Версiя для друку Обговорити в форумi

18 листопада на 66-му році життя після тяжкої, тривалої хвороби помер відомий кримськотатарський поет, перекладач, публіцист, делегат IV Курултаю (національного з’їзду) кримськотатарського народу Шакір Селім.
Ш. Селім - автор низки поетичних збірок: «Ак’бардак’» («Підсніжники») (1974), «Мої відчуття» («Дуйг’уларим») (1979), «Вогонь любові» («Севгі алеві») (1981), «Пробудження» («Уянув») (1986), «Слухай вітри» («Еллерні дін’ле») (1990), «К’иримнаме» (2006).
Ш. Селім переклав кримськотатарською мовою поему Олександра Пушкіна «Кавказький бранець», поему Тараса Шевченка «Катерина», «Кримські сонети» Адама Міцкевича, низку віршів Михайла Лермонтова.
У Кримськотатарському драматичному театрі поставили низку вистав у його перекладах, зокрема, «Одруження» Миколи Гоголя, «Макбет» Вільяма Шекспіра. З 1992 року до липня 2008 року Ш. Селім очолював Раду кримськотатарських письменників Кримського відділення Національної Спілки письменників України.
* * *
Сумно писати уже в минулому про добре знайому тобі людину, з якою не раз перепліталися твої шляхи-дороги, з якою належав до одної творчої Спілки… Я сумую… Помер мій добрий товариш - кримськотатарський поет Шакір Селім. Поет, вірші якого з-поміж інших кримськотатарських авторів, перекладав і я. Вірші – щемкі, пронизані болем за долю його стражденного народу, депортованого з Криму, котрий лиш не так давно зміг повернутися до своєї Батьківщини. У моїй душі завжди бринять рядки з його вірша-роздумів про долю рідного йому народу, який я переклав для антології кримськотатарської поезії «Окрушина сонця».

Татари куточок назвали цей – Крим,
Та довго були всі в розлуці із ним –
Жили й у вигнанні життям з ним одним.
Хоч лихо й минулось, вигнання
й понині триває,
А світ все те бачить, а світ все те знає
і оком одним він над нами
сміється, а другим – ридає…

Шакір Селім – одним із перших влився в ряди нашої Кримської української письменницької організації, головою якої на той час був я. Він став моїм першим заступником, очолюючи й раду з кримськотатарської літератури. Нам разом доводилося бувати на письменницьких з’їздах, пленумах. У складі письменницької делегації від України разом із Шакіром ми їздили в Москву на всесоюзний з’їзд, під час якого було заявлено про вихід Спілки письменників України зі складу СП СРСР. Він любив Україну, її народ, її літературу і завжди одним з перших ставав у ряди її захисників від зазіхань недругів. Коли виник задум видати книгу творів нашого Тараса Шевченка кримськотатарською мовою він щиро і миттєво відгукнувся, переклавши поему «Катерина». А потім так само щиро зізнався, як щеміло його серце за поганьблену долю української дівчини. «У мене аж сльози бриніли на очах, коли я працював над перекладом», - казав мій друг. А хіба не торкався він серцем України, перекладаючи п’єсу «Одруження» славетного миргородця Миколи Гоголя для постановки у Кримськотатарському драматичному театрі?
Жаль переповнює душу. Померла добра людина і прекрасний письменник. Скільки б він ще міг зробити для рідної літератури, для зміцнення духовних мостів між нашими літературами, культурами, народами?
Нехай земля Вітчизни буде тобі пухкою і легкою, друже Шакіре. Світлу пам’ять про тебе, про твою непересічну творчість я збережу надовго у своїй пам’яті.
Данило КОНОНЕНКО.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #47 за 21.11.2008 > Тема "З потоку життя"