Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПУТ╤Н ЗАГНАВ СЕБЕ У ПАСТКУ:
Дан╕лов попередив про наближення катастрофи в Рос╕╖…


УКРА╥НА ПРОТИ РАШИЗМУ
Рашизм – це як╕сно нова форма тотал╕тарно╖ ╕деолог╕╖ ╕ практики…


СТАЛЕВ╤ ДУХОМ
Фотовиставка Костянтина Сови «Сталев╕ духом» - це вираження шани б╕йцям ╕ розпов╕дь...


«ФАРС НА БОЛОТАХ»: п╕сля 17 березня пут╕н ма╓ стати «так званим президентом»
Як╕ ще зм╕сти та смисли можна знайти в беззм╕стовних рос╕йських «виборах»...


ПОСЛАННЯ ПУТ╤НА ПАРЛАМЕНТУ ТА ПОХОРОН НАВАЛЬНОГО
Як вони характеризують стан кремл╕вського режиму…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #49 за 05.12.2008 > Тема "Резонанс"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#49 за 05.12.2008
ПОСТР╤Л ╤З-ЗА РОГУ
ЮР╤Й МУШКЕТИК

Д╤АГНОЗ: ПРОФФЕСОР
З обуренням ╕ огидою прочитав у № 7 «Дружбы народов» за цей р╕к статтю Олександра Корабльова з Донецька «Те, что у края». Стаття навмисне, кажучи рос╕йським словом, написана «ернически», з пересмиками, автор звива╓ться й плута╓, п╕дтасову╓, щоб довести нижч╕сть, несамост╕йн╕сть укра╖нц╕в супроти рос╕ян, власне, заперечити ╖хню самобутн╕сть. Автор ╕нод╕ н╕би аж лестить укра╖нцям, щоб одразу принизити ╖х, п╕ддати сумн╕ву те, що висловив вище, уда╓ться н╕бито до «наукового» об╜рунтування сво╓╖ балаканини. Хоч у виносц╕ до статт╕ зазначено, що Олександр Корабльов ╓ доктором ф╕лолог╕чних наук ╕ зав╕дувачем кафедри теор╕╖ л╕тератури ╕ художньо╖ культури Донецького нац╕онального (нац╕онального!) ун╕верситету, але р╕вень його писання не дотягу╓ й до бакалавра. Ось в╕н перел╕чу╓ зах╕дноукра╖нськ╕ етноси: вуйки (школярев╕ в╕домо, що вуйко - це мамин брат), бойки, лемки, гуцули, русини, а також «полищуки, литвины, дулибы, бужане, волыняне, галичи и другие этносы...». Також школярев╕ в╕домо, що дул╕би - це назва одного з племен, як╕ згадуються в давньоруських л╕тописах, а пол╕щуки - це й нин╕шн╕ жител╕ Черн╕г╕вщини, Ки╖вщини, Волин╕, як╕ мешкають на Пол╕сс╕. Це так, якби означити сучасних рос╕ян: там живуть рязанц╕, лапотники, помори, мужики. ╤ цей чолов╕к навча╓ студент╕в в ун╕верситет╕!
Наполовину текст склада╓ться ╕з анекдот╕в про укра╖нц╕в, ╖хн╕ звича╖, мову, щоб довести, як╕ вони туп╕ й люто ворож╕ московитам. Ось Стал╕н зустр╕ча╓ться з укра╖нськими д╕ячами культури й запиту╓: «А что, есть такой язык?» (Укра╖нська мова). «А как по украински будет рука?» - «Рука». - «А нога?». - «Нога». - «Гм, а как же по-украински будет ж...?». - «Дупа!». — «Интересно... Но стоит ли из-за одного слова целый словарь издавать?» Це вже про донецьких, про культурний р╕вень самого автора: «Театральная касса. Подходит к окошку молодой человек с мамой и просит билеты в партер. Ему говорят: «Все билеты уже проданы». Он: «Да вы не понимаете: мы - эстеты из Донецка. Нам нужны два билета». Кассир: «Ну, я же вам уже сказала: все билеты проданы, билетов нет». Мама говорит: «Сыночек, тебе ведь сказали: нет билетов, пойдем». Сын: «Мама, идите на ..!» Снова поворачивается и повторяет: «Я же вам объясняю: мы - эстеты из Донецка».
Дивуватися тут н╕чого, адже зна╓мо, ск╕льки рос╕йсько-сов╕тський народ витворив анекдот╕в про в╕рмен, творив ╕ творить про чукч╕в, узагал╕ над╕ляючи представник╕в ус╕х «братн╕х» народ╕в «чурками» й ╕ншими образливими назвиськами. Автор не втриму╓ться, щоб не сказати, що нав╕ть у сво╖й ненормативн╕й лексиц╕ рос╕яни вищ╕ в╕д укра╖нц╕в. «Специалисты утверждают, что если в русских ругательствах преобладает сексуальная лексика, то в украинских - экскременторная». Насправд╕ ж в╕домо, що укра╖нц╕ у минулому взагал╕ не вживали брудно╖ лайки, лайливими були слова: корчемник, нецнота, здрайця, пес, кат, своволник, ╕ козацький л╕тописець не втриму╓ться, щоб не внести в л╕топис сво╓ здивування, як мат╕рно лаявся князь Пожарський по Конотопськ╕й битв╕.
Авторське нев╕гластво почина╓ться ╕з заголовка статт╕: «Те, что у края». В╕н говорить про «особенности окраинного мышления» («Моя хата скраю»), в «парадоксе «окраинца» - стремлении поместить себя в центре мира...», що серйозн╕ дискутанти по ц╕й проблем╕: «надевают очки, открывают какой-нибудь фолиант и прочитывают, что Украина - это вообще фикция, обозначение не всего государства, а его окраины. Иначе говоря, это те же русские, только жившие некоторое время обособленно, «у края»...»
Отже, як бачимо, Укра╖на - окра╖на, околиця Московщини. Тут знову доводиться посилатись на школяр╕в, - як╕ знають, що Укра╖ну згадано в давньоруських л╕тописах, зокрема у Ки╖вському л╕топис╕, де п╕д 1187 роком сказано, що в цей час помер Переяславський князь Володимир Гл╕бович ╕ «вся Укра╖на за ним много потужила». Отже, Укра╖на - це край, кра╖на, бо ╕накше й Польща - окра╖на Рос╕╖ («Польський край - чудесний край» - у п╕сн╕), та й сама нин╕шня Рос╕я - окра╖на, чия?.. Може, Китаю?
Власне, для мене особисто не ма╓ великого значення, з якого часу ми, укра╖нц╕, заф╕ксован╕, - головне, що ми ╓. Тим б╕льше, що й сам
О. Корабльов поблажливо погоджу╓ться: «Ну, хорошо, соглашается «старший брат», не будем выискивать, кто старше, кто младше, наши народы происходят из общей древнерусской народности». Щоправда, тут знову йдеться про сп╕льну колиску трьох народ╕в як про гн╕здо, у яке зозуля п╕дклала яйце й зозуленя виштовхнуло з того гн╕зда дво╓ ╕нших пташенят. Теор╕ю про сп╕льну колиску вже поховали найв╕дстал╕ш╕ вчен╕. Укра╖на вживалася як внутр╕шня назва, а широко - це була Русь. Це був перший загальноукра╖нський ендоетнон╕м.
Зокрема, для ╕нших народ╕в ми були Руссю. ╤ це не так уже важливо, якби не пост╕йн╕ спекуляц╕╖ рос╕йських ╕сторик╕в на цьому слов╕ й не ╖хн╕ фальсиф╕кац╕╖. Русь заф╕ксовано вже у «Пов╕ст╕ минулих л╕т», там сказано, що слов’янськ╕ племена назван╕ так, де сид╕ли: деревляни (сучасна п╕вн╕чна Житомирщина, л╕си), драгович╕ (нин╕шня Б╕лорусь, болота), улич╕, кривич╕ та ╕нш╕, зокрема поляни, або Русь, на Ки╖вщин╕. Власне, про це говорить сама топон╕м╕ка: м╕жр╕ччя Рос╕, Роськи, Росави, Роставиц╕ - ось там ╕ пахне Руссю. Важливо зазначити, що Руссю було ч╕тко окреслено м╕сцев╕сть, це - Ки╖вщина ╕ Переяславщина. Нав╕ть сус╕дн╕ древляни сприймалися як недружн╕й етнос. Назва Русь згодом поширю╓ться дал╕: ╕з Середнього Наддн╕пров’я на всю територ╕ю Ки╖всько╖ держави - ╕ виника╓ те явище, яке називають Руссю в широкому значенн╕. А Середн╓ Подн╕пров’я сприйма╓ться як власне Русь... Л╕тописц╕ п╕вн╕чних земель ще до поширення на вс╕ п╕вденно-руськ╕ земл╕ терм╕на ,,Русь» ╕ пох╕дних в╕д нього нер╕дко вживали цей терм╕н для позначення п╕вденних земель, «куди не входили нав╕ть Галич, Черн╕г╕вщина». Тут ╕ дал╕ я спираюся на найнов╕ше (2008) ╜рунтовне досл╕дження Василя Балушка «Укра╖нська етн╕чна сп╕льнота»... Терм╕н Русь як загальноукра╖нська самоназва виступа╓ аж до першо╖ половини ХV╤╤╤ стол╕ття. Його вжива╓ Богдан Хмельницький, зокрема в листах до поляк╕в, Великим Княз╕вством Руським назива╓ п╕сля нього свою державу ╤ван Виговський. ╤ коли нин╕шн╕ ╕сторики на означення давнього населення Укра╖ни-Рус╕ вживають терм╕на «русские», то це - ах╕нея. «Терм╕н руськ╕, - пише В. Балушок, - на укра╖нськ╕й земл╕ вжива╓ться у давн╕х джерелах лише як прикметник у сполученн╕ з ╕менником («руськ╕ люди», «руськ╕ во╖ни», «руськ╕ княз╕» ╕ т. ╕н.). Назва ж «руси», очевидно, взагал╕ ╓ витвором каб╕нетно╖ етнон╕м╕╖». Назва русич╕ трапля╓ться т╕льки у «Слов╕ о полку ╤горев╕м», ╕ то лише дв╕ч╕.
На майбутн╕х рос╕йських землях терм╕н «Русь» поширю╓ться п╕зн╕ше, з к╕нця Х╤╤╤ ст. У «Пов╕ст╕ минулих л╕т» на територ╕╖ нин╕шньо╖ Москов╕╖ були так╕ племена як: чудь, весь, меря, мордва.
╤ назви Волга, Москва - мордовськ╕, ╕ якби я писав знущальницьки, у стил╕ вс╕ляких корабльових, то я сказав би: розкопуйте сво╓ кор╕ння, ви - чудики. А ще б я нагадав, що батько св╕тово╖ ╕стор╕╖ зазначав, що на п╕вн╕ч в╕д Дн╕пра (Борисфена) живуть ск╕фи, царськ╕ ск╕фи, а там, де нин╕ Москов╕я, живуть людо╖ди. Але, либонь, вони щезли, або ╖х ╕ не було, останн╕й ╕з них - О. Корабльов. Геродот там не був, в╕н користувався чутками. Це м╕сце рос╕йськ╕ перекладач╕ з Геродотово╖ ╕стор╕╖ нин╕ опускають, але нехай ця опов╕дь ╕де на додаток до наведених О. Корабльовим анекдот╕в. Коли ж серйозно, то тих «русских» ╕з двома «с» не було до XVIII ст. Укра╖нц╕ укра╖нськими книжниками називалися «народом руським». «Сучасна ж Рос╕я тод╕ в Укра╖н╕ звалася «Москов╕╓ю» чи просто «Москвою», як, наприклад, записано в Густинському л╕топис╕, де патр╕арх Феофан... «возвратился з Москви в Русь» тобто в Укра╖ну» (В. Балушок). ╤ погляньмо на книгу Боплана, ╕ на його карту «Опис Укра╖ни в╕д кордон╕в Москов╕╖ до кордон╕в Транс╕льван╕╖».
Усе це для нас не так ╕ важить, для нас, як ╕ для ╕нших народ╕в, важлив╕ наш╕ витоки, наш╕ пракорен╕. А вони, коли сказати правду, тонуть у туманах ╕стор╕╖, як ╕ в багатьох ╕нших народ╕в. Ми не зна╓мо, як себе називали наш╕ давн╕ попередники, ми хапа╓мо в╕домост╕ з давн╕х сх╕дних, римських, в╕зант╕йських хрон╕к, ╕ ось то там, то там сплива╓ «венеди», «анти», той чи той досл╕дник хапа╓ться за це чи ╕нше слово й почина╓ фантазувати, що вони жили з полювання, рибальства... А як╕ давн╕ люди не полювали ╕ не ловили риби? Але для наших дальших крок╕в багато важать нов╕тн╕ досл╕дження, зокрема археолог╕я. Так, сучасн╕ археолог╕чн╕ досл╕дження вщент розбивають п╕длу погод╕нську теор╕ю, буц╕мто Русь перейшла на земл╕ нин╕шньо╖ Московщини, а на наш╕ земл╕ прийшли етноси ╕з Заходу. Досл╕дження показують, що ╕ житла, ╕ культура VIII, як ╕ Х╤Х стол╕ть на терен╕ Укра╖ни лишилися типолог╕чно тими самими, отже н╕хто н╕куди не ходив ╕ не приходив. Ц╕ досл╕дження потр╕бно розгортати дуже широко, як ╕ досл╕дження Трип╕льсько╖ культури. То ареал дуже широкий, трип╕льц╕ жили в Середньому Придн╕пров’╖ як на Л╕вобережж╕, так ╕ на Правобережж╕, ╕ на Волин╕, ╕ в Молдав╕╖, ╜рунтовне вивчення т╕╓╖ культури може дати нам дуже багато. Я не вважаю, що то були вже укра╖нц╕, але то наша н╕ша, про те св╕дчать ╕ типи буд╕вель, печей, фарбування глиною призьб, ст╕н. ╤ орнаменти, починаючи в╕д волових ярем, зак╕нчуючи посудом, а сьогодн╕ укра╖нськими вишивками. ╤ тут я спок╕йно сприймаю кпини О. Корабльова, що «...древний украинский язык стал праматерью всех индоевропейских языков», бо мовн╕ зб╕ги можна знайти в багатьох мовах, ╕ що «Мойсей – тоже козак», ╕ що «Коза ностра» - це козацька справа ╕ що «Христофор Колумб (Коломб)… родом из Коломни», ╕ безл╕ч ╕нших. Не можу не сказати, що п╕дстави для под╕бних кпин╕в дають деяк╕ гаряч╕ укра╖нськ╕ голови, як╕ розшукують оте саме наше укра╖нське кор╕ння в таких глибинах, в як╕ не проглянути. Та не т╕льки ми так╕! Знову вдаюся до О. Корабльова: «Как-то на одной из улиц Рима я видел большой стенд с контуром Римской империи периода расцвета. Просто напоминание потомкам об их славном прошлом. Думаю, подобный стенд неплохо бы смотрелся и в Москве...».
Я вже не кажу, що нин╕шн╕ ╕тал╕йц╕ аж н╕як не прям╕ нащадки жител╕в Римсько╖ ╕мпер╕╖, але ж просто кортить, кортить деяким рос╕янам «трет╕й Рим», це вже на кшталт г╕тлер╕вського «Третього рейху». Його початку ╕ к╕нця. ╤ гаразд видно, що не про те думають нин╕шн╕ розбудовники ╕мпер╕╖: Рос╕я - могутня держава, ╕ впродовж стол╕ть розпросторювала сво╖ кордони (зб╕льшила свою територ╕ю у 521 раз), нависала над народами, лякала ╢вропу, була ╖╖ жандармом. Час ╕мпер╕й минув, ╕ ╖х год╕ повернути. Остання ╕мпер╕я сто╖ть перед крахом. Ус╕ чинники про те св╕дчать. Два чи три роки тому я читав чи в т╕й же «Дружбе народов», чи в «Новом мире» статтю рос╕янина з Якут╕╖. В╕н зверта╓ться до свого уряду: чого ви колотитеся Чечнею, а коли б ви знали, яка напруга тут, як нас ненавидить м╕сцеве населення. ╤ т╕льки ╖хня пор╕знен╕сть не да╓ ╖м вибухнути. Аякже, якути живуть у бараках, а для при╖жджих рос╕йських товстосум╕в збудован╕ суперготел╕, суперресторани. Якутськ╕ алмази ╕ якутську нафту Рос╕я вивозить ╕ за вторгован╕ грош╕ клепа╓ зброю проти Чечн╕, проти Груз╕╖ ╕ на пострах тим же якутам. Коли Чечня зажадала незалежност╕, з Москви сказали: н╕ззя, незаконно, неправочинно, а тепер у П╕вденн╕й Осет╕╖, де становище таке саме, - ╕ законно, ╕ правоможно, ╕ вс╕ депутати дружно п╕днесли руки в Державн╕й дум╕. Хоч у П╕вденн╕й Осет╕╖ багато грузин╕в ╕ не самост╕йн╕стю ╖╖ марить Рос╕я, а прагне при╓днати до себе й цей шматочок. Ск╕льки Рос╕я терзала Кавказ?! ╤ як люто. Прочитайте «Хаджи-Мурата», ╕ особливо «Рубку леса» Льва Толстого, там показано, як «покоряли» Кавказ, палили села, знищували населення. ╤мпер╕я просто не може ╕снувати, коли на ╖╖ кордонах живуть в╕льн╕ народи. Це стосу╓ться й народу Укра╖ни. А були ж спроби в╕докремлення Далекого Сходу, Сиб╕ру, ╕ той самий Сиб╕р сьогодн╕ наполовину заповнено китайцями. Рос╕йському урядов╕ с╕сти би й задуматись, як вив’язатися ╕з ц╕╓╖ ситуац╕╖. Але це Рос╕╖ не властиво взагал╕. Хоч, скаж╕мо, змогли ж якось залагодити стосунки з Татарстаном. ╤ тут сентенц╕я автора доречна: «Народ не бессмертен. Сколько народов исчезло навсегда, кто сосчитает?». А дал╕ знову п╕дла сентенц╕я, яку треба розум╕ти так, що укра╖нського народу як такого нема╓: «нельзя создать народ искусственно», хоч до цього говорив, що укра╖нський ╕ рос╕йський народи «братья-близнецы» ╕ виникли «из общей древнеруской народности» (одна рука не зна╓, що робить друга, а чи одна п╕вкуля мозку не зна╓, про що дума╓ ╕нша). Цигани, «шумною толпою кочующие по земле, или евреи, рассеянные по всему миру», - в╕н ладен визнати народами вс╕х, кр╕м ненависних йому укра╖нц╕в.
╤ ось Гоголь, укра╖нець за походженням, обира╓ рос╕йську культуру. Чому? Бо вона вища. Автор протиставля╓ Пушк╕на ╕ Шевченка, а це те саме, що протиставляти дв╕ вершини, одну в Г╕малаях, а другу - в Андах. Рос╕я дала св╕тов╕й цив╕л╕зац╕╖ багато славних ╕мен, але це не п╕дстава, щоб принижувати видатних людей ╕нших народ╕в (м╕льйони людей у св╕т╕ шанують ген╕я Шевченка, який сп╕вчував кожн╕й сиротин╕, п╕дносив голос на захист народ╕в Кавказу, декабрист╕в, негр╕в ╕ вс╕х ╕нших, - тож О. Корабльову потр╕бно видлубати двох недолюдк╕в, щоб ╖хн╕ми вустами спаплюжити св╕тле ╕м’я стражденного ген╕я. ╤ ще каже, що: «Именно киевская культура стала основой московской, а не наоборот. Если о Киеве XIV - XV вв. приезжие иностранцы пишут с восхищением, удивляясь учености и грамотности простого люда, то Москва этого периода производит тяжелое впечатление: темнота, невежество, да еще боязнь западного (бесовского) влияния». ╤ тут же запиту╓: то чому б не повернутись до старовинного под╕лу - «Великую» ╕ «Малую» Рос╕╖. Так, це давньогрецький вар╕ант: «Велика Грец╕я» ╕ «Мала Грец╕я», так би мовити кор╕нна. Але авторов╕ це потр╕бно, щоб перекинути все з н╕г на голову, натякнути чужими, гидкими вустами, що «Украина - это вообще фикция». Автор здеб╕льшого пода╓ так╕ сентенц╕╖ чужими вустами (одна баба сказала, хоч ця баба - в╕н ╕ ╓). А щоб довести рос╕йську вищ╕сть, О. Корабльов тягне у св╕й текст в╕домого сво╓ю придуркуват╕стю автора опусу «Вурдалак Тарас Шевченко», а також укра╖ножера, за сов╕цьким визначенням - «тунеядца» Йосифа Бродського, який назива╓ творч╕сть Т. Шевченка «брехнею Тараса». П╕гмей кпить з ген╕я, чи╖ пам’ятники стоять у Москв╕, Париж╕, Вашингтон╕, Буенос-Айрес╕ й в ╕нших м╕стах св╕ту.
Скаж╕ть мен╕, чому О. Корабльов охоче насл╕ду╓ недоумка ╕ поетохама, чому впина╓ться отруйними зубами у святе ╕м’я, що йому зробив Тарас Шевченко, за що в╕н його ненавидить? За те, що той любив Укра╖ну, св╕й народ, захищав ус╕х знедолених, боровся проти кр╕пацтва й царизму? ╤ чому в╕н видлуба╓ покидьк╕в, усе найпаскудн╕ше, чому пасеться на см╕тниках? Така сутн╕сть його душ╕? Певно, що так. ╤ в кожному факт╕, за який хапа╓ться, намага╓ться п╕дпалити ╜н╕т м╕жнац╕онально╖ ворожнеч╕. М╕льйони людей у св╕т╕ схиляються перед в╕льнолюбством, гуман╕змом Тараса Шевченка, я сам бачив в ун╕верситетах Китаю, Япон╕╖, Франц╕╖ шевченк╕вськ╕ к╕мнати ╕ шевченк╕вськ╕ портрети на ст╕нах, ╕ от тепер О. Корабльов «уславлю╓» Донецький ун╕верситет на укра╖нськ╕й земл╕ патолог╕чною ненавистю до укра╖нського ген╕я.   
Аж ось, зда╓ться, автор знайшов те, що можна похвалити як справжн╓, укра╖нське: укра╖нськ╕ п╕сн╕. «Если верно, что в песнях живет душа народа, то украинский народ бессмертен» (╕снування укра╖нського народу в╕н заперечу╓, але не дивуймося, тут усе не держиться купи). Нав╕вши к╕лька зразк╕в укра╖нських п╕сень, в╕н запиту╓: «Что это?.. Горит сосна, горит-пылает, а к сосне привязана косами девушка Галя. Кто ее привязал - москали? Да нет, козаки, возвращаясь с Дона». (Ось тоб╕ й укра╖нц╕!). Згадую, як у середин╕ с╕мдесятих гостював у Вешенськ╕й у Шолохова. Шолохов запросив десятьох молодих письменник╕в Радянського Союзу до себе. У хат╕, де в╕н народився, сп╕вав Донський хор. ╤ вс╕ п╕сн╕ - укра╖нськ╕. Урешт╕ Шолохов спален╕в: «Да что вы все хохлацкие да хохлацкие, - давайте родную, донскую, русскую». ╤ хор як гримнув: «╥хали козаки...». Я см╕юся. Шолохов до мене: «Ты чего смеешься?». Я кажу: «Та ж козаки ╖хали з Дону - додому...». Але Шолохов н╕як не м╕г погодитись, в╕н стверджував, що це донська, рос╕йська.
О. Корабльов хапа╓ у св╕й текст усе, що, на його око, «погано лежить». Ось в╕н торка╓ться Дн╕пра, - нема╓, щоб помилуватися його широкими водами, в╕н одразу нагаду╓, що свого часу р╕ка розкраяла укра╖нський народ навп╕л. Треба гадати: на хороших сх╕дняк╕в ╕ поганих (згадайте анекдоти) зах╕дняк╕в. Сх╕дняки: «Здесь уживаются беглецы и беженцы всех времен и народов. Сюда съезжались на заработки зеки и пролетарии...» Автор забув, що не т╕льки з’╖жджалися, а сюди примусово висилали осуджених. В╕н н╕би аж хизу╓ться таким контингентом. А ще - Олекс╕╓м Стахановим, Микитою ╤зотовим, Пашею Ангел╕ною. Н╕би в ус╕й Укра╖н╕ було менше передовик╕в виробництва, ╕ н╕би т╕льки у Донбас╕ було молод╕жне п╕дп╕лля, а не було його н╕ в Н╕жин╕, Малин╕ й ╕нших м╕стах. В╕н т╕льки н╕чого не каже, що оте розкраяння Укра╖ни по Дн╕пру фактично було зрадою укра╖нського народу, адже за Переяславською угодою Рос╕я в союз╕ з Укра╖ною мала вести з Польщею в╕йну до повного визволення Укра╖ни, а ╖╖ Рос╕я з Польщею розкраяли Андрус╕вським перемир’ям 1667 р. Це вже була друга зрада. Перша - 1657 року, коли Рос╕я, п╕дманута Польщею, що п╕сля смерт╕ польського короля на польський трон сяде рос╕йський цар, у В╕льн╕ уклада╓ та╓мний догов╕р ╕з Польщею (козак╕в не допустили у намети) й припиня╓ в╕йну, залишивши укра╖нц╕в самих проти Польщ╕. Хмельницький на Бож╕й постел╕ тод╕ лютував, казав, що п╕демо до турк╕в. ╤ послав корпус п╕д рукою ки╖вського полковника Ждановича на Польщу, й козаки в союз╕ з Семигородським князем Дь╓рдем узяли Крак╕в ╕ Варшаву, але рос╕йський уряд послав св╕й корпус - розкладати корпус Ждановича.
╤ так в усьому. Ну як же, скаж╕ть, не згадати проблему Криму?
Рос╕йськ╕ автори здеб╕льшого пов’язують ╖╖ з кров’ю. Ст╕льки рос╕йсько╖ кров╕ пролито за Крим! Отже, Крим наш, рос╕йський. А ск╕льки впродовж в╕к╕в пролито укра╖нсько╖ козацько╖ кров╕? Козаки захистили Ки╖в ╕ Москву в╕д турецько-татарсько╖ експанс╕╖, на що вказував ще Карл Маркс. Але тут висува╓ться, зокрема ╕ О. Корабльовим, ╕нша провокац╕йна теза - «Хрущов подарував Крим Укра╖н╕» - ╕ «забува╓ться» решта: що Крим до в╕йни був у склад╕ Укра╖ни, що на той час Рос╕я не могла прогодувати Крим ╕ через те було вир╕шено при╓днати його до УРСР (на той час к╕лька «закр╕плених» укра╖нських областей годували так╕ м╕ста, як Москва, Лен╕нград), що при╓днання до Укра╖ни в╕дбувалося через голосування Верховно╖ Ради Кримсько╖ АРСР, голосування Верховно╖ Ради РРФСР, Верховно╖ Ради УРСР ╕ Верховно╖ Ради СРСР. А т╕ мудрагел╕ з рос╕йських мас-мед╕а плетуть: «Хрущев нажрался украинской водки с салом и отдал Крим». То, виходить, укра╖нсько╖ гор╕лки «нажрались» аж чотири Верховн╕ Ради. О. Корабльов тужить за Радянським Союзом.
╤ хоч в╕н н╕би з образою пише, що «западные украинцы кляли восточных совками, бандитами», то хто ж вони ╓ - т╕, хто плаче за втраченою концтаб╕рною свободою? Так╕ ж совки. Тод╕ т╕льки за те, що ти розмовля╓ш укра╖нською мовою, можна було загрим╕ти до Сиб╕ру. А
О. Корабльов пише, що «русификация, наверное, таки была, хотя и незаметная, ненасильственная, естественная». «Естественная», - це коли укра╖нську мову забороняли царськими указами, х╕ба автор ╕ цього не зна╓? Про це було написано в ус╕х сов╕цьких п╕дручниках. А я це особисто сп╕знав на соб╕ й сво╖х д╕тях, коли закривали укра╖нськ╕ школи, в як╕ вони ходили, ╕ ось
92-га зразкова укра╖нська школа, з яко╖ батьки н╕як не хот╕ли розбирати сво╖х д╕тей, п╕сля численних «гром╕в» з райкому ╕ м╕ськкому парт╕╖, була п╕дпалена - гор╕ли д╕ти. ╤ я попоб╕гав по далеких околицях у пошуках укра╖нсько╖ школи для сво╖х д╕тей. Це у Ки╓в╕. А ми ж ╕з дружиною (вона рос╕янка) не були нац╕онал╕стами, ми т╕льки хот╕ли, щоб, при╖хавши у село, наш╕ д╕ти могли поговорити з д╕дом, бабами (мати дружини на той час теж жила в нашому сел╕), ╕ п╕сля тих поб╕геньок, потряс╕нь моя дружина стала б╕льшою укра╖нською нац╕онал╕сткою, н╕ж я. Ось так. Тепер нас, укра╖нц╕в, звинувачують, що «они захотели незалежности». ╤ тут перебр╕хують! Чи така коротка пам’ять? То згадайте, як усе було. П╕сля невдалих реформ Горбачова виникла змова ГКЧП. Вона провалю╓ться - найперше завдяки зусиллям Бориса ╢льцина. ╤ мав би в╕дновитися статус-кво, тобто Горбачов мав повернутися на св╕й президентський ст╕лець. А ╢льцин тод╕ що? Верховна Рада РРФСР проголошу╓ незалежн╕сть Рос╕╖, тобто Рос╕я виходить з╕ складу СРСР. ╤ що мали робити ╕нш╕ республ╕ки? Через к╕лька дн╕в проголошують свою незалежн╕сть Укра╖на ╕ Казахстан, за ними - решта. А тепер рос╕йськ╕ шов╕н╕сти аж пупи рвуть: «Они захотели незалежности». Звичайно, хот╕ли. В╕д сл╕в «незалежна Укра╖на» ╖х просто судомить. Бо без Укра╖ни не сутня Рос╕йська ╕мпер╕я. ╤ вже аж надто розпинаються русско-язикати╓ шов╕н╕сти всередин╕ Укра╖ни - «п’ята колона». Вони ладн╕ цю землю, на як╕й живуть, спопелити, аби вона не була укра╖нською, вони стр╕ляють люттю з-за рогу. Але Укра╖на живе, ма╓ св╕й соц╕альний, економ╕чний, нац╕ональний потенц╕ал, власну ╕стор╕ю, яку шов╕н╕сти хочуть вигризти з нашою кров’ю.
У мене виклика╓ подив позиц╕я журналу «Дружба народов», який друку╓ таку маячню. Колись це був шанований популярний журнал, який прокладав мости м╕ж народами. Тепер в╕н п╕д т╕ мости заклада╓ вибух╕вку. Не дивно, що цей журнал втрача╓ популярн╕сть, його тираж зменшу╓ться щономера. Либонь, д╕йде до того, що видаватимуть в одному прим╕рнику - т╕льки для О. Корабльова та його «в╕дкритт╕в». Ну, та ми звикли, в╕ками в╕дчували тиск брутально╖, жорстоко╖, ╕ржаво╖ рос╕йсько╖ шов╕н╕стично╖ машини - ╕ вистояли, буду╓мо свою державу, сво╓ життя, а та машина нев╕дворотно сповза╓ до пр╕рви.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #49 за 05.12.2008 > Тема "Резонанс"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6628

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков