|
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 07.11.2008 > Тема "Урок української"
#45 за 07.11.2008
ПОКИ СОНЦЕ З НЕБА СЯ╢, ТЕБЕ НЕ ЗАБУДУТЬ!
10 ЛИСТОПАДА - 170 РОК╤В В╤Д ДНЯ СМЕРТ╤ ╤ВАНА ПЕТРОВИЧА КОТЛЯРЕВСЬКОГО (1769 - 1838), ПИСЬМЕННИКА, ДРАМАТУРГА, ПЕРШОГО КЛАСИКА НОВО╥ УКРА╥НСЬКО╥ Л╤ТЕРАТУРИ
«В╕н зробив цю м’яку, виразну, сильну, багату мову мовою л╕тературною, ╕ укра╖нська мова, яку вважали т╕льки м╕сцевою гов╕ркою, з його легко╖ руки залунала так голосно, що звуки ╖╖ рознеслися по вс╕й Рос╕╖». Саме так згодом напише про нього В. Короленко.
...А поки що на двор╕ 1769 р╕к. 9 вересня в Полтав╕ у родин╕ др╕бного чиновника народився хлопчик.
╤ н╕хто ще не зна╓, що на св╕т з’явився майбутн╕й письменник. З 1780 року ╤ван навчався в Полтавськ╕й духовн╕й сем╕нар╕╖. Особливо старанно й наполегливо осягав в╕н гуман╕тарн╕ дисципл╕ни: п╕╖тику, риторику, ф╕лософ╕ю, латинську, грецьку, французьку, н╕мецьку мови.
З ╕нтересом ознайомлювався з античною л╕тературою, перекладав Горац╕я, Ов╕д╕я, Верг╕л╕я. В╕дкривав для себе творч╕сть Ломоносова, Кантемира, Сумарокова. 1789 року, п╕сля смерт╕ батька, двадцятир╕чним юнаком на останньому роц╕ навчання залишив сем╕нар╕ю ╕ почав служити чиновником у полтавських канцеляр╕ях, а згодом вчителював у пом╕щицьких родинах. Саме п╕д час вчителювання, з 1794 року, й розпочалася творча робота письменника над славнозв╕сною «Ене╖дою». М. Зеров писав: «…з перших рядк╕в поеми виявля╓ться, що його «Ене╖да» ╓ переробкою чужомовного зразка. За сюжетну основу в╕н узяв канву однойменно╖ поеми Верг╕л╕я ╕ у традиц╕ях старовинного укра╖нського бурлеску створив св╕й ориг╕нальний художн╕й тв╕р». Протягом двох рок╕в Котляревський працював над першими трьома частинами поеми.
З 1796 р. до 1808 р. - в╕йськова служба. У склад╕ С╕верського полку, сформованого на баз╕ укра╖нського козацького полку, Котляревський брав участь у рос╕йсько-турецьк╕й в╕йн╕, особливо в╕дзначившись у батал╕ях п╕д Бендерами та ╤зма╖лом. За в╕двагу й хоробр╕сть отримав дек╕лька нагород. У 1808 роц╕ в чин╕ кап╕тана виходить у в╕дставку. Спроба влаштуватися на цив╕льну службу в п╕вн╕чн╕й столиц╕ великого усп╕ху не ма╓. Але у 1809 роц╕ з’явля╓ться друком його знаменита поема у чотирьох частинах «Вергилиева Энеида, на малороссийский язык переложенная И. Котляревским».
╤ван Франко вважав, що з час╕в Котляревського укра╖нська л╕тература «прийма╓ характер новочасно╖ л╕тератури, ста╓ чимраз ближче до реального життя, чимраз в╕дпов╕дн╕ше до його потреб. ╤ мовою, ╕ способом вислову вона наближа╓ться чимраз бiльше до живого народу, обхоплю╓ вс╕ його верстви, входить чимраз глибше в душу народу, двига╓ думку, п╕дн╕ма╓ ╕деали, зб╕льшу╓ засоби духовно╖ сили для боротьби за т╕ ╕деали».
З 1810 року ╕ до к╕нця свого життя ╤ван Петрович прожив у Полтав╕, працюючи наглядачем Будинку для виховання д╕тей б╕дних дворян, в якому навчали за програмою г╕мназ╕╖. З 1827 року був п╕клувальником «богоугодних заклад╕в» м╕ста. На цьому в╕дпов╕дальному поприщ╕ зарекомендував себе як талановитий педагог ╕ орган╕затор осв╕тнього процесу.
Увесь цей час письменник не поривав з творчою д╕яльн╕стю, захоплювався театральною справою. У 1818 роц╕ його призначають директором Полтавського театру. З метою збагачення репертуару в╕н створю╓ драму «Наталка Полтавка» ╕ водев╕ль «Москаль-чар╕вник», як╕ з усп╕хом було поставлено у 1819 роц╕. Так на полтавськ╕й сцен╕ з початк╕в ново╖ укра╖нсько╖ драматург╕╖ зароджувався нац╕ональний профес╕йний театр. Стараннями Котляревського було визволено з кр╕пацтва Михайла Щепк╕на, який згодом став видатним актором. У 1821 роц╕ поет завершив останню частину «Ене╖ди», але побачити повне видання йому не судилося. Воно вийшло в св╕т у 1842 роц╕, вже п╕сля смерт╕ автора. Зв╕стка про його смерть 10 листопада 1838 року була сприйнята з величезним сумом ╕ болем...
В одному з мальовничих куточк╕в Полтави, на колишньому Кел╕нському, а нин╕ Першотравневому проспект╕ у старовинному будинку, що, за переказами, належав в╕домому поету Василю Капн╕сту, розташований Полтавський л╕тературно-мемор╕альний музей ╤. П. Котляревського, в╕дкритий у вересн╕ 1952 року. Два експозиц╕йних зали присвячено творчост╕ письменника.
У старовинному самобутньому куточку Полтави, який земляки поета з любов’ю й шаною нарекли ╤вановою горою, збереглася стара садиба письменника. У будиночку - п’ять невеликих поко╖в. Тут працював Котляревський, сюди лет╕ла його муза, а зв╕дси йшли в св╕т загони безстрашних козак╕в-троянц╕в. У тому, що «Ене╖да» ╤вана Котляревського ╕ сьогодн╕ в╕дома вс╕м, нав╕ть ╕ сумн╕ву нема╓. Напам’ять, звичайно, н╕ – але к╕лька рядк╕в, мабуть, пригада╓ кожен. Як ╕ основн╕ перипет╕╖ ╕ характерн╕ риси твору. Люди завжди запам’ятовують реч╕, як╕ ╖х дивують або веселять. А «Ене╖да» робить ╕ те, й ╕нше. Тут ╕ серйозна основа – м╕фолог╕я, як╕й вже не одна тисяча рок╕в. ╤ багато дивовижного - бо, погодьтеся, автор пропону╓ незвичний, см╕ливий погляд ╕ на класичн╕ сюжети, ╕ на всю л╕тературу в ц╕лому.
Не кажучи вже про людську сутн╕сть - ╖╖ недол╕ки Котляревський висм╕ю╓ нещадно, яскраво, безкомпром╕сно, але справедливо. До реч╕, М. Максимович, вказуючи на народну основу гумору Котляревського, казав, що в╕н малю╓ життя «точн╕с╕нько так, як ╕ в наш╕й народн╕й поез╕╖, яка пот╕шалася однаково над простолюдом ╕ над панством, над ус╕м, що потрапляло ╖й п╕д веселий час п╕снетворчост╕». У Котляревського не т╕льки в пекл╕, але ╕ в раю ╓ «також старшина правдива, - бувають всяк╕╖ пани».
Ось ╕ виходить, що ╕ у в╕с╕мнадцятому, ╕ у двадцять першому стор╕чч╕ «Ене╖да» виступа╓ в рол╕ як╕сно╖, глибоко╖ ╕ талановито╖ сатири, яка см╕ху спричиня╓ немало – але не менше спричиня╓ ╕ роздум╕в. Нема╓ сумн╕ву ╕ в сучасн╕й актуальност╕ цього твору – на жаль, за останн╕ дв╕ст╕ рок╕в люди не надто зменшили перел╕к власних недолугостей.
П╕дготувала
Тетяна НОВ╤КОВА.
(УКР╤НФОРМ).
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 07.11.2008 > Тема "Урок української"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6523
|
МОВА П╤Д ЧАС В╤ЙНИ СТАЛА ЗБРО╢Ю
МОВИ Р╤ДНО╥ ОБОРОНЦ╤
