Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4450)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4124)
Українці мої... (1659)
Резонанс (2120)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1847)
Крим - наш дім (1046)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (320)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (206)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПОЕЗ╤Я ╤ ПРОЗА НАШОГО ЖИТТЯ
Третя зб╕рка поез╕╖ - «╥╖ написала в╕йна»…


НЕ ХОДИ НА ЛИСУ ГОРУ…
Наш╕ традиц╕╖


КАРИКАТУРИ БАТЬКА Й ЖИВОПИС СИНА
Карикатури батька викривають агресивну пол╕тику Москви, показують, що вона ╓ загрозою для всього...


РОЗПУСКА╢ТЬСЯ Л╤ЩИНА
Наш╕ традиц╕╖


ЛЮТЬ, НАД╤Я, ЛЮБОВ
На початку широкомасштабного вторгнення рос╕йських в╕йськ подруга художниц╕ попрохала ╖╖...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #52 за 26.12.2008 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#52 за 26.12.2008
ПОСТУП – В╤Д ЯЗИЧНИЦТВА ДО ХРИСТИЯНСТВА – ЧИ НАВПАКИ?

ДОРОГА ДО ХРАМУ

╤СТОР╤Я ╤ СУЧАСН╤СТЬ
Однозначно, з упевнен╕стю нин╕ на поставлене запитання не в╕дпов╕сть н╕хто. З тих, хто усв╕домили значення рел╕г╕╖ та природу ╖╖ ╕снування. Адже намагання комун╕ст╕в сформувати ате╖стичне сусп╕льство завершилося крахом. А зас╕б колектив╕зму був запозичений саме у християнства. Однак знехтували звича╓м вза╓морозум╕ння та пошани, заганяючи до комун╕стичного «раю» б╕льшовицькою «железной рукой».
Коли ж об╕цяний «рай» рухнув ще недобудованим, «буд╕вельники», стоячи в знаменитих сов╓тських чергах, з рад╕стю перехрестилися, пригадуючи, що ╕ християнство, зокрема в Укра╖н╕-Рус╕, запроваджувалося, як засв╕дчують ╕сторичн╕ л╕тописи, не без «вогню ╕ меча». Через це розгорта╓ться неоязичницький рух, прихильники якого називають себе р╕днов╕рами. Добре це чи погано, остаточну в╕дпов╕дь зможе дати лише майбутн╕сть.
До реч╕, саме поганами ╕менуються язичники в ╢вангел╕╖. А до цього ╕ Тора про них не забувала в цьому ж дус╕. Тому ╖х не оминали ╕ пророки, включаючи й ╕сламського Магомета. Через язичництво свого часу пройшли вс╕ народи. ╤ не через свою дик╕сть, як багато хто вважа╓.
Так, язичники в╕рували в дух╕в, тобто, по-сучасному кажучи, в енерг╕╖. Для затятих противник╕в «поганства» нагадую ╓вангельське «Бог ╓ Дух» (╤в. 4, 24). Отже, язичники не були дикунами. Вони також, як ╕ ми сьогодн╕, по-сво╓му були заклопотан╕ енергетикою. А ╖хн╓ найменування походить в╕д слов’янського «язици», що означало ╕ «народи», ╕ «чужинц╕».
Тут доречно зауважити, що в сучасному тлумаченн╕ церковнослов’янсько╖ мови та православ’я взагал╕, де верховодити намага╓ться рос╕йське дух╕вництво, укра╖нцям, як ╕ б╕лорусам, та ╖хн╕м мовам нема м╕сця серед цив╕л╕зованих держав ╕ народ╕в, бо вони, мовляв, просто «чада русской православной церькви», як╕ ще не спроможн╕ на самост╕йне ╕снування, а ╖хн╓ прагнення до самоуправл╕ння ╓ «дъявольским измышлением».
Не вдаючись до ╕сторичних подробиць про те, що рос╕йська церква в╕дносно укра╖нсько╖ ╓ доч╕рньою, тобто зг╕дно з каноном ма╓ п╕длягати останн╕й, наведу один ╕з сучасних приклад╕в зрос╕йщення. Чита╓мо: «Грамматика церковнославянского языка» (минулор╕чне видання за дозволом Московського патр╕архату, стор╕нка 45): «В современном церковнославянском языке действует правило (зрозум╕ло, зг╕дно з рос╕йською мовою), что после г, к, х не пишется ы, а пишется и; поэтому боги, отроки, духи, вместо богы, отрокы, духы», тобто як в укра╖нськ╕й мов╕ та за нормами справжньо╖ слов’янсько╖ мови.
Тому на поставлене на початку запитання спробую в╕дпов╕сти не з позиц╕╖ чи╓╖сь вигоди, а заради справедливост╕ й здорового глузду, виходячи з реальних, а не вигаданих обставин, що таки примушу╓ заглиблюватись в ╕стор╕ю. Перше небажане в╕роспов╕дне брод╕ння в християнськ╕й Укра╖н╕ розпочалося п╕сля так званого «возз’╓днання» Укра╖ни з Рос╕╓ю, коли Москва, довго не роздумуючи, розпочала зрос╕йщення укра╖нц╕в, нав’язуючи як свою мову, так ╕ обрядов╕сть. У результат╕ значна частина укра╖нц╕в, особливо тих, хто ретельно шанував звича╖ сво╖х предк╕в, знайшла захист у Ватикан╕. ╥х справд╕ н╕кому не вдалося не т╕льки зрос╕йщити, а й герман╕зувати чи полон╕зувати. Байдуж╕ ж таки опинилися п╕д «оп╕кою московських поп╕в». А тих, що вагалися, знайшли протестанти.
Неоязичницький рух серед укра╖нц╕в розпочався в 30-х роках минулого стол╕ття, коли ╕ Укра╖на «левым маршем» крокувала до соц╕ал╕зму, а опинилася в голодомор╕. Очолити неоязичник╕в випало на долю автора книги «В╕ра предк╕в наших», професора Володимира Шаяна, який досл╕див укра╖нське язичництво як в ╕сторичному, так ╕ психолог╕чному план╕, що знайшло в╕дгук як в Укра╖н╕, так ╕ серед укра╖нц╕в Канади. В╕дом╕ й посл╕довники автора досить об’╓мно╖ книги «Мага в╕ра» Лева Силенка. ╥хн╕ми зусиллями в США споруджено спец╕альний храм. ╢ силенк╕вц╕ ╕ в Австрал╕╖.
Тепер на нив╕ р╕днов╕рства особливо пл╕дно працю╓ професор Галина Лозко, на рахунку яко╖ к╕лька наукових праць з укра╖нського народознавства, в тому числ╕ й про язичництво та заснування Укра╖нсько╖ духовно╖ академ╕╖ р╕днов╕р╕в, що абрев╕атурою для декого звучить загрозливо - УДАР.
Про негативи ╕ позитиви язичництва укра╖нцям найкраще роздумувати, читаючи те ж таки ус╕м в╕доме ╢вангел╕╓, якщо не Б╕бл╕ю взагал╕, де, зрозум╕ло, язичництво не схвалю╓ться. Особливо ж воно засуджу╓ться в Коран╕. Нове народжу╓ться в╕д старого ╕ часто ╕сторичними в╕трами в╕дрива╓ться в╕д живильних корен╕в родителя, не кажучи вже про прародич╕в.
Я особисто вважаю себе людиною пом╕ркованих погляд╕в ╕ переконань, через що маю знайомих ╕ серед р╕днов╕р╕в, де особливо багато людей ╕нтел╕гентних. Тому зап╕дозрювати ╖х у забобонност╕ чи неуцтв╕ зайве. Вони й мен╕ допомогли звернути увагу на так зван╕ священн╕ книги ╕ тепер вважаю, що теолог╕я заслугову╓ на серйозне, глибоке вивчення. Бо справд╕, жодна рел╕г╕я взагал╕ поганому не вчить. Але не зокрема. Тут треба ор╕╓нтуватись не лише на власн╕ уподобання, бо вони можуть бути ╕ шк╕дливими. Необх╕дно враховувати ╕ наявн╕ обставини, не посп╕шаючи як з╕ схваленням, так ╕ з критикою чи╖хось звичок, навичок та обряд╕в. Усе, що природне – богоугодне, все що протиприродне – гр╕ховне. Цим правилом керувались ╕ подвижники перв╕сного християнства, хоч вони також у чомусь помилялися, як ╕ вс╕ люди. Тому як╕ можуть бути претенз╕╖ до язичник╕в, як╕ були п╕онерами в духовн╕й справ╕?
Починаючи будь-яку д╕яльн╕сть чи прилучаючись до ново╖ для тебе справи, треба думати про к╕нцевий результат цього. Граючи на тенд╕тних рел╕г╕йних струнах, особливо необх╕дна обачн╕сть. Якщо ж йдеться про таку, здавалося б, давно забуту й не потр╕бну для в╕дновлення справу як язичництво, необх╕дн╕ неабияк╕ знання, бо зац╕кавлених неоязичництвом ста╓ все б╕льше. Чому? Спробую стати на ╖хн╕й б╕к, за що, спод╕ваюсь, на мене не образяться люди ╕нших погляд╕в, як це належить робити в цив╕л╕зованому сусп╕льств╕, до якого пряму╓, хоч ╕ не без збочень, й Укра╖на.
Символ╕чно, що неоязичницький рух ╕сну╓ давно й не лише в Укра╖н╕ чи серед укра╖нц╕в узагал╕. Под╕бне спостер╕галося та ╕сну╓ й тепер у поволзьких мордвин╕в, як╕ в╕др╕зняються сво╓ю обрядов╕стю в╕д сво╖х сус╕д╕в-тюрк╕в, в╕рних ╕сламу. Та ще й в жорстких умовах рос╕йського православ’я. Б╕льше цього, у стародавньому супернику Москви – Новгород╕, через що в╕н ще ран╕ше нашого Батурина також зазнав жахливо╖ р╕зн╕ в╕д кривавих рук московит╕в, нин╕ досить пом╕тний рух власне рос╕йсько╖ молод╕, яка вважа╓ себе спадко╓мницею варяг╕в, а сво╖м в╕роспов╕данням визна╓ саме язичництво. Та ще й у його класичному вигляд╕.
Поодинок╕ неоязичницьк╕ осередки ╓ ╕ в кра╖нах зах╕дно╖ ╢вропи, де, на в╕дм╕ну в╕д нас, вихованц╕в тотал╕тарно╖ системи, сприймаються абсолютно спок╕йно. Бо там люди з дитинства виховуються в умовах терпимост╕ один до одного й вза╓морозум╕ння, що явища под╕лу, як ╕ злиття, мають законом╕рний характер, якщо вони не пов’язан╕ з проявами насильства чи обману. ╤ це охороня╓ться державою. У тому числ╕ й методом ╕золяц╕╖ екстрем╕ст╕в в╕д сусп╕льства.
Та повернемось у глибоке минуле, оглядаючи його неупередженим поглядом. Серед перших, хто поклонився новонародженому ╤сусов╕ Христу, були ╕ волхви (Мт. 2, 2). Ця назва в переклад╕ означа╓ «мудрец╕». Саме вони були священиками у язичник╕в. За ╖хн╕м звича╓м, волхви не т╕льки в╕ддали шану ╕ повагу под╕╖ народження мес╕╖, а й «принесли йому дари: золото, ладан ╕ смирну» (Мт. 2, 11).
Щоб стати волхвом, кандидатов╕ потр╕бен був житт╓вий досв╕д ╕ неабияк╕ вм╕ння. Якщо ти н╕кого не навчив читати ╕ писати (а писемн╕сть у наших пращур╕в ╕снувала ще до прийняття християнства, про що св╕дчить ╕ стародавня «Велесова книга») чи не зц╕лив когось в╕д недуги, або не вм╕╓ш передбачувати погоду, а то й сусп╕льн╕ под╕╖, тод╕ ти н╕ за яких обставин не м╕г бути висвяченим у жерц╕, яких наш╕ прапредки називали волхвами.
Досв╕дчен╕ волхви були найповажн╕шими дорадниками у княз╕в ╕ вожд╕в племен. У свою чергу волхвам допомагали в╕дуни. Назва ця походить в╕д слов’янського «в╕дати», що означало ╕ «знати», ╕ «керувати». Робити це дозволялося ╕ ж╕нкам. В╕доме поняття «в╕дьма», яке тепер вжива╓ться у значенн╕ «лиха ж╕нка», у язичник╕в означало «в╕даюча мати». Так, зокрема, називали родоначальниць та повитух. Цей приклад св╕дчить про те, як у людей можуть зм╕нюватися повсякденн╕ поняття з╕ зм╕ною рел╕г╕╖ чи, ╕накше кажучи, ╕деолог╕╖.
Перш╕ християнськ╕ м╕с╕онери багато що запозичили як в╕д юде╖в, так ╕ в╕д язичник╕в. ╢вангельський Павло сам себе називав апостолом язичник╕в (Рм. 11, 13). ╤ ось як в╕н характеризував ╖х (у кримських умовах, де так «притесняют русскоязычных» дозволю соб╕, «украинскому националисту», процитувати рос╕йською мовою): «Когда язычники, не имеющие закона, по природе законное делают, то, не имея закона, они сами себе закон: они показывают, что дело закона у них написано в сердцах, о чем свидетельствует совесть их и мысли их, то обвиняющие, то оправдывающие одна другую» (Рм. 2, 14-15).
Ми ж, нин╕шн╕ кримчани, незалежно в╕д в╕роспов╕дання (адже ╕ у нас на п╕востров╕ ╓ прихильники неоязичництва), будучи громадянами Укра╖ни, яка таки ма╓ й сво╖ власн╕ закони, не виконувати як╕ н╕хто не ма╓ права ╕ в Криму. Нав╕ть посилаючись на сво╖ рел╕г╕йн╕ чи ╕нш╕ переконання, не можна ставитись до укра╖нц╕в ╕ всього укра╖нського так, як це багато хто робить з кримських «русскоязычных», бо це врешт╕-решт зак╕нчиться погано, а то й траг╕чно. У першу чергу для тих, хто наявну свободу сприйма╓ як уседозволен╕сть. Язичники не були дикунами на противагу нин╕шн╕м сатан╕стам у прямому ╕ переносному значеннях, для котрих ╕сну╓ ╓дина вт╕ха – свав╕лля, чим заражен╕ й кримськ╕ горе-пол╕тики, як╕ с╕ють ворожнечу.

ДВ╤ ТОЧКИ ЗОРУ
Зрозум╕ло, що християни вважали свого мес╕ю св╕тлом ╕ для просв╕ти язичник╕в (Лк. 2, 32). Як люди кожен зокрема, так ╕ ╖хн╕ об’╓днання прагнуть до зб╕льшення к╕лькост╕ сво╖х приб╕чник╕в ╕ посл╕довник╕в. Та народна мудр╕сть про те, що не помиля╓ться лише той, хто н╕чого не робить, залиша╓ться непохитною. Помилковим виявилося ╕ християнське передбачення, що «в╕ддадуть його (╤суса Христа) язичникам на глум, побиття ╕ розп’яття» (МТ. 20, 19; Мр. 10, 33; Лк. 18, 32-33). Це зробили юде╖.
Ще ран╕ше юдейський цар ╤род намагався використати волхв╕в для убивства новонародженого мес╕╖, однак вони ухилилися в╕д участ╕ в ц╕й жорсток╕й справ╕, що св╕дчить про ╖хню високу моральн╕сть (Мт. 2, 7-12). Випадки, коли юдеям для виступ╕в проти християн вдавалося залучати ╕ язичник╕в, звичайно були, як це зазначено в «Д╕яннях апостол╕в»: «Юде╖ збуджували ╕ розпалювали проти брат╕в (по в╕р╕) серця язичник╕в» (Дн. 14, 2). У результат╕ «язичники та юде╖ з╕ сво╖ми начальниками зосередилися на них (апостолах), щоб осоромити ╕ побити ╖х кам╕нням» (Дн. 14, 5).
Под╕бне траплялося ╕ у самих християн. Якось апостол Павло дор╕кав сво╓му колез╕ Петру: «Для чого язичник╕в примушу╓ш жити по-юдейському?» (Гл. 2, 4). У кожного з них був св╕й метод впливу на ╕нших. Основне, щоб у ньому не було лицем╕рства, а то й п╕длост╕. Нам особливу увагу варто звертати на нин╕шню п╕дступн╕сть учорашн╕х запеклих ате╖ст╕в-комун╕ст╕в. Адже вони тепер вдаються до найбезсоромн╕шого словоблуддя, щоб довести свою прихильн╕сть православ’ю. Та подякувати ╖м уже за те, що не приховують свого захоплення саме ╕мперським рос╕йським православ’ям, в якому через в╕дсутн╕сть «зал╕зно╖ зав╕си» вже ╕ серед ╓пископату визр╕ва╓ думка про необх╕дн╕сть зм╕н та доц╕льн╕сть при╓днання до екумен╕чного руху. А в ньому комун╕стам робити н╕чого.
╤сусов╕ Христу приписують таку пораду для християн: «Остер╕гайтесь людей, бо вони в╕ддаватимуть вас до судилищ ╕ в синагогах битимуть вас. ╤ поведуть вас до правител╕в ╕ цар╕в за мене для св╕дчення перед ними ╕ язичниками» (Мт. 10, 17-18). Неоязичники вважають, що остер╕гатись необх╕дно не вс╕х людей, а т╕льки п╕дступних. Юде╖ язичник╕в пересл╕дували так само, як ╕ християн, через що засв╕дчувати себе було небезпечно як одним, так ╕ другим. Тому вза╓мод╕я зм╕нювалася протид╕╓ю залежно в╕д зовн╕шн╕х обставин з метою охорони належних внутр╕шн╕х.
Стосовно сво╖х в╕дступник╕в в╕д побожного життя християнам радилося: «Якщо згр╕шить проти тебе брат тв╕й, п╕ди ╕ викрий його м╕ж собою та ним одним. Якщо послуха╓ тебе, то придбав ти брата свого. Якщо ж не послуха╓, в╕зьми з собою ще одного чи двох, щоб вустами двох чи трьох св╕дк╕в п╕дтвердилося всяке слово. Якщо ж не послуха╓ ╕ ╖х, скажи церкв╕. А якщо ╕ церкви не послуха╓, то хай буде в╕н тоб╕ як язичник». (Мт. 18, 15-17). Взагал╕ ця порада заслугову╓ на увагу. Що ж стосу╓ться язичник╕в, то вони були н╕чим не г╕рше в╕д людей будь-якого походження. Серед язичник╕в, зрозум╕ло, теж траплялися р╕зн╕ люди, як ╕ серед юде╖в чи християн.
╤сну╓ безл╕ч пл╕ток в╕дносно того, як язичники поклонялися ╕долам. Однак, що розум╕╓мо п╕д ц╕╓ю назвою? Взагал╕ й найточн╕ше – це зображення. Об’╓мне чи намальоване. У язичник╕в було перше. ╤ тепер у католик╕в та православних не т╕льки у храмах, а й вдома ╓ ╕кони, а б╕ля в╕втар╕в сто╖ть в╕доме розп’яття. У звуковому в╕дношенн╕ вони мовчазн╕. Та не в зоровому. Тому недоречне нагадування-док╕р, що «коли ви були язичниками, то ходили до безголосих ╕дол╕в» (1 Кр. 12, 2). Тепер неоязичники йдуть, точн╕ше – певним чином повертаються до справжньо╖ духовност╕ з вдячн╕стю сво╖м пращурам-язичникам, як╕ проявляли себе ╕ в сакральному мистецтв╕.
Одного разу апостол Петро, втихомирюючи християн, сказав: «Бог дав ╖м (язичникам) св╕дчення, дарувавши ╖м Духа святого, як ╕ нам; ╕ не поклав н╕яко╖ р╕зниц╕ м╕ж нами та ними, в╕рою очистив серця ╖х» (Дн. 15, 8-9). А ось факт, що говорить сам за себе: «В╕руюч╕ з обр╕заних (юде╖в), як╕ прийшли з Петром, здивувалися, що Дар Святого Духу пролився ╕ на язичник╕в» (Дн. 10, 45). Перш╕ християни були впевнен╕, що «╕ язичникам дав Бог покаяння в життя» (Дн. 11, 18). То чому вони, а тим б╕льше неоязичники мають бути «поганими» для нин╕шн╕х християн?
До ╤суса Христа за допомогою зверталися ╕ язичники (Мр. 7, 26). Значить вони не були вороже налаштован╕ до християн, а, навпаки, дов╕ряли ╖м. Язичники сам╕ часто ставали християнами. Тому не випадкове згадування «Миколи Антиох╕йця, наверненого з язичник╕в» (Дн. 6, 5). Та й взагал╕ перш╕ християни вижили саме завдяки язичникам. Християни, зрозум╕ло, рад╕ли цьому ╕ по-сво╓му пояснили: «Язичники прийняли слово Боже» (Дн. 11, 1).
Однак, як засв╕дчу╓ ╕стор╕я, християни под╕бно до вс╕х ╕нших смертних таки ╕нколи сутт╓во помилялися. Для прикладу згадаймо таке християнське пророцтво: «╢русалим буде знехтуваним, поки не зак╕нчиться час язичник╕в» (Лк. 21, 24). В╕н зак╕нчився давно, якщо не брати до уваги руху неоязичник╕в, а боротьба за ╢русалим трива╓, але вже м╕ж ╕зра╖льтянами ╕ арабами, серед яких н╕ язичник╕в, н╕ неоязичник╕в нема. Боротьба за ╢русалим, як ╕ за ╕нш╕ об’╓кти чи територ╕╖, мала, ╕ ма╓ не рел╕г╕йний, а нац╕онально-економ╕чний характер. Рел╕г╕я при цьому використову╓ться як прикриття, що св╕дчить про недостатн╕й духовний р╕вень як у пол╕тик╕в, так ╕ керманич╕в зад╕яних в╕роспов╕дань.
Ц╕лком можливо, що мен╕ хтось кине док╕р: мовляв, ти на св╕й лад тлумачиш ╓вангельськ╕ тексти. Усв╕домлюю, що ╕ я не безпомильний.
╤ знаю, що ╓ «майстри», як╕ готов╕ будь-який текст на догоду комусь всякими викрутасами перетворити з праведного в гр╕шний. Тод╕ в даному випадку я запитаю по-╓вангельському: «Якщо ви в╕та╓те лише брат╕в ваших, що особливого робите? Чи не так само вчиняють ╕ язичники?» (Мт. 5, 47). Особисто переконався, що неоязичники н╕кому не нав’язують сво╖х погляд╕в ╕ з повагою ставляться до людей ус╕х в╕роспов╕дань. А прихильники рос╕йського православ’я буквально ненавидять в╕рних Ки╖вського патр╕архату. За таких обставин хто з них чинить по-божому?
Ми пережили не просто безглуздий, а й жорстокий пер╕од насильницького насадження войовничого ате╖зму. Тому сво╓ завдання неоязичники вбачають у тому, щоб довести помилков╕сть твердження, що «╕м’я Боже хулиться у язичник╕в» (Рм. 2, 24). Як засв╕дчу╓ сусп╕льний розвиток, н╕кому не сл╕д давати «владу над язичниками» (Од. 2, 26). Вони, як й ╕нш╕ були спроможн╕ на самоврядне життя. Тим б╕льше на це здатн╕ сучасн╕ народи, в тому числ╕ у вибор╕ свого в╕роспов╕дання, що захища╓ ╕ право затятих ате╖ст╕в на висловлювання сво╖х думок, але без зухвальства, яке принижу╓ людську г╕дн╕сть.
Прояви насильства ╕ взагал╕ аморальност╕ як у минулому, так ╕ тепер живляться впливом, висловлюючись по-╓вангельському, д╕╓ю «злих дух╕в», як╕ духовн╕сть перероджу╓ у розбещен╕сть з в╕дпов╕дними насл╕дками для стану сусп╕льства. Неоязичники намагаються сво╓ю д╕яльн╕стю через використання ╕, нав╕ть, примноження нац╕ональних надбань показати корисн╕сть загальнолюдських ц╕нностей, а не насл╕дування язичницьких звичок, не сум╕сних з нин╕шньою цив╕л╕зац╕╓ю. Однак сьогодн╕ вже не варто захоплюватися тими, хто «заради ╕м’я його (╤суса Христа) п╕шли, н╕чого не взявши в╕д язичник╕в» (з ╤в. 7). Ми, на в╕дм╕ну в╕д них, усе б╕льше в╕ддаля╓мося в╕д природи, хоч ╓ ╖╖ нев╕д’╓мною частиною. У той же час н╕як не навчимось не т╕льки обер╕гати навколишн╓ середовище, а хоч би дал╕ не псувати його. А язичники часто, буквально живучи у природ╕, розумно обожнювали ╖╖, збер╕гши для нас природн╕ ресурси, котр╕ ми необачно винищу╓мо до тла, на якому може вирости лише пустка. Чи см╕тт╓звалище.
Во╕стину варте для св╕тоглядного ор╕╓нтування й тепер б╕бл╕йне закляття: «Хай примножаться скорботи у тих, як╕ линуть до Бога чужого» (Пс. 15, 4). Запозичувати чуже ма╓мо з осторогою, а не як це трапилося з «науковим» комун╕змом, щоб не зашкодити власному надбанню, одержаному в╕д р╕дних предк╕в. Людське сусп╕льство з плином часу зм╕ню╓ться. Через це ╓вангельське твердження про те, що «вже нема юдея, н╕ язичника…» (Гл. 3, 28) ╕ так дал╕, не в╕дпов╕да╓ д╕йсност╕. Як ╕ ран╕ше, нин╕ ╕снують не т╕льки р╕зн╕ етноси, а й люди – зокрема, з╕ сво╖ми уподобаннями та можливостями. Та вселюдська духовн╕сть, означена поняттям «рел╕г╕я», хоч ╕ з ╕ншим зм╕стом та формами вияву, ╕снуватиме дов╕чно з╕ спонукою, щоб н╕хто й н╕де не спекулював-ман╕пулював сво╖ми уподобаннями чи потребами на шкоду ╕ншим, а кожен окремо ╕ вс╕ разом керувалися елементарною справедлив╕стю. Життя безпроблемним не може бути. У цьому його загадков╕сть ╕ стимул для духовного удосконалення людського сусп╕льства.
Володимир ЛЕЩЕНКО,
╕сторик.
м. С╕мферополь.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #52 за 26.12.2008 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6709

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков