"Кримська Свiтлиця" > #48 за 28.11.2008 > Тема "Українці мої..."
#48 за 28.11.2008
«МО╥ ДУМКИ ТОБI, НАРОДЕ ВIЛЬНИЙ...»
ПОСТАТ╤
27 листопада - 145 рок╕в в╕д дня народження Ольги Юл╕ан╕вни Кобилянсько╖ (1863-1942)
«В мо╓му житт╕ не часто гостювала рад╕сть». Так писала про себе сама Ольга Юл╕ан╕вна в лист╕ в╕д 27 листопада 1886 року, коли ╖й ледь виповнилося 23 роки. До реч╕, у Черн╕вцях працю╓ ╓диний в Укра╖н╕ Л╕тературно-мемор╕альний музей письменниц╕ у будинку, де вона мешкала з 1925 року ╕ до само╖ сво╓╖ смерт╕. Серед особистих речей там збер╕га╓ться ун╕кальний документ - щоденники Кобилянсько╖. Вона вела ╖х понад сiм рок╕в, ╕ майже 70 рок╕в ц╕ раритети були за кордоном, ╖х збер╕г ╕ передав у музей в╕домий американський адвокат ╤ван Панчук, бабуся якого була плем╕нницею Ольги Юл╕ан╕вни та ╖╖ вихованкою. ╤з щоденника поста╓ вразлива ╕ емоц╕йна натура. Особистий душевний бiль майбутньо╖ письменниц╕ стане тим житт╓вим матер╕алом, який ляже в основу ╖╖ твор╕в. Двадцятичотирир╕чна Ольга в розпач╕ пише у щоденнику: «Я стара, зацькована, втомлена, душа моя геть роздерта, знервована до краю. Я не можу писати, не можу н╕чого читати. А найжахлив╕ше те, що я вже н╕коли не зможу бути щаслива». Як вважалося, найб╕льшим коханням письменниц╕ був Осип Маковей - учитель за фахом - один ╕з перших редактор╕в ╕ критик╕в ╖╖ твор╕в. В╕н був на три роки молодший в╕д Кобилянсько╖. Залишилися ╖╖ листи до нього. Цей арх╕в збер╕га╓ться у Львов╕. «У нас спор╕днен╕ душ╕. Ми обо╓ письменники. Я б могла тоб╕ допомагати. Корегувати тво╖ прац╕. Ти пишеш, що утриму╓ш свою мат╕р ╕ тому не зможеш утримувати ще й мене. Я заробляю на життя сво╖м пером», - писала вона йому. Та, мабуть, в╕н ╖╖ по-справжньому не любив, а захоплювався лише як письменницею. П╕сля ╖хнього розриву його листи до не╖ вона спалила. У 1903 роц╕ Маковей ви╖хав з Черн╕вц╕в, одружився, але не був щасливим у шлюб╕ ╕ 1925 року помер. А Кобилянська так ╕ не вийшла зам╕ж. Ольга Юл╕ан╕вна народилася 27 листопада 1863 року в маленькому м╕стечку Гура-Гумора, яке зараз знаходиться на територ╕╖ Румун╕╖, в с╕м’╖ службовця. Д╕вчина була четвертою дитиною в с╕м’╖, п╕сля не╖ народилися ще два брати ╕ сестра. Вона зак╕нчила чотири класи початково╖ школи, в як╕й навчання велося виключно н╕мецькою мовою. Щоб д╕вчина волод╕ла й р╕дною, батько найняв приватну вчительку, яка за п╕вроку навчила уже ╖╖ писати ╕ читати. В юност╕ Ольга гарно сп╕вала, грала на фортеп╕ано, малювала. До реч╕, св╕й перший в╕рш, присвячений матер╕, вона написала у дванадцять рок╕в. С╕м’я Юл╕ана Кобилянського часто пере╖жджала: спочатку до Сучави, пот╕м до К╕мполунга. Пере╖зди були пов’язан╕ з працевлаштуванням батька та його здоров’ям. Зате кожного л╕та Кобилянськ╕ гостювали в сел╕ Димка у бабус╕, де насолоджувалися неповторною красою природи. Перш╕ прозов╕ твори О. Кобилянсько╖ - пов╕сть «Гортенз╕я» (1880 р.), «Доля чи недоля», «Привид», «Вона вийшла зам╕ж» були написан╕ н╕мецькою мовою. У 1890 роц╕ в Львов╕ Ольга Кобилянська познайомилася з М. Павликом та ╤. Франком. ╥хн╕ поради допомогли обдарован╕й д╕вчин╕ в╕дшл╕фувати написане. Пов╕сть «Вона вийшла зам╕ж» зазнала сутт╓вих зм╕н, письменниця дала ╖й нову назву - «Людина», ╕ в 1894 роц╕ цей тв╕р надрукував журнал «Зоря». Писати р╕дною Кобилянська почала п╕д впливом С. Окуневсько╖, Н. Кобринсько╖ та Е. Озаркевича. 1892 року с╕м’я Кобилянських пере╖хала до Черн╕вц╕в. Це досить велике м╕сто славилося сво╖ми осередками осв╕ти ╕ культури, серед яких - ун╕верситет, Народний д╕м, велика б╕бл╕отека. Таке середовище позитивно вплинуло на письменницю. Ольгу хвилювала модна на той час тема емансипац╕╖ ж╕нки. У 1895 роц╕ вона зак╕нчила задуману ще в 1888 роц╕ пов╕сть «Цар╕вна», а дев’яност╕ роки стали врожайними на новел╕стику. У сво╖х творах письменниця порушувала проблему ж╕нки. Але проблеми емансипац╕╖ бл╕дли перед жорсткою житт╓вою правдою селянського життя. Саме до ц╕╓╖ теми все част╕ше й част╕ше почала звертатися Ольга Кобилянська. У цей час вона здружилася з Василем Стефаником, високо ц╕нувала його творч╕сть. Було м╕ж талановитими людьми ╕ кохання. 1899 р. у Львов╕ вийшла перша зб╕рка О. Кобилянсько╖ «Покора», яка засв╕дчила про прих╕д в укра╖нську л╕тературу чудового проза╖ка. У 1901 роц╕ за гарячими сл╕дами трагед╕╖ в с╕м’╖ Жиж╕ян╕в Ольга написала пов╕сть «Земля». За словами письменниц╕, коли вона почала працювати над пов╕стю, то буквально ридала над фактами, що в╕дкрилися ╖й. Це мала бути перша частина дилог╕╖, але, на жаль, другу Кобилянська не зак╕нчила, написала лише к╕лька чорнових уривк╕в. Про св╕й внесок в л╕тературу Ольга судила дуже скупо: «Одна праця, одне перо, а власне мо╓ «я» зробило мене тим, чим я ╓ - роб╕тницею свого народу». 1903 р╕к був для не╖ особливо тяжким: ╖╖ розбив парал╕ч. Але хвора письменниця не припиняла творити. У 1903 роц╕ в Одес╕ вийшли «Мо╖ л╕л╕╖», поез╕╖ в проз╕, укладен╕ Миколою Вороним, цього ж року журнал «Киевская старина» надрукував новелу «За готар». Таким чином письменниця стала в╕домою ╕ в Сх╕дн╕й Укра╖н╕. Через два роки цей же журнал надрукував пов╕сть «Н╕оба», а у Львов╕ вийшла книга «До св╕тла». Усп╕х окрилював... Письменниця натхненно взялася до роботи над чудовою пов╕стю «В нед╕лю рано з╕лля копала». В укра╖нськ╕й л╕тератур╕ Х╤Х–ХХ ст. ╕стор╕я Марус╕ Чурай та ╖╖ найв╕дом╕ша п╕сня “Ой не ходи, Грицю…” стали п╕д╜рунтям для написання твор╕в Л. Боровиковським, Т. Шевченком, М. Старицьким, В. Сам╕йленком, Л. Забаштою. Але найкращу обробку в╕домого сюжету зробили дв╕ письменниц╕ - О. Кобилянська у пов╕ст╕ “В нед╕лю рано з╕лля копала...” та Л. Костенко у в╕ршованому роман╕ “Маруся Чурай”. У пов╕ст╕ “В нед╕лю рано з╕лля копала...” орган╕чно по╓дналися два начала – реал╕стичне й романтичне, адже частина персонаж╕в мають реальних прототип╕в. Обробляючи в╕дому баладу, О. Кобилянська уникла мелодраматизму, переконливо змалювала образи циган ╕ мешканц╕в гуцульського села, над╕ливши кожного персонажа твору ╕ндив╕дуальними рисами. Писала довго, в╕дшл╕фовуючи кожне слово, й опубл╕кувала аж у 1909 роц╕ в «Л╕тературно-науковому в╕снику». У роки першо╖ св╕тово╖ в╕йни письменниця створила глибоко реал╕стичн╕ твори про страждання народу. Новели «Юда» та «Лист засудженого вояка до сво╓╖ ж╕нки» ╓ антиво╓нними, ╖хн╕й художн╕й р╕вень не поступа╓ться ╓вропейському стандартов╕. У часи окупац╕╖ Буковини румунськими в╕йськами Ольга Кобилянська пережила нов╕ удари дол╕: у 1922 роц╕ закрили кафедру укра╖нсько╖ мови в Черн╕вецькому ун╕верситет╕, почалася румун╕зац╕я шк╕л. Жилося письменниц╕ тод╕ тяжко ╕ убого... Вона в╕тала возз’╓днання Сх╕дно╖ ╕ Зах╕дно╖ Укра╖ни в 1939 роц╕. У 1940 роц╕ тяжкохвору ╕ майже сл╕пу О. Ю. Кобилянську прийняли до Сп╕лки радянських письменник╕в. На початку в╕йни Черн╕вц╕ знову окупували. Пол╕цейський агент п╕д номером 8 дон╕с начальству, що на вулиц╕ Одобеску мешка╓ комун╕стична пропагандистка, ╖╖ треба затримати. Завели справу, але розправитися не встигли. Ольга Кобилянська померла 21 березня 1942 року. Поховали ╖╖ 23 березня. У цей день окупанти закрили в’╖зд до м╕ста, заборонили влаштовувати масовий похорон. За труною йшли т╕льки найближч╕. Творч╕сть Ольги Кобилянсько╖ дос╕ належно не поц╕нована. Лише недавно вийшов друком роман «Апостол черн╕», ╕ нове покол╕ння укра╖нц╕в змогло прочитати цей високопатр╕отичний тв╕р. П╕дготувала Ольга АЛЕКСАНДРОВА.
"Кримська Свiтлиця" > #48 за 28.11.2008 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6595
|