"Кримська Свiтлиця" > #50 за 12.12.2008 > Тема "На допомогу вчителеві"
#50 за 12.12.2008
УКРА╥НА ПАМ’ЯТА╢ – СВ╤Т ВИЗНА╢
(Сценар╕й позакласного заходу)
Звучить оратор╕я ╢вгена Станковича «Панахида по жертвах голодомору в Укра╖н╕ 1932-1933 рр.» на фон╕ приглушеного звучання музики. Вчитель: Сьогодн╕ ми з╕бралися у шк╕льному музе╖ з приводу скорботно╖, сумно╖ дати – 75-х роковин Голодомору 1932-1933 рр. в Укра╖н╕, одн╕╓╖ з найб╕льших трагед╕й нашого народу, найтяжчого злочину правлячо╖ кл╕ки за всю ╕стор╕ю людства. На найплодюч╕ших у св╕т╕ землях було знищено голодом в╕д 7 до 10 млн. чолов╕к. К╕льк╕сть жертв у ц╕й справжн╕й в╕йн╕ проти укра╖нського селянства перевищувала загальну к╕льк╕сть загиблих у вс╕х кра╖нах п╕д час Першо╖ св╕тово╖ в╕йни. 7–10 млн. чолов╕к померли мученицькою голодною смертю... Уяв╕ть соб╕, що це ст╕льки, якби, умовно кажучи, з пол╕тично╖ карти планети Земля зникли так╕ держави, як Угорщина чи Б╕лорусь, де прожива╓ така сама к╕льк╕сть людей. М╕льйони померлих в╕д голоду дивляться з минулого в сучасне ╕ застер╕гають бути пильними та пам’ятати про ╖хню г╕рку долю. Не бува╓ чужого горя ╕ чужо╖ б╕ди. Ус╕ люди на земн╕й кул╕ живуть п╕д одним небом ╕ вс╕м св╕тить одне сонце. Пам’ят╕ Голодомору 1932–1933 рр. в Укра╖н╕ присвячена М╕жнародна акц╕я «Незгасима св╕чка», яка протягом 2008 року проходила п╕д гаслом «Укра╖на пам’ята╓ – св╕т визна╓» ╕ передавалася як естафета тридцятьма двома кра╖нами св╕ту, де живуть укра╖нц╕. Символ╕чна 200-к╕лограмова св╕ча, в╕длита з натурального воску, наданого бджолярами в╕д ус╕х рег╕он╕в нашо╖ держави, ╓ ун╕кальним скульптурним витвором, на верхн╕й частин╕ якого розм╕щено 33 ╜ноти. Зовн╕, на б╕чну поверхню св╕ч╕, намотано к╕лька витк╕в колючого дроту, через який тягнуться схудл╕, виснажен╕ руки голодних для того, щоб д╕стати хл╕бний колосок. Упродовж жовтня–листопада символ╕чна св╕ча-факел побувала у 25-ти областях Укра╖ни, де протягом 33 хвилин щонед╕льно зачитувалися ╕мена земляк╕в – жертв Голодомору 1933 року, що в╕д╕йшли за в╕чну межу передчасно. Давайте ╕ ми в╕ддамо данину пам’ят╕ ус╕м загиблим, запалимо нашу шк╕льну св╕чку… (Дал╕ звучить уривок з оратор╕╖ - чита╓ Богдан Ступка). Вчитель: ХЛ╤Б ╤ СВ╤ЧКУ НЕЗГАСИМО╥ ПАМ’ЯТ╤ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ 1932–1933 РОК╤В - ВНЕСТИ! П╕д музичний супров╕д оратор╕╖ ╢. Станковича хлопчик ╕ д╕вчинка (одягнен╕ в укра╖нськ╕ нац╕ональн╕ костюми) вносять до зали хл╕б на вишитому рушнику ╕ палаючу воскову св╕чку та ставлять ╖х на ст╕л, де влаштована виставка л╕тератури про Голодомор - «Жнива скорботи», б╕ля ╕кони Божо╖ Матер╕. Разом ╕з нами сумують та поминають безвинно уб╕╓нних: Анатол╕й Дмитрович Таг╕льцев, кер╕вники нашо╖ школи Катерина ╤ван╕вна та Людмила Борис╕вна, як╕ в голодн╕ 1946-1947 роки були д╕тьми, та Л. ╤. Торохт╕й - зав╕дувачка б╕бл╕отеки-ф╕л╕алу № 9 ╕м. Л. Толстого та укра╖нсько-канадського в╕дд╕лу. Пам’ят╕ померлих в╕д голоду в 1922, 1932-1933, 1946-1947 рр., не захоронених по-людськи, безмогильних, забутих владою, по-християнськи не в╕дсп╕ваних ╕ не пом’янутих протягом 50-80 рок╕в ОГОЛОШУ╢ТЬСЯ ХВИЛИНА МОВЧАННЯ. ПРОШУ ВС╤Х ВСТАТИ. Як сталося так, що на укра╖нських чорноземах, як╕ славляться особливою родюч╕стю, у звичайний на урожайн╕сть р╕к померло в╕д голоду 7-10 млн. чолов╕к, розкажуть учн╕ 6-го «а» класу. Перший учень: Споконв╕ку кожна укра╖нська с╕м’я завжди старанно працювала на власн╕й земл╕, нав╕ть ╕ тод╕, коли ╖╖ було небагато. Земля була основою життя селянсько╖ с╕м’╖. Виховуючи д╕тей, батьки прищеплювали любов до найсвят╕шого – до земл╕. В╕д батька до сина передавалася у спадщину земельна д╕лянка, а з нею - ╕ любов до землеробства. Другий учень: З орган╕зац╕╓ю б╕льшовиками колгосп╕в все зм╕нилося. Серце селянина не лежало до колективно╖ прац╕ на сп╕льн╕й земл╕. В╕ками в╕н мр╕яв стати господарем на сво╖й нив╕. Нова радянська влада дала йому омр╕яну землю. Але через деякий час почала в╕дбирати ╕ змушувати працювати на н╕й колективно. З болем ╕ острахом вступали селяни до колгосп╕в. Заодно повинн╕ були в╕ддати туди сво╖х коней, кор╕в, здати сво╖ плуги, борони. Тих, хто не хот╕в бути колгоспниками, суворо карали. ╥х виселяли з р╕дних м╕сць, обзивали куркулями, ворогами народу. Розлучали с╕м’╖, д╕тей в╕дправляли до сиротинських дитячих будинк╕в. Вирван╕ з коренем, вивезен╕ товарняками до Сиб╕ру, на Урал, гинули люди старцями в нужд╕ на тих далеких, холодних, необжитих просторах Рос╕╖. М╕льйони виселених не повернулися в Укра╖ну, на свою р╕дну землю – Батьк╕вщину. Трет╕й учень: Кожна ос╕нь приносила селянам лише розчарування. Влада вимагала в╕д колгоспник╕в все б╕льше хл╕ба, м’яса, молока, овоч╕в, фрукт╕в. Усе менше ╕ менше залишалося харч╕в с╕м’ям на зиму. Нав╕ть те, що залишалося на пос╕в, змушували здавати. Спочатку селяни ще якось перебивалися з хл╕ба на картоплю, а пот╕м ╕ цього не стало… Грошей, щоб купити ╖жу, у селян не було, оск╕льки зароб╕тну плату в колгосп╕ грошима не видавали, а записували трудодн╕, на як╕ за день роботи могли дати по 200 грам╕в зерна, та й то п╕сля хл╕боздач╕ держав╕. А якби ╕ були грош╕, то на прилавках магазин╕в – пусто. Продукти продавалися лише у так званих торгсинах, але за золото. Наприк╕нц╕ зими – навесн╕ 1932 року розпочався масовий голод, який ул╕тку, п╕сля з╕браного врожаю, трохи стих. Четвертий учень: Ос╕нь 1932 року не в╕щувала велико╖ б╕ди. Врожай був не г╕рший, н╕ж у попередн╕ роки. Здали селяни держав╕ запланований податок. Але раптом оголосили другий, а пот╕м ╕ трет╕й податки. Почали ╖здити по селах спец╕альн╕ продзагони з комун╕ст╕в та комсомольц╕в ╕ забирати все до нитки. Люди ховали зерно, картоплю в ямах, у криницях, у скиртах с╕на, на горищах, замуровували в п╕ч. Але що-небудь зберегти в той лютий час було неможливо. Великими металевими щупами особливо оскажен╕ло шукали продукти харчування у дворах ще не опухлих господар╕в. ╤ спалахнув в Укра╖н╕ другий, не бачений н╕коли ран╕ше, великий Голод 1933 року, а за ним прийшла повальна смерть. П’ятий учень: Вимирали с╕м’ями, хатами, селами. Виснажен╕ люди падали на вулицях, п╕д тинами, де ╖х заставала смерть. По селах ╖здили п╕дводи, п╕дбираючи померлих, а деколи забирали ще живих людей (щоб не при╖здити за ними вдруге), хоронили заживо у сп╕льних, братських могилах, без домовин, просто засипали землею. Рятуючись в╕д смерт╕, щоб затамувати страшн╕ голодн╕ муки, люди ╖ли м’ясо дохлих коней, п╕сля чого тяжко хвор╕ли ╕ все-таки помирали. Порпалися в гнил╕й картопл╕, вишукуючи в н╕й щось ╖ст╕вне. Харчувалися бур’яном-лободою, калачиками, цв╕том акац╕╖. З листя липи пекли корж╕. ╥ли горобц╕в, ворон, кот╕в, собак. Полювали на ховрах╕в. В╕д голоду нещасн╕ втрачали розум. Були випадки, коли матер╕ вбивали свою дитину, щоб звареною з не╖ ╖жею погодувати себе ╕ залишених живими решту д╕тей, поки черга не д╕йде ╕ до них. Людо╖дство стало явищем розповсюдженим. Нема╓ в Укра╖н╕ села, де б не знали про той голод. (Звучить солосп╕в Н╕ни Матв╕╓нко, плач над померлими, серед яких так багато д╕тей). Шостий учасник: Згадую розпов╕дь сво╓╖ бабус╕. Була зима 1932 року. Раптово нагрянули збирач╕ податк╕в. Давай шукати зерно. С╕м’я т╕льки с╕ла об╕дати. В погреб╕ було трохи картопл╕, яку з╕брали на зиму. Непрохан╕ гост╕ повантажили ╖╖ на в╕з. Забрали нав╕ть варену «в мундирах» з╕ столу. Виходячи, уповноважений ще раз подивився на скам’ян╕лу в╕д розпачу с╕м’ю. Його олов’яний погляд упав на трир╕чну д╕вчинку, яка злякано ховалася за мамину сп╕дницю, м╕цно тримаючи в кулачку картоплину. П╕д╕йшов, вирвав з рук дитини останню ╖жу (б╕льше в дом╕ не було чого ╖сти) ╕ розчавив ╖╖ чоботом. (Тихе звучання оркестру з оратор╕╖ ╢. Станковича). Сьомий учень: «Вскоре я уже не мог ходить, лежал опухший и ни о чём не думал. Есть больше не хотелось. Смерть была рядом. Мама, чёрная, как земля, сидела на лавке, положив на колени потрескавшиеся от тяжёлой работы руки и беззвучно плакала. Она, давшая мне жизнь, не могла её спасти. Я уснул. А ночью услышал, что меня кто-то хочет разбудить. Раскрыл глаза. В доме мерцал ночничок, а возле меня стояли мама и брат Иван. Сначала шевельнулась радость, а потом опять стало всё безразлично. - Вот тебе, братишка, хлеб, поешь! – тихонько говорил он. – Я не хочу. – Ешь, сыночек, ешь, а то умрешь», - плакала мама. Я взял небольшую горбушку чёрного твёрдого хлеба и начал его рассматривать. А потом вдруг почувствовал, как кружится голова – запах хлеба пробудил неимоверный голод. Я тихонько застонал и по крошечке, чтобы надолго хватило, начал откусывать от краешка. Но во рту все болело – язык, дёсна, нёбо. А как хотелось проглотить все сразу, ведь хлеба потом не будет! И я, сдерживая себя, чуть не плача, медленно жевал вкусные, ни с чем не сравнимые крошки. Мама и брат молча смотрели на меня. Я доел и просил ещё. – Нельзя, братишка, а то умрёшь. Утром дам ещё. Я много хлеба привёз из Донбасса – целый мешок. Только никому об этом не говори, а то убьют. – Ни за что не скажу, - пообещал я и снова попросил: - Дай мне, Ваня, хлеб. Я его только подержу. Он молча вышел из хаты, через какое-то время вернулся. Из-под рубахи вытянул целую буханку и дал мне. Я взял её дрожащими руками (какая тяжёлая!) и не поверил своему счастью. У меня в руках такое сокровище – целая буханка. – «Можно, я её поцелую?». – «Целуй, сынок». Хлеб, привезенный Иваном, спас жизнь мне и маме. А мешок с хлебом брат прятал в соседском погребе – соседей уже не было, они все умерли. (Знову чита╓ Б. Ступка. «Панахида по жертвах Голодомору 1932-1933 рр.» ╢. Станковича). Вчитель: Про т╕ страшн╕ стор╕нки ╕стор╕╖ Радянсько╖ Укра╖ни ми д╕зна╓мося з╕ спогад╕в людей, кому пощастило вижити в те лихол╕ття. Запрошую до слова: Таг╕льцева Анатол╕я Дмитровича, Торохт╕й Любов ╤ван╕вну. Вчитель: Переконаним св╕дченням, а то ╕ доказом того, як ╕ чим жили люди в голодн╕ роки, ╓ усна народна творч╕сть: сп╕ванки ╕ част╕вки – лакон╕чн╕, точн╕, злободенн╕, сво╓часн╕ в╕дгуки на под╕╖ життя. ╥х зм╕ст розкрива╓ страшн╕ реал╕╖ тогочасно╖ Укра╖ни, в╕добража╓ процес, що призв╕в до голодомору. Перший учень: Про ц╕леспрямоване розкуркулення селян з подальшим засланням у «Соловецкий лагерь особого назначения» ось така сп╕ванка: Соловки, ви Соловки Далека дорога: Серце б’╓ться, грудь болить на душ╕ тривога. Другий учень: Люди, в кого ще залишилася жменька кукурудзи, жолуд╕в, кори з дерева, качан╕в, сушено╖ соломи, стручк╕в акац╕╖ – вручну жорнами намагалися перемолоти для вип╕кання того, що сьогодн╕ важко назвати хл╕бом. Ой, ви, жорна мо╖ щебетушечки – Мел╕ть з кори борошенце на пампушечки. Вчитель: Люди засуджували творц╕в Голодомору такими словами: Трет╕й учень: Ой, Постишев, вражий сину, Всохли б тоб╕ руки: Як ти в╕ддав Укра╖ну на голодн╕ муки… або Устань Лен╕н – подивися, До чого ми дожилися, Н╕ корови, н╕ свин╕ – Т╕льки Стал╕н на ст╕н╕.
А ось ще одна сп╕ванка: Нема хл╕ба, нема сала, Рекв╕зиц╕я забрала. Все забрала. Все забрала, голод буде Ой, рятуйте, добр╕ люди. Четвертий учень: У траг╕чн╕ дн╕ народ звертався до Кобзаря, який ╕ тод╕ виступав його захисником, охоронцем: Встань, Тарасе, з домовини, Глянь на горе Укра╖ни, Пухнуть люди, мруть-конають – Через сози погибають. Вчитель: Був тод╕ особливий жанр фольклору «Монолог здохло╖ коняки». Йшлося про те, що через безгосподарн╕сть новостворених колгосп╕в головами (кер╕вниками) яких призначали за принципом «св╕й», а сво╖ми у радянсько╖ влади були найб╕дн╕ш╕ селяни. Цей найб╕дн╕ший селянин, одержавши землю в╕д держави, не м╕г дати ради нав╕ть сво╓му власному господарству ╕ саме через це був б╕дним. Часто ж б╕дними «сво╖ми» були звичайн╕ с╕льськ╕ п’янички. Таких горе-кер╕вник╕в колгосп╕в ╕ висм╕ювали в сп╕ванках за те, що масово гинула худоба; колгоспн╕ поля заростали бур’янами. П’ятий учень: Здохла чи вмерла – Копитами небо п╕дперла: Масло-пшеницю Вивезли за границю Ячм╕нь та овес згно╖в МТС. Не дивуйтесь добр╕ люди – Завтра й з вами таке буде: Жити-пшеницю Вивезуть за границю А бур’ян см╕╓ться, Бо в колгосп╕ зоста╓ться. Вчитель: Яким був стан тод╕шн╕х колективних господарств в усн╕й народн╕й творчост╕ змальову╓ться так: Перший учень: Устань, Лен╕н, подивися До чого ми дожилися: Гарба раком, трактор боком ╕ коняка з одним оком, ╕ корова без хвоста, ╕ комора пуста. Н╕ овечки, н╕ свин╕, Т╕льки Стал╕н на ст╕н╕. Мала баба одну козу ╕ ту здала до колхозу – С╕ла соб╕ при стол╕ Та й раху╓ трудодн╕ – С╕м день – трудодень Дайте хл╕ба хоч на день. Вчитель: За декламац╕ю та сп╕в таких част╕вок не один наш сп╕вв╕тчизник запроторений до ГУЛАГу. Згадую р╕дну матусю Сахненко Над╕ю Прохор╕вну, яка нам, сво╖м д╕тям, багато розпов╕дала про голод та людо╖дство. Завжди про це говорила пошепки, приказуючи, щоб н╕кому про ╖╖ розпов╕дь не розказували. Тема голодомору в Радянському Союз╕ була п╕д табу-забороною. Першими про знищення укра╖нського селянства засобом штучного голоду досл╕дили ╕ спов╕стили людству американськ╕ вчен╕ Джеймс Мейс та Роберт Конквест. Нин╕ про переб╕г голодомору написано понад 10 тисяч статей, св╕дчень, документ╕в, досл╕джень науковц╕в, як╕ розкривають причину, саме чому був голодомор та хто у цьому винен? З частиною цих книг, завдяки зав╕дувачц╕ б╕бл╕отеки Любов╕ ╤ван╕вн╕ Торохт╕й, ма╓мо можлив╕сть ознайомити вас, наших вихованц╕в та прац╕вник╕в школи, на виставц╕ «Жнива скорботи». Укра╖нська держава пам’ять померлих голодною смертю в╕дзначила випуском фол╕анта «Нац╕ональна книга пам’ят╕», куди занесено в╕дом╕ ╕мена замордованих голодом. Сво╖ «Книги пам’ят╕» про померлих голодною смертю земляк╕в випуска╓ кожна область Укра╖ни. Пам’ять померлих в╕дзначена в╕дкриттям Всеукра╖нського мемор╕алу жертв Голодомору 1932 – 1933 рр. та музею Голодомору в Ки╓в╕ б╕ля ст╕н Ки╓во-Печерсько╖ лаври, куди ╕ буде поставлена двохсотк╕лограмова Св╕ча 75-х роковин. Пам’ятн╕ знаки та мемор╕али м╕сцевого р╕вня жертвам Голодомору в╕дкрит╕ та в╕дкриваються в ус╕х рег╕онах нашо╖ держави. Верховна Рада Укра╖ни законодавчо визнала Голодомор 1932-1933 рр. – геноцидом укра╖нського народу. Геноцид – це ф╕зичне знищення людей за нац╕ональною ознакою. Чи був геноцид укра╖нц╕в – питання дискус╕йне, бо в╕д голоду тод╕ помирали не лише укра╖нц╕ ╕ не лише в Укра╖н╕. Акс╕омою ж залиша╓ться факт, що ХХ стол╕ття молохом пронеслося над Укра╖ною. Якби не три голодомори, громадянська та дв╕ св╕тов╕ в╕йни, з них друга, Велика В╕тчизняна, забрала кожного п’ятого укра╖нця, репрес╕╖ та радянськ╕ концтабори – ГУЛАГи – нас би – укра╖нц╕в сьогодн╕ було б щонайменше 70, а то й 100 м╕льйон╕в чолов╕к. Укра╖нську нац╕ю вирубали до кореня, л╕кв╕довуючи найкращих, систематичними нищеннями п╕д гаслом боротьби з ворогами народу – самост╕йниками, мазепинцями, петлюр╕вцями, бандер╕вцями. ╤ саме через це ми в незалежн╕й укра╖нськ╕й держав╕ ма╓мо проблеми з нац╕ональними проводирями, л╕дерами нац╕╖, вождями народу. ╤ т╕льки нин╕ зап╕зн╕лими дзвонами шука╓мо м╕льйони укра╖нських душ, щоб вписати ╖х в ╕стор╕ю пам’ят╕. Трет╕й тиждень листопада кожного року в наш╕й кра╖н╕ – поминальний по жертвах ╕мперських насильств над укра╖нцями, в тому числ╕ ╕ Голодомору 1932-1933 рр. 22 листопада ц. р. кожен нац╕онально св╕домий укра╖нець, а не манкурт-перекотиполе, що ос╕в в Криму, запалював увечер╕ на п╕дв╕конн╕ свою св╕чку пам’ят╕, щоб ╖╖ бачили зор╕ – душ╕ померлих. Голодомор 1932-1933 рр. визнали геноцидом укра╖нського народу США, Канада, Австрал╕я, Польща, Литва та ╕нш╕ держави св╕ту. Канада, де прожива╓ близько м╕льйона укра╖нц╕в, створила прецедент для кра╖н св╕ту, установивши державний День пам’ят╕ жертв Голодомору в Укра╖н╕. Польща в╕дкрила пам’ятник укра╖нцям - жертвам голодомор╕в. Парламентська Асамблея Ради ╢вропи визнала голод 1932-1933 рр. м╕жнародним злочином проти людства, трагед╕╓ю стародавнього народу, що бере св╕й початок в╕д IV тис. до н. е., час╕в трип╕льсько╖ культури. Вчитель: Про штучний голодомор як один ╕з найжахлив╕ших способ╕в нищення укра╖нського народу протягом його тисячол╕тньо╖ ╕стор╕╖ писали ╕ пишуть укра╖нськ╕ поети. Послухайте колискову голодно╖ матер╕: Другий учень: Сп╕те, д╕тки, сп╕те, люб╕. ╤ не просипайтесь! Вже не буде мучить згуба, Забере вас пташка райська Сп╕те м╕цно, сп╕те, д╕ти Янгол Божий на пороз╕. Вже не буде ╖сти хт╕тись ╕ не будуть пухнуть ноз╕. Трет╕й учень: Натопила маковинням, Затулила лядку й комин. ╤ в туман╕ темно-син╕м Засп╕вала колискову. Чевертий учень: Спи, синочку, горе-паску, Засинай нав╕ки, доню. То моя остання ласка, З материнсько╖ долон╕. Ще пограймось навперейми В п╕жмурки з б╕дою Лельки? Захова╓мось в╕д не╖ у сиру земельку. П’ятий учень: Укра╖нський, зб╕джений народе! Укра╖но, - мати с╕чова! Де тво╖ знамена ╕ клейноди? Де твоя державна булава? Вже давно не чути серед степу Орлиного клекотання угор╕, Славу про Хмельницького й Мазепу Не сп╕вають сив╕ кобзар╕. Перший учень: Т╕льки й чути – гупання кайдан╕в В Соловках, в Сиб╕ру, в Колим╕, – То козацька нац╕я гетьман╕в Гине у московському ярм╕. Другий учень: Де под╕лись – усм╕шка весела ╕ купальськ╕ вогнища д╕вчат? Де под╕лись укра╖нськ╕ села ╕ садки вишнев╕ коло хат? Трет╕й учень: Щезло все в голодному пожар╕: Матер╕ д╕тей сво╖х жеруть, Божев╕льн╕ люди на базар╕ Людське м’ясо людям продають! Чевертий учень: Щезло все… ╤ всюди на ру╖н╕ Бенкетують п’ян╕ вороги, Укра╖нц╕ ж мруть на Укра╖н╕, на Байкал╕, в темряв╕ тайги… П’ятий учень: Н╕ – ми ще повстанемо, як хмара, Н╕ – ми ще ударимо, як гр╕м, ╤ коли за все приходить кара То яко╖ ж кари треба ╖м? Вчитель: Хай в╕д довготривалого мовчання провинцям нашим стане холодно, хай в╕д нашого мовчання ╕стор╕я розродиться Правдою… ╥╖, Правду, боялися вс╕ 70 рок╕в радянсько╖ влади т╕, хто кликав народ на буд╕вництво вершини людського щастя – комун╕зму такими жорстокими, жахливими методами, як штучн╕ голодомори. ╥╖, Правду, бояться ╕ нин╕ т╕, хто спов╕ду╓ комун╕стичну ╕деолог╕ю. Саме через страх за спод╕яне стояли 21 листопада ц. р. п╕д прапорами чужо╖ нам держави б╕ля входу до храму Мельпомени (театру) обдурен╕ грачами та в╕тренками л╕тн╕ люди, заважаючи прийдешн╕м покол╕нням знати Правду. Правду через перегляд народно╖ трагед╕╖ в дв╕ д╕╖ «Маршрут товариша Стал╕на». (К╕нцеве звучання оратор╕╖ ╢вгена Станкевича «Панахида за померлими з голоду». Читання Б. Ступки: Голодомор… Встаньте, мертв╕ ╕ жив╕…) Вчитель: Укра╖на сколихнулася в╕д усв╕домлення Голодомору 1933-го… Приспустила в╕д чорного болю жалобних стр╕чок державн╕ прапори. Повсюди в концертних залах, по рад╕о звучить Рекв╕╓м, в храмах церковн╕ дзвони закликають до молитви ╕ В╕чно╖ пам’ят╕, а запален╕ св╕чки у в╕кнах людських помешкань та на майданах м╕ст Укра╖ни 22 листопада гор╕ли ц╕лу н╕ч, з╕гр╕ваючи зор╕, небо й душ╕ уб╕╓нних голодом та пол╕тичними репрес╕ями. Укра╖на здригнулася в╕д моторошних чорно-б╕лих фотограф╕й виснажених голодом людей, пам’ять про яких намагалася вив╕трити з╕ св╕домост╕ сущих на земл╕ злочинна комун╕стична система. (Звучить хор з оратор╕╖ «В╕чна пам’ять», завершу╓ читання Б. Ступка словами «М╕й пшеничний народ») Вчитель: «Народ м╕й ╓, народ м╕й завжди буде» - п╕д такою назвою 22 листопада пройшов м╕жнародний форум. Делегати в╕д 40 кра╖н св╕ту з’╖халися на береги Дн╕пра, в древн╕й Ки╖в, щоб через 75 рок╕в пом’янути людей, замордованих голодною смертю, розд╕лити разом з нами б╕ль та виявити повагу до Укра╖ни ╕ укра╖нц╕в. Звучить Державний г╕мн Укра╖ни. Сп╕вають учн╕ та вс╕ присутн╕ в зал╕. Вчитель: Душ╕ померлих мученицькою голодною смертю в 1932-1933 роках за християнським звича╓м запрошую пом’янути хл╕бом та дарами до столу, що ╖х надали д╕тям-сиротам доброд╕йники. Нехай ц╕й незвичайн╕й тризн╕ дисону╓ наша скорбота ╕ б╕ль за померлими, кого в 33-му не оплакали, не провели по-людськи в останню дорогу, не поминали. Перехрестимося й скажемо ми сво╓: в╕чна ╖м пам’ять, пухом земля ╕ царство небесне. Зах╕д розробила та провела в музе╖ «Слава Укра╖н╕» С╕мферопольсько╖ школи-╕нтернату № 1 вчитель ╕стор╕╖ вищо╖ категор╕╖, в╕дм╕нник народно╖ осв╕ти УРСР та осв╕ти Укра╖ни, кавалер ордена княгин╕ Ольги Валентина ЧЕКАЛ╤НА.
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 12.12.2008 > Тема "На допомогу вчителеві"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6646
|