Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2638)
З потоку життя (5717)
Душі криниця (3224)
Українці мої... (1419)
Резонанс (1424)
Урок української (983)
"Білі плями" історії (1616)
Крим - наш дім (530)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (235)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОВЕЛИ В ОСТАННЮ ПУТЬ ФЕДОРА СТЕПАНОВА…
Символ╕чно-скорботно якось склалося – 15 с╕чня, у третю р╕чницю смерт╕ кримського...


«╢ ЛЮДИ, ЯК СКЕЛЯ…»
15 с╕чня минуло вже три роки в╕д то╖ траг╕чно╖ мит╕, коли перестало битися серце поета,...


ВОЛОДИМИРА БАЛУХА ЗАСУДИЛИ ДО 3 РОК╤В ╤ 7 М╤СЯЦ╤В КОЛОН╤╥
ПОРОШЕНКО - ПРО ВИРОК БАЛУХУ: ОКУПАНТИ НЕ ЗЛАМАЮТЬ УКРА╥НСЬКОГО ДУХУ


У ЦЬОМУ СВ╤Т╤ СУМНО БЕЗ ЧОРНОВОЛА…
Чорнов╕л був ╕ залишився ╕сторичною альтернативою, нереал╕зованою можлив╕стю –...


В╤Н ПРАГНУВ ЗРОБИТИ СВ╤Т КРАЩИМ
Пам’ят╕ Федора Степанова




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #2 за 09.01.2009 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#2 за 09.01.2009
НЕВМИРУЩИЙ ТАЛАНТ ВЕЛИКОГО ГОГОЛЯ

ПОСТАТ╤
ДО 200-Р╤ЧЧЯ В╤Д ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИКОЛИ ВАСИЛЬОВИЧА ГОГОЛЯ

«Кожна риса великого художника ╓ надбанням ╕стор╕╖».
В╕ктор Гюго

Т. Г. Пащенко «Риси з життя Гоголя»: «Наш знайомий Гоголь, за надзвичайно╖ сво╓╖ ориг╕нальност╕, був незр╕внянним ком╕ком, м╕м╕ком ╕ пречудовим читцем. Ориг╕нальн╕сть, гумор, сатира ╕ ком╕зм були природно притаманн╕ Гоголю».
З цього приводу сам Гоголь в «Авторськ╕й спов╕д╕» згадував: «Кажуть, що я вм╕ю не те, що передражнювати, але вгадати людину, тобто вгадати, що вона повинна в тих чи тих обставинах сказати, з╕ збереженням самого складу й характеру його думок ╕ речей». Гоголь вважав, що «написане н╕коли не зможе виявити ╕ десято╖ частини людини. Тому кожна риса знаменито╖ людини, в як╕й виража╓ться ╖╖ внутр╕шн╕й св╕т д╕ями ╕ живим словом, ц╕кава, дорога ╕ повинна бути збережена для нащадк╕в».
Пащенко наводить дек╕лька ориг╕нальних жарт╕вливих вит╕вок Гоголя. «Коли вчилися в Н╕жинськ╕й г╕мназ╕╖, був у нас товариш Р╕ттер, високий на зр╕ст, надзвичайно помисливий ╕ легков╕рний, рок╕в в╕с╕мнадцяти. У Р╕ттера був св╕й лакей, старий Семен. Зац╕кавила Гоголя надм╕рна помислив╕сть товариша, ╕ в╕н викинув з ним таку штуку: «Зна╓ш, Р╕ттере, давно я спостер╕гаю за тобою ╕ прим╕тив, що в тебе не людськ╕, а бичач╕ оч╕... та все ж сумн╕вався, а зараз таки бачу, що це безперечна ╕стина - у тебе бичач╕ оч╕...». П╕дводить к╕лька раз╕в Р╕ттера до дзеркала, той пильно вдивля╓ться, зм╕ню╓ться на обличч╕, тремтить ╕ нарешт╕ ц╕лковито запевня╓ Р╕ттера, що в нього бичач╕ оч╕...
Надходила н╕ч: л╕г нещасний Р╕ттер у л╕жко, не спить. Переверта╓ться, тяжко з╕тха╓ ╕ все ввижаються йому власн╕ бичач╕ оч╕. Вноч╕ раптом з╕скаку╓ з л╕жка, будить лакея ╕ просить запалити св╕чку; лакей запалив. «Бачиш, Семене, у мене бичач╕ оч╕»... П╕дмовлений Гоголем лакей в╕дпов╕да╓: «Справд╕, барине, у вас бичач╕ оч╕!..».
«Ах, Боже м╕й!.. Це Гоголь наслав на мене порчу». Р╕ттер остаточно занепав духом ╕ розгубився. Раптом вранц╕ метушня... «Що таке?» - «Р╕ттер втратив розум». Збожевол╕в на тому, що в нього бичач╕ оч╕!.. «Я ще вчора прим╕тив це», - говорить Гоголь з такою впевнен╕стю, що тяжко було не пов╕рити. Б╕жать ╕ розпов╕дають про нещастя з Р╕ттером директору Орлаю. Сл╕дом б╕жить ╕ сам Р╕ттер, заходить до Орлая ╕ г╕рко плаче: «Ваша висок╕сть, у мене бичач╕ оч╕!..». Надто вчений ╕ в╕домий доктор медицини Орлай флегматично нюха╓ тютюн ╕, бачачи, що Р╕ттер справд╕ втратив розум на бичачих очах, наказу╓ в╕двести його до л╕карн╕. ╤ потягнули нещасного Р╕ттера в л╕карню, де в╕н пров╕в тиждень, поки не вил╕кувався в╕д вигаданого збожеволювання. Гоголь ╕ ми ус╕ помирали зо см╕ху, а Р╕ттер вил╕кувався в╕д помисливост╕.
* * *
Ориг╕нальний жарт утнув Гоголь ╕ з собою. Було у нього ранн╓ пробудження до творчост╕, майже з перших дн╕в вступу в Н╕жинську г╕мназ╕ю вищих наук. Та при щ╕льному занятт╕ науками зовс╕м не було часу для творчост╕. Спочатку в час класу, а надто ввечер╕ Гоголь висував ящика, в якому була дошка з грифелем або зошит з ол╕вцем, схилявся над книжкою, дивився в не╖ ╕ водночас писав у ящику. Та так ум╕ло, що пильн╕ наглядач╕ не прим╕тили цих хитрощ╕в.
Та невдовз╕ ящик уже не задовольняв його... ╤ що ж робить Гоголь? Сказився!.. Раптом зробилася страшенна тривога у вс╕х в╕дд╕леннях г╕мназ╕╖ - Гоголь сказився!.. Зб╕глися ми ╕ бачимо, що обличчя у Гоголя страшенно спотворене, оч╕ блищать якимось диким блиском, волосся стало дибом, скрегоче зубами, п╕на з рота, пада╓, кида╓ться ╕ б’╓ мебл╕ - сказився. Приб╕га╓ ╕ флегматичний директор Орлай, торка╓ться плеча: Гоголь хвата╓ ст╕лець, замаху╓ться ним - Орлай виходить з к╕мнати... Залишився один вих╕д: покликали чотирьох службовц╕в-╕нвал╕д╕в, поклали Гоголя на лавку ╕ понесли раба божого в л╕карню, в як╕й в╕н пробув два м╕сяц╕, в╕дм╕нно граючи там роль божев╕льного.
У Гоголя, мабуть, визр╕ла ╕дея, треба думати, для «Вечор╕в...» йому потр╕бен був час - ось в╕н ╕ з╕грав роль божев╕льного, ╕ напрочуд достов╕рно! Пот╕м вже здогадалися».
* * *
А якщо говорити серйозно, з╕ спогад╕в багатьох сучасник╕в видно, що Гоголь волод╕в яскраво вираженою обдарован╕стю ком╕чного актора.
Знову у Пащенка: «Коли в г╕мназ╕╖ орган╕зували театральний гурток, Гоголь ╕ Прокопович були головними авторами ╕ виконавцями п’╓с. Гоголь любив, перш за все, ком╕чн╕ п’╓си, Прокопович - траг╕чн╕.
Одного разу написали вони п’╓су з малорос╕йського побуту, в як╕й н╕му роль нем╕чного старого взявся з╕грати Гоголь.
У друг╕й д╕╖ вистави на сцен╕ - проста малорос╕йська хата ╕ дек╕лька безлистих дерев. Поодаль р╕чка, пожовклий очерет. Б╕ля хати сто╖ть лавиця, на сцен╕ н╕кого нема. Ось з’явля╓ться нем╕чний старий, в простому кожус╕, бараняч╕й шапц╕, чоботях. Спираючись на палицю, в╕н ледве пересува╓ться, доходить крекчучи до лавиц╕ ╕ с╕да╓. Сидить, трясеться, крекче, тихо про себе регоче ╕ кашля╓: та вк╕нц╕ зайшовся таким задушливим ╕ сиплим кашлем, з неспод╕ваним «додаванням», що вся публ╕ка вибухнула нестримним см╕хом!.. А старий спок╕йно п╕дв╕вся з лави ╕ поплентався з╕ сцени, викликаючи загальний см╕х.
З цього вечора публ╕ка ╕ зац╕кавилась Гоголем як чудовим ком╕ком.
╤ншим разом взявся Гоголь з╕грати старого дядька - страшного скнару. У ц╕й рол╕ Гоголь практикувався б╕льше м╕сяця, ╕ головне завдання його полягало в тому, щоб н╕с сходився ╕з п╕дбор╕ддям... В╕н ц╕лими годинами просиджував б╕ля дзеркала ╕ притягав н╕с до п╕дбор╕ддя, поки не досяг бажаного. Сатиричну роль старого скнари в╕н з╕грав так чудово, що стомив публ╕ку см╕хом ╕ подарував ╖й велике задоволення.
Та найб╕льший усп╕х мав Гоголь у п’╓с╕ Фонв╕з╕на «Недол╕ток» («Недоросль») в рол╕ господин╕ Простаково╖ ╕ в комед╕╖ Крилова «Урок дочкам» в рол╕ нян╕ Васил╕си.
З цього приводу ╓ спогади К. М. Базил╕: «Театральн╕ вистави давали на свята. Ми з Гоголем ╕ сам╕ малювали декорац╕╖. Одна з рекреац╕йних зал (вони називались у нас музеями) надавала вс╕ зручност╕ для створення театру. Глядачами були, кр╕м наших наставник╕в, сус╕дн╕ пом╕щики ╕ в╕йськов╕, розташовано╖ в Н╕жин╕ див╕з╕╖... Грали ми трагед╕╖ Зенона, «Едипа» ╕ «Ф╕гала», водев╕л╕, якусь малорос╕йську п’╓су, написану тод╕ ж Гоголем, в╕д яко╖ публ╕ка надривалась см╕хом. Та найб╕льш вдавалась нам комед╕я «Недол╕ток». Бачив я цю п’╓су в Москв╕ ╕ Петербурз╕, але назавжди збер╕г переконання, що н╕ одн╕й актрис╕ не вдалася роль Простаково╖ так гарно, як з╕грав цю роль тод╕ ш╕стнадцятир╕чний Гоголь».
╤ знову у Пащенка: «Вс╕ ми думали тод╕, що Гоголь поступить на сцену, тому що був у нього величезний сцен╕чний талант ╕ вс╕ можливост╕ для виступ╕в на сцен╕: м╕м╕ка, грим, перем╕нний голос ╕ повне переродження у рол╕, яку грав. Думаю, що Гоголь був би неперевершений нав╕ть серед в╕домих ком╕к╕в-актор╕в, аби поступив на сцену».
Тако╖ думки дотримувалися й ╕нш╕ в╕дом╕ сучасники Гоголя, з якими в╕н зустр╕чався у зр╕лому в╕ц╕.
* * *
С. Т. Аксаков: «К╕лька сл╕в про б╕ограф╕ю Гоголя». У 1832 роц╕, зда╓ться, весною... Погод╕н прив╕з до мене, у перший раз ╕ зовс╕м зненацька, Миколу Васильовича Гоголя. «Вечори на хутор╕ поблизу Диканьки» були вже прочитан╕, ╕ вс╕ ми вже захоплювалися ними... Можна уявити нашу рад╕сть при такому сюрприз╕. Не раптом дов╕далися ми тепер╕шн╓ ╕м’я автора; але Погод╕н ╖здив нав╕щось в Петербург, дов╕дався там, хто такий був «Рудий Панько», познайомився з ним ╕ прив╕з нам зв╕стку, що «Диканьку...» написав Гоголь-Яновський. Отже, це ╕м’я було вже нам в╕доме ╕ дорогоц╕нне.
Зовн╕шн╕й вигляд Гоголя був тод╕ зовс╕м ╕нший ╕ невиг╕дний для нього: чуб на голов╕, гладенько п╕дстрижен╕ височки, виголен╕ вуса й п╕дбор╕ддя, велик╕ й м╕цно накрохмален╕ ком╕рц╕ надавали зовс╕м ╕ншо╖ ф╕з╕оном╕╖ його особ╕: нам здалося, що в ньому було щось хохляцьке, шахраювате...
На його прохання ми незабаром п╕шли п╕шки до М. Н. Загоск╕на... Дорогою розмова йшла про Загоск╕на. Гоголь хвалив його за весел╕сть, але сказав, що в╕н пише не те для театру. Я легковажно заперечив, що в нас писати нема про що. Що у св╕т╕ все таке одноман╕тне, гладеньке, пристойне й порожн╓, що... нав╕ть дурост╕ см╕шно╖ у тоб╕ не зустр╕неш, св╕т порожн╕й.
Але Гоголь подивився на мене якось значуще й сказав, що «це - неправда, що ком╕зм кри╓ться скр╕зь, що, живучи посередин╕ нього, ми його не бачимо; але, якщо художник перенесе його в мистецтво, на сцену, то ми ж сам╕ над собою будемо валятися з╕ см╕ху й будемо дивуватися, що колись не зважали на нього». Можливо, в╕н висловився не зовс╕м такими словами, але думка була точно та. Я був нею здивований, особливо тому, що н╕як не оч╕кував почути ╖╖ в╕д Гоголя».
Це св╕дчення Аксакова п╕дтверджу╓, як глибоко ╕ серйозно вже в ту пору м╕ркував молодий письменник над питанням драматичного мистецтва. Треба завважити також, що бажання Гоголя познайомитися з М. Н. Загоск╕ним аж н╕як не пов’язане було з його особист╕стю, а з посадою, яку в╕н займав - з 1831 року в╕н перебував на посад╕ директора московських театр╕в, ╕ знайомством з ним Гоголь без сумн╕ву, пересл╕дував певн╕ практичн╕ ╕нтереси щодо театру.
Другий в╕зит Гоголя до Загоск╕на Аксаков описав так: «Чудового н╕чого не в╕дбувалося, кр╕м того, що Загоск╕н, показуючи Гоголю сво╖ розкладн╕ кр╕сла, так затиснув мен╕ обидв╕ руки, що я закричав, а Загоск╕н отороп╕в ╕ не раптом зв╕льнив мене з мого тяжкого положення, в якому я був схожий на роз╕пнуту для катування людину. Гоголь нав╕ть не посм╕хнувся, але згодом часто згадував цей випадок ╕, не см╕ючись сам, так майстерно його розпов╕дав, що змушував ус╕х реготати до сл╕з. Взагал╕ в його жартах було дуже багато ориг╕нальних прийом╕в та вислов╕в ╕ складник╕в та особливостей гумору, як╕ становлять виняткову власн╕сть малорос╕в; передати ╖х неможливо».
* * *
╤ знову в Аксакова: «В 1835 роц╕ ми жили на С╕нному ринку, у будинку Штюрмера. Гоголь тим часом встиг уже видати «Миргород» ╕ «Арабески». Великий талант виявився в повн╕й сил╕. Св╕ж╕, чар╕вн╕, запашн╕ художн╕ опов╕дання в «Диканьц╕». Але в «Старосв╕тських пом╕щиках», в «Тарас╕ Бульб╕» уже був великий художник з глибоким та важливим значенням. Гоголь був у Москв╕ про╖здом ╕ в╕з ╕з собою комед╕ю, ус╕м в╕дому тепер як «Одруження», тод╕ називалася вона «Наречен╕». В╕н сам запропонував прочитати ╖╖ вголос у будинку Погод╕на для ус╕х знайомих господаря. Погод╕н скористався цим дозволом ╕ накликав ст╕льки гостей, що досить велика к╕мната була буквально набита битком. ╤ яка досада. Я занедужав ╕ не м╕г чути цього дивовижного, ╓диного читання... Ясна р╕ч, Костянтин (м╕й старший син) був там».
* * *
Сам С. М. Погод╕н так розпов╕да╓ про це особливе читання Гоголем «Одруження»: «Читав Гоголь так, скажу тут до реч╕, як навряд чи хто може читати. Це була вершина дивно╖ досконалост╕. Прекрасно деяк╕ реч╕ читав М. С. Щепк╕н, прекрасно читають ╕нш╕ ком╕чн╕ реч╕ Садовський, Писемський, Островський; але Гоголю вс╕ вони повинн╕ поступитися. Скажу нав╕ть от що: хоч як в╕дм╕нно роз╕грувалися його комед╕╖, або, точн╕ше сказати, хоч як передавалися неперевершено ╕нод╕ деяк╕ ╖хн╕ рол╕, але враження н╕коли не справляли такого, як у його читанн╕. Читав в╕н у мене одного разу на великих зборах сво╓ «Одруження». Коли справа д╕йшла до любовного д╕алогу в нареченого з нареченою: - У як╕й церкв╕ ви були минуло╖ нед╕л╕? Яку кв╕тку б╕льше любите? - перебивав в╕н «тро╓кратним» мовчанням.
╤ так виражав це мовчання, так воно було пов’язане з його особою, що вс╕ слухач╕ буквально качалися зо см╕ху, що довго не могли прийти до тями. А в╕н, як н╕ в чому не бувало, мовчав ╕ поводив очима...»
В╕доме ╕ висловлювання безпосередньо Щепк╕на щодо акторського таланту Гоголя.
З╕ сл╕в Пащенка: «Було це на квартир╕ ╤. ╤. Дм╕тр╕╓ва, в╕домого поета й байкаря, який в минулому займав поважн╕ державн╕ посади (обер-прокурора, м╕н╕стра юстиц╕╖). Старий жив у Москв╕ ╕ мав бажання з Гоголем познайомитися особисто.
Прийшов до Гоголя в готель, в якому ми зупинилися, познайомився ╕ дуже люб’язно запросив до себе на веч╕рку. Дали слово. На веч╕рц╕ у Дм╕тр╕╓ва з╕бралося чолов╕к двадцять п’ять московських л╕тератор╕в, актор╕в. Був ╕ славнозв╕сний Щепк╕н з╕ сво╖ми доньками. Гостинний господар ╕ вс╕ просили Гоголя прочитати «Одруження». Гоголь с╕в ╕ почав читати. По один б╕к в╕д Гоголя сид╕в Дм╕тр╕╓в, по ╕нший - Щепк╕н. Читав Гоголь так неперевершено, з такою неперевершеною ╕нтонац╕╓ю, переливанням голосу ╕ м╕м╕кою, що вс╕ слухач╕ прийшли в захоплення, не витримували ╕ перебивали читання р╕зними вигуками. Зак╕нчив Гоголь ╕ свиснув...
Захоплений Щепк╕н сказав так: «Под╕бного ком╕ка не бачив у житт╕ ╕ не побачу!». Пот╕м, звертаючись до доньок, як╕ готувалися вступити на сцену:
«Ось для вас високий образ художника, ось у кого вч╕ться!».
Гоголь ╕ Щепк╕н були в захопленн╕ один в╕д одного. ╤ ця природно-реал╕стична творч╕сть кожного мала сп╕льну ╕дейну ╕ художню основу. П’╓си Гоголя допомогли з найб╕льшою силою виявити сцен╕чний талант великого актора. За висловлюваннями О. ╤. Герцена, саме Щепк╕н, котрий створив правду на рос╕йськ╕й сцен╕, вперше розкрив на н╕й силу ╕ глибину драматург╕чного ген╕я Гоголя.
Як засв╕дчу╓ А. М. Афанась╓в, Гоголь не раз користувався виступами Щепк╕на як матер╕алом для сво╖х твор╕в.
Щепк╕н на одинадцять рок╕в пережив Гоголя ╕ помер з його ╕м’ям на вустах. Онук Щепк╕на: «За словами його слуги Олександра Михайло Семенович захвор╕в, майже добу лежав непритомний, ╕ раптом неспод╕вано п╕дв╕вся з л╕жка... «Скор╕ше одягатись», - закричав в╕н. - «Куди ви, Михайле Семеновичу? Що ви, Бог з вами, лягайте», - утримував його Олександр. - «Як куди? Скор╕ше до Гоголя». - «До якого Гоголя?» - «Як до якого? До Миколи Васильовича» - «Та що ви, р╕дненький, Господь з вами, заспокойтесь, лягайте, Гоголь давно помер». - «Помер? - спитав Михайло Семенович. - Помер... от воно що...». «Низько схилив голову, похитав нею, повернувся обличчям до ст╕ни ╕ нав╕ки заснув».

Переклад з рос╕йсько╖
Людмили ПИРОГОВО╥,
кандидата ф╕лолог╕чних наук.
«Культура ╕ життя»,
№ 35, 2008 р.

З╤ СПОГАД╤В
«ОСЬ ДЕ Д╤ЙСНА ВЕСЕЛ╤СТЬ!»

Пушк╕н, «Лист до видавця л╕тературних додатк╕в до «Рос╕йського ╕нвал╕да». (1831, № 79 в╕д 3 жовтня):
«Зараз прочитав «Вечори на хутор╕ поблизу Диканьки». Вони здивували мене. Ось де д╕йсна весел╕сть, щира невимушен╕сть, без ман╕рност╕. Все це так незвично в наш╕й нин╕шн╕й л╕тератур╕, що я дос╕ не отямлюся. Мен╕ розпов╕дали, що коли автор зайшов у друкарню, де друкувалися «Вечори...», то наборщики почали прискати ╕ пирхкати, затискуючи рота рукою. Фактор пояснив весел╕сть: наборщики помирали в╕д реготу, набираючи його книгу. Моль╓р ╕ Ф╕лд╕нг, мабуть, були б рад╕ так розсм╕шити сво╖х наборщик╕в. В╕таю публ╕ку з д╕йсно веселою книгою, а автору сердешно бажаю подальших усп╕х╕в».
В. П. Горленко так записав спогади слуги Гоголя - Якима Н╕мченка - про стосунки його пана з Пушк╕ним: «Бувало, раз╕в два на тиждень зберуться у Гоголя ввечер╕ гост╕, сидять довго. Часто бували земляки, а з ╕нших - Пушк╕н, Жуковський, Плетньов, ще багато, та я вс╕х не запам’ятав. Пушк╕н заходив часто, невисокого зросту, кучерявий, рябуватий, некрасивий, одягався дивно, абияк. До Пушк╕на, бувало, я раз╕в три-чотири ходжу з запискою або з листом. В╕н жив тод╕ на Набережн╕й».
Г. П. Данилевський, «Знайомство з Гоголем». Знову про Якима.
«Почув я, що, д╕знавшись про смерть Пушк╕на в 1837 роц╕, Яким невт╕шно плакав у передпоко╖ Гоголя.
- Про що ти плачеш, Якиме? - питав його хтось ╕з знайомих.
- Як же мен╕ не плакати?... Пушк╕н помер.
- Та тоб╕ що? Х╕ба ти його знав?
- Як що? ╤ знав, ╕ жалко. Помилуй, Боже, вони так любили барина. Бувало, сн╕г, дощ ╕ слякоть у Петербурз╕, а вони в сво╖й шинельц╕ б╕жать з Мойки в╕д Пол╕цейського мосту сюди, на М╕щанську. Ц╕лими ночами сид╕ли у барина, слухали, як наш читав сво╖ твори, або читав йому сво╖ в╕рш╕».
Д╕знавшись про цього слугу Гоголя в╕д Плетньова, я став розпитувати Якима про часи знайомства з Пушк╕ним. За словами Якима, Пушк╕н, заходячи до Гоголя ╕ не заставши його, з досадою рився в його паперах, хот╕в знати, що в╕н написав нового ╕ з любов’ю стежив за розвитком Гоголя ╕ все повторював йому: «Пиш╕ть, пиш╕ть», а в╕д його пов╕стей реготав ╕ повертався в╕д Гоголя завжди веселим, у доброму настро╖.
Напередодн╕ в╕д’╖зду Гоголя за кордон, у 1836 роц╕, просид╕в у нього ц╕лу н╕ч. В╕н читав почат╕ ним твори».
* * *
Це було останн╓ побачення ген╕альних письменник╕в. Зв╕стка про траг╕чну смерть Пушк╕на застала Гоголя в Париж╕, ╕ в╕н був глибоко засмучений втратою близько╖ людини.
* * *
Дружн╕ творч╕ стосунки Гоголя ╕ Пушк╕на переросли в ╖хн╕х нащадк╕в у родинн╕ стосунки. Плем╕нник Гоголя Микола Биков (син сестри) служив у Нарвському гусарському полку, коли ним командував Олександр Пушк╕н (син поета), де й одружився з його донькою.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #2 за 09.01.2009 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6761

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков