Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЗА «КРИМСЬКУ СВ╤ТЛИЦЮ» В КРИМУ!
Щиро дяку╓мо ус╕м читачам-шанувальникам «Кримсько╖ св╕тлиц╕» - т╕╓╖, справжньо╖, що в...


МОЛОД╤Й НЕЗАЛЕЖН╤Й УКРА╥Н╤ – МОЛОДИЙ ШЕВЧЕНКО
24 серпня, на День Незалежност╕ в м╕ст╕ ╤рпен╕ на Ки╖вщин╕ в╕дбулося урочисте в╕дкриття...


«ВАША П╤ДТРИМКА Д╤ТЕЙ СЬОГОДН╤ - ЦЕ ПОТУЖНА ╤НВЕСТИЦ╤Я В КВ╤ТУЧЕ МАЙБУТН╢ УКРА╥НСЬКО╥ ЗЕМЛ╤!»
Давайте ще раз подяку╓мо тим, завдяки кому конкурс в╕дбувся!


АФРИКАНСЬК╤ СТУДЕНТИ В УКРА╥Н╤
Нарешт╕ африканець вийшов ╕з ступору розгубленост╕, посм╕хнувся ╕ сказав: «Я не...


СВ╤ТЛИЧАНСЬКО-КОНОНЕНК╤ВСЬКИЙ Л╤ТЕРАТУРНИЙ КОНКУРС - ЯК М╤СТОК ДО НОВОГО УКРА╥НСЬКОГО КРИМУ
держава Укра╖на ╕ пальцем не зворухнула, аби хоч якось п╕дтримати дитячий л╕тературний конкурс,...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 21.11.2008 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#47 за 21.11.2008
ПЕРЕКЛАДНИЙ ВСЕСВ╤Т ГРИГОР╤Я КОЧУРА

 Коли поез╕я за визначенням «це те, що зника╓ у переклад╕», шана й подяка належиться людям, як╕ роблять все для ╖╖ збереження. Особливо яскравою у ц╕й когорт╕ ╓ постать Григор╕я Кочура. Завдяки його натхненн╕й прац╕ укра╖нц╕ зарахували до сво╓╖ (як казав Х. Л. Борхес) «б╕бл╕отеки симпат╕й» чимало шедевр╕в св╕тово╖ л╕тератури р╕дною мовою.
 Розпочався цей житт╓вий шлях у сел╕ Феск╕вц╕ Менського району на Черн╕г╕вщин╕ 17 листопада 1908 року в родин╕ селянина. До л╕тератури юного Кочура навернули книжки Максима Рильського, раннього Тичини ╕ найб╕льше – Миколи Зерова.
 П╕сля зак╕нчення школи ста╓ студентом Ки╖вського ╕нституту народно╖ осв╕ти. Це була епоха недовгого, але такого пл╕дного цв╕т╕ння укра╖нського в╕дродження 1920-х. В╕н опинився, мабуть, найстаранн╕шим – ╕ найобдарован╕шим – учнем того в╕дродження. Перш за все, учнем чудового поета ╕ ф╕лолога Миколи Зерова, незабаром загиблого разом з╕ вс╕м тим в╕дродженням.
 Наставник загинув, учень на якийсь час уц╕л╕в. Недовго викладав молодий ф╕лолог укра╖нську мову ╕ л╕тературу – спершу в Молдав╕╖, на Одещин╕, пот╕м у В╕нницькому пед╕нститут╕, де зав╕дував кафедрою. У жовтн╕ 1943 року – арешт у Полтав╕ органами НКВД ╕ звинувачення в укра╖нському нац╕онал╕змов╕. Хоча п╕д час суду винним себе не визнав, та на це тод╕ не зважали. Разом з дружиною ╤риною Воронович Григор╕я Кочура засудили до 10 рок╕в концтабор╕в ╕ 5 рок╕в позбавлення прав ╕ був в╕дправлений на шахти в ╤нту (Ком╕ АРСР).
 Але там в╕дбулося щось дивовижне, мабуть, нав╕ть загадкове. Виученик траг╕чного в╕дродження все ж таки збер╕г у сво╖й вражаюч╕й пам’ят╕ ус╕ сенси, знання ╕ ум╕ння. Григор╕й Кочур пос╕дав пров╕дне м╕сце в ╕нтернац╕ональному гуртку ╕нтел╕генц╕╖, не припиняв творчо╖ д╕яльност╕. Перекладав, писав в╕рш╕, вивчав з допомогою репресованих нов╕ мови, зокрема, естонську, латв╕йську, в╕рменську, грузинську, прилучав до цього друз╕в. Активне духовне життя допомагало протистояти реал╕ям каторги.
 У тих жахливих умовах невол╕ Кочур знаходив сили ╕ можливост╕ самовдосконалюватися, вивчати ╓вропейськ╕ мови ╕ перекладати поез╕╖ укра╖нською. Сам Григор╕й Порфирович опов╕дав про це спок╕йно – як про буденну справу: ««Крука» Едгара По я також там перекладав. Книжки ╕ноземних автор╕в в╕дбирали, але в табор╕ ╕снував штамп «контроль» ╕ коли пристукнеш тим штампом книжку, то вона ста╓ легальною... Через Паламарчука, який пристро╖вся до КВЧ («культурно-виховно╖ частини») художником, я добрався до штампа... До реч╕, саме в табор╕ я напутив Дмитра Паламарчука перекладати Шексп╕ров╕ сонети... Англ╕йську я почав вивчати ще студентом у Ки╖вському ╕нститут╕ народно╖ осв╕ти...».
 Ось така людина ╕ ув╕йшла до укра╖нського л╕тературного процесу у самому к╕нц╕ 1950-х. Т╕льки що вийшовши з останнього кола таб╕рного пекла - вже ув╕йшов до самого, як там не ╓, юв╕лейного в╕ку.
 За «хрущовсько╖ в╕длиги» виникла мода на реаб╕л╕тац╕ю ╕ зняття судимост╕. Отже, родина Кочур╕в не т╕льки вийшла на волю, а й домоглася зняття судимост╕ (1962). П╕сля отримання дозволу ви╖хати в Укра╖ну, подружжя Кочур╕в оселилося в ╤рпен╕, поблизу Ки╓ва, побудувало там будиночок з невеликим вишнево-яблуневим садком, ╕ ╖хня садиба стала оазою для спрагло╖ до духовного напою укра╖нсько╖ ╕нтел╕генц╕╖ – ш╕стдесятник╕в – середнього покол╕ння, яке щойно вийшло з невол╕, й молодого, якого не встигла поламати стал╕нська репресивна машина.
 ╤рп╕нська господа Кочур╕в завжди повнилась ц╕кавими молодими людьми: ╤ваном Дзюбою, Василем Стусом, ╢вгеном Сверстюком, ╤ваном та Над╕╓ю Св╕тличними, Льолею Св╕тличною, Юр╕╓м Щербаком, ╤ваном Драчем, Дмитром Павличком, Борисом Довганем, Аллою Горською, Михайлиною Коцюбинською ╕, зв╕сно, Л╕ною Костенко, з╕рки яких вже засяяли для небагатьох посвячених; та старшими – Максимом Рильським, Олександром Б╕лецьким та його синами – Андр╕╓м й Платоном, ╤риною Стешенко, Борисом Антоненко-Давидовичем, Дмитром Паламарчуком, Миколою Лукашем. Цих людей Григор╕й Кочур ненав’язливо, непом╕тно наснажував сво╖м колосальним ╕нтелектом, водночас надихаючись ╖хн╕м природним, суто нац╕ональним талантом. Хоча, треба зауважити, до нього тяглися й рос╕яни, ╓вре╖, поляки, н╕мц╕, латиш╕, сущ╕ в Укра╖н╕ й поза нею справжн╕ ╕нтел╕генти, – ус╕м ╖м, ╖хн╕й культур╕ й порядност╕ в╕ддавав належне укра╖нець Кочур.
 П╕сля першо╖ хвил╕ арешт╕в серед укра╖нсько╖ ╕нтел╕генц╕╖ в 1965 роц╕ Кочур в числ╕ 139 автор╕в п╕дписав лист-протест на захист сво╖х друз╕в ╕ близьких знайомих. У 70-х Кочур став усе част╕ше потрапляти до списк╕в тих, кого «розбирали» на р╕зних зборах, попав до «чорних списк╕в», зокрема, за те, що зустр╕чався з укра╖нськими л╕тераторами з-за кордону. За друго╖ хвил╕ репрес╕й серед укра╖нсько╖ ╕нтел╕генц╕╖ в 1973 роц╕ Григор╕й Порфирович був виключений з╕ Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни (СПУ): попри тиск, не дав потр╕бних КДБ показ╕в проти ╢. Сверстюка. Був практично позбавлений можливост╕ публ╕куватися.
 Григор╕я Кочура не друкували по тому майже 10 рок╕в. Але увесь цей «позасп╕лчанський час» не дуже журився, продовжував наполегливо працювати. Не лише перекладав, а й ц╕кавився творчими справами ╕нших. Бо не м╕г без цього жити. То був його духовний хл╕б, який аж н╕як не давав насущного...
 У 1987–1988 роках почалося в нашому сусп╕льств╕ нац╕ональне в╕дродження. Зм╕нилася ситуац╕я ╕ в Сп╕лц╕ письменник╕в. Григор╕я Порфировича було поновлено. У 1989 роц╕ вийшла невелика зб╕рка його в╕рш╕в «╤нтинський зошит», його таб╕рна поез╕я з царства «дротяного дракона».
 Т╕льки у 82-р╕чному в╕ц╕ д╕став можлив╕сть прийняти заруб╕жн╕ запрошення ╕ виступити з допов╕дями на наукових конференц╕ях у США (╤лл╕нойський ун╕верситет, 1991), у Польщ╕ й Чех╕╖ (1992). Уперше за все життя – людин╕, що волод╕ла к╕лькома десятками ╕нших мов...
 Хоч ╕ кажуть, що у сво╖й в╕тчизн╕ нема╓ пророка, врешт╕ творч╕сть письменника була належно поц╕нована: прем╕╓ю ╕мен╕ Максима Рильського в╕дзначено книжку «В╕длуння» та переклади з Верлена, Безруча, Новомеського, Леопард╕, «Гамлета» Шексп╕ра, а останню прижитт╓ву книжку переклад╕в «Друге в╕длуння» (1991) – Державною прем╕╓ю ╕мен╕ Т. Шевченка 1995 року (Григор╕й Порфирович був висунутий на ╖╖ здобуття ще за життя, восени, а п╕шов ╕з цього св╕ту 15 грудня 1994-го). Його обрано д╕йсним членом Наукового товариства ╕м. Т. Шевченка й удосто╓но почесно╖ Медал╕ ╕мен╕ Михайла Грушевського.
 Нин╕ в ╤рпен╕, де поховано письменника, його ╕м’ям названо вулицю, на ст╕н╕ будинку, де в╕н жив, – мемор╕альна дошка, а всередин╕ упорядкову╓ться мемор╕альний л╕тературний музей-б╕бл╕отека Григор╕я Кочура.
 Перший поверх цього музею – це розпов╕дь про творче життя Григор╕я Порфировича, його зац╕кавлення, побут, коло людей, що оточували л╕тератора ╕ наснажувалися в╕д сп╕лкування з ним. Багато зн╕мк╕в, книжок, картин-подарунк╕в. Другий поверх – багатюща б╕бл╕отека Григор╕я Порфировича у новеньких шафах (за життя господаря вона була в стареньких, ╖х збережено ╕ нин╕ на першому поверс╕ як мемор╕альн╕), це вже настарався онук Роман Кочур власним коштом.
 Особлив╕сть музею-б╕бл╕отеки в т╕м, що тут мають можлив╕сть працювати ╕ жити при╖ждж╕ науковц╕. Так, у музе╖ п╕дготувала дисертац╕ю на тему: «Переклади Кочура з польських поет╕в» учена з Варшави; льв╕вська кандидатка ф╕лолог╕чних наук захистила дисертац╕ю: «Переклади Григор╕я Кочура в св╕товому контекст╕ переклад╕в»; ки╖вська досл╕дниця з Педагог╕чного ун╕верситету ╕м. М. Драгоманова – на тему «Еп╕столярна спадщина Григор╕я Кочура». Усе нов╕ й нов╕ прихильники та досл╕дники творчост╕ видатного нашого сучасника при╖здять до ╤рп╕нського музею.
 До реч╕, мав наш перекладач одну з найб╕льших ╕ найун╕кальн╕ших приватних б╕бл╕отек в Укра╖н╕. У Льв╕вському ун╕верситет╕ ╕м. ╤вана Франка кафедр╕ перекладознавства ╕ контрастивно╖ л╕нгв╕стики присво╓но ╕м’я Кочура.
 Ця кафедра зробила вельми потр╕бну справу: п╕дготувала ╕ видала книжку «Григор╕й Кочур. Б╕бл╕ограф╕чний покажчик» (1999). У ньому 979 позиц╕й, як╕ в╕дбивають переклади Кочура з л╕тератур св╕ту, л╕тературознавч╕ та перекладознавч╕ прац╕, ориг╕нальну поез╕ю, досл╕дження про нього.
 «Трет╓ в╕длуння» (2000), посмертне, упорядкував син - Андр╕й Кочур. Кожне наступне видання ╕стотно доповнювало попередн╓, але вперто трималося того самого означення, що найточн╕ше переда╓ суть явища: укра╖нська луна св╕тових шедевр╕в красного письменства. Це видання захоплю╓ новими, пор╕внюючи з «Другим», ╕менами, зокрема, Райнер Мар╕я Р╕льке, Якуб Коласа, ╢жи Гординський, Анна Каменська, Тадеуш Ружевич, В╕слава Шимборська, Зб╕╜н╓в Герберт, ╤нокент╕й Анненський, Лацо Новомеський, Андрей Плавка, Мирослав Валек, Милан Руфус, Рудольф Скукалек, Микулаш Ковач, Шарль Орлеанський, Франт╕шек Бран╕слав, Владимир Голан, Франт╕шек Груб╕н, Ян Скацел, Мирослав Голуб, Милан Кундера, Мирослав Флор╕ан, Йозеф Ганзлик та багато ╕нших. Доповнення ╕стотне – близько сорока поет╕в ╕ понад сто п’ятдесят ╖хн╕х поез╕й. Загалом же «Трет╓ в╕длуння» м╕стить твори 170 автор╕в з 30 л╕тератур св╕ту – понад 600 поез╕й.
 Григор╕й Порфирович Кочур був ключовою ф╕гурою нац╕онально-культурного в╕дродження в Укра╖н╕. Вся його праця – на найвищому художньому р╕вн╕. Так стверджують фах╕вц╕, як╕ знають мову ориг╕налу, як╕ кохаються в р╕дн╕й. Таким чином укра╖нська культура живиться св╕товою, св╕това повниться укра╖нською.
http://www.nplu.kiev.ua/ua/events/calendar/2008/text/nov/Kochyr.htm

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 21.11.2008 > Тема "Урок української"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6570

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков