Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2923)
З потоку життя (6092)
Душі криниця (3367)
Українці мої... (1441)
Резонанс (1461)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1647)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЯК НА Т╤ ЧОРНОБРИВЦ╤ ПОГЛЯНУ… А ╥Х – 400 К╤ЛОМЕТР╤В
Ця людина власним прикладом показу╓ – як будувати кв╕тучу Укра╖ну, для чого треба геть...


ВАДИМУ МИХАЙЛОВИЧУ РО╥КУ, СИНОВ╤ КРИМСЬКО╥ УКРА╥НСЬКО╥ ГЕРО╥Н╤-ВИШИВАЛЬНИЦ╤ В╤РИ СЕРГ╤╥ВНИ РО╥К, 29 ВЕРЕСНЯ ВИПОВНЮ╢ТЬСЯ 80 РОК╤В!
Хай кв╕тне, береже й окрилю╓ Вас безсмертний мамин обер╕г-рушничок, шановний Вадиме Михайловичу,...


МОЛИТВА ЗА УЧИТЕЛЯ
Цей зах╕д-рекв╕╓м вилився у сп╕льну молитву присутн╕х за Мирославу Козак - маму, бабусю, друга,...


Тамара БОЙКО: «Я НАРОДИЛАСЬ В УКРА╥Н╤!..»
Сумна зв╕стка долинула з Мел╕тополя – п╕шла з життя Тамара Володимир╕вна БОЙКО, колишня...


СТАН ЗДОРОВ'Я СЕНЦОВА ПОГ╤РШИВСЯ…
Про це пов╕домив Громадському адвокат Дмитро Д╕нзе п╕сля в╕дв╕дин Сенцова.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 16.01.2009 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#3 за 16.01.2009
Микол╕ Лук╕ву виповнилося 60 л╕т!

6 с╕чня, напередодн╕ св╕тлого свята Р╕здва Христового, в╕домому укра╖нському поетов╕ Микол╕ Лук╕ву виповнилося 60 л╕т!
«Кримська св╕тлиця», з якою Микола Володимирович приятелю╓ вже давно, сердечно в╕та╓ юв╕ляра, бажа╓ йому козацького здоров’я ╕ нових творчих ужинк╕в!
Пропону╓мо уваз╕ читач╕в поез╕╖ з ново╖ книги М. Лук╕ва «Над плесом Дн╕пра» ╕ передмову до не╖ поета-академ╕ка Бориса Ол╕йника.

Борис ОЛ╤ЙНИК
ДОБРИЙ УЖИНОК
Я не випадково акцентував на «дн╕провському» прогон╕, оск╕льки без ц╕╓╖ стор╕нки ╕ ц╕лого розд╕лу сусп╕льно-громадського чину творчий житт╓пис поета був би далеко неповний. Позаяк, окр╕м ус╕х поетичних чеснот, Микола Лук╕в поста╓ ще ╕ як повноростий громадський д╕яч, ╕ то не формально-показово, а за внутр╕шньою суттю.
В╕н як член численних жур╕ допомага╓ талановитим сп╕вакам ╕з низ╕в пробитися кр╕зь засилля попси на велику сцену. Уже впродовж двох десятил╕ть бере посутню участь в оп╕кунськ╕й рад╕ конкурсу «Нов╕ ╕мена» Укра╖нського фонду культури. Веде культурницьку програму на рад╕о, квапиться в ус╕ куточки кра╖ни на запросини, починаючи в╕д шк╕льного гуртка до студентських аудитор╕й ун╕верситет╕в та багатотисячних роб╕тничих колектив╕в. По-син╕вськи прагне хоч на к╕лька годин вирватися на р╕дну В╕нниччину, у батьк╕вськ╕, материнськ╕ кра╖.
Свою громадянську позиц╕ю не на м╕тингах вигукав (де вони нин╕, т╕ ритори майдан╕в?), а утверджував посл╕довною, усв╕домлено виваженою працею задля ╕стинно╖ незалежност╕ Укра╖ни. Уже те, що романи видатних письменник╕в-правозахисник╕в, зос╕бне ╤вана Багряного, Уласа Самчука, Миколи Руденка, вперше з’явилися саме в журнал╕ «Дн╕про», найавторитетн╕ше св╕дчить про сусп╕льно-пол╕тичну державницьку позиц╕ю поета.
А коли нагадати, що М. Руденко дов╕ряв саме Лук╕ву ╕ сво╖ рукописи, ╕ розмисли щодо план╕в на грядуще, - то це ще раз беззастережно потверджу╓ моральну чистоплотн╕сть ╕ над╕йн╕сть поета. Стосовно над╕йност╕ в побратимств╕ особисто засв╕дчую: коли по мен╕ в 90-т╕ в╕дкрили ╕ фронтальний, ╕ в спину, ╕ косоприц╕льний вогонь на ураження, Микола Лук╕в та ще к╕лька колег не побоялися «прикрити» мене в окопах. Твердост╕ принцип╕в, незрадливост╕ в побратимств╕, обов’язковост╕ в робот╕, непоступливост╕ в оборон╕ нац╕онально╖ г╕дност╕ - цьому варто повчитися багатьом у Миколи Лук╕ва.
Ця особлива ц╕льн╕сть характеру в╕ддзеркалилась у ц╕лому грон╕ поез╕й, котрим в╕риш серцем, тому вони й стали п╕снями. А «Росте черешня в мами на город╕», народжена у сп╕впрац╕ з╕ св╕тло╖ пам’ят╕ Анатол╕╓м Горчинським, доросла до народно╖. Взагал╕, чимало п╕сень на його слова набули тако╖ популярност╕, що без них не обходяться ╕ веселощ╕, ╕ зажура. До найпота╓мн╕ших глибин душ╕ ╕ серця хвилюють його поез╕╖ про мат╕р, що стали п╕снями, ув╕йшовши в золотий фонд нац╕онально╖ п╕сенно╖ культури. ╤ за ц╕╓╖ нагоди хот╕в би вкотре подякувати Микол╕ Володимировичу, який упродовж рок╕в робив усе, аби День Матер╕ став усенародним державним святом. ╤ - сталося!
Микола Лук╕в - самодостатня творча особист╕сть, без яко╖ л╕тературний розв╕й уже не мислиться. До сво╖х ш╕стдесяти поет прийшов з ваговитими набутками, як╕ подячно кладе у скарбницю Укра╖ни-матер╕. В ньому гармон╕йно по╓днуються небуденний талант ╕з мужн╕стю ╕ мудр╕стю св╕домого громадянина-державника. На жаль, таких особистостей нин╕ вельми ╕ вельми не густо. Тому ж в╕н особливо дорогий ╕ нашому письменницькому побратимству, ╕ читацьк╕й громад╕ вс╕╓╖ Укра╖ни! То хай же Всевишн╕й дару╓ тоб╕ таких же щедрих ужинк╕в ще на мног╕я, мног╕я ╕ благ╕╖ л╕та!
З роси та води - будьмо, Миколо Володимировичу!

МИКОЛА ЛУК╤В
В╤ЧНИЙ УЧЕНЬ У ШКОЛ╤ ЖИТТЯ

* * *

Убити, зрадити, купити,
Нажити дармовий бариш...
В так╕ часи судилось жити,
Тому ти так мен╕ болиш,
Жорстокий св╕те,
 болем лютим
За вс╕х знедолених с╕ром
╤ водиш огненним пером,
Щоб словом р╕дним,
 призабутим
Будить добро
 понад Дн╕пром
╤ не дозволить на ру╖ну
Перетворити Укра╖ну.

* * *

Розкрадено, розпродано до решти
Все, що народ сво╖м трудом надбав.
Суди тр╕щать од крим╕нальних справ,
В провадженн╕ в╕дмовлених, до реч╕.
Бо судд╕ хто?
 Продажн╕, як ╕ т╕,
Хто спорядив ╖х
 в мант╕╖ Фем╕ди.
Що ╖м народн╕ злигодн╕
 та б╕ди –
В них банки, б╕рж╕,
 бариш╕ крут╕.
Який там суд!
Х╕ба це не абсурд,
Що бенкетують
 хиж╕ та лукав╕
╤ возс╕дають у чинах ╕ слав╕
Т╕, хто чужий соб╕ привласнив труд.
Пора безправ’я,  здирства ╕ розбою, -
Народ мовчить, як гр╕м перед грозою.

* * *

Н╕ грош╕, н╕ влада, мабуть,
Ума не зам╕нять могуть.
Не можуть духовн╕ п╕гме╖
Служити велик╕й ╕де╖.
Колись таки
 з’являться в нас –
Нов╕тн╕ Богдан ╕ Тарас.
Народ, що вста╓,
мов Антей,
Народить великих людей.

ГЕОРГ╤Ю ГОНГАДЗЕ – ЖИВОМУ ЧИ МЕРТВОМУ?

П╕арять на людських к╕стках,
Убитим голови стинають.
На владу й грош╕ честь м╕няють, -
Жах!
П╕дступн╕сть, зрада ╕ олжа,
╤ вже сприйма╓ш наче диво,
Що може жити справедливо
Чиясь душа.
Добро принишкло
перед злом,
Гряде нов╕тня Атлантида.
Життя жорстоке,
 мов корида, -
Содом!
Зда╓ться, що втрачають сенс
Любов, ╕ в╕ра, ╕ над╕я.
Та коли ╓ так╕, як Г╕я,
Не вбито все!
Ростуть нов╕
Коклеси й Брути,
╤, хоч лютують сили зл╕,
Не в╕кувать ╖м на земл╕,
А правд╕ - бути!

ВЕЛИКДЕНЬ

Ворони крячуть на б╕ду,
В╕щують злидн╕ ╕ нужду.
Та марно каркають ворони –
Святков╕ великодн╕ дзвони
Блакить гойдають молоду,
╤ солов’╖ гримлять в саду,
╤ лине сп╕в ╖х до небес:
Христос воскрес,
Христос воскрес!

* * *

У минуле нема вороття,
Час нестримний
у в╕чному лет╕.
Але стр╕ну жебрачку
й голодне дитя –
╤ верта╓ться пам’ять у р╕к тридцять трет╕й.

* * *

Н╕хто на в╕чн╕сть
не привласнить права,
Не подола╓ морок забуття.
Мина╓ все: ╕ молод╕сть, ╕ слава,
╤ т╕льки честь
дорожча за життя.

* * *

Душа в пекельному вогн╕:
Сказав зн╕чев’я друг мен╕,
Що дружить з ворогом мо╖м.
Слова його були як гр╕м,
╤ мовив я: «Коли це правда,
То ╖й ╕м’я - подв╕йна зрада».

* * *

Син╕╓ небо над роздоллям нив,
Сну╓ п╕д сонцем жайв╕р
ср╕бн╕ нит╕.
Я ще недавно в цьому св╕т╕ жив,
Тепер судилось жити
в ╕нш╕м св╕т╕.
Довкола мене кам╕нь ╕ метал,
Дерев, птах╕в ╕ кв╕т╕в небагато,
╤ стелиться дорога на вокзал,
╤ ╖ду я за м╕сто як на свято.
Бо хоч ос╕в я в м╕ст╕ назавжди
╤ вороття назад уже нема╓,
Та мчать авто
й гуркочуть по╖зди
╤ вперта пам’ять
до начал верта╓.
╤ я вслухаюсь у перешум нив,
╤ видивляю жайвора в зен╕т╕.
Тут народився, тут колись я жив,
Моя душа ╕ дос╕ в цьому св╕т╕.

НЕ ХОЧУ!

Хтось ╕з класик╕в згадував:
У дитинств╕ в мене
не було дитинства.
Походив той класик,
Зда╓ться, з дворян.
Нестатк╕в ╕ злидн╕в
Не знав ╕ не в╕дав.
Спогади його мене дивували.
Я згадував пово╓нн╕ л╕та.
Духовним зором окидав минуле,
╤ в пам’ят╕ мо╖й
Поставали картини,
Так╕ дорог╕ й щемлив╕,
Що назви ╖м
Я не придумав дос╕:
Тато на пол╕,
Мама в город╕,
Ми ╕з сестричкою в школ╕...
Ус╕ жив╕-здоров╕.
Сяк╕-так╕ статки,
Сякий-такий харч,
Сяка-така од╕ж.
Штанята полатан╕,
Платтячко ситцеве,
Чоботята кирзов╕.
Хата старенька,
В╕кна маленьк╕,
Дол╕вка глиняна,
Стр╕ха солом’яна.
Б╕ля хати - садок.
Навесн╕ кв╕ту╓.
Вл╕тку вабить плодами,
Восени осипа╓ться листям,
Взимку б╕л╕╓ заметами.
Нема╓ ще рад╕о,
Не проведено електрику,
Св╕тимо гасовими лампами,
Блима╓мо п╕дсл╕пуватими
каганцями.
Зате ╓ у нас р╕чка,
╤ л╕с,
╤ млин,
╤ в╕тряк.
╢ колядки й щедр╕вки,
╢ р╕здвян╕ вертепи
╤ в╕нки на Купала.
А ще ╓ у нас п╕сня ╕ казка,
Вечорниц╕ й досв╕тки,
Вес╕лля й заручини,
╢, зрештою, те,
Чому, повторюю,
Назви нема╓.
Чорнобиль - далеко,
Про Афган не чути.
Дитяч╕ ясла
Переповнен╕ малюками,
Школу н╕хто закривать
не збира╓ться.
Господи!
Все це було так недавно!
Який стр╕мкий час!
Нин╕ той св╕т,
Наче Атлантида,
Потонув у минулому.
Я забуваю
Про голод ╕ холод,
Я не хочу пам’ятати
Злого й поганого,
Я згадую те,
Що забути не можна.
Дитинство сво╓
Я люблю таким, 
Яким воно було,
╤ обд╕леним себе
Вважати не хочу.

НА ЧУЖИН╤
  
Весь день незвично
телефон мовчить,
╤ подумки верта╓ш мимох╕ть
У т╕ кра╖, де верби ╕ калина,
╤м’я яким -
В╕тчизна, Укра╖на.
╤ хоч навколо неземна краса,
Але, зда╓ться, й в╕чн╕ небеса,
Що величаво плинуть
понад св╕том,
С╕яють вдома
особливим св╕тлом.
А тут незвично
телефон мовчить,
╤ ждеш як дива
ту блаженну мить,
Коли на отчу землю
ступиш знову
Й почу╓ш р╕дну
укра╖нську мову.
Бо чужина на те ╕ чужина –
Була чужою й лишиться вона.

* * *

Як вам живеться, солов’╖,
За дальн╕ми морями,
Коли у нас л╕си й га╖
Заметен╕ сн╕гами?
Як проминають ваш╕ дн╕,
Брати мо╖ пернат╕,
Чи на далек╕й чужин╕
Не г╕рко вам сп╕вати?
Чи не з’являються вв╕ сн╕
Кра╖, що ви лишили?
Чи повернутись навесн╕
Вам не забракне сили?
Сн╕ги метуть ╕ в╕дметуть,
Прийде тепло потому.
Якби ви знали, як вас ждуть, -
Вертайтеся додому!

* * *

Посеред ноч╕, при св╕ч╕,
Коли довкола тиша
╤ т╕льки пугають сич╕
Та в╕тер сад колише, -
Посеред ноч╕, коли сплять
Давно дружина й д╕ти,
Непояснима благодать
Над книжкою сид╕ти.
╤ поринати у в╕ки,
╤млою часу вкрит╕,
Гортати древн╕ стор╕нки,
Рад╕ючи, що в св╕т╕
Колись любили, як ╕ ти,
Боролись ╕ страждали,
В ╕м’я велико╖ мети
Жили ╕ умирали.
По той б╕к св╕тла, ╕з п╕тьми,
За берегами Лети
Горять, як зор╕, ╖х уми
Для ц╕ло╖ планети.
╤ то дарма, що н╕ч, п╕тьма,
Душа - немов на свят╕.
╤ вищо╖, н╕ж ця, нема
Для мене благодат╕.
Тож хай пугикають сич╕,
Хай сплять дружина й д╕ти.
Люблю до ранку при св╕ч╕
Над книжкою сид╕ти.

ЗЛИВА

Вноч╕ шум╕ла злива,
╤ в╕тер лютував,
╤ ти була щаслива,
╤ я тебе кохав.
Я пив уста медов╕,
Шептав палк╕ слова.
Од н╕жност╕ й любов╕
Хмел╕ла голова.
О дивна н╕ч кохання,
О неповторний час!
До самого св╕тання
Жага палила нас.
А ранок встав як п╕сня,
Як величавий храм,
╤ все життя оп╕сля
Пере╕накшив нам.
Уже поважн╕ й сив╕,
Л╕там згубивши л╕к,
Ми дяку╓м т╕й злив╕,
Що нас звела нав╕к.

* * *

В╕тер з моря п╕д╕йма╓ хвил╕,
Котить ╖х на тих╕ береги,
Я дивлюся в оч╕ ваш╕ мил╕,
Ми удвох - н╕кого навкруги.
В╕тер з моря розв╕ва волосся,
Кида╓ вам пасма на чоло.
Врешт╕-решт усе-таки збулося
Те, що т╕льки мр╕╓ю було.
Ви ╕ я. Однин╕ ╕ назавше.
╤ так славно, ╕ так любо нам.
Я молюся на обличчя ваше,
╤ н╕кому вас я не в╕ддам.
Вам - ус╕ мо╖ найкращ╕ в╕рш╕,
Найн╕жн╕ш╕ думи ╕ п╕сн╕.
Сам не знаю,
як, чому й за в╕що
Щастя це дароване мен╕.
З вами я ╕ днюю, ╕ ночую,
Радощ╕ ╕ прикрощ╕ д╕лю.
Вас до т╕н╕ власно╖ ревную
╤ за вас Всевишнього молю.

НЕПОРОЗУМ╤ННЯ

Ясен загляда╓ у в╕кно.
В келихах невипите вино.
Подушки з╕м’ят╕ на постел╕,
╤ розмови, й лиця невесел╕.
Ще слова
не сказан╕ прощальн╕,
Ще обручки
не зняли в╕нчальн╕,
╤ще серце тягнеться до серця,
Ще зда╓ться, що усе минеться,
Але вже якась незнана сила
Зрадженим над╕ям в’яже крила,
╤ сто╖ть невипите вино,
╤ шепоче ясен у в╕кно,
Що примарним
виявилось щастя
╤ кохання зберегти не вдасться.

П╤СН╤ НА В╤РШ╤ МИКОЛИ ЛУК╤ВА

Росте черешня в мами на город╕

Муз. Анатол╕я Горчинського

Росте черешня в мами на город╕,
Стара-стара, а кожен р╕к цв╕те,
Щол╕та д╕тям ягодами годить,
Хоча вони й не дякують за те.
Щол╕та д╕тям ягодами годить,
Хоча вони й не дякують за те.
Присп╕в:
Мамо, мамо, в╕чна ╕ кохана,
Ви пробачте, що був неуважний.
Знаю, Ви молилися за мене
Дн╕ ╕ ноч╕, сива моя нене.
Живе старенька мати у господ╕ -
Невтомн╕ руки, серце золоте.
Щодня ╕ д╕тям, ╕ онукам годить,
Хоч р╕дко хто з них дяку╓ за те.
Присп╕в.
Ну що ж, про вдячн╕сть
забувають люди,
Душа сл╕па у щаст╕, а проте
Вони прозр╕ють,
але п╕зно буде:
Черешня всохне, мати - одцв╕те.
Присп╕в.

Моя Укра╖на

Муз. Анатол╕я Сердюка

Люблю, коли яблун╕
 кв╕тнуть в саду,
Як в╕тер луги колиха╓,
Куди не по╖ду, куди не п╕ду,
Душа до начал поверта╓.
Тьмян╕ють в уяв╕ заморськ╕ дива,
Палаци, чуж╕╖ палати,
Та все ще дорога ста╓ польова -
То стежка до р╕дно╖ хати.

Присп╕в:
Хоч як би я людство
 усе не любив -
Повторюю з горд╕стю сина:
Для мене лиша╓ться
 диво ╕з див -
Моя Укра╖на.

Тут все мен╕ р╕дне таке ╕ святе,
Земля ця на св╕т╕ ╓дина,
╤ з горд╕стю сина кажу я про те,
Що мати мен╕ Укра╖на.
Я слухаю дзвони
на Лаврськ╕й гор╕,
Дивлюсь на Соф╕╖вськ╕ бан╕,
╤ в╕рю в народ,
 що живе на Дн╕пр╕,
У сили його нездоланн╕.
Присп╕в.

Щоноч╕ сад приходить до в╕кна

Муз. Павла Дворського

Щоноч╕ сад приходить до в╕кна,
╤ житн╓ поле шелестить щоноч╕,
А ж╕нка та, що на земл╕ одна,
Сто╖ть за крок ╕ не в╕дводить оч╕.
Скажи, - пита╓, -
як ти день прожив?
╤ що зробив?
 ╤ чи зробив, як треба?
Чи добру пам’ять
 людям залишив?
Чи з осудом подумають
 про тебе?

Людське життя склада╓ться не з л╕т,
А нашу долю творять наш╕ справи,
Не т╕льки день, а нав╕ть кожна мить -
То крок до чест╕, слави чи неслави.
Легких шлях╕в н╕ в кого не було,
╤ де б не був ти, ма╓ш пам’ятати:
На тебе завжди дивиться село
Очима в╕кон батьк╕всько╖ хати.
Не осором
сво╖х старих батьк╕в,
Земл╕, що перший крок тв╕й
 пам’ята╓.
Нехай дов╕чно
 в думах земляк╕в
Тво╓ ╕м’я повага огорта╓.
Бо т╕льки так прожит╕
 дн╕ й л╕та,
Де кожна мить
 високим зм╕стом св╕тить,
Дають п╕дстави називать життя
Потр╕бним людям,
 батьк╕вщин╕, св╕ту.
Вона мене нав╕ду╓ щон╕ч,
Як не хитруй н╕чого не сховати.
Сто╖ть за крок ╕ не в╕дводить в╕ч,
╤ не збагнеш - В╕тчизна то, чи мати?

Щоноч╕ сад приходить до в╕кна,
╤ житн╓ поле шелестить щоноч╕...

НАРОДНИЙ Х╤Т-ПАРАД

«А в тебе ╓ п╕сня - До душ╕ стежинка!»

Користуючись нагодою, хочу закликати читач╕в - потенц╕йних учасник╕в нашого народного х╕т-параду, звернути увагу на п╕сн╕, створен╕ на в╕рш╕ Миколи Лук╕ва. К╕лька рок╕в тому в ╢впатор╕╖ мен╕ пощастило побувати на авторському концерт╕ Миколи Володимировича ╕ нав╕ть познайомитися з ним (дякуючи «Св╕тлиц╕» ╕ директору санатор╕ю «Примор’я» М. В. Сакуну, котрий орган╕зував цей концерт). Зустр╕ч з поетом-п╕снярем була незабутньою! Мене вразила тепла, прив╕тна, родинна атмосфера, яка панувала в зал╕, в╕рш╕, як╕ Микола Володимирович читав з╕ сцени, ╕, звичайно ж, п╕сн╕ Миколи Лук╕ва у виконанн╕ в╕домого ки╖вського дуету «Росич╕». Микола Володимирович подарував «Кримськ╕й св╕тлиц╕» (див. фото!) свою нову книгу поез╕й ╕ диск з╕ сво╖ми п╕снями, який ви, до реч╕, можете й зараз замовити в редакц╕╖ (конт. тел. 8-0652-51-13-24).
Микола Лук╕в видав понад три десятки поетичних книжок й написав б╕льше трьохсот п╕сень! Ми публ╕ку╓мо сьогодн╕ слова лише деяких з них, зокрема, св╕тлу, щемливу п╕сню «Росте черешня в мами на город╕», яка, на мою думку, ц╕лком заслугову╓ бути в найпопулярн╕ш╕й укра╖нськ╕й п╕сенн╕й двадцятц╕. Якщо ви теж так вважа╓те, п╕дтримайте мене - тобто, Миколу Володимировича!
А я тим часом нагадаю правила нашого газетного п╕сенного марафону. «Кримська св╕тлиця» у цьому роц╕ започаткову╓ на сво╖х стор╕нках п╕сенний народний х╕т-парад. Давайте разом визначимо двадцятку найкращих, найпопулярн╕ших, найзнан╕ших народних та естрадних (в яких ╓ автор) укра╖нських п╕сень. П╕сень, без яких справд╕ неможливо ╕дентиф╕кувати себе укра╖нцем. Надсилайте ваш╕ вар╕анти найпопулярн╕шо╖ п╕сенно╖ двадцятки (тексти, ауд╕озаписи - як завгодно) на нашу адресу: 95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, к. 14, редакц╕я «Кримсько╖ св╕тлиц╕» з пом╕ткою «Народний х╕т-парад», або на e-mail: kr_svit@meta.ua . Т╕ п╕сн╕, як╕ найчаст╕ше зустр╕чатимуться у ваших листах, стануть переможцями народного х╕т-параду, а учасники, як╕ найвлучн╕ше втраплять у «двадцятку», отримають в нагороду ауд╕озаписи з укра╖нськими п╕сенними перлинами.
Насамк╕нець редакц╕я плану╓ провести серед читач╕в-учасник╕в конкурс на краще виконання цих п╕сень, головним призом якого буде г╕тара в╕д вже добре в╕домо╖ «св╕тличанам» льв╕всько╖ ф╕рми «Реноме». При╓днуйтеся!

Ведуча п╕сенно╖ рубрики Юл╕я КАЧУЛА.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 16.01.2009 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6773

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков