Більше тисячі років тому відгоріли у древньому Києві останні священні вогнища язичницьких богів. Відгоріли, перетворились у згарища, а разом з тим розчинились у безмежному небі останні молитви волхвів. В життя нашого народу поступово входила нова релігія - християнство, наставала нова історична епоха. Відносини між язичництвом та християнством інколи розглядають як боротьбу "двох ідеологій", перемогу в якій здобула остання. Інколи ця боротьба набувала трагічних кривавих форм. Так, наприклад, повстання під проводом волхвів спалахнуло в Києві у 1144 році, а ще раніше, 1091 року, - у Ростові. Але все це, скоріше, було політичною боротьбою, а не протистоянням двох світоглядів. У сучасному світі існують дві країни, в яких язичництво зберігалося як провідна релігія. Насамперед це Японія, де більшість населення сповідує синтоїзм, та Індія, де значною мірою поширений індуїзм. Безперечно, що обидві країни дуже різняться за рівнем як науково-технічного, так і суспільно-політичного розвитку. Тому не можна розглядати язичництво ні як абсолютне зло, ні як абсолютне добро. Християнство ж виникло лише на початку І ст. н. е., а в Європі воно поширилося тільки наприкінці Х ст. До того ж, вчення про любов до ближнього не завжди прищеплювалося лагідним словом. Нерідко воно нав'язувалося силою зброї та кайданів. А язичництво ніколи не впроваджувалося силою і не впроваджувалося взагалі. Ця релігія виникла в процесі людської діяльності, причому серед всіх, а не "Богом обраних" народів. Геніальний Аквінат стверджував, що надприродне є сумою природних процесів. Отже, будь-яка релігія засновується на ще не відкритих наукою законах природи. Таким чином, ми підійшли до найголовнішого, тобто до практичного втілення ідеї єдності християнства та язичництва в гармонійно синтезоване вчення, корисне для тіла та душі. Розглянемо чотири стихії природи: вогонь, воду, повітря, землю. Найголовнішою стихією для наших предків був вогонь. Втілювалася вона в кількох божествах, найповажнішим з яких був Дажбог. На думку окремих дослідників, це ім'я походить від санскритського "dah" (палити), а разом зі слов'янським "бог" означає Палаючий бог. Дажбог - небесний бог сонця та світла. Як сонячні божества, хоча і з іншими особливостями, шанувалися Хорс, Коляда, Ярило, Купало. Культ Сонця зберігся у нашого народу і в християнську епоху. Перед сходом сонця здіймали шапки й низенько кланялися йому гуцули. На ознаку сонця котилося з гори підпалене колесо. Такий звичай зберігся в Галичині по наш час. Сонце в Україні возвеличували святом Паликопи, яке відзначалося 27 липня. Женці розкладали багаття й стрибали через вогонь, щоб очистити себе від хвороб. Взимку, на Різдво, підпалювали святкового снопа - Дідуха, що символізувало перемогу Сонця над зимою. Вважалося, що небесне світило дарувало щастя: "Загляне сонечко і в наше віконечко", "Сонечко, ясне-красне, навіщаєш гори-долини, освіти моє личко, щоби моє личко було ясне-красне, як сонечко". В таких дуже простих і поетичних формах наші предки брали енергію сонця для зміцнення тілесного та душевного здоров'я. Це ж саме можемо робити і ми, але для цього корисно дотримуватися кількох порад. Сонячне проміння - це не тільки світло, але й та життєдайна енергія, яку отримували у сонця наші предки. Отже, якщо ранок сонячний, то станьте обличчям до сонця. Вдихайте насичене сонячним промінням повітря і говоріть приблизно такі слова: "Я плескаюся в прекрасному сонячному світлі природи, я п'ю з нього життя, здоров'я, силу та красу. Воно наповнює мене енергією. Я відчуваю, як вона розливається по моєму організму, зміцнює все моє тіло. Я люблю сонячне світло і насолоджуюся ним усім своїм серцем". Робіть це за кожної слушної нагоди і ви відчуєте в собі зміну на краще. Іншою, дуже важливою стихією була вода. Її втілювала богиня Дана. Назви багатьох річок - Дунай, Двина, Дон, Донець, Дніпро, походять від її імені. У Дани прохали дощу для врожаю. З нею пов'язані обряди купання, окроплення, обливання, збирання цілющої роси. Свято цієї богині відзначалося 15 лютого (пізніше - християнське Стрітення). Вночі з колодязів набирали воду, яка мала магічну силу, а перед тим промовляли: "Здоров, колодязю Романе, і ти, земля, Уляно, і ти, вода, Олено. Романе, Романе, дай мені води від усякої біди". Цю воду пили, нею вмивалися, покропляли оселю, домашню птицю та худобу. Про цілющу силу води знали всі давні народи. Йоги стверджують, що 9/10 всіх хвороб лікуються звичайною водою, тільки пити її треба у досить великій кількості - 12 склянок за день. Вода, як і сонячне проміння, містить в собі космічну енергію. Про цю її властивість знали наші предки, а нам, щоб оздоровлювати себе водою, потрібно дотримуватися наступних приписів. Пийте воду часто, але невеликими дозами і не швидко. Перед цим говоріть приблизно так: "Я даю своєму тілу рідину, яка потрібна для його роботи. Це дасть мені здоров'я та силу і перетворить мене у міцну людину". Ковтаючи воду, намагайтеся тримати її деякий час у роті, бо кінчик язика легко поглинає енергію води та передає всьому організмові. І ще одна порада. Умивання, купання та обливання водою - це не просто водяні процедури. Це - обряд очищення людини від "брудної" енергії. Тому ставтеся до водяних процедур саме як до обряду. Це поліпшить ваш психологічний стан, зміцнить не тільки тіло, але й душу. Наступна стихія, якій поклонялися давні слов'яни - повітря. Її уособлював Стрибог (пізніше Позвізд) - бог вітру. Спроможність повітря допомогти в біді ставлю під сумнів, але в тому, що воно здатне зміцнити людину, раджу переконатися кожному на власному досвіді. Вдихаючи свіже ранкове повітря, ми не тільки даємо своєму організму кисень, але й збагачуємо його енергією сонця. Щоб посилити цей ефект, бажано говорити приблизно наступне: "Я - дитя природи, яка дає мені це чисте та прозоре повітря, щоб я був міцним та здоровим. Я вбираю в себе здоров'я, силу та енергію. Я насолоджуюся свіжим повітрям та відчуваю його життєдайну силу. Я - дитя природи і насолоджуюся її дарами". Ще однією стихією, що дає людині енергію, є земля. У трипільців вона уособлювалася в образі Матері Сирої Землі, з якої пізніше постав культ Мокоші - покровительки родючості, жіночих робіт та дівочої долі. У християнські часи її замінила свята Параскева-П'ятниця, день якої відзначається 10 жовтня. В цей день жінки збиралися до однієї хати на посиденьки. Співалися пісні, лунала музика, розповідалися казки. Так було в давнину, а в наш прагматичний час слід не втрачати зв'язку з матір'ю-землею, яка не тільки дає нам хліб насущний, але й може передавати людям свою життєдайну силу. При першій-ліпшій нагоді спробуйте поспілкуватися з землею в такий спосіб. Станьте босоніж на землю, пострибайте на одному місці, а потім зупиніться. Постійте і відчуєте, як ваша енергія уходить в землю. Уявіть, що ваші ноги пустили коріння, і відчуйте, як енергія землі входить через нього до вашого тіла. Декілька хвилин цієї роботи нададуть вам сили та спокою. Отже, ми розглянули найбільш доступні способи енергетичного спілкування людини з природою. Залишається остаточно з'ясувати ще одне питання: яке місце християнства в духовній діяльності людини? Спробую дати відповідь в міру свого розуміння релігії, яку сповідує більшість з нас. Історична місія Ісуса Христа полягає в тому, що Він дав людям найдосконалішу мораль, сутність якої полягає в любові до Бога та любові до ближнього. Ісус Христос запропонував "чисту" релігію, як релігію духа. Його релігія - це релігія людських стосунків, а не стосунків між природою та людьми. Тому християнський Бог (Свята Трійця) потрібний людині як Бог, який приносить в серце мир та любов. Отже, язичництво - для тіла, християнство - для духу, а обидві релігії - для душі. Це і є запорукою гармонійного устрою внутрішнього світу людини та її повноцінного життя. Євген ХАЗОВ, вчитель історії загальноосвітньої школи № 33 м. Сімферополя.
ПОЕЗ╤Я ╤ ПРОЗА НАШОГО ЖИТТЯ
КАРИКАТУРИ БАТЬКА Й ЖИВОПИС СИНА
ЛЮТЬ, НАД╤Я, ЛЮБОВ
