Версiя для друку Обговорити в форумi

З ЮВІЛЕЄМ!

15 грудня відзначає свій 70-річний ювілей відомий вчений-симиренкознавець, голова Кримського відділення Наукового товариства ім. Шевченка, активний громадський діяч, академік Петро Васильович Вольвач.

СТРІМКОЮ ХОДОЮ
ДО ЮВІЛЕЮ П. В. ВОЛЬВАЧА, МОГО ВЧИТЕЛЯ

Стрімкою ходою Невпинно плине час.
І ось настала щаслива мить звернутись до Вас, вельмишановний Петре Васильовичу, зі словами поздоровлення в день Вашого ювілею. Звичайно, у такий період життя в першу чергу кожному із нас притаманні спогади. Тільки вони дають можливість об’єктивно дати оцінку пережитому, тим добрим справам, які встигла зробити людина. А Вам є що згадати. Про Вашу діяльність на ниві історії садівництва я знаю ще з сімдесятих років минулого століття. Вивчаючи, як аматор, історію Мелітопольської міської санепідемстанції, тоді я вперше в архівах для себе відкрив земського лікаря Мелітопольського повіту ХІХ століття Андрія Васильовича Корвацького, який започаткував у 1897 році четвертий в Україні наш заклад. Пізніше мені стало відомо, що А. В. Корвацький не тільки перший хірург Мелітополя, але і засновник дослідного, промислового та товарного садівництва на Мелітопольщині.
А Ви в свої молоді роки, працюючи на той час у Мелітопольському науково-дослідному інституті зрошувального садівництва, зробили свій перший справжній громадський подвиг у справі повернення із штучно зробленого забуття перетворювача голого степу з палючим сонцем і суворими морозами у квітучий та щедрий сад, який і зараз зростає на неродючих та рухомих пісках, що були на той час великою бідою для жителів міста, викликаючи довготривалі та нестерпні пилові бурі. У першу чергу мені вдалося знайти в забутих і майже недоступних документах тодішньої тоталітарної влади повністю підготовлений та узгоджений з усіма інстанціями, у тому числі цензурними, Ваш рукопис Великої книги про діяльність А. В. Корвацького «На пісках, за шляхом Муравським», яка тоді так і не побачила світ. У ті далекі сімдесяті роки Ви виявили неабияку мужність та витримку, коли Вас за правдиве слово про давню історію садівництва у Мелітополі заслуховували в компартійних кабінетах різного рівня, намагаючись всіма засобами змінити Вашу непохитну позицію.
Та хіба можна було це зробити, бо Ви оперували незаперечливими фактами із архівних матеріалів, відомостями та інформацією, які Ви отримали від таких самих як Ви, порядних та чесних людей, що не зламалися в часи тоталітарного терору.
Ви тоді ще не могли до кінця зрозуміти причину того шаленого опору номенклатури, яка відчайдушно та затято не хотіла сприймати очевидне: промислове та дослідне садівництво виникло на Мелітопольщині в останній чверті ХІХ століття, а вже на початку ХХ століття мелітопольська черешня експортувалась у величезній кількості в країни Західної Європи, в тому числі у Німеччину, Італію, Австрію, Францію і навіть в США. До цього часу в Парижі, на одній з центральних його вулиць збереглась з 1893 року назва магазину – «Мелітопольська черешня», бо його власники добре пам’ятають та шанують свою історію. Тепер, з вершини сьогодення, стало зрозумілим, чому партійні та інші керівники наполегливо фальшували історію, виходячи з того, що черешня, як промислова культура, з’явилась у Мелітополі тільки на початку тридцятих років минулого двадцятого століття. Ось вийшли, за їхнім твердженням, якось випадково наукові співробітники щойно створеної на пустому місці садівничої станції, в пустельний степ у 1933 році, а там виросло саме собою дерево черешні. І кмітливі садівничі науковці уже через рік створили перший сорт мелітопольської черешні. Дива та й годі. І ця брехлива легенда жила так багато років, тому що за нею була пошана та нескінченна низка звань, почестей та найвищих нагород тодішньої держави для керівників інституту. Звичайно, було багато свідчень, що спростовували ці надумані вигадки. І Ви їх, Петре Васильовичу, побачили з самого початку своєї плідної праці науковцем на цій садівничій станції. Це були старезні черешні, які росли на території колишніх садів доктора Андрія Корвацького, для поливу яких ще у XIX ст. він збудував свердловину. А найголовніше – пагорб з кримською сосною серед саду Мелітопольської садстанції, на якому знаходиться занедбана та забута могила садівничого таврійського посушливого степу лікаря А. В. Корвацького. Знаючи Вас як прискіпливого та твердого у своїх переконаннях дослідника, я добре розумію, що Ви знайшли в собі сили зробити ризикований, але дуже потужний виклик тій владі, яка породила цю страшну історичну несправедливість і продовжувала створювати неправдиві міфи. Вам вдалося зустрітись зі збирачем матеріалів про життєдіяльність А. В. Корвацького Катериною Сергіївною Тубаловою. До кінця свого життя, як видно із її листів, вона була впевнена і плекала небезпідставну надію на те, що Ви не зупинитесь на півдорозі і доведете цю справу до логічного завершення. Так і сталося. Зрозуміло, що тодішні партійні діячі та представники офіційної влади не могли залишити поза своєю увагою Вашу плідну діяльність щодо повернення із забуття видатних історичних постатей. Вони зробили все, щоб Ваше життя в місті Мелітополі зробити нестерпним. Знаю, що Ви були вимушені залишити його. Але в своїх визначних творах з історії садівництва України Ви ніколи не забували про значне минуле Мелітопольського садівництва та його засновника - лікаря А. В. Корвацького. Тільки в останні два роки під Вашим керівництвом у співавторстві видано дві книги. І особливо важливо та знаменно, що вийшла в світ книга «Серед пісків за шляхом Муравським», рукопис якої був заборонений до друку, і всі ці довгі роки був надійно захований у надрах партійних документів та архівів комітету державної безпеки. При проведенні архівних розвідок я знайшов цей рукопис, який Ви вважали втраченим. Звичайно дуже шкодую, що тривалий час не знав, де Вас знайти. Керівники Мелітопольського інституту зрошувального садівництва мали достовірні відомості про Вашу творчу життєдіяльність. Мені ж відповіли відмовою. І все ж ця зустріч відбулася. Коли я побачив Вас вперше, мене вразила стрімка хода, яка є найголовнішою притаманною рисою неспокійного Вашого характеру. Ця особливість дозволяє Вам досягати найвищих цілей Вашого життя, невпинно йти до своєї мети, зробити все від Вас залежне для розвитку України, яку Ви щиросердечно любите, завжди бути справжнім патріотом і поборником її незалежності. Добре пам’ятаю нашу першу поїздку на батьківщину Левка Платоновича Симиренка в Мліїв на щорічний фестиваль «Садок вишневий коло хати» та в м. Канів. Тоді я добре зрозумів, що Ваша постать добре знана в Україні серед провідних політиків, визначних діячів науки, культури та мистецтва. Був вражений, коли серед декількох тисяч присутніх на Тарасовій горі в Каневі, Президент України В. А. Ющенко тепло привітався з Вами.
Я Вам дуже вдячний за те, що Ви дали мені можливість доторкнутися до джерел нашої духовної культури. Назавжди запам’яталися наші неодноразові відвідини Моринців та Керелівки – батьківщини Великого Кобзаря.
З притаманною Вам енергією, маючи незрівнянний талант письменника та невтомного і послідовного дослідника, з молодих років Ви відтворювали у своїх багаточисленних книгах життєдіяльність основоположника Українського промислового садівництва Л. П. Симиренка та всієї його родини. Завдяки тільки Вам, перевиданий перший том Л. П. Симиренка «Крымское промышленное плодоводство» став справді доступним для зацікавлених фахівців. З надзвичайно великими труднощами Вам вдалося вирішити питання видання другого тому цієї книги, який ще ніколи не був надрукований. Вінцем Вашого натхнення і наполегливості в найвищих інстанціях держави є відновлена Симиренківська родинна церква Святої Трійці та сімейний цвинтар Симиренків у с. Млієві. Попереду ще багато справ. Бажаю Вам, фундатору історії садівництва України, нових творчих пошуків. Стрімкої Вам ходи, вельмишановний Петре Васильовичу, на довгі літа!
Володимир Різник,
головний державний санітарний лікар, почесний громадянин м. Мелітополя, краєзнавець.

АКАДЕМІКУ ПЕТРОВІ ВОЛЬВАЧУ

Хтось про Париж плекає мрії,
Хтось їде в Київ,
Хтось у Львів…
А він – у Симиренків Мліїв, -
У царство квітів і садів.

Він тут, як вдома.
Тут – він рідний,
Бо рід оцей йому зрідні.
Він Симиренка том солідний
Привіз. Труди його і дні.

В Криму він
перевидав том цей,
Знайшовши ветхий екземпляр.
Для нього – Симиренко сонце,
Його учення – Божий дар.

Він сам учений-садівничий –
Плекає свій науки сад.
Він з тих, хто діє, а не хниче,
Хто не відступиться назад.
Він – України будівничий,
Йому сьогодні – сімдесят.

За долю неньки-України
Болить завжди його душа.
На поклик серця, а не чину,
В Криму очолив НТШ.

Він рідну мову захищає
Від яничарів і заброд.
Він – словом, ділом патріот,
І в цьому сенс життя вбачає.

Він серцем щирий чоловік,
Йому я душу відкриваю,
Його я другом називаю
І не на день, на цілий вік!

Він – України справжній син.
Для справ нових бажаєм сили.
З нагоди славних роковин
Для нього ці рядки вродились.

Живи, наш друже, - ювіляр.
На радість нам ще довгі роки,
Хай пломеніє серця жар,
Хай у душі кипить неспокій!
Данило КОНОНЕНКО.
7.12.2008 р.
м. Сімферополь.

НА СТОРОЖІ НАШОЇ ІСТОРІЇ, СЛОВА, НАУКИ

Про те, що Петру Васильовичу Вольвачу днями виповнюється сімдесят років, не віриться. Бо ні зовнішній вигляд, ні хода, ні погляд очей, ні усмішка нічим не нагадують про цей вік. Перед нами енергійна, працьовита, азартна до життя людина. Людина, яка самовіддано працює і залучає до праці інших.
Сім років тому тодішній президент всесвітньої ради наукових Товариств імені Шевченка (НТШ), член-кореспондент Національної академії наук України Олег Миколайович Романів познайомив мене з П. Вольвачем. Перед тим був його виступ на Загальних зборах НТШ, який члени НТШ уважно вислухали, а потім нагородили його оплесками, що не часто буває на таких зібраннях. Наша розмова з Петром Васильовичем запам’яталася і донині, бо я лише починав свою постійну роботу на посаді декана спільного факультету нафтогазових технологій у Криму і добрі порада та підтримка для мене багато важили.
І ось уже сім років ми працюємо, зустрічаємося, обговорюємо різні питання, залучаємо до громадської роботи своїх однодумців.
Петро Вольвач очолює уже більше десяти років Кримське відділення НТШ, організації, що згуртувала вчених України у цей недержавний час і у витоків якої стояли Михайло Грушевський, Іван Франко, Павлик, Драгоманов. Дійсними членами НТШ були Резерфорд, Альберт Ейнштейн, Нільс Бор, Пулюй та інші знамениті фізики світу.
Кількість дійсних членів НТШ постійна впродовж останніх ста двадцяти років і складає 120 науковців українського походження, які живуть і працюють не лише в Україні, а й у США, Франції, Австралії, Німеччині, Бразилії, Канаді. І тримати високу планку цьому Товариству нелегко. Бо треба відповідати моральним вимогам як перед самим собою, так і перед громадськістю України. Кілька років тому Петро Васильович теж обраний дійсним членом НТШ. За ці сім років ми пережили немало – Помаранчеву революцію, кілька виборів до Верховної Ради, вибори Президента, становлення України, як самостійної держави з усіма її піднесеннями та спадами. Головним було для нас - дбати про становлення України як самостійної держави, про яку мріяло багато поколінь українців і за прихід якої віддавали своє життя тисячі і тисячі українців.
Серед нас, українців, є люди, що послідовно дбають, працюють задля України, задля її достойного майбутнього. До таких людей належить і Петро Вольвач, який твердо впевнений у тому, що Україна стане державою для власного народу, у першу чергу для українців, що належність до української нації буде вважатися почесною і нею можна буде пишатися. Але для цього треба, щоб українці самі знали свою історію, культуру, знали своїх предтеч і були прикладом для прийдешніх поколінь.
Петро Васильович дійсно обдарована людина – закінчив середню школу із золотою медаллю, вищий навчальний заклад з відзнакою, дочасно закінчив аспірантуру із захистом дисертації. Він усе своє життя присвятив науковому садівництву, його розвитку на півдні України. Сотні наукових статей, монографії і публіцистичні та літературні твори присвячені саме цій тематиці.
Серед його найбільших заслуг - відновлення історичної пам’яті щодо наукової та практичної діяльності Левка Платоновича Симиренка. Його захоплення цією легендарною постаттю дійсно варте найбільшої нашої поваги.
Де б не був Петро Вольвач, він починає і закінчує свої захоплюючі доповіді й розмови саме діяльністю нашого видатного вченого і діяча Левка Симиренка. Ця робота П. Вольвача гідна подиву, бо наша наукова історія не лише занедбана, але й цілеспрямовано руйнувалася під різними приводами. Крок за кроком Вольвач відтворює життя та науковий подвиг Левка Симиренка. Ним публікуються оригінали книг та наукові статті Левка Симиренка, відтворюються спогади про цю легендарну людину, його родовід та спадщину.
Не кожен з відомих мені науковців жертвує своє творче життя для встановлення дійсно величної ролі та спадщини своїх предтеч. Саме таким і є Петро Вольвач.
Одночасно треба сказати, що мало бути лише вченим, науковцем, дослідником, щоб залишити слід у пам’яті своїх сучасників. Я певен, що яскраве життя Вольвача, народженого у самому центрі України у селі Вольвачівка, є дійсно достойним для відтворення. Всі роки незалежної української держави Петро Васильович стояв на сторожі нашої історії, нашого слова, нашої науки. Може, тому будь-який заклик до діла задля України для багатьох українців Криму знаходить свій відгук у вчених, педагогів, спеціалістів. Він є будителем приспаної у багатьох людей національної гідності.
Петро Васильович є добрим батьком і дідом для своїх дітей та внуків, уособлює собою кращі риси українського народу. Все, до чого торкається його рука, є прикладом любові до України.
Тож з нагоди його 70-річчя хочеться побажати йому ще довгих плідних років життя задля нашої України і міцного здоров’я.
Роман ЯРЕМІЙЧУК,
дійсний член НТШ, доктор технічних наук, професор.

БОЖЕ БЛАГОСЛОВЕННЯ

В народі говорять, що талант від Бога дарований славетним поетам, письменникам, великим вченим. Петра Васильовича Вольвача Бог благословив на воскресіння в пам’яті українського народу всесвітньо відомих геніїв з родини Симиренків.
У його монографіях, багатьох книгах, уквітчаних прославленими плодами з Симиренківського саду, зоріє історія славетного роду. Серед них ми зустрічаємо і непереможних козаків, добродійних підприємців, далекоглядних інженерів, конструкторів, хіміків, меценатів, які творили українське диво на Черкащині. Це вони досягли найвищих висот у цукровій промисловості і машинобудуванні.
Син Платона Симиренка Левко та онук Володимир сягнули світових вершин у садівництві.
Кожну їхню стежину відшукав і дослідив глибоко шанований на Черкащині Петро Васильович Вольвач. Йому довелося пройти колючими стежками сонцеликої родини Симиренків, ще в тяжкі часи кувати золоту підкову у колишньому райському містечку Млієві.
Для повернення геніїв із забуття Петро Васильович невтомно працював понад 50 років. Завдяки його мужності і волі уже в 1966 році на садибі Платонів хутір був відкритий Мліївський музей «Родина Симиренків».
На початку 90-х років XX століття настирливий вчений із Криму домігся того, щоб перед науковим корпусом інституту помології ім. Л. П. Симиренка було демонтовано пам’ятник І. В. Мічуріну і встановлено пам’ятник славетному вченому Левку Платоновичу Симиренку.
Боже благословення допомогло академіку Вольвачу подолати всі труднощі і воскресити Симиренківську церкву, реконструювати родинний цвинтар Симиренків. Благотворне слово вченого, сказане на конференціях, вечорах, під час годин пам’яті, зрошує людські душі і залишається в них на роки. Його відвідини Млієва осявають добром всіх присутніх.
Здійснивши свій святий обов’язок перед мліївськими геніями, Петро Васильович Вольвач став сином як Криму, так і Черкащини. Мешканці Млієва, та не лише Млієва, а й багатьох міст і сіл області, щиро дякують нашому славетному академіку за титанічну працю. В день його 70-річного ювілею від усіх черкащан йому доземний уклін, найкращі побажання: міцного здоров’я, творчого довголіття, нових пошуків на ниві симиренкознавства, добра і щастя.

ДОРОГИЙ ПЕТРЕ ВАСИЛЬОВИЧУ!

Хай кожен день Ваш дихає любов’ю,
Добром врожайну ниву засіва.
Ми Вам бажаєм щастя і здоров’я
За щирі симиренківські слова.
Хай пишний сад рясним духмяним цвітом
Вас вечором і ранком зустріча.
І кожна симиреночка привітно
Вас яблуком найкращим пригоща!

Микола Іванович БОРЩ,
краєзнавець.
м. Черкаси.

ВЕЛЬМИШАНОВНОМУ ПЕТРУ ВАСИЛЬОВИЧУ

З повноліттям творчої снаги! Кожна людина має залишити слід на землі. Ви ж - уже засіяли цілу ниву добірним зерном слави і безсмертя України, створивши цілу низку праць про видатну родину України - Симиренків, яка не лише творила добро людям, а й закладала фундамент української науки, культури і Соборності України, дбала про всесвітню її славу.
Тож хай не вичерпується ніколи Ваша сила у боротьбі за честь людей смертних, які створили безсмертя України.
Петро Миколайович ЖУК,
краєзнавець.

ПЕТРО ВАСИЛЬОВИЧ ВОЛЬВАЧ
КОРОТКА БІОГРАФІЯ

Відомий учений у галузі біології, садівництва, захисту рослин та агроекології, громадський діяч, публіцист, письменник, заслужений діяч науки і техніки АР Крим (2003). Упродовж 1963-2003 рр. працював у різних науково-дослідних установах Криму та України. Пройшов шлях від молодшого, старшого та провідного наукового працівника до директора Південного наукового центру агроекології Міністерства аграрної політики України.
Автор понад 300 наукових праць, серед яких – 14 монографій і численних публіцистичних матеріалів в українській та зарубіжній пресі.
Народився 15 грудня 1938 року в с. Вольвачівка Токмацького району Запорізької області у селянській родині. У 1963 році закінчив з відзнакою Кримський с/г інститут. За фахом - учений-агроном. У 1965-1968 рр. навчався в аспірантурі Всесоюзного науково-дослідного інституту рослинництва імені
М. І. Вавилова у Санкт-Петербурзі, де захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата біологічних наук. З 1998 року - доктор філософії в галузі біології, а з 1999 року - академік Української екологічної академії наук. У 2006 році обраний дійсним членом НТШ. У 2007 році П. В. Вольвачу надана стипендія Президента України.
П. В. Вольвач зробив не лише вагомий внесок у вивчення біології та імунітету плодових культур до інфекційних захворювань, але й у справу вивчення і популяризації наукової спадщини родини Симиренків. Він є провідним в Україні дослідником життя та багатющої творчої спадщини видатних вітчизняних учених-садівників Левка та Володимира Симиренків. За його ініціативи створено музей родини Симиренків у Млієві, розроблено та ухвалено Верховною Радою і Кабінетом Міністрів України державну програму із вшанування пам’яті видатних українських учених-садівників Левка та Володимира Симиренків. У рамках цієї програми академік П. В. Вольвач здійснив перевидання фундаментальної наукової праці Л. П. Симиренка “Кримське промислове плодівництво” (Сімферополь, “Таврія-плюс”, 2001 р., обсяг 124 у.д.а). До цього видання він підготував ілюстрований історико-публіцистичний нарис “Прометей вітчизняного плодівництва”. У результаті багаторічних пошуків учений відшукав в архівах рукопис другого тому цієї праці, який вважався втраченим. Рукопис підготовлено до друку і за програмою “Українська книга” праця вийде у світ у видавництві “Таврія” наприкінці 2008 року. До неї дослідник підготував розлогу передмову “Такий тривалий і болісний шлях повернення” та кілька статей про наукову спадщину Л. П. Симиренка. П. В. Вольвач здійснив також видання праці Л. П. Симиренка “Місцеві стародавні сорти плодових культур Криму” (Сімферополь, “Таврія”, 1996 р.), яку вчений не встиг видати за життя.
Зусиллями дослідника спадщини Симиренків у 2008 році відроджені Симиренківська родинна Свято-Троїцька церква та родинний цвинтар навколо неї.
Вагомим літературним і науковим здобутком П. В. Вольвача є книги: “Л. П. Симиренко” (Москва, 1984 р.), “Мучнистая роса яблони” (Москва, 1986 р.), “Защита растений в садах, виноградниках і огородах” (Сімферополь, 1989 р.) та “Л. П. Симиренко – фундатор українського промислового садівництва” у трьох томах (Сімферополь, “Таврія”, 2002, 2003, 2004 рр.),
“Л. П. Симиренко і Крим” (Сімферополь, “Таврія, 2005 р.), “Крим: шлях до України” (Сімферополь, “Таврія”, 2006 р.), “Среди песков за шляхом муравским” (Мелітополь, 2007 р.), “Провісник” у двох книгах (Мелітополь, 2007, 2008 рр.). Серед відомих літературних праць П. В. Вольвача: нариси “Понищене гніздо велетнів” (“Основа”, №27 (5), 1994 р.), “Український король російського садівництва” (“Родовід”, №10,
1995 р.), “Повернення із забуття Володимира Симиренка” (“Нові дні”, Канада, жовтень-листопад 1996 р.), “Повернення із забуття” (“Київська старовина”, №4/5, 1996 р.), “Коріння дерева яблуневого” (“Садівництво, виноградарство і виноробство України”, № 1, 1997), “Реквієм” (Родовід”, № 1 (17), 1999), «Економічна безвихідь чи дарунок Хрущова?» (“Сучасність”,
№ 6, 2000), “Криниця історичної пам’яті (“Хроніка-2000” (Крим через тисячоліття), 2000), “Аборигени ще можуть повернутися, а чи відродяться садівничі долини Криму?” (“Хроніка-2000”, 2000 р.),“Самоїдство” (“Сучасність”, № 1, 2001), “Українське яблуко” (“Записки НТШ”, 2003), “Із забуття” (Тематичні дослідження, 2003).
У 2006 році П. В. Вольвач підготував і видрукував збірку поетичних творів “Рубікон” (Сімферополь, 1996 р.). Вірші з неї неодноразово публікувалися також у газеті “Кримська світлиця” та у різноманітних часописах і збірках. На вірші автора написано кілька популярних пісень.
П. В. Вольвач веде активну громадську роботу. Він – один з ініціаторів створення газети “Кримська світлиця”, заснування православної громади Рівноапостольних князів Володимира та Ольги і передання їй та Управлінню Кримської Єпархії Української православної церкви Київського патріархату у
м. Сімферополі приміщення колишнього клубу військового училища, скликання І та ІІ Конгресів українців Криму, створення української гімназії у м. Сімферополі. Він був учасником усіх Всесвітніх Конгресів українців. З 1992 року очолює Всекримське товариство вчених, а з 1997 року – Кримську філію Наукового товариства ім. Тараса Шевченка, незмінний член правління Всекримського товариства “Просвіта”, почесний член Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка.
П. В. Вольвач - лауреат премії кримського відділення НАН України (1993), нагороджений почесними грамотами Міністерства освіти і науки України (1996), Державного комітету телебачення і радіомовлення України (2002), Представництва Президента України в АРК (2005, 2006), Черкаської обласної держадміністрації та обласної ради народних депутатів (2005), Благословенною грамотою Єпископа Сімферопольського і Кримського за заслуги перед Українською Православною церквою Київського патріархату. Почесний садівник Інституту помології ім. Л. П. Симиренка (1980). Нагороджений медаллю Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка “Будівничий України” (1998), “За заслуги перед Черкащиною” (2005), “Святого Юрія Переможця” УПЦ Київського патріархату (2008). Указом Президента України відзначений орденом “За заслуги” ІІІ ступеня (2006).
Одружений, має двох дорослих дітей – доньку Ярину і сина Тараса.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #50 за 12.12.2008 > Тема "Українці мої..."