Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 23.01.2009 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#4 за 23.01.2009
ПЕРЕЯСЛАВСЬКА РАДА: М╤ФИ ТА РЕАЛЬН╤СТЬ

╤СТОР╤Я ╤ СУЧАСН╤СТЬ

ПЕРЕЯСЛАВСЬКА РАДА: М╤ФИ ТА РЕАЛЬН╤СТЬ

Практично кожен громадянин Укра╖ни зна╓ про Переяславську раду 1654 р. ╕з шк╕льних п╕дручник╕в. Але правда про ц╕ под╕╖ т╕льки недавно стала доходити до людсько╖ св╕домост╕. ╤ дос╕ чимало громадян Укра╖ни сприймають цю под╕ю (або комплекс под╕й, пов’язаних ╕з Переяславською радою) кр╕зь призму постанови ЦК КПРС «Про святкування 300-р╕ччя возз’╓днання Укра╖ни з Рос╕╓ю», яка остаточно утвердила сформований колон╕заторами м╕ф про Переяславську раду. Найменший сумн╕в у цьому м╕ф╕ або як╕йсь його складов╕й частин╕ жорстоко пересл╕дувався, прикладом чого ╓ доля видатного укра╖нського ╕сторика Михайла Брайчевського, автора знаменитого трактату «При╓днання чи возз’╓днання?».
Цей м╕ф ╓ складовою частиною ╕ншого, тотальн╕шого м╕фу рос╕йсько╖ великодержавно-шов╕н╕стично╖ ╕стор╕ограф╕╖, яким керувалися ╕ керуються явно або у завуальован╕й форм╕ правител╕ ╕мпер╕╖ у сво╖й пол╕тиц╕ щодо Укра╖ни та Б╕лорус╕. Цей м╕ф зводиться до того, що укра╖нц╕ та б╕лоруси ╓ н╕бито не самост╕йними народами, а лише частинами (г╕лками) рос╕йського народу, роз’╓днаного ординцями Батия, а пот╕м поляками, литовцями, н╕мцями ╕ т. д., котр╕ ще й н╕бито «вигадали» укра╖нську та б╕лоруську мови. Ц╕ частини-г╕лки т╕льки й робили пот╕м, що мр╕яли про «воссо╓д╕н╓н╕╓», та нарешт╕ прийшов Богдан Хмельницький ╕ зд╕йснив цю мр╕ю. В╕дпов╕дно Богдан Хмельницький та «його сподвижники» вс╕ляко вихвалялися, а вс╕ ╕нш╕ оголошувалися «купкою зрадник╕в», «польськими (турецькими ╕ т. д.) ставлениками» тощо. При цьому, звичайно, замовчувалися очевидн╕ факти: скаж╕мо, «зрадник» Виговський у 1654 р. доклав чимало зусиль, щоб створити союз Укра╖ни з Московською державою.
М╕ф про Переяславську раду м╕стить у соб╕ ряд ╕д╕ологем, кожна з яких вс╕ляко пропагувалася ╕ в ╕сторичних працях, ╕ в художн╕й л╕тератур╕ (читай Натана Рибака «Переяславська рада» тощо), образотворчому мистецтв╕ (картина «Нав╓к╕ вм╓ст╓!») тощо. Вкажемо на головн╕ риси цього м╕фу:
1. Укра╖нц╕ та рос╕яни н╕коли м╕ж собою не ворогували.
2. Укра╖нц╕ ╕ до, ╕ з самого початку повстання до Переяславсько╖ ради безперервно просили «царя-батюшку» взяти ╖х «п╕д царську руку».
(Цей дуже туманний висл╕в трактувався як прагнення позбутися сво╓╖ власно╖ державност╕, мови й нац╕ональност╕).
3. Московська держава робила все можливе, щоб п╕дтримати укра╖нських повстанц╕в, надавала «братньо╖ п╕дтримки» ╕ при перш╕й же оказ╕╖ оголосила в╕йну Реч╕ Посполит╕й.
4. Переяславська рада була генеральною, репрезентативною, всенародною ╕ одностайною, а ╖╖ р╕шення здобули всенародне схвалення.
5. Присяга у Переяслав╕ була односторонньою (тобто т╕льки укра╖нська сторона присягала), давалася Рос╕╖ (не царю!).
6. Укра╖на ув╕йшла до Московсько╖ держави саме у 1654 р., ╕ саме на тих умовах, як╕ виробив Богдан Хмельницький ╕ схвалив цар та його уряд; ц╕ умови час в╕д часу порушували «╕зм╓нн╕к╕», т╕льки тому царев╕ доводилося п╕зн╕ше коригувати ц╕ умови, як╕ однак залишалися добрими. Москва ж н╕коли не порушувала взятих на себе зобов’язань.
7. Гетьман Богдан Хмельницький був великим другом рос╕йського народу, прив╕в Укра╖ну у московське п╕дданство, тому заслугову╓ похвали на в╕дм╕ну в╕д ус╕х ╕нших гетьман╕в — «╕зм╓нн╕ков». Не випадково ╕менем Богдана Хмельницького, а не якогось ╕ншого гетьмана, називали м╕ста, колгоспи, вулиц╕, нав╕ть створили орден його ╕мен╕.
8. Переяславська рада н╕бито врятувала укра╖нц╕в в╕д загибел╕, яку несли ╕нш╕ сус╕дн╕ держави, вона поклала к╕нець тяжк╕й в╕йн╕ укра╖нського народу проти поляк╕в-колон╕затор╕в. Укра╖нський же народ здобув унасл╕док ц╕╓╖ ради сво╓ «м╕сце п╕д сонцем», а якщо й страждав, то т╕льки разом з «братн╕м рос╕йським народом». Московська держава принесла Укра╖н╕ цив╕л╕зац╕ю ╕ прогрес, ╕ в╕дпов╕дн╕ слова «н╓╕стового В╕ссар╕она» не сходили з╕ шк╕льних п╕дручник╕в з ╕стор╕╖ СРСР.
Звичайно, могли бути певн╕ вар╕анти та модиф╕кац╕╖ даного м╕фу, але його суть залиша╓ться незм╕нною. М╕ф наст╕льки довго й настирливо пропагувався, що нав╕ть Тарас Шевченко вважав Богдана Хмельницького винним у зрад╕ Укра╖н╕ ╕ затаврував його у ряд╕ поез╕й. М╕ж тим, позбавлення Укра╖ни державно╖ незалежност╕ в╕дбулося не у 1654 р., а у 1659 р. ╕ п╕дписав новий догов╕р з Москвою уже не Богдан Хмельницький (який помер у 1657 р.), а новий гетьман, його син Юр╕й. Розглянемо ц╕ положення у так╕й же посл╕довност╕.
1. За всю ╕стор╕ю укра╖нсько-рос╕йських в╕дносин, починаючи з час╕в Юр╕я Долгорукого та Андр╕я Боголюбського, нарахову╓ться близько двох десятк╕в во╓н, у т. ч. на пер╕од до 1648 р. припада╓ приблизно половина. Москва вела переважно агресивн╕ в╕йни, укра╖нц╕ й б╕лоруси, як╕ складали, наприклад, головну ударну силу в арм╕╖ Великого княз╕вства Литовського, давали г╕дну в╕дс╕ч, часом, щоправда, й сам╕ переходили кордони Москов╕╖, ходили походами на Москву, Твер, Рязань, Новгород, Псков тощо. Пам’ятн╕ блискуч╕ перемоги над московитами п╕д Оршею (1514), походи козак╕в Сагайдачного та Михайла Дорошенка на Москву, за Урал ╕ до берег╕в П╕вн╕чного Льодовитого океану на поч. ХVII стол╕ття. Сам Богдан Хмельницький, якого люблять записувати у московськ╕ друз╕, в╕дзначився у Смоленськ╕й в╕йн╕ проти Москов╕╖ ╕ за деякими даними був нав╕ть нагороджений королем Владиславом IV дорогоц╕нною шаблею. ╤ван Богун у перш╕й половин╕ 40-х рок╕в ХVII ст. водив козак╕в у пох╕д з Кодака аж у Мордов╕ю!
2. У р╕зний час у ХV — ╤ пол. ХVII ст. до Москви ╖здили окрем╕ представники козацтва, православного духовенства у пошуках матер╕ально╖ та морально╖ п╕дтримки, було налагоджено певн╕ контакти й традиц╕╖, але з цього не можуть випливати т╕ далекосяжн╕ висновки, як╕ ╖м приписують творц╕ м╕фу. Нав╕ть звичним формулам вв╕чливост╕ й дипломатичного етикету вони безп╕дставно надають невластивого значення, беруть чи видають за чисту монету дипломатичн╕ маневри й звернення. Типовий приклад: м╕с╕я в╕д ╕мен╕ В╕йська Запорозького ╕ гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного до Москви у 1620 роц╕, яку очолив отаман Одинець. ╤ дос╕ деяк╕ автори вважають, що вже тод╕ козаки хот╕ли ув╕йти «п╕д царську руку». М╕ж тим, м╕с╕я Одинця була лише вдалим дипломатичним маневром, який мав на мет╕ налякати уряд Реч╕ Посполито╖ можливою зм╕ною переор╕╓нтац╕╖ козацтва на Москву й Стамбул. Це переконливо дов╕в ще на початку 60-х рок╕в в╕домий ╕сторик В. Д. Королюк. Що стосу╓ться Б. Хмельницького, то в╕н звернувся за допомогою у боротьб╕ проти Реч╕ Посполито╖ насамперед до турецького султана ╤браг╕ма ╤ ще у 1647 р. Султан дозволив кримському хану ╤слам-Г╕рею III надати в╕йськову допомогу укра╖нським повстанцям, внасл╕док чого стало можливим укладення укра╖нсько-кримськотатарського договору на початку 1648 р. Саме кримськ╕ татари були союзниками укра╖нських повстанц╕в у 1648-1653 рр. Жодна ╕нша кра╖на, кр╕м частково Молдав╕╖ у 1653 р., не п╕дтримала Б. Хмельницького збройною силою. Перше звернення до Москви було скероване з випадковою оказ╕╓ю вл╕тку 1648 р. ╕ т╕льки з к╕нця 1648 — поч. 1649 рр. було налагоджено дипломатичн╕ в╕дносини м╕ж Чигирином та Москвою.
3. Хоча ц╕ в╕дносини було налагоджено, однак «братня» Москва не посп╕шала з допомогою укра╖нському народу. Спочатку ставлення з боку Москви до Нац╕онально-визвольно╖ в╕йни укра╖нського народу було ворожим, царський уряд боявся, що вибухнуть повстання ╕ в Московськ╕й держав╕. М╕ж ╕ншим, у Москов╕╖ таки вибухнули, хоч ╕з чисто сво╖х причин, повстання: у сам╕й Москв╕ (1648), Новгород╕ та Псков╕ (1650). Зазнавши три потужн╕ поразки п╕дряд з боку Реч╕ Посполито╖ (Л╕вонська в╕йна 1558-1583 рр.; «Смута»; Смоленська в╕йна 1633-1634 рр.), царський уряд був дуже обережним, щоб не програти ╕ вчетверте. Ц╕лих 6 рок╕в (!) Москва не погоджувалася вступити у в╕йну проти Реч╕ Посполито╖ на боц╕ Укра╖ни, чекала доки спливуть кров’ю та ослабнуть ╖╖ сус╕ди ╕ лише загроза переходу Б. Хмельницького п╕д турецький протекторат змусила ╖╖ д╕яти енерг╕йн╕ше ╕ прийняти в╕дпов╕дн╕ р╕шення Земського собору (11(1) жовтня 1653 р.). Звичайно, Москва була зац╕кавлена насамперед в ослабленн╕ Реч╕ Посполито╖, продавала укра╖нським повстанцям хл╕б, бо╓припаси, але ж продавала, а не дарувала! Можна пояснити шестир╕чне звол╕кання Москви, говорити про обережн╕сть московського уряду, його холодний пол╕тичний розрахунок, але до чого тут дружба?!
4. Переяславська рада не могла бути всенародною й репрезентативною, оск╕льки на н╕й були присутн╕ми не б╕льше 300 ос╕б. На н╕й не були представлен╕ жодн╕ стани укра╖нського сусп╕льства, кр╕м козак╕в (м╕щани були т╕льки переяславськ╕). Вона не була нав╕ть генеральною, а старшинською козацькою радою, проводилася нав╕ть в тилу, окремо в╕д В╕йська Запорозького, яке готувалося на правобережн╕й Ки╖вщин╕ до оборони проти наступу арм╕╖ Реч╕ Посполито╖. Ця рада (точн╕ше аж три ради), була нелег╕тимною нав╕ть з точки зору козацьких традиц╕й. Ясно, що далеко не вся козацька старшина була прихильницею в╕йськово-пол╕тичного союзу з Московською державою, ╕ це виявилося, наприклад, п╕д час присяги, а особливо п╕д час в╕йн проти Московсько╖ держави у часи «Ру╖ни».
5. Те, що присяга була односторонньою, твердить т╕льки аж надто заангажований кер╕вник московського посольства боярин
В. Бутурл╕н у сво╖х донесеннях та «статейному списку» (зв╕т╕). М╕ж ╕ншим, ряд визначних ╕сторик╕в (О. Оглоблин та ╕н.) беруть це п╕д сумн╕в, вважають, що й Бутурл╕н таки дав присягу в╕д царського ╕мен╕. ╢ й царська грамота 1654 р., якою гарантувалися «права й вольност╕» В╕йська Запорозького, що говорить про важлив╕ зобов’язання з боку Москви. Присяга давалася царев╕ Олекс╕ю, а не Рос╕╖ (Московськ╕й держав╕) чи рос╕йському народу. Оск╕льки з 1917 р. Рос╕я ╓ республ╕кою, тод╕ цей ╕ без того сумн╕вний аргумент ста╓ ще сумн╕вн╕шим.
Присяга у Переяслав╕ на п╕дстав╕ усних домовленостей, досягнутих у ход╕ переяславських переговор╕в, не була всенародною ╕ одностайною. Якщо взяти географ╕чно, то вона теоретично могла бути взята з населення т╕льки Гетьманщини, яка складала 1/4-1/5 частину етн╕чних укра╖нських земель. Оск╕льки фронт тод╕ йшов приблизно по л╕н╕╖ Житомир-В╕нниця, то, звичайно, н╕ про яку присягу на землях, як╕ тод╕ були п╕д владою Польщ╕ (Галичина, Холмщина, П╕дляшшя, Лемк╕вщина, б╕льша частина Волин╕ та Под╕лля), Угорщини (Закарпаття), Молдав╕╖ (Буковина) не могло бути й мови, так само, як ╕ на землях п╕вденно╖ Укра╖ни, п╕двладних Кримському ханству. М╕ж Гетьманщиною та Кримським ханством лежали розлог╕ простори С╕чових земель, а запорожц╕ в╕дмовилися тод╕ присягати царев╕. Слоб╕дська Укра╖на входила до складу Московсько╖ ╕мпер╕╖ в ╕нший час ╕ за ╕нших обставин, про як╕ треба говорити окремо. У сам╕й Гетьманщин╕ деяк╕ прикордонн╕ полки (Брацлавський, Уманський) не присягали взагал╕ п╕д приводом во╓нно╖ небезпеки. Про згоду чи незгоду з р╕шеннями Переяславсько╖ ради не питали н╕ ж╕нок (а це половина населення), н╕ селянство (а це наймасов╕ший стан укра╖нського сусп╕льства). Укра╖нська православна церква, не кажучи вже про Греко-католицьку, категорично в╕дмовилися присягати царев╕. Отже мали бути приведен╕ до присяги т╕льки козацтво та м╕щани (всього понад 100 тис. ос╕б), але вони масово ухилялися в╕д присяги
(у Корсун╕ присягало всього 70 козак╕в), нер╕дко в╕дверто, як от полковники:
╤. Богун, Й. Глух, Г. Гуляницький, ╤. С╕рко та ╕нш╕, нер╕дко покидаючи сво╖ м╕ста, як от населення м. Чорнобиль, част╕ше ж називаючися не сво╖ми хресними ╕менами, що уневажнювало присягу. Вибухнули заворушення в ряд╕ полк╕в ╕ гетьман мусив приготуватися до втеч╕, розм╕стивши свою р╕дню й чимало майна ближче до московських кордон╕в. Все це аж н╕як не св╕дчить про одностайн╕сть укра╖нського народу у його ставленн╕ до Москви ╕ до московсько╖ ор╕╓нтац╕╖.
Варто п╕дкреслити ще деяк╕ моменти. По-перше, присягу переважно брали силою. Досить сказати, що переяславського в╕йта (мера м╕ста по-сучасному) силою потягли присягати, хоч ╕ хворого. Той мусив присягнути, але помер з розпачу наступного дня. По-друге, як нам вдалося встановити, присяжн╕ книги творилися московськими писарчуками «задн╕м числом», тобто до присяги приводили царськ╕ представники т╕льки св╕тську верх╕вку найголовн╕ших м╕ст, а решта вписувалася в число присяглих на п╕дстав╕ полкових та сотенних ре╓стр╕в козак╕в. По-трет╓, присяга частини населення Укра╖ни давалася на певних умовах (збереження «прав ╕ вольностей»), а ц╕ умови дуже швидко порушила Москва. Врешт╕, чому ця присяга, нав╕ть якщо вона давалася певними особами щиро, повинна була мати якесь ╕ррац╕ональне значення для ╖хн╕х нащадк╕в? Сама ж Рос╕йська ╕мпер╕я змушувала, наприклад, давати присягу царев╕ кожному новобранцю ╕ не питала, чи його д╕д або прад╕д присягав уже колись.
6. Переяславськ╕ домовленост╕ були усними ╕ до того ж дуже неясними. У Москв╕ протягом весни-л╕та 1654 р. продовжувалися переговори, як╕ проводили представники трьох стан╕в укра╖нського сусп╕льства Гетьманщини (козацтво, м╕щанство, православне духовенство). Останн╓ взагал╕ в╕дмовилося будь-що п╕дписувати, бо Москва вже тод╕ вимагала в╕д УПЦ, щоб та перейшла п╕д зверхн╕сть московського патр╕арха. М╕щанство задовольнилося царським п╕дтвердженням грамот та прив╕ле╖в великих княз╕в литовських та польських корол╕в, тобто збереженням свого «статус-кво» ╕ насамперед магдебурзького права (самоуправл╕ння). Козацтво домовилося про 17 статей з 23, залишивши на пот╕м узгодження особливо важливих момент╕в. Так, обидв╕ сторони не знайшли порозум╕ння щодо зовн╕шньо╖ пол╕тики ╕ кожна сторона д╕яла зг╕дно ╕з сво╖м розум╕нням. Ряд дуже важливих сфер життя, про як╕, судячи з ╕ноземних джерел, йшлося у Переяслав╕, так ╕ не були узгоджен╕ ╕ залишалися в такому вигляд╕ часом аж до Х╤Х ст.! Ма╓мо, наприклад, на уваз╕ суперечност╕ м╕ж системою державно╖ монопол╕╖ на вироблення алкогольних напо╖в у Московськ╕й держав╕ ╕ свободою «винокур╕ння» в Укра╖н╕. У Москов╕╖ за пал╕ння тютюну рвали н╕здр╕, а в Укра╖н╕ було можливим тру╖ти себе цим з╕ллям ╕ т.д. Як мали узгодити ц╕ суперечност╕ у Переяслав╕? Зна╓мо, що московськ╕ представники хот╕ли зробити все так, як у себе, зна╓мо, що укра╖нськ╕ представники боронили сво╖ права, але на папер╕ не лишилося н╕якого порозум╕ння. Взагал╕, ориг╕нал двостороннього договору не ╕снував! Про цей догов╕р можна судити з документ╕в м╕щанського порозум╕ння, та збережених пропозиц╕й ╕ чернеток, як╕ лишилися в╕д переговор╕в козацько╖ делегац╕╖ у Москв╕.
Зрештою, сл╕д сказати, що догов╕р 1654 р. призв╕в т╕льки до утворення в╕йськово-пол╕тичного союзу, до певно╖ конфедерац╕╖, в як╕й Гетьманщина збер╕гала св╕й суверен╕тет. Але цей догов╕р Москва пост╕йно пробувала порушити ╕ грубо його порушила, по сут╕, з╕рвала вже восени 1656 р. Тод╕ на мирн╕ переговори у В╕льн╕ з Польщею та Литвою не було допущено укра╖нських представник╕в (м╕ж ╕ншим, мало йтися про укра╖нськ╕ справи!) ╕ як насл╕док — укладено сепаратне порозум╕ння м╕ж Московською державою та Р╕ччю Посполитою. Це порозум╕ння було помилковим з точки зору нав╕ть московських державних ╕нтерес╕в, але ще болюч╕шими були його насл╕дки для Укра╖ни — Гетьманщини. Тод╕ Б. Хмельницький знаходить ╕нш╕ вектори у сво╖й зовн╕шн╕й пол╕тиц╕ ╕ уклада╓ в╕йськово-пол╕тичний союз ╕з Швец╕╓ю та Трансильван╕╓ю. З дипломатичних м╕ркувань, в╕н не роз╕рвав остаточно союз ╕з Москвою, однак коли по його смерт╕ Москва стала грубо втручатися у внутр╕шн╕ справи Гетьманщини, то ╤ван Виговський ╕ формально роз╕рвав догов╕р 1654 р., ╕ уклав Гадяцький догов╕р ╕з Р╕ччю Посполитою (1658 р.). Дал╕ була поразка Укра╖ни у рос╕йсько-укра╖нськ╕й в╕йн╕ 1658-1659 рр. ╕ вимушене п╕дписання Юр╕╓м Хмельницьким договору, який означав к╕нець незалежно╖ Укра╖нсько╖ держави ╕ перетворення ╖╖ в автономну одиницю Московсько╖ ╕мпер╕╖. При цьому царськ╕ дипломати, а за ними й рос╕йськ╕ ╕сторики аж до ╤╤ пол. XIX ст. видавали п╕дписан╕ Юр╕╓м «Переяславськ╕ статт╕» («14 статей») за н╕бито ориг╕нал договору 1654 р.
7. Гетьман Богдан Хмельницький не був другом чи ворогом Москви. В╕н посл╕довно виходив з державних ╕нтерес╕в Укра╖ни, добився в╕дродження незалежно╖ Укра╖нсько╖ держави ╕ прагнув втримати цю державу незалежною, шукаючи союзник╕в у визвольн╕й боротьб╕ ╕ на п╕вдн╕, ╕ на п╕вноч╕, ╕ на заход╕, а не т╕льки на п╕вн╕чному сход╕.
8. Нац╕онально-визвольна в╕йна укра╖нського народу не припинилася у 1654 р., а навпаки вибухнула з новою силою. Про ╖╖ завершення можна говорити лише з п╕дписанням миру з Р╕ччю Посполитою 1658 р. Пот╕м настав новий етап у нац╕онально-визвольному рус╕ укра╖нського народу, але це вже окрема тема. Що стосу╓ться московського «культуртрегерства», то це сл╕д сприймати як ╕сторичний анекдот. Досить ознайомитися з елементарними фактами, як╕ наводяться в кап╕тальних працях чесних ╕сторик╕в нав╕ть дореволюц╕йно╖ пори (наприклад, В. Ейнгорн, К. Харлампович), щоб у цьому переконатися. Т╕льки перший укра╖нський ун╕верситет — Ки╓во-Могилянська академ╕я (такий статус був оф╕ц╕йно п╕дтверджений за нею у 1658) стала справжньою кузнею кадр╕в для Москов╕╖, бо сво╓╖ ╕нтел╕генц╕╖, яка до того ж знала латину та ╕нш╕ зах╕дн╕ мови, в Москов╕╖ майже не було. Саме вихованц╕ «Могилянки» заснували Слов’яно-греко-латинську академ╕ю у Москв╕ наприк╕нц╕ ХVII ст., створили вс╕ духовн╕ академ╕╖ та сем╕нар╕╖ в Рос╕йськ╕й ╕мпер╕╖ ХVII-ХVII╤ ст., стояли б╕ля джерел Московського та ряду ╕нших ун╕верситет╕в ╕ т. д.
Що ж стосу╓ться м╕сця п╕д сонцем, яке н╕бито здобула Укра╖на п╕д московським пануванням, то варто вказати на знищення Рос╕йською ╕мпер╕╓ю укра╖нсько╖ державност╕, придушення нею ж будь-яких вияв╕в нац╕онально-визвольно╖ боротьби укра╖нц╕в та б╕лорус╕в, колон╕альний гн╕т ╕ репрес╕╖, заборони укра╖нсько╖ та б╕лорусько╖ мов ╕ т. д. Власне, досить вказати на трагед╕ю укра╖нського Голокосту 1932-1933 рр., який з вол╕ Москви забрав понад 10 млн. житт╕в укра╖нських селян, щоб припинити всяк╕ балачки про «дружбу й братню любов», котрими н╕бито керувався у ставленн╕ до укра╖нц╕в наш п╕вн╕чно-сх╕дний сус╕д. ╤ треба не святкувати президентськими указами р╕чниц╕ «велико╖ дружби», а реально дбати про розбудову д╕йсно укра╖нсько╖, ╕ д╕йсно незалежно╖ держави, про економ╕чний та культурний розвиток укра╖нського народу, його моральне здоров’я, пол╕тичн╕ свободи! Т╕льки живучи у незалежн╕й, сильн╕й, багат╕й ╕ демократичн╕й християнськ╕й Укра╖нськ╕й держав╕, можна будувати г╕дн╕ й р╕вноправн╕ стосунки з ус╕ма сус╕дами! В╕д цього вигра╓ не т╕льки укра╖нський народ, а й рос╕йський, вигра╓ ╕ вся ╢вропа!

Юр╕й МИЦИК,
доктор ╕сторичних наук, професор кафедри ╕стор╕╖ Нац╕онального ун╕верситету
«Ки╓во-Могилянська академ╕я».

(Тези з книги «Переяславська рада: ╕сторичне значення та пол╕тичн╕ насл╕дки», Ки╖в, 2003, видавничий центр «Просв╕та»).

У КРИМУ ПРЕЗИДЕНТА РОС╤╥ ЗАКЛИКАЛИ ПОВТОРИТИ ПОДВИГ ЦАРЯ

Близько 200 актив╕ст╕в Рос╕йсько╖ громади Криму, парт╕╖ «Рос╕йський блок», Парт╕╖ рег╕он╕в ╕ козачих орган╕зац╕й провели в С╕мферопол╕, б╕ля пам’ятника гетьманов╕ Богдану Хмельницькому, урочистий зб╕р з нагоди 355-╖ р╕чниц╕ Переяславсько╖ Ради.
«Ми згаду╓мо, як 355 рок╕в тому видатн╕ сини нашо╖ В╕тчизни — великий цар Олекс╕й Михайлович (Романов) ╕ гетьман рос╕йський Богдан Хмельницький ухвалили ╕сторичне р╕шення, що в╕дновило нашу В╕тчизну, яка була роз╕рвана впродовж б╕льш як чотирьохсот рок╕в», — заявив л╕дер Рос╕йсько╖ громади Криму, перший в╕це-сп╕кер парламенту автоном╕╖ Серг╕й Цеков.
В╕н зазначив, що сьогодн╕ рос╕йськ╕ люди теж переживають «смутн╕ часи», ╖х «роз╕рвали на частини по р╕зних державах». «Але ми абсолютно впевнен╕ в тому, що якщо ран╕ше нам для возз’╓днання Рус╕ знадобилося б╕льше чотирьохсот рок╕в, то сьогодн╕ це в╕дбудеться набагато ран╕ше. Я впевнений, що вс╕, хто сто╖ть на ц╕й площ╕, ще за свого життя святкуватимуть возз’╓днання нашо╖ ╓дино╖ ╕ велико╖ В╕тчизни», — сказав С. Цеков.
Як переда╓ кореспондент УН╤АН, учасники м╕тингу тримали в руках державн╕ прапори Рос╕╖ ╕ Укра╖ни, прапори сво╖х громадсько-пол╕тичних сил ╕ великий портрет Президента РФ Дмитра Медвед╓ва.
Урочистий зб╕р почався з молебню, пот╕м було ╕нсценоване д╕йство: до учасник╕в акц╕╖ звернулися актив╕сти, як╕ виконували рол╕ гетьмана Богдана Хмельницького ╕ боярина Василя Бутурл╕на, п╕д час акц╕╖ звучав г╕мн рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖ (1833-1917 рр.) «Боже, царя бережи!».
Учасники урочистого збору прийняли звернення до рос╕йського Президента ╕з закликом збер╕гати «в╕рн╕сть запов╕там наших предк╕в, як╕ в╕дстояли ╓дн╕сть православно╖ земл╕ рос╕йсько╖». «Ми заклика╓мо Вас, Дмитре Анатол╕йовичу, ор╕╓нтуватися на безсмертний державний подвиг, який зд╕йснили цар московський Олекс╕й Михайлович Романов ╕ гетьман Богдан Хмельницький, затвердивши р╕шення Переяславсько╖ Ради про возз’╓днання рос╕йських земель, яке визначило долю рос╕йського ╕ укра╖нського народ╕в як народ╕в-брат╕в, що представляють одну в╕ру, одну культуру, одну державу», говориться у зверненн╕ до Д. Медвед╓ва.
Звернення учасники акц╕╖ пооб╕цяли передати до Генерального консульства Рос╕╖ у С╕мферопол╕.
http://crimea.unian.net/ukr/detail/8824

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 23.01.2009 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6804

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков