Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
З ЮВ╤ЛЕ╢М, КОБЗАРЮ!
Цього тижня в╕дсвяткував 80-л╕тн╕й юв╕лей ялтинський кобзар Остап К╕ндрачук.


ЗГАДАЙТЕ У ВАШИХ МОЛИТВАХ ЯРОСЛАВА ГАЙВАНЮКА…
Його чиста душа заслугову╓ на те.


ПАМ’ЯТЬ, ЯКА ПРОДОВЖУ╢ ЖИТТЯ
Про творч╕ здобутки В╕ри Серг╕╖вни Ро╖к пам’ятають не лише напередодн╕ юв╕лейних дат.


ПОМ’ЯНУЛИ ГУБАР╤В…
наш обов’язок – вшановувати й передавати дал╕ в майбутн╓ пам’ять про цих...


ВЕЧ╤Р ПАМ’ЯТ╤ В╤РИ РО╥К
У Вадима Михайловича Ро╖ка сьогодн╕ - день народження!




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 21.11.2008 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#47 за 21.11.2008
«ПРИГОРТАЮ ВС╤Х ВАС ДО СЕРЦЯ…»

Л╤ТЕРАТУРА

ЗА СТОР╤НКАМИ КНИГИ ПАВЛА ГЛАЗОВОГО «ЛИСТИ ДО ДРУГА В США»
В╕домий укра╖нський гуморист ╕ сатирик П. П. Глазовий (20.08.1922–29.10.2004) у приватному житт╕, кажуть, був людиною негов╕ркою, нав╕ть замкненою. Небагато в його оточенн╕ було людей, перед якими в╕н розкривав свою душу. Одними з цих «дов╕рених ос╕б» в останн╕ 14 рок╕в життя поета були доктор ╢вген ╕ Н╕ля Стецьк╕в, американц╕ укра╖нського походження.
Подружжя Стецьк╕вих вс╕ ц╕ роки дбало, щоб П. Глазовий не журився н╕ одягом, н╕ харчами, ан╕ р╕зними побутовими др╕бницями. Бо ж в╕домо, що побут за╖да╓ талант.
Хто ж вони, доктор ╢вген Стецьк╕в ╕ його дружина Н╕ля?
Доктор ╢вген Стецьк╕в п’ятдесят рок╕в пропрацював л╕карем у США, написав к╕лька наукових праць, з дружиною Неон╕лою виховали двох д╕тей. Будучи американським л╕карем, членом р╕зних престижних клуб╕в, товариств, орган╕зац╕й, пан ╢вген н╕коли не поривав з життям укра╖нсько╖ громади.
Неон╕ла Стецьк╕в, донька в╕домого композитора Василя Безкоровайного, мала театральну осв╕ту, грала в театр╕ Йосипа Г╕рняка (в╕н був ╖╖ дядьком). Обо╓ любили сцену й виступали перед укра╖нською громадою: пан╕ Н╕ля б╕льше у драматичних ролях, а пан ╢вген розважав гумором, читаючи П. Глазового.
Пот╕м «в╕дкрилася» Укра╖на ╕ Стецьк╕ви вже б╕льше н╕ в як╕ кра╖ не хот╕ли ╖здити, т╕льки на Батьк╕вщину. Тут, в Укра╖н╕, ╕ в╕дбулася зустр╕ч ╢вгена Стецьк╕ва з Павлом Глазовим.
╢вген Стецьк╕в згаду╓: «Познайомив нас славний сп╕вак Дмитро Гнатюк у Ки╓в╕ в серпн╕ 1990 року, ╕ влаштував нам зустр╕ч у парку б╕ля пам’ятника Тарасов╕ Шевченку. Я зразу вп╕знав автора мо╖х улюблених гуморесок. В╕н тримав на руках маленького песика Пушка. Пан Павло здивувався, що хтось у далек╕й Америц╕ зна╓ та чита╓ його гуморески. В╕н питав мене, як ╖х сприймають слухач╕, чи см╕ються. Я в╕дпов╕в: см╕ються, ╕ то не раз, а три рази. Перший раз - як почують, другий раз - як ╖м хтось пояснить, а трет╕й раз - як зрозум╕ють. В╕н щиро розсм╕явся ╕ ми зразу знайшли сп╕льну мову. З радощ╕в в╕н мен╕ подарував два томи сво╖х гуморесок, та ще й об╕цяв запросити мене до Ки╓ва на св╕й авторський веч╕р.
Свою об╕цянку в╕н дотримав, ╕ в 1992 роц╕ я взяв участь у його концерт╕. На запрошення П. Глазового при╖здив до Ки╓ва у 1994, 1997 та 2002 роках – коли Глазовому виповнилось 80 рок╕в. Кожного разу я був св╕дком зворушливого творчого свята П. Глазового. Його любили, шанували, ц╕нували та величали «Батьком укра╖нського гумору».
В останн╕ роки свого життя Павло Прокопович нездужав. Я з Америки намагався допомогти сво╓му другов╕, як м╕г, використовуючи св╕й л╕карський досв╕д. Хвороба його затягувалася, в╕н впав у пригн╕чення, перестав творити, нав╕ть в╕дпов╕дати на листи. 29 жовтня 2004 року перестало битись серце славного творця гумору ╕ сатири…».
Подружжя Стецьк╕вих зберегло понад 160 лист╕в, як╕ написав до них П. Глазовий. Це приватне листування Павла Глазового з д-ром ╢вгеном та Н╕лею Стецьк╕вими з 1990 по 2002 р╕к ╕ лягло в основу книги «Листи до друга в США», котра побачила св╕т у ки╖вському видавництв╕ «Фен╕кс» 2007 року. «Я довго вагався, - пише у передньому слов╕ до книги доктор ╢вген Стецьк╕в, - публ╕кувати ц╕ листи чи н╕. Питання дел╕катне, бо, по-перше, це приватна кореспонденц╕я. Павло Прокопович Глазовий в особистому житт╕ був людиною приватною, ╕ сьогодн╕ його нема╓ в живих, щоб запитати дозволу на публ╕кац╕ю його душевних одкровень у листах до мо╓╖ тепер пок╕йно╖ дружини Н╕л╕ ╕ до мене. Друга причина: я боюся видатися нескромним в очах читач╕в, бо, вважаю, що Павло Глазовий дуже переоц╕нював нашу допомогу для нього, ╕ висловлював свою подяку у високо патетичних словах.
Однак редактор ╕ видавець Ра╖са Галешко з Торонто (Канада) зум╕ла переконати мене, що листи П. Глазового – це ун╕кальн╕ документи, як╕ розкривають малов╕дому грань характеру ген╕ального поета, гумориста ╕ сатирика. Цими документами зможуть користуватися л╕тературознавц╕, досл╕дники творчо╖ спадщини П. Глазового».
Редагування, оформлення ╕ п╕дготовку лист╕в до друку виконала пан╕ Ра╖са Галешко, редактор сатирично-гумористичного журналу «Всесм╕х», який вона вида╓ в Торонто з 1991 року.
Чим же ц╕кава для нас ця книга? Як сказано в анотац╕╖, ун╕кальн╕сть ц╕╓╖ зб╕рки в тому, що вона ╓ фактично ╓диним джерелом, яке пролива╓ св╕тло на приватне життя в╕домого укра╖нського поета ╕ патр╕ота. Листи видруковано у точн╕й в╕дпов╕дност╕ з ориг╕налом. Ориг╕нали лист╕в П. Глазового д-р ╢вген Стецьк╕в передав до М╕жнародного Фонду ╕мен╕ Павла Глазового у Ки╓в╕. ╤ ще додамо. Ця книжка, н╕би в╕дпов╕дь на уже ран╕ше видану д-ром ╢. Стецьк╕вим «Листи до друга в Укра╖н╕» - конструктивн╕ критичн╕ статт╕-листи, як╕ в╕н писав до П. Глазового. Ц╕ листи друкувалися в газетах, передавалися по рад╕о «Свобода» в авторському (тобто пана ╢вгена) виконанн╕. ╤ вже пот╕м
п. Стецьк╕в видав ╖х окремою книжкою. Для ╢вгена Стецьк╕ва Павло Глазовий був не просто другом, а ц╕нн╕стю укра╖нського народу, поетичним ген╕╓м. Може, тому в╕н так тонко в╕дчува╓ гуморески цього поета, бо, в╕домо, не кожен може прочитати Глазового так як треба. «Ми могли д╕литися один з одним найпота╓мн╕шим. В╕н - р╕дк╕сна, прекрасна душа, я йому поклоняюсь, - згаду╓ ╢вген Стецьк╕в. – В╕н допом╕г мен╕ перенести найважч╕ хвилини мого життя ╕ зберегти душевну р╕вновагу п╕сля смерт╕ мо╓╖ дружини Н╕л╕. Гуморески Павла Глазового я популяризував, читаючи ╖х нашим громадам у США, Канад╕ й Укра╖н╕. Його гумор, ф╕лософ╕я ╕ патр╕отизм легко доходили до сердець кожного з нас. Смерть П. Глазового – це велика втрата для укра╖нського народу, а для мене особисто – це втрата найб╕льшого ╕ найв╕рн╕шого друга, якого я коли-небудь мав».
«Хоча Павла Глазового не можна в╕днести до категор╕╖ «б╕дних художник╕в», однак умови для його творчост╕, особливо у перех╕дний – в╕д тотал╕таризму до незалежност╕ – пер╕од, були справд╕ убогими. Про це в╕н виразно пише у сво╖х листах до друз╕в у США, доктора ╢вгена Стецьк╕ва та його дружини» - зазнача╓ редактор книги Ра╖са Галешко.
В одному з╕ сво╖х перших лист╕в до ╢вгена Стецьк╕ва Павло Глазовий з╕зна╓ться: «Л╕тературн╕ справи мо╖ в занепад╕. Не друкуюсь ╕ майже не виступаю. Не хочу брати участ╕ в безладн╕й колотнеч╕. Та й стомився вже добряче. Р╕зко в╕дчуваю, як сили мене покидають, гн╕тить багатол╕тня втома. Рукопис ново╖ книги лежить у видавництв╕ вже трет╕й р╕к, поставлений у план 1992 року. Твердо╖ впевненост╕, що книга побачить св╕т, нема╓… Дуже прикро мен╕, що на Вашу щедр╕сть не можу в╕дпов╕сти адекватною люб’язн╕стю, але що под╕╓ш? Не т╕ ресурси ╕ не т╕ можливост╕».
(27 листопада 1990 р.).
«Однак саме в роки дружби ╕з подружжям Стецьк╕вих ╕з Флориди Павло Глазовий написав сво╖ найкращ╕ сатиричн╕ твори. Натхнення до творчост╕ було обоп╕льним, - згаду╓ Ра╖са Галешко. – З одного боку океану ╢вген Стецьк╕в писав сво╖ есе╖-спостереження про проблеми становлення ново╖ Укра╖ни ╕ друкував ╖х в укра╖нськ╕й прес╕ п╕д рубрикою «Листи до друга в Укра╖н╕». Цим другом був Павло Глазовий. З ╕ншого боку – Глазовий видавав ╕скрометний гумор ╕ вбивчу сатиру, при цьому про сво╖ творч╕ задуми, сумн╕ви, усп╕хи ╕ невдач╕ д╕лився з друзями ╕з США – Н╕лею ╕ ╢вгеном Стецьк╕вими, як╕ нер╕дко й п╕дкидали поетов╕ тему. Подружжя Стецьк╕вих вс╕ роки дбали, щоб Глазовий не журився н╕ одягом, н╕ харчами, ан╕ р╕зними побутовими др╕бницями. Бо ж в╕домо, що побут за╖да╓ талант».
У сво╖х листах в╕домий сатирик ╕ гуморист Павло Глазовий був не лише дотепним сп╕врозмовником, а й н╕жним л╕риком, доброю, порядною людиною, яка вм╕ла сказати н╕жне вдячне слово тим людям, як╕ робили для нього добро. Милою, ласкавою, сонячною називав в╕н пан╕ Н╕лю. Дорогим, щирим, любим пана ╢вгена. Його листи до них, як пише Павло Прокопович, «сповнен╕ найщир╕шими почуттями, найв╕дб╕рн╕шими словами мо╓╖ прихильност╕ до Вас ╕ радост╕ в╕д того, що так╕ славн╕, так╕ шляхетн╕, так╕ розумн╕ друз╕ побували в мо╖й скромн╕й господ╕ й осяяли ╖╖ такою незвичайною для нас добротою, душевною красою ╕ небесною людською чистотою».
(25 травня 1991 р.).
«Не знаю, як там у Ваших колах, а ми тут просто зашкарубли в╕д грубост╕ й суворост╕, яка нас всюди супроводжу╓. Доброго слова, щоб ти не робив, дочекатись важко, зате, коли доходить до грубощ╕в та зневаги, то наче гребля прорива╓ться. ╤ в╕дчува╓ться, що хулител╕ лихословлять з насолодою, з натхненням, майстерно й квал╕ф╕ковано».
(7 червня 1991 р.).
Окр╕м посилок з р╕зними продуктами, одягом та л╕ками, подружжя Стецьк╕вих надсилало П. Глазовому й книги: «Книжки вельми ц╕нн╕ для мене, а найц╕нн╕ше те, що Ви, люба пан╕ Н╕ло, виявились прекрасною господинею слова свого: зробили все, що об╕цяли».
(1 березня 1992 р.).
Павло Глазовий д╕литься з друзями Стецьк╕вими ╕ сво╖ми творчими планами, де, в якому видавництв╕ готуються до виходу у св╕т його гуморески.
З любов’ю пише про сво╖х друз╕в – популяризатор╕в його творчост╕, артист╕в-декламатор╕в Анатол╕я Литвинова та Анатол╕я Паламаренка.
«Гарний веч╕р вийшов у Литвинова, см╕ху й радост╕ було багато. Багато мо╖х твор╕в продекламував Толя Литвинов майстерно й натхненно…».
«У Харков╕ його (А. Литвинова – Д. К.) виступи пройшли з величезним усп╕хом, в╕н вимахав з добрячого майстра, набув велико╖ популярност╕ й шани».
(4 лютого 1994 р.).
«Позавчора в Палац╕ «Укра╖на» був великий концерт на честь ветеран╕в в╕йни. Там Анатол╕й Паламаренко виступив з гуморескою «Тарас Бульба у Ки╓в╕» з великим усп╕хом. Наступного дня приб╕г до мене з кавуном, весь аж св╕титься в╕д радост╕, бо справд╕-таки читав, гемонський хлопець, блискуче! Я слухав по телебаченню. В╕н так ув╕йшов в образ, що кожне слово не просто звучить, а гримить. Що й казати, талант – то таки талант, Божий дар. Нема йому р╕вних у нас на Укра╖н╕. Я йому так ╕ сказав та ще й дав к╕лька нових речей…».
(2 жовтня 1994 р.).
Д╕лився П. Глазовий сво╖ми радощами, як╕ йому приносили на виступах п╕дготовлен╕ ним невеличк╕ творч╕ колективи – дует «Бузина», тр╕о «Барв╕нок», тр╕о «Гречаники»… Дует «Бузина» вируша╓ до Мар╕уполя, колишнього Жданова, там з мовою нашою не краще, н╕ж на Донбас╕, лих╕ там умови для нашо╖ мови – хай потрудяться, хай звучать в такому задимленому м╕сц╕ наше слово й наша найпрекрасн╕ша у св╕т╕ п╕сня, наш╕ незр╕внянн╕ народн╕ мелод╕╖!».
(3 травня 1994 р.).
У сво╖х листах до американських укра╖нських друз╕в, Павло Глазовий пише не лише слова подяки за над╕слан╕ т╕ чи ╕нш╕ побутов╕ реч╕, л╕ки, а й висловлю╓ ╕нколи сво╓ ставлення до пол╕тичних под╕й: «Оце буквально вчора слухав я по рад╕о трансляц╕ю зас╕дання Верховно╖ Ради. До Ки╓ва прилет╕в Голова палати Французького Парламенту Кр╕ст╕ан Понселе, виступив перед нашими депутатами з дуже зворушливою промовою. Як мудро, щиро в╕н говорив про любов до Укра╖ни, до нашого народу! Йому аплодували, його вдячно в╕тали, але, на жаль, не вс╕. Коли в╕н сказав, що п╕сля розпаду Радянського Союзу Укра╖на раз ╕ назавжди здобула свою незалежн╕сть, понад сто комун╕ст╕в-депутат╕в демонстративно встали ╕ по-хамському залишили залу. Ти вже, звичайно, про це зна╓ш, бо рад╕о слуха╓ш ╕ газети чита╓ш. Живуть серед нашого народу, ╖дять його хл╕б – та ще як ╖дять! ╤ так ненавидять укра╖нц╕в. Це не просто комун╕стична ненависть, а зоолог╕чна злоба, яка протягом тисяч╕ рок╕в переда╓ться з покол╕ння в покол╕ння, незалежно в╕д того, до яко╖ нац╕ональност╕ належать чи в╕дносять себе ц╕ одв╕чн╕ приблуди. Отак вони по-собачому накидалися й на пок╕йного Чорновола й ╕нших патр╕от╕в».
(23 кв╕тня 1999 р.).
А як╕ тепл╕, щир╕ слова знаходить П. Глазовий про свою р╕дну мову: «Укра╖нська мова творилася й твориться не лише за законами лог╕ки, а за законами гармон╕╖, вона у нас фантастично мелод╕йна, чому св╕дченням ╓ й пишне розма╖ття звертальних форм. В ╕нших мовах, прим╕ром, у рос╕йськ╕й, н╕чого нав╕ть схожого нема. Ото що вони, молячись у церквах, звертаються до бога: «Святий Боже! Господи помилуй!» - то все наш╕ звертальн╕ форми, церква взяла ╖х з нашо╖ мови, нашими духовними Златоустами вони творилися…».
(20 липня 1994 р.).
Його, великого см╕хотворця сво╓╖ доби, хвилювало й те, як пишуть сво╖ твори молод╕ письменники, як вони дбають про мову, як продовжують кращ╕ л╕тературн╕ традиц╕╖ сво╖х великих попередник╕в. ╤ дуже боляче йому, гумористов╕-сатириков╕, читати сучасну так звану авангардистську л╕тературу: «Нин╕ молод╕ письменники безжал╕сно паплюжать всю «совкову соцреал╕стичну л╕тературу» як нев╕льницьку, сковану вс╕лякими заборонами ╕, щоб продемонструвати свою розкован╕сть, густо вживають у проз╕ ╕ в╕ршах брудн╕, нецензурн╕ слова: - Он ми як╕ в╕льн╕ ╕ авангардн╕! А я ж у сво╖х гуморесках н╕коли не дозволяв соб╕ хамити ╕ сквернословити…».
(21 жовтня 1999 р.).
╤ щедро д╕литься з╕ сво╖ми друзями про жанр, в якому працю╓, про гумор: «Щоб написати щось веселе, треба щоб душа см╕ялася, а ╖й, стомлен╕й, нин╕ – не до см╕ху».
«Я давно переконався, що справжн╕й гумор – це щось дуже високе й благородне – ╕ для брудно╖ хазарви недоступне. Для них гумор – то сором╕цьке патякання й пасталакання, на ╕нше вони нездатн╕. ╥хня дотепн╕сть вище пупа не п╕дносилася н╕коли…».
(5 жовтня 2001 р.).
╤ тут же, в цьому лист╕, поясню╓ чому в╕н в╕дмовля╓ться в╕д тих молодик╕в – представник╕в р╕зних ЗМ╤, котр╕ хочуть про нього щось написати, взяти в нього ╕нтерв’ю для сво╖х видань. «Телебачення ╕ естраду нин╕ повн╕стю окупували т╕, хто п╕д виглядом «гумору» виригують вс╕ляку сором╕цьку гидоту, запл╕сняв╕л╕ анекдоти й ╕ншу пошлятину. Тому я в╕д них ╕ в╕дхрещуюсь, в╕дмовляюсь, в╕дпрошуюсь – нездужаю та й усе».
(5 жовтня 2001 р.).
В одному з лист╕в до подружжя Стецьк╕вих в╕д 7.Х. 1994 р. Павло Глазовий згаду╓, як нелегко йому, сатириков╕-гумористу, працювалося у славнозв╕сному журнал╕ «Перець» у 50-т╕ роки. Про один з таких еп╕зод╕в чита╓мо в лист╕: «Десь наприк╕нц╕ 1950-х рок╕в я надрукував у «Перц╕» в╕рш:

Ви╖здив Балабон
На два тижн╕ за кордон.
В╕с╕мнадцять кра╖н
Встиг об’╖хати в╕н,
А газети ╕ журнали,
Як тонк╕, так ╕ товст╕,
Ц╕ле л╕то друкували
Балабонов╕ статт╕ –
Все про те, як Балабон
Ви╖здив за кордон…

«Здавалося б, - згаду╓ автор ц╕╓╖ сатирично╖ м╕н╕атюри, - невинний в╕ршик, а мен╕ заявили, що Балабон – це Хрущов, в╕н тод╕ якраз вештався по всьому св╕ту. Я виправдовувався, викручувався, а потай сушив сухар╕ ╕ тривожно прислухався до дверей: чи не за мною? Тод╕ цю справу прикрили, бо боялись, що всю редакц╕ю заметуть разом з╕ мною».
(7 жовтня, 1994 р.).
Ось якою, виявля╓ться, була небезпечною профес╕я гумориста-сатирика за час╕в авторитаризму. Боляче переживав Павло Глазовий – ╕ як письменник, ╕ як громадянин, - коли в прес╕ розпочалася брудна бузиняцька л╕тературна диверс╕я по знеславленню ╕ очорнительству нашого великого нац╕онального ген╕я Тараса Шевченка. З болем у душ╕ пише про ц╕ чорн╕ акц╕╖ Павло Прокопович до сво╖х друз╕в, як справд╕ народний письменник, розм╕ркову╓ про велич особистост╕ Т. Шевченка, про його неперес╕чний талант – пров╕сницький талант в╕д Бога, фокусуючи й на сьогодення: «Народ почина╓ розчовпувати, що до чого, поволеньки д╕зна╓ться, чия на ц╕й брат╕╖ шкура. Чаша терп╕ння переповню╓ться, ╕ недарма декому такий страшний Шевченко з його «Гайдамаками». Ск╕льки було Тарасов╕ рок╕в, коли в╕н ╖х писав? Тридцяти ще не було. То чому ж в╕н саме цим почав свою велику творч╕сть? Бог йому п╕дказав, що треба писати. Н╕, не п╕дказав, а звел╕в. ╤ поставив його на сторож╕ б╕ля народу нашого. Тому й лютують тут ╕ там т╕, кому вже й пам’ятники його як б╕льмо на оц╕…».
(26 лютого 2001 р.)
А ск╕льки чудесних, справд╕ народних афоризм╕в, присл╕в’╖в використову╓ поет у сво╖х листах. Вони, неначе росинки, осяян╕ сонцем, виблискують ╕ манять до себе, н╕би кажуть: запам’ятай ╕ передай нащадкам у спадок. Адже це перлини нашо╖ р╕дно╖ мови! Процитую к╕лька: «Молод╕сть да╓ться вс╕м, а стар╕сть – на виб╕р»; «Бог не без ласки, козак не без дол╕, а св╕т не без добрих людей»; «Без драбини до Бога л╕зе»; «С╕м раз╕в даси, а восьмий забудеш дати ╕ ти вже – ворог»; «У мног╕й мудрост╕ много печал╕»; «Хвали мене, моя губонька, бо до вуха роздеру»; «Конкурс – це таке: догнав чи не догнав, а погнатись можна…».
Але ╕ще одним неоц╕ненним скарбом книги «Листи до друга в США» - ╓ гумористично-сатиричн╕ твори Павла Глазового. Майже кожен лист зак╕нчу╓ться приблизно такими словами: а тепер на додаток – гумореска для чудесного см╕хотерапевта (ма╓ться на уваз╕ для ╢вгена Стецьк╕ва). А в╕н, доктор ╢вген Стецьк╕в, щиро ╕ неп╕дробно в╕дпов╕дав сво╓му доброму другу Павлов╕ Глазовому з Укра╖ни: «Тво╖ гуморески – це моя щоденна ц╕люща лектура. Невичерпне джерело укра╖нського гумору. Сам см╕юся ╕ розсм╕шую ╕нших. При т╕м популяризую Павла Глазового. Наш гумор допом╕г нам пережити ус╕ лихол╕ття… Ви не уявля╓те, як╕ ми горд╕ за Вас, що не покида╓те пера ╕ допомага╓те в цей тяжкий для нашо╖ Батьк╕вщини час просв╕щати наших збаламучених земляк╕в… Я майже щодня думаю про Вас ╕ в думках розмовляю з Вами…».
Книга Павла Глазового «Листи до друга в США» захоплююча, щира ╕ в╕дверта. Жаль, що поет уже не зможе ╖╖ потримати в руках, почитати, згадати подумки сво╖х друз╕в Н╕лю ╕ ╢вгена Стецьк╕вих: 29 жовтня 2004 року в╕н в╕д╕йшов в╕д нас за в╕чну межу, ╕з-за яко╖ н╕кому ╕ н╕коли, на жаль, нема╓ вороття. Але лишилися його гуморески, як╕ в╕н, як ╕ Остап Вишня, називав усм╕шками. Вони й бо справд╕ усм╕шки – прочитавши ╖х не можна не посм╕хнутись, бо см╕явся Павло Глазовий по-народному дотепно, картаючи у нас самих т╕ вади, котр╕ лежать на поверхн╕ нашого буття, яких ми позбува╓мось в╕ками ╕ не можемо н╕як позбутись. Так╕ вже ми, як казав мудрий Остап Вишня, «чухра╖нц╕». Любимо багато ╕ довго чухатись. Та то вже так, як нам дав Господь. Такими ми ╓ ╕ н╕куди тут не под╕тись. А гуморист Павло Глазовий ум╕в пом╕чати вади нашого сусп╕льства ╕ не знущально, а з тонкою ╕рон╕╓ю, а п╕д час ╕ сарказмом, усе те п╕дняти на см╕х – щирий, дотепний, народний.
Пропону╓мо деяк╕ гуморески-усм╕шки Павла Глазового з його посмертно╖ книги «Листи до друга в США».
Книжку читав ╕ цитував рядки ╕з лист╕в П. Глазового до родини Стецьк╕вих
Данило КОНОНЕНКО,
редактор в╕дд╕лу л╕тератури «Кримсько╖ св╕тлиц╕».

ПАВЛО ГЛАЗОВИЙ:
«З ЧИМ БОРОЛИСЬ, НА ТЕ Й НАПОРОЛИСЬ!..»
ГУМОРЕСКИ

АКТУАЛЬНА БАЙКА
Зац╕кавила онука
Байка «Леб╕дь, рак ╕ щука»,
╤ до д╕да в╕н гука:
- Що за вигадка така?
Запрягли б у в╕з конячку
Й розв’язали б цю задачку,
Чи впрягли б туди осла,
Справа б ╕ншою була!
Головою д╕д хита╓:
- Кожен ба╓чку цю зна╓,
Та не в╕да, що якраз
Все це писано про нас,
Про Верховну нашу Раду,
Про найвищу нашу владу.
Розум╕ти треба так:
╢ там щука, ╓ там рак,
╢, звичайно там ╕ леб╕дь -
Тяг в╕н воза хоч як-небудь,
Та до влади рвався всяк –
Щука справа, зл╕ва - рак,
Щоб у виг╕дн╕ моменти
Виставлятись в Президенти.
Леб╕дь все робив, що м╕г,
Воза в ц╕лост╕ збер╕г.
А як в╕зьмуть владу в руки
Т╕ лукав╕ раки й щуки,
То оставлять б╕дний в╕з
Без поклад╕ й без кол╕с...
Хто тут леб╕дь, рак ╕ щука,
Зрозум╕ть нехитра штука.
Я назвав би ╕мена,
Але ╖х же всякий зна.
Доведеться зачекати,
Доки будуть результати,
Бо як раку поталанить,
Якщо щуц╕ повезе,
Рак затягне в темн╕ нори,
Щука зовс╕м загризе.
Щоб минула ця загроза,
Вс╕м впрягтися треба в воза,
В один гуж щоб кожен тяг
На ╓дино в╕рний шлях -
Рятувати честь державну,
Укра╖ну нашу славну,
Щоб в б╕ду не затягли
Щуки, раки ╕ осли!

ВЕС╤ЛЛЯ
Як женив свого синочка
Б╕знесмен нов╕тн╕й,
Там кип╕ло не вес╕лля,
А содом всесв╕тн╕й.
Там гуляли демократи
Й бувш╕ партократи,
Броки-рокери, д╕лери
Й ╕нш╕ торбохвати.
Веселились менеджери
Й ╕нш╕ ненажери,
Наливали в╕ск╕ й шнапси
В ╕мпортн╕ фужери.
Напивались до ригачки
Маф╕озн╕ друз╕,
Що були ╕ще недавно
Б╕дн╕ й голопуз╕.
Танцювали супермени,
Як руд╕ ведмед╕,
Наступаючи на лапи
М╕с╕сам ╕ лед╕.
Викаблучувались в зал╕,
Поскидавши плавки,
Дв╕ сексбомби з Бесарабки
╤ одна з Шулявки (район Ки╓ва).
За сексбомбами ганялись
Лабухи-музики,
Хоч за те ╖м рекетери
Часто били пики.
Нав╕ть батюшка Онуфр╕й,
Що був ате╖стом,
Витанцьовував ламбаду
З бувшим КаГеБ╕стом.
Зван╕ гост╕ прибували
На заморських тачках,
Бо склепали кап╕тали
На простих жувачках.
П╕сля шнапс╕в гост╕ ╖ли
Страви екзотичн╕.
Пот╕м дружно зат╕вали
Сварки пол╕тичн╕.
Вихваляли депутата,
Що рух╕вц╕в кри╓,
«Р» погано вимовля╓
Й бороди не бри╓.
В ту шарагу затесався
╤ якийсь проноза -
Рекетир╕в вербувати
В парт╕ю Мороза.
╤нший Хмару й Чорновола
Шпетив на всю губу.
- Ми, - гукав в╕н, - коцюбивц╕
Вс╕ ми за Коцюбу!
А Турянського четвертий
Хвалить-вихваля╓:
- Турян╕шого на св╕т╕
Не було й не ма╓!
П’ятий тикнув ╕з-за столу
Головешку лису
╤ варнякав: - Хто за кого,
А нам дай Ларису! (Скорик)
Доки будуть депутати
Лаятись та гризтись,
Ми устигли нагулятись,
Випити й на╖стись!
Погукали на вес╕лля
Й дв╕рника К╕ндрата,
Щоб з машини п╕ан╕но
Допом╕г зн╕мати.
За роботу дв╕рников╕
Гордо, як герою,
П╕днесли чарюгу шнапсу
╤ батон з ╕крою.
Нав╕ть тост проголосити
Удалось К╕ндрату.
В╕н гукнув:
- Прив╕т буржуям
Од пролетар’яту!
╤ додав ще:
- З чим боролись,
На те й напоролись!..

СТАЛ╤НСЬК╤ ОНУКИ
Як живуть прив╕льно
Й весело сьогодн╕
Стал╕нськ╕ онуки,
Обранц╕ народн╕!
Щ╕чки рум’янесеньк╕,
Як у комсомолочки,
А костюм новесенький,
Н╕би щойно з голочки.
На м’якеньк╕м кр╕сельц╕
Возс╕да╓ в зал╕,
Щоб йому не муляло
В спинку ╕ так дал╕.
Розст╕ба╓ ╜удзики
На товстому пузику,
Рядом ставить знам’ячко
Бувшого Союзику.
Губи закопилю╓
В╕д самоповаги:
В╕н же в опозиц╕╖,
Не прийняв присяги.
╤ хоча на «енко»
Пр╕звище к╕нча╓ться,
В╕н категор╕чеськ╕
Руським ╕з’ясня╓ться.
Заклика по рад╕о
Кожним виступл╓н╕╓м
З урядом пок╕нчити
Н ╓ п о в ╕ н о в ╓ н ╕ ╓ м.
А на демонстрац╕ях
Возглявля╓ групу
Й носить батька Стал╕на,
Як придурок ступу.
А якби при Стал╕н╕
Хтось у зал╕ повному
Устругнув кумед╕ю
В орган╕ верховному,
Та ╕ще й п╕дбурював
Гострим виступл╓н╕╓м
З урядом пок╕нчити
Н ╓ п о в ╕ н о в ╓ н ╕ ╓ м, -
Де б в╕н опинився?
Хай подума брат╕я,
Як╕й часто стал╕нська
Сниться демократ╕я.

ДЕРЖАВНИЙ МУЖ
Як у Рад╕ у Верховн╕й
Землячок наш виступа,
Ви прислухайтесь, шановн╕,
Що в╕н меле й тел╕па.
- Ми вопрос р╓ша╓м важний.
В етом ╕менно вся соль.
Он значен╕╓ ╕м╓╓т
╤ значит╓льную роль.
Тот, кто етого не понял,
Тот обязанний пойнять,
Чтоби вн╕кнуть в суть вопроса
╤ р╓шен╕╓ пр╕нять.
Без ╓д╕ного Союза
Далеко ми не уйдьом.
Без Союза жрать от пуза
Ми н╓ будем, пропадьом... -
- Виступайте на державн╕й! -
╤з гальорки хтось гука.
- Перестаньте пр╕д╕раться! -
Чути з ╕ншого кутка.

ТАК ТОЧНО!
Генерал зайшов на кухню:
Як ╕дуть там справи?
╤ як╕ там для солдат╕в
Готуються страви?
Взяв великий ополоник,
Натертий до блиску,
Черпнув чогось ╕з каструл╕
У зал╕зну миску
╤ лопати заходився
З окра╓чком хл╕ба.
- Чого це тут, - запиту╓, -
Нечищена риба?
Чому це тут недо╖дки?
Чом лушпиння плава?
Це поми╖, а не ╖жа,
Бурда, а не страва!
Кухар злякано поправив
Ком╕рець на ши╖
╤ сказав йому: - Так точно!
Ви ╖сте поми╖.

П╤СЛЯ КОНЦЕРТУ
Коли оплески ущухли,
Спорожн╕в весь зал,
У к╕мнату диригента
Зайшов генерал.
Взяв якийсь листочок нотний,
П╕дклав п╕д штани,
Певне, щоб не забруднились
Об ст╕лець вони.
- Доки будете, - пита╓, -
Грати гопаки,
Щоб стрибали, як скажен╕,
Хлопц╕ ╕ д╕вки?
Узяли б ви ╕нструменти
Краще духов╕
Та ушкварили добряче
Марш╕ бойов╕,
Щоб аж стеля затряслася,
Загойдався зал!
Диригент сказав спок╕йно:
- Пане генерал!
Поклад╕ть на м╕сце ноти,
Не сид╕ть на них.
То для ╕нших ╕нструмент╕в –
Не для духових.

ОРАТОР
- Ти мен╕, - говорить ж╕нка,
Наганя╓ш страх.
Ти чого це розмовляти
Почав по ночах?
Ц╕лий день мовчить, як риба,
А коли засне,
Щось патяка та варняка,
Меле щось дурне...
Чолов╕к бурчить:
- В╕дводжу
Душу хоч у сн╕.
Ти ж удень сказати слова
Не да╓ш мен╕.

ЩО ТАКЕ МИСТЕЦТВО
Колись було, як виходить
На сцену сп╕вак,
То одягне не курточку,
Не п╕джак, а фрак.
До сорочки б╕лосн╕жну
Манижку приши╓,
Зам╕сть галстука у нього
Метелик на ши╖.
╤з рукав╕в виглядають
Крохмальн╕ манжети.
Як дзеркало, виблискують
На ногах штиблети.
Гарним виглядом нав╕╓
Солодку тривогу
╤ сп╕ва╓ так натхненно,
Мов молиться Богу.
Нин╕ ╕нш╕ уявлення
Про красу й мистецтво.
Тепер в мод╕ нечупарн╕сть,
Буйне молодецтво.
Часом вискочить на сцену
Якесь чупирадло.
Напне соб╕ на мак╕тру
Старе простирадло.
В п╕дштаниках, голоноге
Скаче, як горила:
- Ти ж, моя мила,
Мен╕ ноги мила... -
╤ при цьому демонстру╓
Порепан╕ п’яти.
Таке диво в зоопарку
Страшно показати.
За таке колись з╕ сцени
Вигнали б з╕ страмом.
Не дарма ж
мистецтво справжн╓
Називали х р а м о м.
Не дарма ж артист колишн╕й
Ревно чепурився:
Розум╕в, що в╕н у х р а м ╕,
Що Богу молився.
Дуже жаль, що ми не часто
Згаду╓м сьогодн╕,
Що таланти справжн╕, чист╕ -
То дари Господн╕.
 
ГОРОБЧИК
Риболовля г╕рш невол╕
Бува╓ людин╕.
Прокинувся чолов╕чок
О трет╕й годин╕.
З╕брав сво╓ причандалля -
Гачки та мормижки,
Тихесенько ╕з к╕мнати
Вислизнув, як мишка.
Тюпцем, б╕гцем до зупинки
По льоду добрався,
Ждав автобуса годину
╤ не дочекався.
«Чого мен╕, - подумалось, -
Мерзнути, дурному?
Тюпцем, б╕гцем по льодочку
Повернувсь додому.
Зимня н╕чка довгесенька.
Темнота на двор╕.
Ватн╕ брюки ╕ кожуха
Зняв у коридор╕.
Навшпинечках, не св╕тячи,
П╕дкрався до л╕жка.
Чу╓ - ж╕нка вже проснулась,
Мурличе, мов к╕шка:
- Замерз, промерз, горобчику,
Пурх! П╕д од╕яло!
Мого дурня на рибалку
Давно потаскало...

ПАРУБОЦЬКА НАТУРА
Йде по вулиц╕ д╕вуля,
Стегнами колише.
Д╕д п╕дморгу╓ до баби:
- Бач, не йде, а пише.
Баба буркнула сердито:
- От ще р о з м е ч т а в с я.
Нехай соб╕ д╕вка пише,
А ти вже с п и с а в с я.

КАЗКА ПРО ЗОЛОТОГО РАКА
Про золоту рибку зна╓
Дитина усяка.
А тепер ще послухайте
Казочку про рака,
Бо д╕д п╕ймав п╕сля того
Рака золотого.
Баба зразу ж заявила:
- Хочу буть при влад╕!
Хочу бути депутатом
У Верховн╕й Рад╕.
Згодом баба скористалась
Виг╕дним моментом,
Перемогла на виборах,
Стала Президентом.
Вийшла баба на трибуну
Гарну, двометрову
╤ ╕наугурац╕йну
Двинула промову:
- Ми, панове депутати,
Вшелепались в яму.
Так послухайте, будь ласка,
Ще й мою програму.
Ми балака╓м багато,
Але мало зна╓м,
Ск╕льки кор╕в, свиней, курей
На Вкра╖н╕ ма╓м,
Ск╕льки ма╓мо теличок,
Ск╕льки поросяток...
У статистиц╕ не встигли
Навести порядок.
Та й зв╕дк╕ль йому узятись,
Отому порядку,
Як не зна╓ш, де купити
Молочка дитятку?
Його й крапельки не вижмеш
З найкращих закон╕в.
А чим же нам годувати
П’ятдесят м╕льйон╕в?
Треба, мабуть, язиками
Менше тел╕пати,
А подумати про землю,
Про плуги й лопати
Та подбати, щоб з теличок
Виросли корови,
Та щоб було ╖м удосталь
С╕на ╕ полови,
Щоб плодилась живн╕сть всяка -
Свин╕, в╕вц╕, кури.
Доки ж можна за я╓чко
Дерти по три шкури?
Земля наша нас одв╕ку
Щедро годувала.
Чому ж вона нин╕ стала
Отака в╕дстала?
А тому, що занедбали
Трудову людину,
Не да╓м розправить плеч╕,
Роз╕гнути спину,
╤ не думайте, що баба
Дурощ╕ патяка.
Я кажу вам в╕д ╕мен╕
Золотого рака.
Як не в╕зьмемось за розум,
То нас так притисне,
Що почнемо краще жити
Тод╕, як рак свисне.

ЯКБИ Я БУВ ПОЛТАВСЬКИМ СОЦЬКИМ…
«Якби я був полтавським соцьким» -
Весела п╕сня ╓ у нас.
Дотепну, гостру ╕ лукаву,
╥╖ я згадую не раз,
Коли на людях виступало,
Скаж╕мо так, якесь цабе
╤ пропихало, висувало
У вищ╕ органи себе:
- Якщо окажете дов╕р’я,
Якщо п╕дтрима╓те вс╕,
У масл╕ будете купатись,
А спать на сал╕ й ковбас╕.
Моя програма: холодильник
╤ телев╕зор в каждий д╕м,
А ╕нвал╕дам не коляски,
А мерседеси дам ус╕м!
П╕двищу пенс╕╖ утрич╕
Старушкам дряхлим ╕ д╕дам.
Кому не буде вистачати,
Я дожену - ╕ ще додам!
Я членам разних академ╕й,
Професорам ╕ докторам
Давати буду каждий м╕сяць
Безплатно гречки к╕лограм!
Вам, наш╕ славн╕ ветерани,
╤ вам, бабулечки стар╕,
Безплатно зуби повставляю,
Щоб легше гризли сухар╕.
Ж╕нкам, щоб лучче жити стало,
Я день робочий скорочу.
А тим, що носять
рейки й шпали,
По сто купон╕в доплачу!
Про д╕ток буду п╕клуватись,
Щоб телев╕зор день при дн╕
╥м демонстр╕рував з екрану
Заморськ╕ сн╕керси смачн╕.
Я про торговлю м╕жнародну
Негайно випущу закон:
Вони нам пепс╕ й кока-коли,
А ми ╖м - крепкий самогон!
П╕двищу жалування зразу
Для вчител╕в ╕ л╕кар╕в,
Хоч сам у школ╕ був ледащим
╤ на екзаменах гор╕в.
Зда╓ться, ще у сьом╕м клас╕
Веселу штучку я утнув:
У слов╕ куцому з трьох л╕тер
Чотири помЕлки утКнув:
Зам╕сто руського ╓що
Я накарлякав ╕-си-чо.
Тод╕ у школьн╕й ст╕нгазет╕
Хтось сочинив про мене в╕рш,
Що я по-руськи плохо знаю,
А по-укра╖нськи ще г╕рш.
Ну й що ж такого?
Каждий ма╓
По дв╕ ноги й по дв╕ руки,
То почому б не мати в рот╕
Два равноправн╕ язики -
Один для д╕ток ╕ жени,
Другий - для род╕ни-страни?!
Я не обманював н╕кого,
Кажу сурйозно, в╕д душ╕:
Як оберуть мене - на вуха
Ще б╕льш нав╕шаю л а п ш ╕.

В╤РНИЙ ДРУГ
Чолов╕к прийшов до друга.
- Здрастуй, як д╕ла?
Чи не м╕г би ти позичить
На п╕вдня осла?
- О, для тебе, - друг говорить, -
Ладен я на все,
Та осла нема╓ дома,
Ж╕нка десь пасе.
А осел в сара╖ рядом
Раптом як ревне!
- Що ж ти брешеш?
В╕н же вдома.
Не дури мене.
- Зв╕дк╕ля ж це ти д╕знався,
Що в╕н дома ╓?
- Як не знати? В╕н же, чу╓ш,
Голос пода╓.
- Що? - обурився хазя╖н. -
Друг ти м╕й чи н╕?
Як же ти ОСЛОВ╤ в╕риш
Б╕льше, н╕ж МЕН╤?!

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 21.11.2008 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6569

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков