нсько╖ л╕тератури Черн╕вецького ун╕верситету, з 1963 року ╕ до останн╕х дн╕в свого життя (40 рок╕в!) – на кафедр╕ укра╖нсько╖ мови та л╕тератури Кримського педагог╕чного ╕нституту (нин╕ Тавр╕йський нац╕ональний ун╕верситет). Помер 15 вересня 2003 р. у С╕мферопол╕. Автор багатьох праць ╕ книг, присвячених творчост╕ П. Тичини, творчост╕ сучасних укра╖нських письменник╕в Криму.
У четвертому числ╕ альманаху «В╕тряк» (2007 р.), з нагоди 85-л╕тнього юв╕лею Олександра ╤вановича Губаря подано статт╕ про нього: Богдана Мельничука
(м. Черн╕вц╕) «Л╕тературознавч╕ обр╕╖ Олександра Губаря», Данила Кононенка (м. С╕мферополь) «А я й не знав, що ви такий...», В╕ктора Гуменюка (м. С╕мферополь) «Юв╕лей педагога ╕ вченого», Олени Зор╕но╖ «В╕д серця до серця» та в╕рш Данила Кононенка «Олександру Губарю – тичинознавцю, вчителев╕ мо╓му» (В╕льн╕ вар╕ац╕╖ на тему «Га╖ шумлять»).
У цих статтях розкрито творчий потенц╕ал Губаря-письменника, досл╕дника творчост╕ П. Тичини та ╕нших багатьох письменник╕в – класик╕в укра╖нсько╖ л╕тератури.
Це четверте число альманаху «В╕тряка», вдова письменника - Майя Олександр╕вна над╕слала давньому другу Олександра Губаря журнал╕стов╕ Марку Голованевському в Сполучен╕ Штати Америки, де той нин╕ мешка╓, ╕ отримала в╕д нього лист-спогад про Олександра ╤вановича.
З цим листом, у переклад╕ укра╖нською редактора в╕дд╕лу л╕тератури «Кримсько╖ св╕тлиц╕» Данила Кононенка, ми й хочемо ознайомити наших читач╕в. Гада╓мо, в╕н в╕дкри╓ багато нового ╕ ц╕кавого з творчост╕ ╕ житт╓во╖ б╕ограф╕╖ нашого в╕домого земляка-кримчанина Олександра ╤вановича Губаря. Ц╕ спогади стануть у пригод╕ тим, хто займа╓ться докладним вивченням життя ╕ творчост╕ письменника ╕ науковця О. ╤. Губаря.

ПРО ЩО НАГАДАВ МЕН╤ АЛЬМАНАХ «В╤ТРЯК»

Я тримаю в руках чудово виданий л╕тературно-кра╓знавчий альманах «В╕тряк (число 4 за 2007 р.), люб’язно над╕сланий мен╕ за океан Май╓ю Олександр╕вною, милою дружиною Олександра ╤вановича Губаря, ╕ в╕дчуваю, як схвильовано б’╓ться мо╓ серце. Уважно читаю ц╕кав╕ матер╕али, несп╕шно гортаю стор╕нки ╕ надовго затримуюсь на поетичних строфах, присвячених професору Тавр╕йського нац╕онального ун╕верситету ╕м. В. ╤. Вернадського, письменников╕, л╕тературному критику, кра╓знавцю О. ╤. Губарю, ╕ перед мо╖ми очима поста╓ живий образ любо╖, дорого╖, хорошо╖ людини, з якою я дружив багато десятил╕ть, аж до останнього дня його життя.
Дружба наша зародилася в далек╕ передво╓нн╕ часи. У вересн╕ 1937 року, я, молодий газетяр, випускник Лен╕нградського ╕нституту журнал╕стики ╕м. В. Воровського, при╖хав до Черн╕вц╕в, столиц╕ П╕вн╕чно╖ Буковини, чудового тихого зеленого краю Прикарпаття, недавно при╓днаного до Радянсько╖ Укра╖ни, ╕ почав працювати в редакц╕╖ обласно╖ газети «Радянська Буковина». Коректором у н╕й працював стрункий, красивий, кучерявий юнак, першокурсник м╕сцевого ун╕верситету, Сашко Губар. Ми познайомились, часто зустр╕чались вечорами у друкарн╕ п╕д час випуску чергового номера газети, подружилися ╕ в╕дтод╕ берегли нашу дружбу. Ми говорили про л╕тературу, поез╕ю, про в╕рш╕ Володимира Сосюри, Павла Тичини, Андр╕я Малишка та ╕нших в╕домих поет╕в, разом ходили знайомитися з Ольгою Юл╕ан╕вною Кобилянською – класиком укра╖нсько╖ л╕тератури, котра мешкала на околиц╕ м╕ста, на тих╕й, малолюдн╕й вулиц╕ ╕м. Одопеску, 3 (тод╕шня назва вулиц╕), були на урочистостях з нагоди юв╕лею Ольги Юл╕ан╕вни.
В╕йна, розв’язана г╕тлер╕вською Н╕меччиною проти Радянського Союзу, розлучила мене з Олександром. На щастя, ненадовго. Першого липня 1941 року редакц╕ю було евакуйовано углиб кра╖ни, я опинився в далекому Узбекистан╕, котрий гостинно прийняв м╕льйони радянських людей, ╕ почав працювати в обласн╕й газет╕ «Кашкадар’╖нська правда», що виходила у м╕ст╕ Карш╕. ╤ ось, через якийсь час, неждано-негадано, зустр╕чаю тут... Сашка. Наш╕й радост╕ не було меж. Виявля╓ться, Сашко мешка╓ на одн╕й ╕з вулиць поблизу вокзалу ╕ працю╓ в м. Карш╕ викладачем... н╕мецько╖ мови в середн╕й школ╕.
У нед╕льн╕ дн╕ в╕н при╖здив до мене додому, познайомився з мо╓ю с╕м’╓ю, став близьким для мо╖х р╕дних.
Це був тяжкий пер╕од у його житт╕. Самотн╕й, в╕д╕рваний в╕д матер╕, батька, студентських друз╕в ╕ товариш╕в, в╕н, на жаль, захвор╕в на бруцельоз, ледве ходив. Ми, як могли, допомагали йому пересилювати ус╕ негаразди, що звалились на нього.
Я залучив Олександра до сп╕впрац╕ з газетою. В╕н почав писати зам╕тки, ╕нформац╕╖, одержувати сякий-такий гонорар - додаток до сво╓╖ жалюг╕дно╖ вчительсько╖ зарплати. Ми часто бачились, жваво обговорювали х╕д во╓нних под╕й, дуже рад╕ли кожному переможному усп╕хов╕ Червоно╖ Арм╕╖, в╕рили у перемогу над ненависним ворогом ╕ згадували, згадували Черн╕вц╕ - м╕сто, яке стало для нас дорогим ╕ близьким.
Сашко марив ун╕верситетом, сво╓ю альма-матер, ╕ з хвилюванням ╕ нетерп╕нням чекав повернення у р╕дн╕ пенати. Коли ж у к╕нц╕ березня 1944 року Черн╕вц╕ було визволено в╕д фашистських загарбник╕в, Сашко, не гаючись, на радощах, з╕ сльозами на очах, тепло попрощався з╕ мною ╕ кинувся, через усю кра╖ну, в далеку путь, у р╕дне м╕сто.
Минули роки. Я пере╖хав до сонячного Криму, в курортну ╢впатор╕ю, ╕ почав працювати у м╕ськ╕й газет╕. ╤ ось одного разу, теплого весняного вечора, в╕дчинилася хв╕ртка мого об╕йстя ╕ на подв╕р’╖ з’явився... Олександр. Ск╕льки л╕т! Ск╕льки зим!.. Ми кинулись в об╕йми одне одному. Нашому щастю ╕ радост╕ не було меж! Говорили до п╕зньо╖ ноч╕. Виявля╓ться, в╕н недавно пере╖хав до С╕мферополя, працю╓ в педагог╕чному ╕нститут╕ ╕ через редакц╕ю газети «Крымская правда», з якою я сп╕впрацював, д╕знався мою адресу ╕ примчав до мене.
Сашко заночував у мене, а вранц╕ ми п╕шли з ним на море. В╕н любив безкрайн╕й син╕й морський прост╕р, згадував Пушк╕на, Лермонтова та ╕нших рос╕йських й укра╖нських поет╕в, котр╕ осп╕вували море. Затим почав часто при╖здити до мене, у л╕тню пору, у дн╕ кан╕кул, часто залишався ночувати.
Н╕коли не забуду 50-р╕ччя Олександра. Це було 7 вересня 1972 року. Ми з дружиною при╖хали до юв╕ляра. У його невелик╕й, затишн╕й квартир╕ було зат╕сно в╕д гостей. Було багато його колег – викладач╕в ╕нституту, його колишн╕х учн╕в, письменник╕в, журнал╕ст╕в. Ус╕ вони тепло, щиро в╕тали ╕менинника, говорили про його ерудиц╕ю, працездатн╕сть, про високий профес╕онал╕зм, зачитували прив╕тання, що над╕йшли з Черн╕вецького, Ки╖вського та ╕нших ун╕верситет╕в, сп╕лки письменник╕в, колег-письменник╕в, л╕тературознавц╕в, л╕тературних критик╕в, друз╕в... Винуватець урочистостей перебував у доброму настро╖, жартував, см╕явся, розпов╕дав кумедн╕ ╕стор╕╖, анекдоти. В╕н мав чудовий голос, гарно сп╕вав, одну за одною заводив п╕сн╕ «Ой, казала ж мен╕ мати, та й наказувала», «Сонце низенько, веч╕р близенько», «Ти ж мене п╕дманула, ти ж мене п╕двела» та ╕нш╕, ╕ гост╕ весело п╕дхоплювали ╖х.
Сашко був на сьомому неб╕ в╕д щастя, в╕н усм╕хався, його помолод╕л╕ оч╕ св╕тились рад╕стю. Добре знаючи поез╕ю, охоче читав в╕рш╕ В. Сосюри, А. Малишка, ╕, звичайно ж, свого улюбленого Павла Тичини. Згадував сво╖ зустр╕ч╕ з ним у його квартир╕ в Ки╓в╕, розпов╕дав про роботу над дисертац╕╓ю, присвячену творчост╕ чудового майстра слова. Хочу зазначити, що про нього, про Павла Тичину, Олександр ╤ванович готовий був розпов╕дати годинами.
Веч╕р тривав довго. Гост╕ розходилися зап╕вн╕ч, ми з дружиною залишились ночувати в Олександра.
Наша дружба тривала ╕ п╕сля мого пере╖зду до Кал╕форн╕╖, в м╕сто Сан-Д╕╓го, розташованого на берез╕ Тихого океану. Обм╕нювались газетними вир╕зками. Олександр надсилав сво╖ нов╕ книги з щирими словами-автографами.
У сво╖х останн╕х листах ╕ телефонних розмовах Олександр все част╕ше скаржився на ф╕зичну втому, слабк╕сть, р╕зн╕ хвороби, але не втрачав бадьорост╕, оптим╕зму, любив, як ╕ ран╕ше, жарти, д╕лився творчими задумами. В╕рив, що все здола╓, буде працювати, творити, с╕яти «розумне, добре, в╕чне» у молод╕ душ╕. В╕рив ╕ я в це.
На св╕танку 7 вересня 2003 року я зателефонував Олександру, щоб першим прив╕тати його з днем народження. Попросив Майю Олександр╕вну запросити його до телефону, одначе почув, що в╕н дуже хворий ╕ не може поговорити з╕ мною... А за к╕лька дн╕в д╕знався, що в╕н п╕шов за в╕чну межу...
Минуло п’ять рок╕в як його не стало, але й зараз мен╕ важко у це пов╕рити. Перечитую його листи, газетн╕ статт╕, книги, переглядаю фотограф╕╖ ╕ н╕би бачу перед собою незабутнього друга ╕ н╕би чую його завжди молодий бадьорий голос.
Дякую «В╕тряку», що збудив у мо╖й душ╕ спогади про чудову людину, розумну, добру, чуйну, яким був Олександр ╤ванович Губар, м╕й добрий друг ╕ товариш, котрий назавжди залишився у мо╓му серц╕.

Марко ГОЛОВАНЕВСЬКИЙ.
Сан-Д╕╓го, Кал╕форн╕я.
17 вересня 2008 р.

ОСЕН╤ ТИХА ГОДИНА
* * *
Так смутно в прекрасн╕ ос╕нн╕╖ дн╕,
Як з шелестом листя
 пожовкле спада╓,
Нечутно той шелест за л╕том рида╓,
Що вснуло в соснов╕й трун╕ -
Так смутно в прекрасн╕ ос╕нн╕╖ дн╕...
Краса переходу - найвища краса...
Прекрасне те листя,
 що впало п╕д ноги, -
Як трупом засохлим
 покри╓ дороги,
Ясн╕ше стають небеса.
Краса переходу - найвища краса.
Володимир КОБИЛЯНСЬКИЙ.
1916
* * *
Листок опалий мишею рудою
Через дорогу шаснув,
╤ хлопчик, що ╕шов перед╕ мною,
Залився см╕хом щасно...
Так почина╓ться одв╕чна пов╕сть.
О ця свята невдячн╕сть!
Ос╕нн╕ небеса - як чиста сов╕сть.
Прозор╕сть. Однозначн╕сть.
╤ не сльоза на г╕лц╕, з сонцем рядом,
Бринить передзимова, -
То зр╕╓ жолудь -
ген╕альний задум
Д╕брови…
Наум ТИХИЙ.
1975
* * *
Ще вчора думка мовила твереза:
Горнись ╕ щулься - он зима ╕де;
Все, що було недавно молоде,
Вже обтинають невблаганн╕ леза.
А нин╕ - як сонетна антитеза -
Тепло ╕ рад╕сть день новий веде,
╤ проти сонця золото руде
На спад╕ в╕т розв╕шала береза.
Прозорий жовтень рад╕сно вступив
М╕ж стовбур╕в, оградок ╕ хрест╕в,
Розкиданих на жовтому узбочч╕, -
╤, мов весною, по ливних дощах
Сто╖ть у росах, в╕дновитись хоче
Брунатний лист
 на паркових кущах.
Микола ЗЕРОВ.
1931

ТУГА
Гаю м╕й, гаю, гаю зелененький!
В╕тер м╕й, в╕тре, в╕тре швиденький!
В густому гаю листя жовт╕╓,
В╕тер г╕лок не колише й не в╕╓.
Те, що колись по весн╕ красувалось,
Те, що колись мен╕ так сподобалось,
Змерзло, захляло, затихло ╕ зникло.
Серце кохатись сим св╕том одвикло!
Там, де в кущ╕ воркотала голубка,
Там жартувала колись моя думка.
Стихла, замовкла туга голуб’яча -
Геть прокотилась та думка хлоп’яча!
╤ м╕сяць повний, ╕ ясна водиця...
╤ ти, вродлива, кохана д╕виця!
Зникло те восени, що було л╕том,
Серце не хоче кохатись сим св╕том.
Микола КОСТОМАРОВ.
* * *
Запахла ос╕нь в’ялим тютюном,
Та яблуками, та тонким туманом, -
╤ св╕ж╕ айстри над п╕ском рум’яним
Зор╕ють за одчиненим в╕кном.
У травах коник, як зелений гном,
На скрипку гра╓.
 ╤ пощо ж весна нам,
Коли ми тих╕ та дозр╕л╕ станем
╤ вкри╓ мудр╕сть голову ср╕блом?
Бери сакви, ╕ р╕дний д╕м покинь,
╤ пий холодну, мовчазну глиб╕нь
На взл╕ссях, де медово сп╕ють дин╕!
Учися чистоти ╕ простоти
╤, стоптуючи килим золотий,
Забудь про веж╕ темно╖ гордин╕.
* * *
Почорн╕ли завод╕ в озерах
╤ ясн╕ш╕ стали разом з тим.
В╕д листк╕в падучих н╕жний шерех
Запл╕та╓ться в ранковий дим,
Вставлено у в╕кна друг╕ рами,
Вата ╕ калина пом╕ж рам,
Знову стали д╕ти школярами,
╤ синиця дзвонить школярам.
Максим РИЛЬСЬКИЙ.
* * *
Вже не прийма земля
настирливих дощинок;
Все б╕льше в калюжах
 шматк╕в небес;
╤ серед листу жовтого воскрес
Буянням трав
 пригноблений барв╕нок.
У хмарах трублять сурми
 журавлин╕.
Га╖ скидають шати золот╕,
╤ пишно гра╓ барвою на самот╕
Зелена хвоя юно╖ ялини.
Тенд╕тн╕ руки вогняного Зм╕я
Все р╕дше пестять персоньки Земл╕...
В кирею з сиво╖ ╕мли
Вона вгорнулася, з╕тха╓ ╕ н╕м╕╓...
Василь ЕЛЛАН (БЛАКИТНИЙ).
1915

ОСЕН╤ ТИХА ГОДИНА

О, ця ос╕нь золота,
Сн╕гов╕йниц╕ колиска.
В╕дл╕та╓, в╕дл╕та
Журавл╕в тоненька низка.
Понад лугом проплива,
Аж скриплять з натуги крила.
Як струна, бринить трава,
Де коса не докосила.
Де хлоп’я б╕ля гусей
Ц╕лий день, немов припнуте...
Та невже ж мен╕ усе
Це колись нав╕к забути?!
Цю дорогу ╕ р╕ку,
Син╕й л╕с на косогор╕
╤ осичину тремку,
╤ джерел глиб╕нь прозору.
╤ оселю, де я р╕с,
Де була моя колиска,
╤ п╕д веч╕р м╕ж бер╕з
Довгу т╕нь в╕д обел╕ска?!
О, ця ос╕нь золота,
Сн╕гов╕йниц╕ колиска...
В╕дл╕та╓, в╕дл╕та
Журавл╕в тоненька низка.
II
Ср╕берна г╕лка маслини.
Р╕чечка сонна в яру.
В неб╕ схвильоване «кру» -
П╕зня пора журавлина.
Яблук рум’ян╕ плоди.
Соти ущерть повн╕ меду.
Важко пливе попереду
Хмара руда череди.
Тонко бринять комиш╕,
Г╕лка об г╕лочку треться.
Серце шалено так б’╓ться,
╤ - наок╕л н╕ душ╕.
Кв╕тку голубить рука,
Колеться в пальц╕ шипшина.
Б╕ла летить павутина –
Скроню легенько торка.
Земле моя, золота!
Р╕дна до в╕ку, ╓дина...
Осен╕ тиха година
Душу мою огорта.
Данило КОНОНЕНКО.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 07.11.2008 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6522

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков