Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
З ЮВ╤ЛЕ╢М, КОБЗАРЮ!
Цього тижня в╕дсвяткував 80-л╕тн╕й юв╕лей ялтинський кобзар Остап К╕ндрачук.


ЗГАДАЙТЕ У ВАШИХ МОЛИТВАХ ЯРОСЛАВА ГАЙВАНЮКА…
Його чиста душа заслугову╓ на те.


ПАМ’ЯТЬ, ЯКА ПРОДОВЖУ╢ ЖИТТЯ
Про творч╕ здобутки В╕ри Серг╕╖вни Ро╖к пам’ятають не лише напередодн╕ юв╕лейних дат.


ПОМ’ЯНУЛИ ГУБАР╤В…
наш обов’язок – вшановувати й передавати дал╕ в майбутн╓ пам’ять про цих...


ВЕЧ╤Р ПАМ’ЯТ╤ В╤РИ РО╥К
У Вадима Михайловича Ро╖ка сьогодн╕ - день народження!




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 14.11.2008 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#46 за 14.11.2008
103-Р╤ЧНИЙ СВ╤ДОК УНР

ДОЛ╤ ЛЮДСЬК╤...

Розширення кола читач╕в «КС» на материков╕й Укра╖н╕ пост╕йно дару╓ нов╕ теми для газети. Скаж╕мо, голова Студентського братства киянин Олег Яценко (про нього я писав у статт╕: «Студентське братство» читатиме «Будьмо!») запропонував по╖хати у село Корол╕вку Борщ╕вського району Терноп╕льсько╖ област╕, аби прив╕тати з 90-р╕ччям проголошення ЗУНР 103-р╕чного Григор╕я Ковпака.
Як не послухати Олега – «грозу маяк╕в» ╕ «головного контролера» рос╕йського Чорноморського флоту? Тим б╕льше, що Григор╕й ╤ванович Ковпак з 2005 року ╓ Почесним членом Студентського братства! Вже сам в╕к «студента» примушу╓ ставитись до його персони з великою повагою. ╢дине, що перепитав у Олега: чи ясну голову ма╓ д╕дусь, чи можна йому ставити р╕зн╕ запитання, чи не втомить його велика к╕льк╕сть гостей?
Справа в тому, що планувалася ц╕ла делегац╕я з╕ студент╕в ╕ журнал╕ст╕в. Зокрема, збиралися робити передачу прац╕вники каналу «1+1», севастопольського «Бризу», буковинсько╖ газети «Час» тощо.
Однак Олег Яценко в╕дпов╕в, що для цього Ковпака найб╕льшою ц╕нн╕стю в св╕т╕ ╓ Укра╖на, його добр╕й пам’ят╕ можуть позаздрити й нин╕шн╕ студенти, а ставлення до гостей Григор╕я ╤вановича таке, як ╕ в кожного нормального учителя, який жив, живе ╕ збира╓ться жити болями свого народу, сво╓╖ кра╖ни…
Це був вагомий аргумент, п╕сля якого сумн╕ватися в доц╕льност╕ по╖здки вже не доводилося.
…╤ ось наш автобус мчить дорогами Терноп╕льщини. Перший день листопада порадував сухою, теплою погодою, н╕би сам Бог вир╕шив зробити усе в╕д нього залежне, аби старенький учитель отримав додаткову порц╕ю позитивних емоц╕й у пам’ятний для нього День проголошення Зах╕дно-Укра╖нсько╖ Народно╖ Республ╕ки. 90 рок╕в – це ж не жарт! Ск╕льки прожито ╕ ск╕льки передумано за весь цей час!
…Не могли не звернути увагу на ориг╕нальний пам’ятник в сел╕ Новос╕лка – дек╕лька ф╕гур борц╕в за волю Укра╖ни на високому пагорб╕. Вони символ╕зують р╕зн╕ етапи боротьби за незалежн╕сть. Зупинилися, вражен╕ хорошою ╕де╓ю ╕ виконанням. Пам’ятник ще б╕льше налаштував нас на зустр╕ч ╕з Учителем, Во╖ном, Патр╕отом. Корол╕вка зв╕дси вже зовс╕м недалеко…
╤ ось при╖хали, розпиту╓мо. Нам показали скромний будинок, в якому живе разом з донькою найстар╕ший св╕док визвольних змагань, активний учасник тих буремних под╕й, чудовий педагог ╕, не виключено, уже найстар╕ший громадянин Укра╖ни…
Поляки чи французи, певно, подбали б про те, щоб видатна людина такого рангу мала пристойний котедж на берез╕ моря чи озера… Або ж серед сад╕в, чи на л╕сов╕й галявин╕… Щоб кожен в╕зитер до сивочолого мудреця проникався в╕дпов╕дним настро╓м… Адже настр╕й найпатр╕отичн╕ших громадян держави – це також сво╓р╕дний кап╕тал. Його треба примножувати. Проте, укра╖нц╕ у таких питаннях, зазвичай, мають свою думку. Жити на берез╕ моря чи озера? Для цього ╓ ол╕гархи, рекетири, злод╕╖… А чесна людина, символ нац╕╖, повинна жити у в╕дносн╕й б╕дност╕. ╤накше, який же це символ? Такий вже наш укра╖нський ментал╕тет, ╕ з цим н╕чого не поробиш…
*    *    *
Проте, не можна сказати, що д╕дуся в сел╕ не шанують. Прив╕тати Григор╕я ╤вановича з р╕чницею проголошення ЗУНР прийшла зграйка найкращих учн╕в с╕льсько╖ школи. Уяв╕ть соб╕ – це вже онуки його перших учн╕в!
Вс╕ присутн╕ журнал╕сти ╕ телев╕з╕йники були зворушен╕… При╓мно було спостер╕гати естафету покол╕нь – Олег Яценко розпов╕в, що старого учителя недолюблювала радянська влада. Адже в╕н завжди знаходив спос╕б виховувати учн╕в у патр╕отичному дус╕, незважаючи на те, що програма цього не вимагала. Як саме? Це вже його, Григор╕я Ковпака, секрети. Зрештою, для хорошого педагога, та ще й колишнього п╕дп╕льника, це не повинно бути великою проблемою. Слухаючи несп╕шну розпов╕дь найстар╕шого громадянина УНР (бо й День Злуки Григор╕й ╤ванович чудово пам’ята╓!) я думав про те, що незалежна Укра╖на могла б краще пропагувати цю постать. Адже свого часу УРСР зробила справжнього ╕дола ╕ кумира молод╕ з партизанського ватажка Сидора Артемовича Ковпака. Ледь не п╕встол╕ття пройшло з дня його смерт╕, а я й дос╕ пам’ятаю ╕м’я та по батьков╕ кер╕вника рейду «в╕д Путивля до Карпат»… А ось про його терноп╕льського тезку дов╕дався лише нещодавно завдяки «св╕тличанину» ╕ всеукра╖нському студентському ватажков╕ Олегов╕
Яценку.
╤ це при тому, що сумчанин Сид╕р Артемович не витримав би жодного пор╕вняння ╕з тернополянином Григор╕╓м ╤вановичем! Пригадую розпов╕д╕ письменник╕в про те, що Павло Тичина терп╕ти не м╕г сус╕да по дач╕ Сидора Ковпака через пост╕йну пиятику останнього та безк╕нечн╕ голосн╕ картярськ╕ ╕гри в «дурня» з колишн╕ми партизанськими побратимами. А ще за те, що червоний партизан Ковпак ударив у спину занадто активн╕й УПА, хоча ком╕сар Рудн╓в був готовий п╕ти на сп╕впрацю з укра╖нськими повстанцями…
А коли дивишся на старенького Григор╕я ╤вановича, то зникають будь-як╕ сумн╕ви: в╕н ╕ справд╕ ╓ «практикуючим християнином» (про це в╕н заявив журнал╕стам), був ним ╕ ран╕ше, бо завжди ╕нтереси людей ставив вище в╕д власних. Його дел╕катност╕ можна т╕льки повчитися. Запитав, чи нема╓ м╕ж нами рос╕ян, людей ╕нших нац╕ональностей. Окремо запитав про кримських татар, зазначивши, що «доля цього народу ╓ не кращою, н╕ж доля укра╖нц╕в…». Це ж треба: люди при╖хали вислухати його спогади про ЗУНР, а в╕н, як ╕стинний педагог, користуючись нагодою, да╓ присутн╕м черговий урок добра ╕ милосердя!
Ут╕м, розпов╕в ╕ про 1 листопада 1918 року. Тод╕ його село спорядило в Укра╖нську Галицьку Арм╕ю десятки, якщо не сотн╕ стр╕льц╕в. Тринадцятир╕чний Гриць також хот╕в записатися добровольцем. Проте, серйозн╕ члени ком╕с╕╖ не змогли утриматись в╕д жарту: «Повертайтеся, молодий чолов╕че, додому ╕ прос╕ть маму, щоб давала вам б╕льше каш╕! П╕дрост╕ть трохи, а тод╕ в╕дразу до нас…».
Тепер Григор╕й ╤ванович говорить про це з усм╕шкою, а тод╕ не на жарт засмутився… Адже так хот╕лося повоювати за Укра╖ну! «Якби у нас було ст╕льки збро╖ як у поляк╕в, ми б неодм╕нно перемогли у ц╕й в╕йн╕! Але ╖х озбро╖ла до зуб╕в Франц╕я, а ми могли розраховувати лише на ту зброю, яку здобудемо у боях… Добре пам’ятаю, як за хл╕б вдалося вим╕няти у румун╕в два кулемети. Йдучи на в╕йну, юн╕ г╕мназисти ц╕лували парти, двер╕ класу, нав╕ть шк╕льний пор╕г – неначе в╕дчували, що прощаються назавжди. ╤, д╕йсно, багато з них не повернулося: або загинули в╕д ран, або померли в╕д тифу…».
Звичайно, проголошення ЗУНР 1 листопада 1918 року було головною, святковою под╕╓ю. Саме з нею ╕ в╕тали ус╕ присутн╕ Григор╕я ╤вановича, саме ц╕ кадри ╕ були показан╕ по телеканалу «1+1» того ж вечора. Але старий учитель розпов╕в пот╕м про св╕й вступ до ОУН, про допомогу укра╖нському п╕дп╕ллю п╕д час н╕мецько╖ окупац╕╖ ╕ радянського «визволення». Повстанц╕ дов╕ряли Григор╕ю Ковпаку наст╕льки, що могли заб╕гти на п’ять хвилин, залишити непритомного в╕д втрати кров╕ побратима ╕ тут же зникнути в непроглядн╕й темряв╕ ноч╕. Це сприймалося учительською родиною як належне, адже тривала в╕йна… Дуже при цьому ризикували, бо на кого покинули б двох д╕точок, якби Григор╕я ╤вановича заарештували?
*    *    *
Ми слухали цю мудру, ╕нтел╕гентну людину ╕ думали: як же вдалося пот╕м радянськ╕й влад╕ оббрехати увесь укра╖нський рух? Це ж ╖х, геро╖в, з пропагандистською метою називали «укра╖нсько-н╕мецькими нац╕онал╕стами»! Що ж у них було н╕мецького? Страждали в╕д г╕тлер╕вц╕в так само, як ╕ в╕д радянсько╖ влади…
До реч╕, коли «сов╕ти» повернулися на Терноп╕льщину в 1944 роц╕, то в╕дразу ж забрали оун╕вця Ковпака до Червоно╖ Арм╕╖, аби допомагав бити фашист╕в на фронтах Друго╖ св╕тово╖ в╕йни. Формували ╖хню частину десь за Уралом ╕, звичайно ж, не забули «почистити» ненад╕йних галичан. З трьох тисяч в╕дправлених на сх╕д терноп╕льчан, у Червону Арм╕ю «влилося» лише… 1500 вояк╕в.
Решту ж в╕дправили в табори ГУЛАГу. Та все ж, чек╕стська м╕тла, видно, мела неяк╕сно, раз про╜авила оун╕вця ╕ патр╕ота до самих к╕сток Григор╕я Ковпака.
Тож ╕ще довелося повоювати укра╖нцю з н╕мецько-рос╕йською фашистською чумою. Н╕, я не обмовився. Саме з н╕мецько-рос╕йською, бо розряджав св╕й автомат оун╕вець Ковпак не лише в г╕тлер╕вц╕в, але й у власовц╕в. Мозок галичанина не м╕г збагнути: як же вони воюють проти власно╖ держави? Перебили ц╕ власовц╕ багато його однополчан – до Прибалтики д╕йшли т╕льки удвох ╕з старого «набору». Тут ╕ к╕нець в╕йни зустр╕ли… Бачили розгромлений штаб власовц╕в; видно, т╕ добре драпанули разом з╕ сво╖ми господарями, бо скр╕зь позалишали папери ╕ грош╕. Один бо╓ць з ╖хнього полку набив радянськими грошима ц╕лий рюкзак, маючи нам╕р вивезти усе це додому. Та не судилося хлопцев╕ розбагат╕ти – хоч в╕н ╕ не розлучався з╕ сво╖м скарбом н╕ вдень, н╕ вноч╕, проте якось надто м╕цно заснув, ╕ у нього витягли той рюкзак з-п╕д голови… В╕д розпачу молодий солдат пов╕сився.
Зовс╕м по-╕ншому дивився на приземлен╕ матер╕альн╕ реч╕ християнин з Галичини Григор╕й Ковпак. П╕сля зак╕нчення в╕йни ╕ перед в╕дправкою додому його, у числ╕ ╕нших демоб╕л╕зованих, також «обшмонали». Якщо у декого й знаходили ц╕нн╕ реч╕ (один фронтовик хот╕в ощасливити р╕дню ц╕лою дюжиною трофейних годинник╕в!), то у Григор╕я ╤вановича н╕чого не знайшли. Оф╕цер нав╕ть здивувався:
- Неужели ничего не взял?
╤ почув в╕дпов╕дь, г╕дну укра╖нського нац╕онал╕ста:
- У мене дво╓ д╕тей, тому я везу з фронту головне: свою ц╕лу ╕ неушкоджену голову…
Правильно мислив оун╕вець, бо, забезпечивши соб╕ непоганий «╕м╕дж» в очах радянсько╖ влади, в╕н ефективн╕ше м╕г допомагати п╕дп╕ллю. ╤ д╕йсно – чимало житт╕в урятував.
*    *    *
Як журнал╕ст, я слухав д╕дуся дуже приск╕пливо, намагаючись якомога об’╓ктивн╕ше оц╕нити його з точки зору корисност╕, потр╕бност╕ для Укра╖ни. Через деякий час зробив висновок: недол╕к лише один – д╕дусь трохи недочува╓, що й не дивно у його 103 роки. В усьому ж ╕ншому спок╕йно можна виставляти п’ят╕рку з плюсом! В╕н усе ще залиша╓ться чудовим педагогом, нав╕ть мудрим пол╕тологом. Знаючи, що пом╕ж нами ╓ ╕ галичани, ╕ буковинц╕, ╕ кияни, ╕ одесити, ╕ мешканц╕ Севастополя та Луганська, д╕дусь говорив про найактуальн╕ше. Наприклад, пригадав, як укра╖нц╕ двох арм╕й – рос╕йсько╖ та австро-угорсько╖ на л╕н╕╖ фронту сп╕льно в╕дсвяткували Великдень у 1916 роц╕:
- Оск╕льки австр╕яки дозволяли утворювати нац╕ональн╕ п╕дрозд╕ли у склад╕ сво╓╖ арм╕╖, то й царська Рос╕я вир╕шила не в╕дставати. У нашому сел╕ стояв Запор╕зький артилер╕йський полк, що складався лише з укра╖нц╕в. Як╕ то гарн╕ хлопц╕ були – висок╕, кремезн╕, вусат╕! А мова… яка у них гарна мова була – як ц╕люще джерело! Я любив ╖╖ слухати… Вир╕шив похвалитися перед наддн╕прянцями, що знаю багато твор╕в Кобзаря напам’ять. Читав ╖м «Наймичку» - вони сам╕ попросили. Через деякий час бачу, що деяк╕ з них плачуть… ╤ рясн╕ сльози капають з очей на кол╕на…
Щирими ╕ сентиментальними були ц╕ вояки з Наддн╕прянсько╖ Укра╖ни, я в╕дчував, що ╕ вони, ╕ ми, галичани, становимо один народ, одне ц╕ле. Боляче було пот╕м в╕д того, що нас роз’╓днав радянсько-польський кордон…
Встиг дати д╕дусь ╕ поради школярам, як╕ в╕тали його з юв╕ле╓м. Спочатку побажав здоров’я ╕ усп╕х╕в у навчанн╕. Пот╕м побажав ще й справжнього кохання. Якусь мить помовчав, а пот╕м сказав:
- Але переконайтеся добре, що це кохання, а не захоплення! Якщо це кохання, та ще й вза╓мне, то одружуйтесь! А якщо це лише захоплення, то краще почекати…
Ось такий в╕н, Григор╕й ╤ванович Ковпак! Не надто спод╕ваючись, що старший учитель зна╓ кримськ╕ пол╕тичн╕ реал╕╖, я, тим не менше, попросив його сказати дек╕лька сл╕в для кримських укра╖нц╕в. Був до глибини душ╕ вражений емоц╕йною в╕дпов╕ддю старенького оун╕вця, яка прозвучала як пол╕тична промова:
- Я схиляю свою сиву голову перед мужн╕стю ╕ ст╕йк╕стю кримських укра╖нц╕в! Багато чув про шк╕льництво, про Чорноморський флот, про понев╕ряння «Кримсько╖ св╕тлиц╕»… Як вона, виходить зараз? Бажаю ╖й ус╕ляких гаразд╕в, а також м╕цного здоров’я ╕ твердост╕ ус╕м тим, хто прагне зберегти в непростих умовах Криму свою укра╖нську душу… 
Оск╕льки я колишн╕й учитель, то й про школи скажу. Це неправильно, коли до укра╖нсько╖ школи конкурс по 7 чолов╕к на м╕сце, а влада не хоче в╕дкрити поряд хоча б одну таку ж укра╖нську школу, щоб забезпечити конституц╕йне право д╕тей навчатися р╕дною мовою.
Це ненормально, що ми впродовж 17 рок╕в розбудову╓мо… неукра╖нську Укра╖ну. Мо╓ прохання до ус╕х мо╖х гостей, до вс╕х, хто мене почу╓ по телебаченню: будуйте укра╖нську Укра╖ну! Ст╕льки хороших хлопц╕в загинуло за цю ╕дею…
Серг╕й ЛАЩЕНКО.
с. Корол╕вка – Льв╕в.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 14.11.2008 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6534

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков