Версiя для друку Обговорити в форумi

ДОРОГА ДО ХРАМУ

До УНІАН надійшло звернення предстоятеля Української православної церкви МП блаженнішого Володимира з нагоди скорботної дати – Голодомору. Чи не вперше Священний синод УПЦ МП публічно назвав цей злочин геноцидом. Враховуючи унікальність такої події, подаємо текст звернення повністю.

ЗВЕРНЕННЯ СВЯЩЕННОГО СИНОДУ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ
З НАГОДИ СКОРБОТНОЇ ДАТИ – 75-Ї РІЧНИЦІ ГОЛОДОМОРУ 1932–1933 РР. В УКРАЇНІ

У XX сторіччі український народ пережив одну з найстрашніших трагедій у своїй історії – Голодомор. Україна, яка завжди годувала хлібом весь світ, зазнала масового голоду. Голодомор призвів до значних жертв, приніс багато горя. У нього були об’єктивні й суб’єктивні витоки й наслідки. Штучний голод 1932-1933 рр. було сплановано більшовиками з метою прискорення примусової колективізації, ліквідації “куркульства” як класу, знищення “ворожих елементів”.
Але існує фактор, який об’єднує цей соціальний катаклізм і решту репресивних акцій тоталітарного радянського режиму. Це кардинальна революція світогляду – відречення від Боголюдини Христа й християнської моралі та обрання нової віри – у людину-бога, в антихриста. Адепти цієї віри зажадали побудувати рай на землі, домогтися світлого майбуття для людства. Але майбуття без Бога. Їхнє світло насправді було темрявою. Їхній світогляд базувався на засадах вічної пітьми, бо тільки Бог є джерелом світла. Їхня ідеологія замість блага принесла зло, бо тільки Бог є Творцем усякого блага. Де без Бога будують рай, там з’являється пекло. Замість обіцяного райського життя опутаний радянською ідеологією народ прийняв пекельні муки.
Історія нашої Батьківщини зазнала багато важких часів. Стихійні біди, війни, соціально-політичні заворушення та інші негаразди спричинялися до різних кризових явищ, серед яких були “знищення, голод і меч” (Іс. 51: 19).
Але в 1930-ті роки Україна вперше пережила штучний голод, масове вбивство мільйонів своїх громадян, цинічне, цілеспрямоване, безжальне. Лише в богоненависницькому й людиноненависницькому середовищі міг відбутися подібний злочин. На щедрому українському чорноземі вмирали у страшних муках мільйони людей. Цей ГЕНОЦИД був намаганням знищити саму душу народу, привести її до повного духовного рабства. Він став знаряддям диявольської помсти за неспроможність викорінити зі свідомості нашого мудрого, сповненого високих чеснот народу синівську пам’ять про Бога, любов до Бога, вірність і віру в Бога. Цю віру можна було знищити лише через фізичну ліквідацію її носія. Тому богоборча влада, створивши духовний голод прирекла націю і на голод фізичний.
У людей відібрали хліб, як перед цим намагалися відібрати насущний хліб духовний. Родюча нива давала достатньо хліба сумлінним трударям. Але весь зрошений потом селянства хліб було вилучено. Забирали все, чим можна було підтримувати життя, – до останньої зернини. Тих, хто збирав колоски на полях, розстрілювали. Агонія голоду була воістину пекельною. Мерців не встигали ховати. Багатьох закопували у спільні “могильники” ще живими. Особливо страждали діти. Молох більшовизму поглинав ці невинні жертви з диявольською бездушністю.
Україна втратила тоді мільйони своїх дітей. Усі вони зазнали тяжких мук і жахливої смерті. А ті, хто вижив, назавжди запам’ятали, що таке “рай на землі”, коли він без Бога.
Сімдесят п’ять років минуло відтоді. Час лікує душевні рани, але рану в серці України загоїти неможливо. Вона завжди буде невгамовним болем нагадувати про час, коли над Україною, над іншими народами колишньої радянської спільноти панував диявол.
Українська Православна Церква у глибокій скорботі молитовно згадує жертв голодоморів та інших репресій радянського тоталітаризму. Постраждалих – десятки мільйонів: розстріляних, закатованих у в’язницях, страчених через різні душевні й фізичні тортури, загиблих від мук голоду. Такої кількості жертв не було навіть під час війни. Воістину, режим вів кровопролитну війну з власним народом.
Церква сурово засуджує чинники, які призвели до цієї трагедії. Виправдання їм немає. Сама історія винесла вирок. Ніякі репресії не змогли врятувати державно-політичну систему, яка за базис обрала гріх та богоборство, знехтувала ґрунтовними моральними принципами людства – вірою, надією і любов’ю. “Горе тим, що замислюють беззаконня”(Мих. 2:1). Справа таких “діла протизаконні” (Пс. 100:3). “Кінець їхній — погибель” (Флп. 3:19).
Церква застерігає від глибокої хибної та антигуманної ідеології, що зробила подібну трагедію і закликає до покаяння тих, хто ще не прозрів і не зрікся богоборства в усіх його формах.
Церква закликає до відмови від екстремізму, нетерпимості, помсти, братоненависництва, розділення на своїх і чужих. У Бога чужих немає. Настав нарешті час духовного єднання народу України, повернення до споконвічних духовних цінностей. Історія виразно показала, до чого призводить зречення християнських засад. Лише свята віра, тверда надія та всеперемагаюча любов допоможуть побудувати гідне майбутнє і застережуть від помилок минулого.
Церква розкриває істину вічного життя тих, хто прийняв мученицьку кончину під час голодомору. Як любляча Мати, свята Українська Православна Церква молиться за їхнє упокоєння в оселях праведних і оголошує їм вічну пам’ять.
Душі їх во благих водворяться. І пам’ять їх – з роду в рід.
Від імені Священного Синоду
ВОЛОДИМИР,
Митрополит Київський і всієї України.

ТИМ ЧАСОМ…

Священний синод Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП) не визнавав Голодомор 1932-1933 років в Україні геноцидом. Про це повідомили виданню «КоммерсантЪ Украина» у прес-службі УПЦ МП.
Як повідомляв УНІАН, у четвер, 13 листопада, Священний синод УПЦ МП поширив звернення «з нагоди скорботної дати – 75-ї річниці Голодомору 1932-1933 років в Україні», в якому Голодомор названо «актом геноциду». «На щедрому українському чорноземі у страшних муках вмирали мільйони людей, – сказано в документі. – Цей геноцид був спробою знищити саму душу народу, привести її до повного духовного рабства».
Наступного дня, 14 листопада, у прес-службі УПЦ МП заявили, що визначення «геноцид» є помилкою людини, яка писала звернення, повідомила 17 листопада газета.
«Ніякого політичного контексту у вживанні слова «геноцид» не мали на увазі, – сказав виданню керівник прес-служби Василь Анісімов. – Просто спічрайтер, який готував текст, звик, що всі навколо говорять про геноцид».
За його словами, питання про визнання Голодомору геноцидом українського народу в офіційних колах ієрархів УПЦ МП не обговорювали, оскільки «церкві все одно, представників яких національностей було закатовано: більшість з них були православними, і це – трагедія всієї церкви».
В. Анісімов додав, що якби він особисто «вичитував цей документ, то слово «геноцид» було б замінено якимось нейтральним терміном».
В Українській православній церкві Київського патріархату (УПЦ КП) до вживання колегами терміну «геноцид» поставилися схвально. «Це звернення прийнято на найвищому рівні, оскільки йдеться про події в масштабі всієї країни», – сказав газеті прес-секретар Київської патріархії єпископ Євстратій Зоря. Тим часом ієрархи УПЦ КП теж не ухвалювали жодного рішення про визнання Голодомору геноцидом українського народу. «В Україні діє закон, який чітко про це говорить, тому в наших офіційних документах фігурує термін «геноцид», і спеціальних рішень нам не потрібно», – наголосив отець Євстратій.
http://crimea.unian.net/ukr/detail/7260

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #47 за 21.11.2008 > Тема "Душі криниця"