Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 03.01.2009 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#1 за 03.01.2009
ШЛЯХОМ ПОДВИГУ ╤ ТРАГЕД╤╥

ПОСТАТ╤

ДО 100-Р╤ЧЧЯ В╤Д ДНЯ НАРОДЖЕННЯ СТЕПАНА БАНДЕРИ

Якби хто з громадян Укра╖ни заявив сьогодн╕, що, мовляв, н╕чого не зна╓ про цю людину, то була б неправда. Пр╕звище Бандери набрало широкого розголосу ще за його життя. ╤ по смерт╕ аж н╕як не запало у непам’ять, бо ж лишив в╕копомний сл╕д в ╕стор╕╖ боротьби за нац╕ональн╕ ╕деали, за незалежн╕сть ╕ державн╕сть В╕тчизни. ╤нша р╕ч, що ставлення до ц╕╓╖ неперес╕чно╖ постат╕ було ╕ ╓ неоднозначне, а подеколи й полярно протилежне. Зв╕дси й оц╕нки д╕яльност╕: в╕д ╕деал╕зац╕╖ та нав╕ть обожнювання — до несприйняття ╕ люто╖ ненавист╕. Проте н╕ шанувальники, н╕ вороги цього пол╕тика ╕ т╕╓╖ справи, котр╕й оддав усе до останку, неспроможн╕ його забути. ╤м’я Степана Бандери сто╖ть поруч ╕з ╕менами Симона Петлюри, Юр╕я Тютюнника, ╢вгена Коновальця, Романа Шухевича, Кирила Осьмака, ╕нших пров╕дних борц╕в ╕ б╕йц╕в руху укра╖нських самост╕йник╕в-державник╕в, котр╕ доклали вс╕х зусиль ╕ наклали життям задля того, щоб Укра╖на була суверенною, сильною та багатою, забезпечувала б г╕дне ╕снування ╕ процв╕тання сво╓му людов╕, щоб ус╕ ╖╖ громадяни були в╕льн╕, заможн╕ та щаслив╕. Цього ще, на жаль, не ма╓мо.
╤ причини — не лише у завадах, що ╖х чинять недруги за кордоном, а й у нас самих. Св╕дчення того, зокрема, ╕ шлях Степана Бандери — подвижницький ╕ траг╕чний.
Народився Степан Бандера 1 с╕чня 1909 року в сел╕ Старий Угрин╕в Калуського пов╕ту в Галичин╕, яка тод╕ перебувала п╕д владою Австро-Угорсько╖ ╕мпер╕╖ Габсбург╕в (нин╕ Калуський район ╤вано-Франк╕всько╖ област╕). Батьком Степана був греко-католицький священик Андр╕й Бандера, родом з╕ Стрия, д╕д — м╕щанин-р╕льник. Так звалися громадяни, котр╕ мешкали у невеликому м╕стечку ╕ водночас мали неподал╕к шмат земл╕ для вирощування с╕льськогосподарських культур, якими забезпечувалася зазвичай лише родина такого р╕льника. Отож, д╕д Степана — Михайло не був, за б╕льшовицькими вигадками, «буржу╓м», не експлуатував найману робочу силу, себто с╕м’я Бандери була нема╓тного походження. В автоб╕ограф╕чних нарисах «Мо╖ житт╓писн╕ дан╕» Степан згаду╓, як, навчаючись у Стрийськ╕й г╕мназ╕╖ ╕ проживаючи у свого д╕дуся, допомагав йому в хатн╕й робот╕ та на присадибн╕й д╕лянц╕. Родина панотця Андр╕я була досить численна: кр╕м Степана, батько мав ще семеро д╕тей — усього чотирьох хлопц╕в та чотирьох д╕вчат. Священик Андр╕й Бандера власного дому не мав, а жив ╕з с╕м’╓ю в будинку, який був власн╕стю м╕сцево╖ Угрин╕всько╖ парох╕╖, до яко╖ належало ще й сус╕дн╓ село Бережниця Шляхетська. У автоб╕ограф╕╖ Степан наголошу╓, що «виростав в атмосфер╕ укра╖нського патр╕отизму та живих нац╕онально-культурних, пол╕тичних ╕ сусп╕льних зац╕кавлень».
Газетна площа не да╓ змоги докладно розпов╕сти про дитяч╕ та юнацьк╕ роки Степана Бандери, та й мета цих, сказати б, еск╕зних нотаток ╕нша. Тож про становлення Степана як ч╕льника нац╕онально-визвольного руху скажу, як мовиться, «через кому» ╕ «перескочу» до час╕в та под╕й, котр╕ ц╕кавлять, либонь, сучасний широкий загал найб╕льше. ╤з 1927 року Бандера — член Укра╖нсько╖ в╕йськово╖ орган╕зац╕╖, з 1929 — член Орган╕зац╕╖ укра╖нських нац╕онал╕ст╕в, ╕з 1931 — голова Крайово╖ екзекутиви (виконавчого органу) ОУН на зах╕дноукра╖нських землях. В╕д к╕нця 1933 викону╓ обов’язки крайового пров╕дника ОУН ╕ крайового коменданта УВО. У червн╕ 1933, остаточно об╕йнявши обидв╕ посади, орган╕зував протимонопольну та шк╕льну акц╕╖, а також ряд замах╕в, зокрема вбивство м╕н╕стра внутр╕шн╕х справ Польщ╕ Б. Перацького. Був заарештований у червн╕ 1934 ╕ п╕сля процес╕в у Варшав╕ та Львов╕ засуджений до страти, зам╕нено╖ завдяки амн╕ст╕╖ на дов╕чне ув’язнення.
1939 року почалася Друга св╕това в╕йна, розв’язана двома найагресивн╕шими ╕ на той час союзними режимами Г╕тлера та Стал╕на. Польська держава впала. Зв╕льнений з ув’язнення Степан Бандера опиня╓ться на ем╕грац╕╖, де очолив опозиц╕ю до Андр╕я Мельника, який ╕з 1938 року керував ОУН. На злам╕ 1940-1941 рок╕в сталася под╕я траг╕чна ╕, вочевидь, фатальна для укра╖нського нац╕онально-визвольного руху: ОУН остаточно розкололася на «бандер╕вц╕в» та «мельник╕вц╕в», ╕ опозиц╕йна фракц╕я Степана Бандери стала окремою орган╕зац╕╓ю. Насл╕дки розколу були тяжк╕ ╕ згодом призвели до кривавого протистояння м╕ж двома «в╕дламами» борц╕в, як╕ прагнули до одн╕╓╖ мети, от лишень методи ╖╖ досягнення бачили по-р╕зному. Андр╕й Мельник вважав за доц╕льне не вести збройну боротьбу проти б╕льшовик╕в, як╕, за та╓мним пактом Молотова-Р╕ббентропа, отримали зах╕дноукра╖нськ╕ та зах╕дноб╕лоруськ╕ терени, а, так би мовити, «вростати» у структури УРСР — в╕д навчальних заклад╕в до урядових установ ╕ в╕йська, укра╖н╕зуючи й патр╕отизуючи ╖х ╕ чекаючи слушного часу для зм╕ни режиму. А Степан Бандера був прихильником радикальних, революц╕йних д╕й, себто збройного опору. Як з’ясувалося згодом, обидва шляхи вели у траг╕чну безвих╕дь...
30 червня 1941 року у зайнятому г╕тлер╕вцями Львов╕ було проголошено в╕дновлення Укра╖нсько╖ держави ╕ оприлюднено в╕домий Акт, п╕дготовлений Бандерою ╕ п╕дписаний головою Нац╕ональних збор╕в Ярославом Стецьком. Для н╕мецько╖ окупац╕йно╖ влади Акт став неспод╕ванкою ╕ вельми ╖╖ занепоко╖в. Готуючись заводити в Укра╖н╕ колон╕альн╕ порядки, н╕мецьк╕ фашисти розц╕нили Акт про в╕дновлення Укра╖нсько╖ держави як оп╕р ╖хн╕й ╕мперськ╕й пол╕тиц╕. Насл╕дки не забарилися: н╕мц╕ роз╕гнали Державне правл╕ння (Нац╕ональн╕ збори), голову ж його - Ярослава Стецька та ╕дейного натхненника в╕дновлення укра╖нсько╖ державност╕ - Степана Бандеру з багатьма видатними пол╕тичними д╕ячами нац╕онал╕стичного напряму заарештували, п╕ддали принизливим допитам, а тод╕ ув’язнили в тюрмах та концтаборах. Степан Бандера перебував у табор╕ Заксенгаузен до вересня 1944 року. Дво╓ брат╕в його — Олекса та Василь, активн╕ члени ОУН, — загинули в н╕мецькому концтабор╕ Аушв╕ц (Освенцим) 1942 року, замордован╕ польськими сп╕вв’язнями з помсти за боротьбу ОУН проти колишньо╖ Польщ╕.
Ярослав Стецько теж опинився у Заксенгаузен╕ тод╕ ж, у вересн╕ 1941, п╕д час масових розправ г╕тлер╕вц╕в ╕з членами ОУН. Не уникнув ув’язнення й ч╕льник ╕ншого ╖╖ «в╕дламу» — Андр╕й Мельник, незважаючи на те, що в липн╕ 1941 року у Львов╕ укра╖нськ╕ угруповання висловили свою лояльн╕сть н╕мецьк╕й влад╕ та об╕цяли сприяння у запровадженн╕ «нового порядку». Лише ОУН-Б, тобто бандер╕вц╕, на сп╕впрацю з окупантами не пристали.
Здавалося б, ОУН-Б ╕ ОУН-М мали в╕дкинути ╕дейно-орган╕зац╕йн╕ розб╕жност╕ та об’╓днати зусилля. На жаль, так не сталося. Уже 30 серпня 1941 року в Житомир╕ член ОУН-Б убив двох пров╕дних д╕яч╕в ОУН-М - О. Сеника та М. Сц╕борського. ╤ ця ворожнеча не припинялася н╕коли, трива╓ й дос╕ — м╕ж пол╕тичними спадко╓мцями обох фракц╕й ОУН ╕ на ем╕грац╕╖, ╕, як не дивно, в Укра╖н╕, знов ╕ знов завдаючи шкоди укра╖нськ╕й нац╕ональн╕й ╕де╖...
Та поверн╕мося у страшн╕ роки затято╖, нещадно╖, нечувано криваво╖ боротьби. П╕сля бандер╕вц╕в н╕мц╕ взялися за мельник╕вц╕в. Згадати хоча б укра╖нського поета, археолога, пол╕тичного д╕яча Олега Ольжича (Кандибу). 1944 року його схопило льв╕вське гестапо як члена антифашистського п╕дп╕лля, ╕ незабаром в╕н помер у Заксенгаузен╕. Або поетесу, публ╕цистку, актив╕стку ОУН-М Олену Тел╕гу — 1942 року г╕тлер╕вц╕ розстр╕ляли ╖╖ в Ки╓в╕ у Бабиному Яру (розправи там не припинялися ╕ п╕сля вересня 1941). Та що казати... Не для того прийшли н╕мецьк╕ фашисти в Укра╖ну, щоб допомогти в╕дновити нашу державн╕сть, а лише для того, щоби перетворити ╖╖ на колон╕ю свого райху.
У вересн╕ — на початку жовтня 1942 року в район╕ м╕ста Сарни зорган╕зувалося перше значне в╕йськове формування ОУН-Б на чол╕ з в╕домим бандер╕вцем Серг╕╓м Качинським (Остап), яке разом з ╕ншими збройними загонами укра╖нських нац╕онал╕ст╕в, що утворилися на той час, прийняло назву Укра╖нська Повстанська Арм╕я (УПА). Тод╕ ж актив╕зувалися пересл╕дування н╕мецькими каральними органами член╕в ОУН-Б. А 17-21 лютого 1943 року в╕дбулася Третя конференц╕я проводу ОУН-Б, яка висловилася за необх╕дн╕сть боротьби ╕ проти СРСР, ╕ проти Н╕меччини, категорично засудивши будь-яку сп╕впрацю з г╕тлер╕вцями.
Отут не можу не згадати яскравий еп╕зод ╕з буремно╖ д╕йсност╕ тих час╕в. Навесн╕ 1943 року УПА встановила контроль над понад двома тисячами квадратних к╕лометр╕в (десь ╕з два-три сучасн╕ адм╕н╕стративн╕ райони!) ╕ перетворила ╖х на остр╕вець вол╕ серед моря окупац╕╖. Це укра╖нське державне утворення д╕стало назву Колк╕вська республ╕ка, бо центром ╖╖ було селище Колки нин╕шнього Маневицького району Волинсько╖ област╕. Про╕снувала Колк╕вська республ╕ка п╕вроку, ╕ в цей час там було створено вс╕ атрибути справжньо╖ державност╕. Д╕яли управа, пол╕ц╕я, служба безпеки, в╕дкрилися церкви, початков╕ школи. А невдовз╕ — школи медичних сестер, зал╕зничник╕в, п’ять шпитал╕в. ╤снували суди, трибунали. Запрацювали ╕ майстерн╕ з пошиття одягу та взуття, млини, громадськ╕ ╖дальн╕. Не було анарх╕╖, розбою, мародерства, характерних для певних во╓нних умов. Колк╕вська республ╕ка жила до листопада 1943 року, боронячись в╕д ус╕х нападник╕в. Урешт╕-решт н╕мецьк╕ фашисти кинули проти укра╖нських повстанц╕в танки, гармати, л╕таки. Осередок укра╖нсько╖ державност╕ було знищено. УПА втратила тод╕, за р╕зними джерелами, в╕д 400 до 1000 вояк╕в, н╕мц╕ — ще б╕льше. Фактом ╓ ╕ те, що у знищенн╕ Колк╕всько╖ республ╕ки брали участь вояки польсько╖ Арм╕╖ крайово╖ та радянськ╕ партизани. А згодом б╕льшовицьк╕ каральн╕ органи оголосили вс╕ надбання Колк╕всько╖ республ╕ки «шк╕дництвом» та «антирадянщиною»...
Принаг╕дно, партизани, котр╕ воювали п╕д червоними прапорами ╕ за наказами з Москви, теж часом визволяли в╕д загарбник╕в невелик╕ територ╕╖ та населен╕ пункти. Але утримували ╖х не б╕льше к╕лькох дн╕в. А тод╕ н╕мц╕ з лютою жорсток╕стю мстилися, винищуючи мирне населення, спалюючи ц╕л╕ села.
Сл╕д згадати ╕ кривавий укра╖нсько-польський конфл╕кт, головними д╕йовими силами якого виступили УПА ╕ Арм╕я Крайова. У т╕й р╕занин╕ загинули десятки тисяч поляк╕в ╕ укра╖нц╕в, перетворилися на згарища десятки польських ╕ укра╖нських с╕л...
А Степан Бандера в Укра╖ну вже не повернувся. Його ╕м’я залишалося символом в╕дчайдушно╖ ╕ — дедал╕ очевидн╕ше безнад╕йно╖ — борн╕ вже по зак╕нченн╕ Друго╖ св╕тово╖ в╕йни. Але фактично УПА очолювали вже ╕нш╕ люди, ╕ це — тема ╕ншо╖ розмови. Степан же на ем╕грац╕╖ 1952 року в╕дмовився в╕д посту пров╕дника Орган╕зац╕╖ — через розходження з Крайовим проводом. У серпн╕ 1953 року Четверта конференц╕я Закордонних частин ОУН обрала Бандеру ╖хн╕м пров╕дником.
Степан Бандера — автор багатьох ╕деолог╕чних ╕ програмових статей на теми укра╖нського нац╕онал╕зму. Одну з них не можу не згадати. Уперше була опубл╕кована на початку 1955 року ╕ мала назву «Не жд╕ть в╕д Заходу п╕дмоги». Автор, на п╕дстав╕ розгляду укра╖нсько╖ пол╕тично╖ ситуац╕╖ упродовж десятил╕ття п╕сля зак╕нчення в╕йни, критику╓ концепц╕ю, розраховану на ╕люзорне союзництво ╕з зах╕дними силами.
С. Бандера реально оц╕нював тогочасну пол╕тичну ситуац╕ю ╕ робив правильн╕, либонь, на той час висновки. Стаття звучить як пересторога щодо покладання занадто великих над╕й на «паперов╕ гарант╕╖» зах╕дних держав. Найл╕пшою гарант╕╓ю безпеки Укра╖ни, недоторканност╕ ╖╖ кордон╕в ╓ лише власна сила, збройна сила Укра╖нсько╖ держави — ╓дина запорука миру та нормальних вза╓мин м╕ж державами й народами. Певна р╕ч, за п╕встол╕ття св╕т зм╕нився, ╕ все ж та давня стаття вида╓ться, далеб╕, актуальною ╕ сьогодн╕ — як не в усьому обсяз╕, то в певних ╖╖ частинах.
Залиша╓ться сказати небагато. 15 жовтня 1959 року за наказом кремл╕вських керманич╕в Хрущова, Ворошилова та Шелеп╕на штатний агент КДБ СРСР Б. Сташинський з╕ спец╕ального п╕столета, виготовленого в Москв╕ й зарядженого ампулами з ц╕анистим кал╕╓м, п╕дступно вбив Степана Андр╕йовича Бандеру. Це сталося в Мюнхен╕ (ФРН). За два роки перед тим той же кадеб╕ст у тому ж м╕ст╕ й такою ж збро╓ю вбив ╕ншого видатного д╕яча укра╖нського нац╕онал╕зму — Льва Ребета. Н╕мецьк╕ пол╕ц╕я та прокуратура не могли тод╕ знайти вбивцю — можливо, тому, що не припускали думки про «руку Москви». Адже саме тод╕ у Кремл╕ керував уже Хрущов, викриваючи свого кривавого попередника Стал╕на за його людожерську пол╕тику ╕ скромно замовчуючи власн╕ злочини. ╤ аж через два роки сам Сташинський, розчарувавшись в радянському режим╕, дав себе заарештувати зах╕днон╕мецьк╕й пол╕ц╕╖ ╕ з╕знався у ско╓них злочинах, п╕дтвердивши ╖х доказовими матер╕алами.
...Завершу тим, ╕з чого почав. Можна по-р╕зному ставитись до постат╕ Степана Бандери, можна його вшановувати чи ненавид╕ти. Але забути цю безумовно видатну людину неможливо. Як на мене, не сл╕д цього пол╕тичного д╕яча н╕ ╕деал╕зувати, н╕ тим паче паплюжити. В╕н був людиною свого часу ╕ самов╕ддано боровся за волю й незалежн╕сть Укра╖ни так, як вважав за потр╕бне в тих умовах. ╤стор╕я усе розставить на сво╖ м╕сця. Та, зда╓ться мен╕, вже й розставила. Правдива ╤стор╕я.

Серг╕й СКОРОБАГАТЬКО.
«С╕льськ╕ в╕ст╕»,
26 грудня 2008 р.

УРОЧИСТА АКАДЕМ╤Я НА ЧЕСТЬ СТЕПАНА БАНДЕРИ

22 грудня у Нац╕ональн╕й опер╕ Укра╖ни в╕дбулась урочиста академ╕я на честь 100-р╕ччя в╕д дня народження Степана Бандери, пов╕домля╓ кореспондент УКР╤НФОРМу.
«╤м’я цього великого, жертовного ╕ достойного сина Укра╖ни, кер╕вника Орган╕зац╕╖ укра╖нських нац╕онал╕ст╕в, ╓ в наш час найб╕льш популярним ╕ широко в╕домим. Бандера - вождь Укра╖ни, вождь без в╕йська, але з народом, вождь у тяжкий час, коли нема╓ широко╖ п╕дтримки л╕берал╕зовано╖ укра╖нсько╖ ╕нтел╕генц╕╖, коли в╕йни зак╕нчилися, залишилась втома, розруха, намагання в╕дбудуватись», - п╕дкреслив, в╕дкриваючи Урочисту академ╕ю, директор Укра╖нського ╕нституту нац╕онально╖ пам’ят╕, академ╕к ╤гор Юхновський.
В╕н наголосив, що Степан Бандера належить до тих постатей в ╕стор╕╖ Укра╖ни, як╕ ще за життя стали легендарними, символ╕чними. «Суди над Бандерою ╕ його оточенням у 1935-1936 роках, ╖хня повед╕нка на тих судах, два смертн╕ вироки, зам╕нен╕ на дов╕чн╕ ув’язнення, перетворили його на ╕кону для ц╕лого покол╕ння зах╕дноукра╖нсько╖ молод╕», - зазначив ╤гор Юхновський.
З ╕ншого боку, за його словами, Степан Бандера був типовим л╕дером антиколон╕ального руху, переконаним прихильником самост╕йницько╖ ╕де╖ - ╕ безперечно, що для поляк╕в, н╕мц╕в, рос╕ян залишатиметься лише терористом, пол╕тичним злочинцем. «Але це ц╕лком нормальна ситуац╕я для вс╕х постколон╕альних народ╕в - борц╕ ╕з колон╕альним рабством ╓ героями, а для метропол╕╖ вони - терористи. ╤ з ц╕╓╖ точки зору Бандера заслугову╓ на найвище пошанування в незалежн╕й Укра╖н╕», - п╕дкреслив академ╕к.
Однак, на його думку, необх╕дно, щоб у сучасному укра╖нському сусп╕льств╕ було викоренено рудименти радянсько-рос╕йсько╖ ╕ польсько╖ пропаганди, знищено ╕снуюч╕ негативн╕ стереотипи щодо постат╕ Бандери ╕ очолюваного ним руху.
Зазначивши, що це викоренення можливо зд╕йснити лише вм╕лою просв╕тницькою ╕ контрпропагандистською акц╕╓ю, яка не ма╓ бути обмежена лише юв╕лейною датою, а повинна тривати перманентно, аж до остаточно╖ зм╕ни сусп╕льно╖ св╕домост╕, ╤гор Юхновський в╕д ╕мен╕ Укра╖нського ╕нституту нац╕онально╖ пам’ят╕ оголосив 2009 р╕к Роком Степана Бандери.
Академ╕к зачитав в╕тання Президента Укра╖ни учасникам урочисто╖ академ╕╖ з нагоди 100-р╕ччя в╕д дня народження Степана Бандери. «Сьогодн╕ ми склада╓мо шану одному з л╕дер╕в укра╖нського визвольного руху, який у час смертельно╖ боротьби перетворив на крицю дух нашо╖ нац╕╖. У його особ╕ вшанову╓мо вс╕ покол╕ння мужн╕х син╕в ╕ дочок нашого народу, як╕ попри св╕дому приречен╕сть, але з в╕чною над╕╓ю боролися за волю Укра╖ни. ╤з шанобою, у тиш╕ вдячного помислу ╕ з в╕ддан╕стю сп╕льн╕й присвят╕ Укра╖н╕ згаду╓мо вс╕х, хто загинув у бою за незалежн╕сть, кого замордували у стал╕нських таборах, хто змушений був покинути р╕дну землю», - зазнача╓ться у в╕танн╕.
Президент Укра╖ни наголосив, що сьогодн╕ нашим обов’язком ╓ «зробити все, щоб правда про ╖хн╕й жертовний шлях стала в╕дома вс╕м укра╖нцям, щоб було розв╕яно туман облуди й нев╕дання, яким огорнута постать Степана Бандери».

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 03.01.2009 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6726

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков