Знайомство з Петром Кравчуком – канадським журнал╕стом, комун╕стом, було чи не першим мо╖м знайомством з укра╖нським ем╕грантом. Це в╕дбулося 22 липня 1979 року у нашому ╤вано-Франк╕вському ╕нститут╕ нафти ╕ газу. У той час я виконував тимчасово обов’язки ректора. Мене попередили, що Кравчука треба зустр╕ти, показати наш ╕нститут, наголосити на тому, що основн╕ педагог╕чн╕ кадри формуються з числа зах╕дних укра╖нц╕в. Я був, на думку парт╕йних кер╕вник╕в, наочним прикладом у ц╕й справ╕. Петру Кравчуку було тод╕ 68 рок╕в. Був в╕н м╕цного складу, виглядав д╕йсно молодше свого в╕ку. Ще в середин╕ 60-х рок╕в в╕н п╕сля в╕дв╕дин Укра╖ни опубл╕кував сер╕ю статей у газетах канадських укра╖нц╕в про суц╕льну русиф╕кац╕ю Укра╖ни. Йому був заборонений в’╖зд до Радянського Союзу, прил╕плено ╕ типовий «ярлик». Але у 1979 роц╕ щось зм╕нилося у ставленн╕ влади до нього, ╕ в╕н при╖хав в Укра╖ну. Ми показали нашому гостю геолог╕чний музей ╕нституту, актовий зал, б╕бл╕отеку, студентську ╖дальню. Мен╕ п╕зн╕ше передали, що Кравчук залишився задоволеним в╕д в╕дв╕дування ╕нституту. Ба, б╕льше, п╕зн╕ше в╕н ╕ мен╕ вислав з Торонто газету, де писав про наш ╕нститут, згадав ╕ мене - «швидкомовного укра╖нця родом з села З╕бран╕вка». Це сп╕лкування було см╕шним. Нас попередили, щоб ми говорили з Кравчуком лише укра╖нською мовою, щоб в╕н, не дай Боже, не почув рос╕йсько╖. У нашому ВНЗ нав╕ть професор Вен╕ам╕н Кляровський в геолог╕чному музе╖ пробував «балакати» укра╖нською. Те ж саме в╕дбувалося у наш╕й ╕нститутськ╕й б╕бл╕отец╕ при розмов╕ з директором б╕бл╕отеки Галиною ╤вановою. Наступного дня ми вечеряли разом з ним. У наш╕й ви╖зн╕й учт╕ взяв участь доцент Степан Возняк, земляк Петра Кравчука з╕ Льв╕вщини, на той час в╕н зав╕дував кафедрою «марксистсько-лен╕нсько╖» ф╕лософ╕╖ у нашому ╕нститут╕. Був з нами ╕ професор Петро Вакалюк з медичного ╕нституту. В╕н керував ╤вано-Франк╕вським в╕дд╕ленням товариства «Укра╖на», що орган╕зовувало зустр╕ч╕ з укра╖нською д╕аспорою («прогресивною», як тод╕ називали тих заруб╕жних укра╖нц╕в, що мали л╕ву спрямован╕сть). На вечер╕ був присутн╕й «товариш з Ки╓ва», який, очевидно, був прац╕вником КДБ та зав╕дувач в╕дд╕лу газети «Прикарпатська правда» Богдан Галюк. КДБ так оп╕кувалося Кравчуком, що нав╕ть коли в╕н йшов кинути листа у поштову скриньку, то той молодий оп╕кун йшов до скриньки разом з ним. П╕д час вечер╕, см╕ючись, Петро Кравчук опов╕в нам про те, як його повезли в дитячий садочок «Сонечко». Д╕ти зустр╕ли Кравчука кв╕тами. А коли г╕сть запитав д╕тей, чи вм╕ють вони сп╕вати, то почув у в╕дпов╕дь: «Вм╕╓мо». Тод╕ П. Кравчук попросив д╕тей засп╕вати йому. ╤ д╕ти дружно засп╕вали п╕сню Алли Пугачово╖ «То ли еще будет». Вихователька страшенно розхвилювалася, почала махати д╕тям руками за плечима гостя. Кравчук це пом╕тив ╕ запитав д╕тей, чи знають вони укра╖нськ╕ п╕сн╕. «Зна╓мо», - була в╕дпов╕дь хором. ╤ засп╕вали укра╖нську дитячу п╕сеньку. Усе було б добре, але нова неспод╕ванка чекала вс╕х усередин╕ садочка – на книжкових полицях не було жодно╖ укра╖нсько╖ дитячо╖ книжки. Ус╕ надписи на полицях та в к╕мнатах були написан╕ рос╕йською. Тут уже н╕чого не можна було вд╕яти, бо це була наша тод╕шня прикра д╕йсн╕сть ╕ русиф╕кац╕я, яку так хот╕лося приховати в╕д заморського гостя, була наочною. Б╕льше зустр╕чей з Петром Кравчуком у мене не було. Н╕ я, н╕ в╕н не мали сп╕льних ╕нтерес╕в. Недавно, к╕лька рок╕в тому, над╕йшло пов╕домлення про в╕дх╕д у в╕чн╕сть нашого земляка. То ж хай канадська земля буде йому пухом. Роман ЯРЕМ╤ЙЧУК, д╕йсний член НТШ, професор. м. С╕мферополь.
У В╤ДНОСИНАХ З ПОЛЬЩЕЮ НЕ ВАРТО НАТИСКАТИ НА ╤СТОРИЧН╤ “МОЗОЛ╤”, ЩО НАТЕРЛИСЯ ЗА 400 РОК╤В
╤СТОР╤Я ОДН╤╢╥ РОДИНИ НА ТЛ╤ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАЦ╤ОНАЛЬНОГО РУХУ
МОЖЕ ТАК СТАТИСЬ, ЩО КРИМ ПОВЕРТАТИМЕТЬСЯ ДИПЛОМАТИЧНИМ ШЛЯХОМ
БИТВА ЗА УКРА╥НУ
