Версiя для друку Обговорити в форумi

Нещодавно у севастопольському шпиталі ВМС Збройних сил України демонтовано пам'ятник Леніну. Заручившись підтримкою керівництва ВМС, начальник шпиталю Петро Пепескул силами службовців військової установи здійснив демонтаж. На місці пам'ятника буде побудована православна капличка.

Існує думка, що тоталітаризм і диктатура виникають там, де зникає релігійна ідея. Протягом багатьох віків у християн від Бога була мораль і право, і влада. Про імператора казали: "Він - помазаник Божий".
На початку ХХ століття спостерігається руйнація фундаментальної релігійної ідеї, на зміну якій приходить інша, що заперечує попередню: Бога немає. Але навряд чи заперечення Всевишнього кардинально змінювало віру людини  в торжество сили, не доступної їй самій. Так з'являлися "боголюди" - вожді, поводирі мас, диктатори. Ставлення натовпу до диктаторів ставало новою релігією з усіма властивими їй атрибутами. Отець народів наче перекликається з "Отче наш".
Вожді знали, як сподобатись натовпу. Вони дозволяли йому те, що раніше було моральною забороною. Виправдовувалося все вірою в торжество нової ідеї. Для нашого народу такою стала комуністична утопія, заради якої коїлися доноси і розстріли. Адже, якщо Бога немає, то все дозволено.
У країнах розвиненої демократії, де вже давно виник сталий імунітет до диктатури, прихильників колишніх диктаторів (Гітлера, Мусоліні) сьогодні лишилось небагато, бо суспільство визначилось з поняттями злочину. Там злочин заради ідеології і просто злочин - суть одне й те ж. Демократичні засади в нашому молодому суспільстві ще потерпають від невизначеності скоєного диктаторами. А наша земля засіяна гранітними ідолами вищезгаданої утопії.    Один з таких захитався і впав на території севастопольського шпиталю ВМС. Правда, начальник цього шпиталю, Петро Пепескул має тепер чималий клопіт: управління культури звинувачує його у знищенні пам'ятника, що належав до Фонду культури України.
- Петре Валентиновичу, Ви були раніше комуністом?
- Ніколи не був. Хоч ще під час навчання в Академії мені неодноразово нагадували, що через відсутність партквитка не буде службового росту. Але у мене - своє ставлення до комуністичного режиму. Майже вся родина була  перебита комуністами у 30-ті роки тільки за те, що в ній було кілька священиків. Дід був священиком у Катеринославській губернії. Помер від тифу. А бабуню, що лишилася з двома дітьми, довго переслідували. Забрали двох її братів, що також були священиками. І сестри її також через це позбулися чоловіків, хоч ті й були юристами. Лише один з родини врятувався, виїхавши до Франції. Мій батько, коли навчався в інституті, ніде не писав про родину. Аж до приходу Горбачова вдома навіть заборонялося вголос говорити про її знищення.
- Як довго та якими засобами Ви боролися з "кам'яним гостем" шпиталю?
- Думається, я поводився з ним досить чемно. Помешкання під шпиталь нам дісталося в 2001 році. У березні 2002-го  я звернувся до головного комуніста Севастополя (на той час - голови міськради) Василя Пархоменка. Кажу йому, що медичного обладнання у нас не вистачає, зате є файний пам'ятник. Так Ви його візьміть, а натомість придбайте нам рентген-апарат. Він відмовився, кажучи: "Ты же знаешь, какое сейчас время". Тоді я й згадав, що технічний стан у пам'ятника - незадовільний. Він похилився і міг стати загрозою для хворих. Та й працівники шпиталю неодноразово нагадували мені, що кам'яна споруда похилилася. А 27 листопада минулого року, коли на обхід прибув Головком адмірал Михайло Єжель, я звернувся до нього з проханнями вжити запобіжних заходів, аби не сталося біди, бо пам'ятник вже у критичному стані. Дозвіл прийшов на початку січня поточного року, коли я був у відпустці. Вийшовши на службу 13 січня, я почав готувати демонтаж. Через тиждень ми, нарешті, вивезли п'ятитонну споруду, а хтось із службовців раптом згадав, що того дня було 21 січня. (Мабуть, цю дату підгадав сам Бог.)
Відтоді й почалися неприємності. Надійшов лист до прокуратури від начальника управління культури О. Рудометова про знищення пам'ятки, що належить до Фонду культури України, хоч я телефонував пану Рудометову ще у червні минулого року, повідомляючи про незадовільний технічний стан пам'ятника. До того ж,  ніякої історичної цінності для України він, думається, не має. Ленін до Севастополя не приїздив. Крім цього, рішення прийняв Головком, піклуючись про здоров'я та життя хворих. До того ж  пам'ятник ми не викинули. Він зберігається на території підсобного господарства. І якщо комусь потрібний, то після оформлення відповідних документів - віддамо. А на його місці, якщо знайдемо кошти,  побудуємо православну капличку.
Отже, кам'яний вождь похитнувся і впав. Мабуть, це сталося через те, що  зникають умови, за яких диктаторам, як і їх кам'яним втіленням, було комфортно на нашій землі. Думається, подальша розбудова демократичного суспільства підказуватиме такі рішення, аби вони ще зникали  і  з Фондів пам'яток нашої культури.

м. Севастополь.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #11 за 14.03.2003 > Тема "З потоку життя"