Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ТРЕТ╤Й УН╤ВЕРСАЛ ЦЕНТРАЛЬНО╥ РАДИ: ПОМИЛКА Г╤РША ЗА ЗЛОЧИН
Р╕вно сто рок╕в тому Укра╖нська революц╕я мала можлив╕сть п╕ти ╕ншим шляхом, але...


ЯК ╤ ЧОМУ В 2017 РОЦ╤ РОС╤Я НЕ В╤ДЗНАЧИЛА СТОР╤ЧЧЯ РЕВОЛЮЦ╤╥
В хат╕ пов╕шеного не говорять про мотузку, а в нин╕шн╕й РФ мовчать про революц╕ю…


ОП╤Р УКРА╥НЦ╤В ЛАМАЛИ ГОЛОДОМ
Повний текст проекту резолюц╕╖ Палати Представник╕в Конгресу США до 85-х роковин Голодомору в...


КОМУН╤СТИЧН╤ ТОТАЛ╤ТАРН╤ РЕЖИМИ ВБИЛИ ПОНАД 100 М╤ЛЬЙОН╤В ЛЮДЕЙ ПО ВСЬОМУ СВ╤ТУ
A ще незл╕ченно б╕льше людей було змушене зазнати експлуатац╕╖, насильства ╕ невимовного...


РЕАЛЬНА ╤СТОР╤Я. СПОВ╤ДЬ ДИТИНИ БОРЦ╤В ЗА УКРА╥НУ
Мен╕ було три тижн╕. Мама вир╕шила мене пров╕дати ╕ пустилася в дорогу. Там ╖╖ п╕дстрелили...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 14.11.2008 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#46 за 14.11.2008
ТРАГ╤ЧНА ДОЛЯ КОБЗАР╤В

Стол╕ттями бандура лунала в кожному нашому сел╕, кобзар був нос╕╓м ╕ популяризатором п╕сенно╖ культури нац╕╖. Н╕ царськ╕ жандарми, н╕ польська шляхта не змогли знищити кобзарства.
╤ враз усе зникло, мов провалилось у безодню – мовчки ╕ безсл╕дно!           
Радянський режим учиняв так╕ злочини, до яких не вдавались доти нав╕ть найб╕льш╕ узурпатори. Хто м╕г наважитись убивати сл╕пих кобзар╕в?
Про страшну долю укра╖нських кобзар╕в навряд чи збереглись сл╕ди в арх╕вах. Злочин вчинено поза оф╕ц╕йними арештами, допитами ╕ судом. Виконавц╕ отримали усний наказ знищити п╕сенну душу укра╖нського народу! Ось що розпов╕да╓ про цю траг╕чну под╕ю Павло Мазур у статт╕ «Кобзарський ешелон».*
Провокац╕йний процес 1930 року над «Сп╕лкою визволення Укра╖ни» був страх╕тливим актом нашо╖ нов╕тньо╖ драми. Минув р╕к-другий, ╕ в «чергу» до пекла б╕льшовики поставили кобзар╕в...
Оф╕ц╕йно було оголошено, що кобзар╕в з ус╕х областей запрошують до тод╕шньо╖ столиц╕ УРСР м. Харкова на Всеукра╖нський кобзарський з’╖зд. Ус╕ мали з’явитися з бандурами, бо кр╕м власне з’╖зду, будуть, мовляв, творч╕ змагання. Спершу планувалось провести з’╖зд у кв╕тн╕ 1928 року, запросити ор╕╓нтовно 200 ос╕б. П╕зн╕ше з нев╕домих причин дату проведення з’╖зду перенесли на початок 30-х рок╕в.
╤ ось настав день в╕дкриття з’╖зду. Кобзар╕ заповнили один ╕з кращих харк╕вських театр╕в. У кожного в руках ╕нструмент, кожен зодягнутий у святкову вишиванку.
З’╖зд в╕дкрився сп╕льним виконанням Шевченкового «Реве та стогне Дн╕пр широкий...». Уяв╕ть, увесь зал (а з╕бралися майстри найвищо╖ проби) натхненно сп╕ва╓!..
Пот╕м були в╕тання в╕д уряду Укра╖ни, допов╕д╕ про стан кобзарства, шляхи подальшого його розвитку. Ось уже й надвеч╕р’я, можна було б на сьогодн╕ зак╕нчити... Але хтось утримував ус╕х. Якась тривога вповзала в серця делегата. А тим часом на вс╕х виходах ╕з залу з’явилися молодики у цив╕льному, але з явно в╕йськовою виправкою. Невдовз╕ ряд за рядом почали п╕дн╕мати делегат╕в ╕ п╕д суворим наглядом виводити на подв╕р’я. А там уже стояли вантаж╕вки. Кобзар╕в - а це були переважно л╕тн╕ люди - щ╕льно пакували в машини ╕, прикривши брезентом, кудись везли. Н╕хто н╕ на як╕ питання не в╕дпов╕дав.
Валка машин мчала н╕чними вулицями Харкова в б╕к зал╕зниц╕, до товарно╖ станц╕╖. Там, у в╕ддаленому тупику, вже стояв ешелон - десяток «телячих» вагон╕в.*
Уже через годину вс╕ делегати недавнього з’╖зду були у вагонах. Забряжчали засуви, пролунала команда, ╕ потяг рушив. ╤ тут, п╕дкоряючись вел╕нню серця, ешелон засп╕вав:
«Як умру, то поховайте
Мене на могил╕,
Серед степу широкого
На Вкра╖н╕ мил╕й...»
Тужлива п╕сня довго лунала в н╕чн╕й п╕тьм╕. Згадуваний вже нами зах╕дний досл╕дник радянсько╖ ╕стор╕╖ Роберт Конквест про цей факт пише: «Традиц╕йну народну культуру, що вир╕знялася високим почуттям патр╕отизму, довго утримували в Укра╖н╕ осп╕ван╕ Шевченком сл╕п╕ кобзар╕, як╕ мандрували в╕д села до села, заробляючи на життя виконанням старовинних народних п╕сень ╕ дум ╕ таким чином пост╕йно нагадували укра╖нцям про ╖хн╓ в╕льне ╕ геро╖чне минуле. Тепер цей небажаний феномен був придушений. Кобзар╕в скликали на з’╖зди, з╕бравши ╖х там ус╕х разом, арештували»**.
А кобзарський ешелон неквапно ╖хав на п╕вн╕ч; проминули Москву, ставало холодн╕ше й холодн╕ше, став ╕ сн╕г пробиватись кр╕зь за╜ратован╕ колючим дротом в╕конця. А вс╕ ж були у вишиванках.
Десь у безлюдному м╕сц╕ ешелон зупинився. Наглядач╕ брутально вигнали вс╕х на насип ╕ посп╕хом повели до найближчого яру. Тих кобзар╕в, як╕ ще не сконали в дороз╕, загнали у сн╕г по пояс ╕ чатували доти, доки вс╕ вони не замерзли... Повол╕ задуб╕ли на мороз╕ обличчя, звернен╕ до неба оч╕. З того ешелону врятувалася Мотря Маловичко з маленьким сином, ╖╖ розпов╕дь збер╕г нам харк╕вський кобзар А. Парфиненко. Не в╕риться, що таке могло статися. Хто покаже тепер те м╕сце, де в╕чним сном у тундрових сн╕гах сплять наш╕ кобзар╕ - нац╕ональна слава ╕ горд╕сть Укра╖ни?
Колишн╕ прац╕вники Дн╕пропетровського ╕сторичного музею ╕мен╕ Яворницького розпов╕дають, що п╕сля сумнозв╕сного кобзарського з’╖зду Дмитро ╤ванович раптом пом╕тив, що нема╓ кобзар╕в, з котрими в╕н пост╕йно сп╕лкувався. В╕н почав ╖х шукати - куди ж вони под╕лися? Звертався й до оф╕ц╕йних установ, одн╕╓ю з яких було Управл╕ння НКВС. Це н╕чого не дало. Згодом Яворницького зв╕льняють ╕з посади директора Дн╕пропетровського ╕сторичного музею. Розстр╕ляти його не могли т╕льки через те, що в╕н мав св╕тову славу.
Отак ╕ закрилася остання стор╕нка ╕стор╕╖ укра╖нського кобзарства.
Василь ГОРБАЧУК.
*   *   *
* «Газета «Шлях перемоги», - 1995, 24 червня.
** «Роберт Конквест. «Жнива скорботи: радянська колектив╕зац╕я ╕ голодомор». - К. : «Либ╕дь». - 1993. - С. 298 - 299.

ДУМА ПРО КОБЗАРЯ
Св╕тло╖ пам’ят╕ мого земляка, заслуженого артиста Укра╖ни, бандуриста, майстерного виконавця укра╖нських народних дум Федора Аврамовича Жарка.

Ой, заграв кобзар гордочолий
На бандур╕ золотострунн╕й,
╤ полинула трепетна дума
У п╕днебесся...
╤ залитий пов╕нню п╕сн╕
Стояв синьоокий св╕танок
╤ впивався сп╕вом нащадка
Славного Вересая ...
А бандура голосно рокотала,
А бандура журно так
 вигравала:
- Ой, на Чорному мор╕,
На б╕лому камен╕,
Ой, там сидить ясен
Сок╕л-б╕лозерець,
Низенько голову схилив
Та жал╕бно квилить-
проквиля╓
Та на святе небо,
На Чорне╓ море
╤спильна погляда╓...
╤ сп╕вав кобзар посив╕лий,
╤ душа в кобзаря брин╕ла.
В хвилях струн
 захлинались пальц╕,
Н╕би чайки* в шален╕м танц╕.
...на Чорному мор╕
Не гаразд почина╓:
╤зо дна моря
Сильно хвиля встава╓,
Судна козацьк╕-молодецьк╕
На три част╕ розбива╓...
Застилала зажура старому оч╕,
╤ жар╕ли вони,
 мов з╕рки серед ноч╕,
╤ замало для думи
 було простору –
Рвалась з серця вона угору.
Розкрилялася, розливалася,
Давн╕м гомоном озивалася,
Давн╕м гомоном,
лихом давн╕м
Та ще славою предк╕в
 славних,
Гордославою Укра╖ни,
Що в народ╕ живе й понин╕.
...На многая л╕та
До к╕нця в╕ка!
╤ затихли, замовкли струни.
Т╕льки ср╕бно котились луни.
Данило КОНОНЕНКО.
* Чайки - легк╕ козацьк╕ човни.

РОЗСТР╤ЛЯНА БАНДУРА
На нараду в Харк╕в у 1934 р. було з╕брано кобзар╕в ╕ вс╕х розстр╕ляно без суду ╕ сл╕дства

Мов кулемети,
 навели намови, -
╤ зойкнули в╕д п╕длост╕
 бандури...
Висок╕ звуки,
 зранен╕, як птиц╕,
Ще довго в неб╕
прагнули л╕тати.
Й пром╕ння сонця
 линуло до звук╕в,
╤ хмари теж
 до струн тонких тулились,
А знизу, в╕д гарячо╖ земл╕
Г╕лля дерев,
 й зелене листя, й кв╕ти
Тяглися вс╕ з╕ сп╕вчуттям
 до зраджених.
Та зв╕дти, де поранен╕
 тужили
╤з висоти,
 висок╕стю страшно╖,
Жорстокий коршун,
 злост╕ чорний ящур,
Витягував ╕ще страшн╕ш╕
 к╕гт╕,
Немов крив╕
 нер╕дн╕ ятагани,
По одному
 на кожен звук-струну...
Зм╕л╕л╕ почуття,
 думки змал╕л╕
Дивились в страс╕
 на ганебну страту.
Принишкла правда
 до пори мовчала,
Неначе спала,
 вгорнута журбою.
Лиш плакали
 в╕д зл╕сного насильства
Позбавлен╕ сердець сво╖х
та голос╕в високих
Покривджен╕
розстр╕лян╕ бандури.
Василь ДЕРГАЧ.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 14.11.2008 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6539

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков