Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЗА «КРИМСЬКУ СВ╤ТЛИЦЮ» В КРИМУ!
Щиро дяку╓мо ус╕м читачам-шанувальникам «Кримсько╖ св╕тлиц╕» - т╕╓╖, справжньо╖, що в...


МОЛОД╤Й НЕЗАЛЕЖН╤Й УКРА╥Н╤ – МОЛОДИЙ ШЕВЧЕНКО
24 серпня, на День Незалежност╕ в м╕ст╕ ╤рпен╕ на Ки╖вщин╕ в╕дбулося урочисте в╕дкриття...


«ВАША П╤ДТРИМКА Д╤ТЕЙ СЬОГОДН╤ - ЦЕ ПОТУЖНА ╤НВЕСТИЦ╤Я В КВ╤ТУЧЕ МАЙБУТН╢ УКРА╥НСЬКО╥ ЗЕМЛ╤!»
Давайте ще раз подяку╓мо тим, завдяки кому конкурс в╕дбувся!


АФРИКАНСЬК╤ СТУДЕНТИ В УКРА╥Н╤
Нарешт╕ африканець вийшов ╕з ступору розгубленост╕, посм╕хнувся ╕ сказав: «Я не...


СВ╤ТЛИЧАНСЬКО-КОНОНЕНК╤ВСЬКИЙ Л╤ТЕРАТУРНИЙ КОНКУРС - ЯК М╤СТОК ДО НОВОГО УКРА╥НСЬКОГО КРИМУ
держава Укра╖на ╕ пальцем не зворухнула, аби хоч якось п╕дтримати дитячий л╕тературний конкурс,...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 14.11.2008 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#46 за 14.11.2008
ЩЕ РАЗ ПРО УКРА╥НСЬКУ НАЦ╤ОНАЛЬНУ ╤ДЕЮ

Я ТАК ДУМАЮ!
Дмитро ГНАТЮК,
народний артист Укра╖ни, Герой Укра╖ни, Герой Соц╕ал╕стично╖ прац╕, лауреат Нац╕онально╖ прем╕╖ ╕мен╕ Т. Г. Шевченка, лауреат Державно╖ прем╕╖ СРСР, академ╕к Академ╕╖ мистецтв Укра╖ни

ЩЕ РАЗ ПРО УКРА╥НСЬКУ НАЦ╤ОНАЛЬНУ ╤ДЕЮ

Останн╕м часом з’явля╓ться  чимало публ╕кац╕й, присвячених укра╖нськ╕й нац╕ональн╕й ╕де╖, або принаг╕дних м╕ркувань про не╖ в пол╕тичних чи соц╕ально-пол╕тичних статтях, де автори намагаються конкретизувати це поняття, виокремлюючи його складов╕ частини ╕ осмислюючи, визначаючи зм╕ст. Найголовн╕ше, в чому сходяться вс╕ автори, - нац╕ональна ╕дея - мета, яко╖ прагне досягти нац╕я, весь народ, найголовн╕ше завдання нац╕╖, те, що консол╕ду╓ нац╕ю в одне ц╕ле.
Незалежн╕сть, нац╕ональна (власна) державн╕сть, суверен╕тет, мова, духовна культура й рел╕г╕я, ╕сторична пам’ять, добробут - пов’язуються з нац╕ональною ╕де╓ю. М╕ркуючи таким чином, сюди можна в╕днести т╕ фактори, що сприяють високому р╕вню життя ╕ процв╕тання нац╕╖.
Але не варто забувати, що у прагненн╕ нац╕╖ до кращого буття один-два фактори стають дом╕нуючими, в╕д яких певною м╕рою, якщо не повною, залежать ╕нш╕. Якими ╓ ц╕ фактори-дом╕нанти, - зумовлю╓ться статусом нац╕╖ у св╕т╕ - пан╕вна вона чи колон╕альна, нап╕вколон╕альна, багата чи б╕дна, ╖╖ стосунками ╕з сус╕дн╕ми державами ╕, звичайно, епохою.
Далеко не в ус╕х кра╖нах св╕ту поширене поняття «нац╕ональна ╕дея». Переважно вжива╓ться терм╕н «нац╕ональн╕ ╕нтереси», прозорий ╕ зрозум╕лий ус╕м.
Та за певних умов певного часу у т╕й чи т╕й кра╖н╕ виника╓ знов-таки певна гостра дом╕нуюча ╕дея. Так, нещодавно в Рос╕╖ нац╕ональною ╕де╓ю (саме з таким формулюванням) було проголошено завдання стати конкурентоспроможною державою у вс╕х сферах д╕яльност╕ св╕тового масштабу. У США нац╕ональною ╕де╓ю в наш час вважа╓ться л╕дерство у космос╕.
Терм╕н «нац╕ональна ╕дея» з в╕домих причин був неприйнятний у Радянському Союз╕, тому важко знайти його у словниках, енциклопед╕ях радянського пер╕оду. Ця тенденц╕я - уникнення його - за ╕нерц╕╓ю продовжу╓ться в незалежн╕й Укра╖н╕. Так, наприклад, у проф╕льному словнику, виданому в 1994 роц╕ («Рос╕йсько-укра╖нський словник науково╖ терм╕нолог╕╖. Сусп╕льн╕ науки») нема╓ й натяку на цей терм╕н. А витлумачити його було б варто, тим б╕льше, що в╕н не ц╕лком тотожний терм╕ну «нац╕ональн╕ ╕нтереси», автори соц╕ально-пол╕тичних статей розум╕ють його неоднозначно, хоч звертаються до нього все част╕ше. «Укра╖нська нац╕ональна ╕дея» - залежно в╕д ╕сторично╖ дол╕ укра╖нського народу, що пережив к╕лькасотл╕тню бездержавн╕сть з ╖╖ насл╕дками, це в найпершому найзагальн╕шому розум╕нн╕ - нац╕ональна (власна) державн╕сть, незалежн╕сть, розвиток ц╕╓╖ державност╕ в умовах суверен╕тету як зас╕б досягнення процв╕тання нац╕╖, кра╖ни.
Проголошена не так давно думка, що укра╖нська нац╕ональна ╕дея «не спрацювала», заперечу╓ться самою реальн╕стю - тим, що Укра╖на стала незалежною з ус╕ма атрибутами цього статусу. ╤нша справа, мусимо визнати, що нац╕ональна ╕дея не спрацювала на повну потужн╕сть. ╤ тут, як я вважаю, в╕д╕грала роль притаманна укра╖нському народов╕ толерантн╕сть, яку в╕дзначають нав╕ть наш╕ вороги.
Згадаймо вир╕шальну в╕ху в наш╕й ╕стор╕╖, коли рос╕йське в╕йсько п╕сля перемоги над турками (яку здобули завдяки запорозьким козакам!) поверталося з походу ╕ оточило Запорозьку С╕ч, щоб знищити ╖╖ за вказ╕вкою Катерини II.
Частина козак╕в стояла на тому, щоб дати збройну в╕дс╕ч. Але кошовий отаман Петро Калнишевський умовив ╖х не проливати кров ╕ роз╕йтися миром. Тут-таки разом з козацькою старшиною п╕шов в╕н на переговори ╕ був заарештований та й в╕дбув 25 рок╕в у п╕дземелл╕ на Соловецькому остров╕, а Укра╖на втратила рештки свободи ╕ була ц╕лком закр╕пачена. Згадаймо компром╕си нашого видатного Великого укра╖нця М. Грушевського, р╕шення уряду молодо╖ Укра╖нсько╖ Народно╖ Республ╕ки не мати свого в╕йська (бо н╕ з ким воювати, кругом друз╕!) ╕ фатальний насл╕док цього р╕шення. У наш час демократ╕я, така омр╕яна ╕ звеличена, в незалежн╕й Укра╖н╕ через знов-таки переб╕льшену толерантн╕сть стала, як ╖╖ уже назвали, «розгнузданою» ╕ доводить до протилежного, до вседозволеност╕. А все ма╓ бути в м╕ру. Необх╕дна певна жорстк╕сть, тверд╕сть закон╕в та ╖х неухильне виконання, мають зрости вимоги до сусп╕льно╖ морал╕, яка вже впала на м╕нусову позначку. Реал╕зац╕я укра╖нсько╖ ╕де╖ може зд╕йснюватися за високо╖ нац╕онально╖ самосв╕домост╕ народу. Але наск╕льки вона висока тепер?
Нац╕ональна св╕дом╕сть укра╖нц╕в упродовж стол╕ть зазнавала нищ╕вно╖ руйнац╕╖ з боку колон╕затор╕в, ╕ як насл╕док цього з’явився синдром так звано╖ меншовартост╕. Це явище тепер неухильно переборю╓ться, але до остаточно╖ перемоги його ще потр╕бн╕ зусилля.
Укра╖н╕ - Ки╖вськ╕й Рус╕ з ╖╖ м╕цною державн╕стю й авторитетом у св╕т╕ - було зламано хребет навалою монголо-татарсько╖ орди, ханом Бати╓м та його наступниками. П╕зн╕ше самодержавницька Рос╕йська ╕мпер╕я скрутила в’язи Укра╖н╕, яка п╕днялася з ру╖н ╕ створила козацьку державу. Радянська ж влада стала остаточно добивати Укра╖ну, прикриваючись фальшивими гаслами про р╕вноправн╕сть нац╕й, що входили до складу СРСР. Знищивши в Укра╖н╕ ф╕зично м╕льйони людей голодомором, жахливими розстр╕лами (червоний терор), масовими репрес╕ями, радянська влада намагалася виховати пок╕рних раб╕в - радянську нац╕ю. Страх, що проник до мозку к╕сток, робив свою справу. Люди жили подв╕йним життям: було те, про що можна т╕льки думати, ╕ те, про що можна говорити. Пригадую одну свою розмову наприк╕нц╕ 1980-х рок╕в з Олесем Терент╕йовичем Гончаром, людиною високо╖ громадянсько╖ позиц╕╖. Про цей страх, який скував наших людей, в╕н говорив з великою г╕ркотою. Все, що було горде, бунт╕вливе, з високою нац╕ональною св╕дом╕стю, безжально знищували. ╤ тим, хто ум╕в перебороти цей страх ╕ йшов «на барикади», треба в╕ддати велику шану.
Створений тотал╕тарним стал╕нським режимом, голодомор 1932-1933 рок╕в в Укра╖н╕ ще мало досл╕джено, особливо його насл╕дки, а в╕н теж завдав страшного удару по духовност╕ нашо╖ нац╕╖, нац╕ональн╕й самосв╕домост╕, яка й так старанно викор╕нювалася 300 рок╕в царськими сатрапами.
В╕дгом╕н Голодомору в Укра╖н╕ я пам’ятаю змалку. Буковина, мо╓ р╕дне село Мама╖вц╕ б╕ля Черн╕вц╕в, були тод╕ в склад╕ боярсько╖ Румун╕╖. Але голоду в нас не було. Навпаки, по селах збирали грош╕ на допомогу голодуюч╕й Укра╖н╕. Старш╕ люди, богом╕льн╕, спонукали й малечу робити цю благородну справу. Мен╕ було в╕с╕м ╕ я ходив по статечних ╜аздах, випрошуючи 2-3 леви: «Вуйку, дайте на Укра╖ну, бо там люди вмирають з голоду». З╕бран╕ грош╕ ми здавали для передач╕ й були вт╕шен╕ сво╓ю участю у доброд╕йност╕.
Тепер я розум╕ю, що все те було даремним. Радянський Союз в╕дмовлявся в╕д допомоги, вдаючи, що все гаразд. Уже в склад╕ СРСР, п╕сля Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни, Буковина теж пережила жах голоду, який був меншим, н╕ж в Укра╖н╕ 1932-1933 рок╕в, але теж в╕дчутним. Голод 1947 року, коли в Укра╖н╕ в ц╕лому ╕ в наш╕м кра╖ зокрема, де тод╕ проводилася колектив╕зац╕я, «витрусили» в населення вс╕ продукти, дався взнаки.
Потяглися вервечки прохач╕в з Молдови, з ╕нших с╕л само╖ Буковини. Спершу наш╕ люди д╕лилися продуктами, давали, що мали, а пот╕м ╕ в самих н╕чого не зосталося. ╤ дос╕ моторошно, як згадаю початок л╕та 1947-го. Уже був студентом ╤╤-го курсу консерватор╕╖ ╕ при╖хав додому на кан╕кули з Ки╓ва, а батьки ╖дять борщ, зварений т╕льки з листя буряка, та кашу з цв╕ту акац╕╖, а сам╕ пухл╕ в╕д голоду. ╤ все це - удар за ударом по нашому народов╕.
Винищення селян-господар╕в через розкуркулювання в 1920-1930 роках, масове виселення ╖х з Укра╖ни, а в 1950-х роках ╕з Зах╕дно╖ Укра╖ни, - це теж удари по нац╕╖. Адже серед заможних селян, за деякими винятками, були велик╕ труд╕вники, як╕ досягли свого статку невтомною працею, багатими знаннями ╕ досв╕дом, що ╖х успадкували в╕д сво╖х батьк╕в. У нашому сел╕ був, наприклад, один ╜азда, який, щоб не проспати (чека╓ ж праця!), вставав ще задовго до св╕танку, стелив соб╕ на постелю п╕д рядно шар картопл╕. Картопля так муляла йому боки, що проспати в╕н н╕як не м╕г. Зв╕сно, в╕н як заможний селянин з приходом радянсько╖ влади був виселений до Сиб╕ру.
Знищення таких господар╕в несло не т╕льки ф╕зичну втрату населення. Люди, як╕ залишалися в Укра╖н╕, втрачали волю й бажання працювати, втрачали знання ╕ досв╕д батьк╕в ╕ прад╕д╕в.
Принизливе становище «р╕вноправних» республ╕к СРСР, як╕ не мали права н╕чого вир╕шувати самост╕йно, було наст╕льки очевидним, що бувало нав╕ть соромно за нашу республ╕канську владу. Пам’ятаю, як особисто я з╕ткнувся з таким фактом. Наше укра╖нське М╕н╕стерство культури вир╕шило п╕двищити мен╕ зарплату за виконавську майстерн╕сть. Я був тод╕ уже народним артистом СРСР, а мо╖ плат╕вки розходилися м╕льйонними тиражами без будь-яко╖ оплати, без звичайн╕с╕нького гонорару - в╕дсотка в╕д накладу. Не кажучи вже про таке, як золотий диск п╕сля першого м╕льйона плат╕вок виконавця, як це робилося в ╕нших кра╖нах. Такою була наша д╕йсн╕сть. ╤ от, цього др╕б’язкового, як для масштаб╕в кра╖ни (п╕двищення зарплати одн╕й людин╕) питання, наше М╕н╕стерство не мало права вир╕шити. Його розглядало М╕н╕стерство культури СРСР (м╕н╕стром тод╕ була К. Фурцева).
╤нший випадок. На ХХV з’╖зд╕ парт╕╖ в урочистому концерт╕ для учасник╕в з’╖зду я виконав нову п╕сню «Укра╖но моя» на в╕рш╕ Д. Павличка, музику написав О. Б╕лаш. Ц╕ два визначн╕ митц╕ створили справд╕ чудову, зм╕стовну, патр╕отичну, дуже мелод╕йну, актуальну й дос╕ п╕сню. Особливо зворушливий був рефрен: «Укра╖но моя, Укра╖но, я для тебе на св╕т╕ живу». У контекст╕ п╕сн╕ цей рефрен був ц╕лком природний ╕ не н╕с н╕яко╖ загрози ╕нтернац╕онал╕змов╕. З ус╕╓ю дипломатичн╕стю радянського поета Д. Павличко так охарактеризував Укра╖ну, любов’ю яко╖ можна «об╕йняти вс╕ народи й племена земл╕», що здавалося, приск╕патися не було до чого.
Делегати з’╖зду сприйняли п╕сню добре, але...
Через дек╕лька дн╕в п╕сля з’╖зду викликають мене в ЦК парт╕╖ до В. В. Щербицького. П╕сля коротко╖ розмови в╕н показу╓ на купу лист╕в, що лежать на стол╕. Поясню╓ - ц╕ листи над╕слали комун╕сти - делегати з’╖зду, обурен╕ виступом Д. Гнатюка, його «нац╕онал╕стичною п╕снею ╕ вимагають «зробити оргвисновки». Це ж неприпустимо - в Радянському Союз╕ висловлювати любов не до всього СРСР, а до Укра╖ни. У мене потемн╕ло в очах. Як╕ можуть бути оргвисновки? Все, що завгодно, аж до заборони виступати. Але Щербицький, очевидно, в глибин╕ душ╕ розум╕в абсурдн╕сть ц╕╓╖ вимоги. В╕н злегка покритикував мене ╕ порадив розважлив╕ше ставитися до репертуару. Довелося на деякий час забути про виконання ц╕╓╖ п╕сн╕.
Отака «в╕льна м╕ж в╕льними» була Укра╖на.
Ще сл╕д багато зробити в план╕ зростання ╕ зм╕цнення нац╕онально╖ самосв╕домост╕ народу. Адже стол╕ттями переорювалося, вибивалося з пам’ят╕, перекручувалося, замовчувалося славне минуле Укра╖ни, ╖╖ нац╕ональн╕ геро╖, традиц╕╖.
Та волелюбний дух укра╖нського народу, прав╕чний дух свободи, вол╕ не зникав. В╕н жевр╕в у нац╕ональн╕й пам’ят╕, збережений у п╕снях, думах, незважаючи на утиски, репрес╕╖ колон╕затор╕в. У радянськ╕ часи насторожен╕сть влади до найменших прояв╕в нац╕онально╖ самосв╕домост╕, натяк╕в на прагнення до незалежност╕, суму за волею, свободою була г╕пертрофована. Нав╕ть згадка козацького жалю за свободою у п╕снях сприймалася негативно ╕ розц╕нювалась як ворожа, шк╕длива для ╕снуючого ладу.
Коли я навчався у Ки╖вськ╕й консерватор╕╖, м╕й учитель народний артист СРСР ╤. С. Паторжинський, в якого були дружн╕ стосунки з М. Т. Рильським, вир╕шив одного разу показати йому в сп╕вов╕ свого учня, тобто мене. Максимов╕ Тадейовичу м╕й сп╕в сподобався, ╕ в╕н запитав, чи знаю я козацьку думу «В╕╓ в╕тер».
Я ╖╖ не знав, ╕ Рильський порадив пошукати ноти в консерваторськ╕й б╕бл╕отец╕ та й вивчити. Цю думу я знайшов, вивчив ╕ на першому ж академ╕чному концерт╕ просп╕вав. Через три дн╕ п╕сля виступу мене виключили з комсомолу. Отакий страшний для влади був т╕льки натяк, спомин про волю, свободу. Адже ця дума спок╕йна, журлива, без жодних революц╕йних заклик╕в. Козак просто запиту╓, де козацька воля, де доля, куди вони под╕лися.
Виключення з комсомолу найв╕рог╕дн╕ше тягло за собою виключення з консерватор╕╖. Це добре розум╕ли ╕ Паторжинський, ╕ Рильський. Вони почали рятувати мене. Як пот╕м казали мен╕: «П╕шли, куди треба, ╕ сказали, що треба». П╕сля трьох м╕сяц╕в чекання я був поновлений у комсомол╕.
Окремим болючим питанням, дотичним до нац╕онально╖ ╕де╖, ╓ питання про мову. Нема╓ мови - нема╓ нац╕╖. Укра╖нська мова проголошена державною. Але хочеться знати, чому вона й дос╕ не пос╕ла належного м╕сця в житт╕ сусп╕льства?
Укра╖нська мова за пер╕од свого ╕снування зазнала ст╕льки утиск╕в, що дивно, як вона взагал╕ вижила. Починаючи з XVI стол╕ття, ╕ дал╕ в╕д Петра ╤, заборони в р╕зних вар╕антах сипалися на не╖ упродовж стол╕ть. То не дозволялося викладати нею (тод╕ - книжною укра╖нською) в церковно-приходських школах, то вилучали укра╖нськ╕ буквар╕, то ╖╖ забороняли до вжитку в «присутственных местах», то нею не можна було друкувати художн╕х твор╕в, пот╕м - наукових праць, то забороняли в театрах тощо.
Але одного з найсильн╕ших удар╕в вона зазнала за радянських час╕в, коли виб╕р навчання д╕тей - укра╖нською чи рос╕йською мовою - став покладатися на батьк╕в. Цей фальшивий, начебто, «демократичний зах╕д», призв╕в до ще дужчого зрос╕йщення ╕ вит╕снення укра╖нсько╖ мови з╕ шк╕л.
Зневажливе ставлення до укра╖нсько╖ мови, як до мови нижчих верств населення в царськ╕й Рос╕╖, заборони, пересл╕дування зробили свою справу. З одного боку, нав╕ть у Радянськ╕й Укра╖н╕, «низи», як╕ завжди прагнуть насл╕дувати «верхи», тяглися до рос╕йсько╖ мови, бо укра╖нську мову «верхи» ╕гнорували. Ще й тепер деяк╕ колишн╕ прац╕вники радянських установ згадують, як ╖м за укра╖нську мову робили зауваження: «говори человеческим языком», тобто рос╕йською. З другого - укра╖нська мова в т╕ ж часи стала асоц╕юватися з «нац╕онал╕змом». ╤ в певних ситуац╕ях користуватися нею ставало нав╕ть небезпечно.
Мен╕ особисто розпов╕дав старий с╕льський учитель-╕нвал╕д, який в перш╕ роки радянсько╖ влади, тако╖ «щедро╖» до вс╕х нац╕й, викладав укра╖нську мову й л╕тературу. Але згодом в╕н побачив, що це викладання недалеке й до ярлика «нац╕онал╕ст» з його насл╕дками. ╤ в╕н перейшов на викладання рос╕йсько╖ мови й л╕тератури. Можливо, це й врятувало його в╕д арешту, що тод╕ було масовим явищем.
На жаль, залишки того минулого, упереджене ставлення до укра╖нсько╖ мови, живуч╕ й сьогодн╕ ╕ п╕дтримуються сучасними верхами.
З болем можемо констатувати, що тепер, в незалежн╕й Укра╖н╕ (хоч як це не парадоксально!) спостер╕га╓ться нова хвиля зрос╕йщення.
Багато член╕в уряду, Верховно╖ Ради, високопосадовц╕в не спромоглися вивчити укра╖нсько╖ мови (а минуло вже 17 рок╕в), бо не хочуть. Мабуть, вважають вивчення укра╖нсько╖ мови непрестижним. А яко╖ це завда╓ шкоди!
╤ розкол нац╕╖ через мову може назр╕вати не в╕д того, що не прийма╓ться закон про другу державну мову - рос╕йську, а в╕д можливост╕ того прийняття.
Адже рос╕йськомовне населення не зазна╓ н╕ найменших утиск╕в за вживання рос╕йсько╖ мови, сп╕лкування нею, за видання колосального обсягу рос╕йськомовно╖ преси, продаж, розповсюдження рос╕йських книг, використання на телебаченн╕, у сотнях шк╕л. А надання ╖й статусу друго╖ державно╖ - знищить укра╖нську.
Приклад деяких ╕нших авторитетних держав св╕дчить, як бережливо вони ставляться до сво╓╖ мови. Так, у Франц╕╖ к╕лька рок╕в тому було прийнято постанову про те, щоб не засм╕чувати французьку мову ╕ншомовними словами, зокрема англ╕цизмами, там, де ╓ актуальн╕ французьк╕ слова-в╕дпов╕дники. Нав╕ть наводився список 300 таких сл╕в, за вживання яких в оф╕ц╕йних документах мав сплачуватися штраф.
В ╤зра╖л╕ ж, як ус╕м в╕домо, була «оживлена» стародавня, по сут╕, вже мертва мова - ╕врит, наповнена сучасною лексикою ╕ оф╕ц╕йно прийнята до обов’язкового вживання.
А в Укра╖н╕ багатющу, розвинену мову деяк╕ антиукра╖нськ╕ сили хочуть в╕дт╕снити на задв╕рки, називаючи ╖╖ проявом «нац╕онал╕зму». Принаг╕дно хочу зазначити, що вже час реаб╕л╕тувати слова «нац╕онал╕ст» ╕ «нац╕онал╕зм».
Провадячи ╕мпер╕ал╕стичну, колон╕заторську пол╕тику, правляч╕ кола СРСР дуже боялися нац╕онально-визвольних настро╖в. Тому цим словам надали найг╕ршого значення, ц╕лком скомпрометувавши ╖х. Ярлик, позначений цими словами та ще й з додатком «буржуазний», м╕г спричинити фатальн╕ насл╕дки.
Насправд╕ ж перв╕сне значення ╖х р╕внозначне словам «патр╕от», «патр╕отизм». До реч╕, воно пода╓ться як друге значення ╕ в радянських словниках, напр.: «нац╕онал╕ст»... 2. Прихильник, учасник нац╕онально-визвольного руху; «нац╕онал╕зм»... 2. Рух. Спрямований на боротьбу за незалежн╕сть нац╕╖, народу проти ╕ноземних гнобител╕в («Словник укра╖нсько╖ мови, т. 5, Ки╖в, 1974).
Фах╕вцям-ф╕лософам, пол╕тологам, пол╕тикам, соц╕ологам ╕ мовознавцям варто було б роз╕братися в цьому ╕ виступити з компетентними рекомендац╕ями, бо й тепер словами «нац╕онал╕ст» ╕ «нац╕онал╕зм», як ╕ в радянськ╕ часи, з р╕зким негативним значенням послуговуються пол╕тики л╕вого крила. Проголошен╕ з особливим притиском, ц╕ слова вил╕тають як присуд, категоричне ╕ негативне тавро.
Неспод╕вано╖ форми утиску зазнала укра╖нська мова ╕ в мо╓му р╕дному театр╕ - Нац╕ональн╕й опер╕ Укра╖ни. Керуючись псевдопрогресивними (╕накше ╖х не назвеш) поглядами, кер╕вництво театру веде пол╕тику виживання з нього укра╖нсько╖ мови ╕, по сут╕, перетворю╓ нац╕ональний столичний театр на ф╕л╕ал третьорозрядного зах╕дно╓вропейського театру. А саме - коли нав╕ть за радянських час╕в опери зах╕дно╓вропейських композитор╕в виконувались у нас сп╕ваками укра╖нською мовою (до реч╕, б╕льш╕сть у прекрасному переклад╕ М. Рильського ╕ М. Бажана), то тепер вони виконуються ╕тал╕йською, французькою, н╕мецькою. При цьому в╕дразу законом╕рно виника╓ к╕лька проблем. Насамперед, це незручн╕сть для глядача. Адже б╕льш╕сть не волод╕╓ т╕╓ю чи т╕╓ю ╕ноземною мовою ╕ в кращому раз╕ глядач мусить сл╕дкувати за б╕жучою над сценою стр╕чкою перекладу. Увага, зв╕сно, роздвою╓ться не на користь сприйняття спектаклю. У деяких випадках ╕ цього перекладу нема╓. Тод╕ ще г╕рше. Але коли якась к╕льк╕сть глядач╕в зна╓ мову, то як╕сть вимови ╕ноземних сл╕в у артист╕в така, що краще вже дивитися на переклад. Адже не секрет, що при сп╕вов╕ в опер╕ нав╕ть р╕дна мова не завжди звучить виразно, ╕ глядач не все розум╕╓.
З ╕ншого боку, виконання ╕ноземною мовою негативно вплива╓ на самих артист╕в. Очевидним ╓ те, що м╕ж думкою, просп╕ваною словами, ╕ сцен╕чним в╕дтворенням образу, тобто грою артиста, ма╓ бути нерозривний зв’язок. Коли мова чужа ╕ слова вимовляються автоматично, завчено, нер╕дко з втратою ╖х розум╕ння порушу╓ться зв’язок м╕ж словом ╕ грою, а це в╕дбива╓ться на якост╕ спектаклю ╕ сцен╕чно╖ культури.
Звичайно, в репертуар╕ оперно╖ трупи повинн╕ бути ╕ спектакл╕ з мовою ориг╕налу. Це просто необх╕дно для гастролей за кордоном, для м╕жнародного ╕м╕джу театру. Я ц╕лком позитивно ставлюся до того, щоб у нас зах╕дно╓вропейськ╕ опери йшли в ориг╕нал╕, але були в репертуар╕ як дубл╕ для закордонних по╖здок. А вдома, в Укра╖н╕, т╕ ж спектакл╕ мають ╕ти р╕дною мовою. Це зб╕льшить ╕ прит╕к до театру нашого глядача, якого ╕ноземна мова опер просто-таки в╕дштовху╓ в╕д театру. Разом з тим сп╕ваки повинн╕ п╕двищувати знання ╕ноземних мов, ╕ непогано б залучати до цього фах╕вц╕в-мовник╕в.
Укра╖нська мова в оперному виконанн╕ дуже зручна, мелод╕йна, красива. Згадаймо, вона значиться в тр╕йц╕ наймилозвучн╕ших мов ╢вропи (╕тал╕йська, французька, укра╖нська).
Я пригадую сво╖ гастрольн╕ виступи в Чехословаччин╕ у 60-х роках минулого стол╕ття. Просп╕вав я за м╕сяць у 20-ти спектаклях парт╕ю Р╕голетто в опер╕ Дж. Верд╕ «Р╕голетто». Для гастролей вивчив цю парт╕ю ще й ╕тал╕йською мовою, бо в нашому театр╕ ця опера йшла укра╖нською. Ц╕каво, що коли по при╖зд╕ до Праги запропонував кер╕вництву театру виконувати свою парт╕ю ╕тал╕йською мовою, вони попросили мене виконувати ╖╖ укра╖нською. П╕сля першого ж спектаклю кер╕вники театру утвердилися в сво╖й думц╕ ╕ мою пропозиц╕ю перейти на мову ╕тал╕йську в╕дхилили. Отак я ╕ просп╕вав укра╖нською вс╕ 20 спектакл╕в при повних аншлагах ╕ з великим усп╕хом та ще й високою оц╕нкою театральних критик╕в.
В реал╕зац╕╖ укра╖нсько╖ нац╕онально╖ ╕де╖ важливу роль в╕д╕гра╓ зростання нац╕онально╖ самосв╕домост╕ народу, що пом╕тно пожвавлю╓ться. Це зумовлю╓ться працею не т╕льки пол╕тик╕в, пол╕толог╕в, державних д╕яч╕в, спрямованою на всеб╕чний розвиток держави, а й д╕яч╕в культури р╕зних напрям╕в. Культура - потужний фактор утвердження укра╖нсько╖ нац╕онально╖ ╕де╖. Л╕тература, театральне мистецтво, музика ╕з спрямуванням до ╕стини - могутн╕й руш╕й у виховання духовност╕, почуття гордост╕ за свою Батьк╕вщину.
Публ╕кац╕я твор╕в, як╕ свого часу були заборонен╕ через так званий «нац╕онал╕зм», оприлюднення замовчуваних або спотворених факт╕в в ╕сторичних працях розкривають ╕стину, повертають ╕сторичну пам’ять народов╕ про в╕копомн╕ под╕╖, про славних д╕яч╕в минулого чи й зовс╕м недавнього тепер╕шнього часу, утверджують сучасн╕ досягнення. Засобами мистецтва, чесним, правдивим зображенням життя з його болями ╕ радощами завжди робився вплив на пробудження нац╕онально╖ св╕домост╕ (якщо ц╕ твори доходили до народу). Отож, нав╕ть музика, царина, здавалося б, далека в╕д пол╕тики, в╕д╕гра╓ велику позитивну роль у вихованн╕ патр╕отичних почутт╕в.
Зокрема, так╕, хоч ╕ невелик╕, музичн╕ твори, як п╕сн╕, дуже зм╕стовн╕ ╕ з патр╕отичною наснагою, любов’ю до Укра╖ни, пробуджують висок╕ почуття обов’язку перед Батьк╕вщиною, глибок╕ думи, бажання докласти ╕ сво╖х зусиль для ╖╖ добра.
Х╕ба можуть не зворушити, не зачепити кращ╕ струни душ╕ слова «Укра╖но моя, Укра╖но, я для тебе на св╕т╕ живу» згадано╖ вище п╕сн╕. Х╕ба можна байдуже слухати цю спов╕дь: «Укра╖но, Укра╖но... в╕рне серце твого сина я кладу тоб╕ до н╕г», п╕сню, яку написав ╕ викону╓ Тарас Петриненко. Справжн╓ натхнення отриму╓мо також в╕д п╕сн╕ на слова В. Крищенка, музику Г. Татарченка «Гей ви, козаченьки, В╕тер в чист╕м пол╕, Науч╕ть нащадк╕в так любити волю», яку виконував незабутн╕й Назар╕й Яремчук, ╕ яку з трепетним почуттям дотику до славного нашого минулого виконую ╕ я. Проте тут ╓ ще багато недопрацьованого, такого, що перебува╓ за межею прийнятност╕ в сусп╕льств╕.
Так, занадто вже активно пропагу╓ться заруб╕жна низькопробна музика, рос╕йська та наша р╕дна «попса», знижуючи розум╕ння й потребу прекрасного. Старше покол╕ння ще живе спогадами про класику. Молоде - не т╕льки не зна╓, а й не хоче ╖╖ знати. А чого вартий доб╕р на каналах телебачення к╕ноф╕льм╕в з крим╕нальними сюжетами, сценами насильства, жорстокост╕, «порно». Негативний вплив цього на незр╕л╕, незм╕цн╕л╕ ще душ╕ д╕тей ╕ молод╕ однозначний. ╤ недаремно б’ють тривогу з цього приводу небайдуж╕.
Наша преса, рад╕о, телебачення повинн╕ б╕льше уваги прид╕ляти анал╕зов╕ негативних явищ ╕ головне - знаходити ╖м протид╕ю, при цьому вс╕ляко п╕дтримуючи позитивн╕.
Пропаганда патр╕отизму, гуман╕зму, справедливост╕, злагоди в м╕жнац╕ональних зв’язках, ╕сторично╖ пам’ят╕, особисто╖ г╕дност╕, чест╕ ста╓ активн╕шою, б╕льш наступальною.
У цьому зв’язку хочеться дек╕лька сл╕в сказати про пол╕тичн╕ дискус╕╖, як╕ часто, особливо перед виборами, орган╕зовуються на р╕зних телеканалах. Дуже прикро вража╓ ╖хня форма, яку нер╕дко можна охарактеризувати одним словом - безкультур’я. Шкода, що в наших осв╕тн╕х програмах нема╓ хоч невеликого такого розд╕лу, як звичай ведення дискус╕╖, диспуту, дебат╕в. Ще з середньов╕ччя зник такий предмет, як риторика. А шкода!
Наш╕ сучасники, дискутуючи, нер╕дко не дають можливост╕ висловитися сво╓му опонентов╕, перебиваючи його на п╕вслов╕ ╕ «забиваючи» потоком сл╕в. Саме потоком, без лог╕ки, переконливих аргумент╕в, але потоком сл╕в, у якому важко роз╕братися ╕ який не да╓ нав╕ть ф╕зично висловитися, бо сплива╓, еф╕рний час.
Соромно й сумно слухати так╕ дискус╕╖. А це ж елементи культури ╕ йдуть вони в╕д поважних людей, як╕ ╕ займають поважн╕ посади на державних чи пол╕тичних сходинках. Вража╓ також безсоромн╕сть у висловах стосовно державних д╕яч╕в, добор╕ лексики, в╕ртуозне перекручування факт╕в, тобто справжня брехня. Що ж, це пол╕тична боротьба за умов «розгнуздано╖» демократ╕╖. ╤ все це приклад для молодого покол╕ння?!
Переконаний, якщо не законодавчо (що теж було б непогано), то на р╕вн╕ сусп╕льно╖ морал╕ таку «розгнуздан╕сть» сл╕д засуджувати ╕ боротися з ╖╖ проявами.
В реал╕зац╕╖ укра╖нсько╖ нац╕онально╖ ╕де╖ ╓, на жаль, ще чимало ╕ перешкод. Прикро, але в незалежн╕й суверенн╕й держав╕ укра╖нська нац╕ональна ╕дея зазна╓ сильного, хоч ╕ прихованого тиску деяких сил як зсередини кра╖ни, так ╕ ззовн╕.
Але не як╕сь катакл╕зми чи глобал╕зац╕я в майбутньому можуть спов╕льнювати реал╕зац╕ю укра╖нсько╖ нац╕онально╖ ╕де╖. Скор╕ше, над нею тяж╕╓ в негативному план╕ минуле - все те, що нищило, спотворювало нац╕ональний дух укра╖нц╕в ╕ остаточно ще не зникло. Це ╕ синдром меншовартост╕, ╕ радянськ╕ стереотипи, що в’╖лися у св╕дом╕сть, це й побоювання нових репрес╕й, на як╕ теж багате було наше буття. ╤ з цим треба боротися. Пол╕тичний, економ╕чний ╕ культурний фактори розвитку кра╖ни за правильного - нац╕онального спрямування мають сприяти консол╕дац╕╖ нац╕╖, щоб довести до ц╕лковитого утвердження укра╖нсько╖ нац╕онально╖ ╕де╖.
В укра╖нськ╕й нац╕ональн╕й ╕де╖ ╓, безперечно, великий позитивний заряд. Це - повернення ╕сторично╖ справедливост╕ стосовно вс╕╓╖ нац╕╖. А справедлив╕сть - то велика ╕ св╕тла реальн╕сть.

(«Культура ╕ життя»,
№ 45, 5 листопада 2008 р.).

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 14.11.2008 > Тема "Урок української"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6541

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков