Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2923)
З потоку життя (6092)
Душі криниця (3367)
Українці мої... (1441)
Резонанс (1461)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1647)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЯК НА Т╤ ЧОРНОБРИВЦ╤ ПОГЛЯНУ… А ╥Х – 400 К╤ЛОМЕТР╤В
Ця людина власним прикладом показу╓ – як будувати кв╕тучу Укра╖ну, для чого треба геть...


ВАДИМУ МИХАЙЛОВИЧУ РО╥КУ, СИНОВ╤ КРИМСЬКО╥ УКРА╥НСЬКО╥ ГЕРО╥Н╤-ВИШИВАЛЬНИЦ╤ В╤РИ СЕРГ╤╥ВНИ РО╥К, 29 ВЕРЕСНЯ ВИПОВНЮ╢ТЬСЯ 80 РОК╤В!
Хай кв╕тне, береже й окрилю╓ Вас безсмертний мамин обер╕г-рушничок, шановний Вадиме Михайловичу,...


МОЛИТВА ЗА УЧИТЕЛЯ
Цей зах╕д-рекв╕╓м вилився у сп╕льну молитву присутн╕х за Мирославу Козак - маму, бабусю, друга,...


Тамара БОЙКО: «Я НАРОДИЛАСЬ В УКРА╥Н╤!..»
Сумна зв╕стка долинула з Мел╕тополя – п╕шла з життя Тамара Володимир╕вна БОЙКО, колишня...


СТАН ЗДОРОВ'Я СЕНЦОВА ПОГ╤РШИВСЯ…
Про це пов╕домив Громадському адвокат Дмитро Д╕нзе п╕сля в╕дв╕дин Сенцова.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 23.01.2009 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#4 за 23.01.2009
«ВОДИ! ХОЧА Б КОВТОК ВОДИ З УДАЮ»

Цього року Симоненку мало б виповнитися 74 роки, та, на жаль, день народження поета його земляки вже багато рок╕в посп╕ль в╕дзначають ╕ багатолюдно, ╕ красномовно, ╕ з почестями, але без Василя.
Р╕здвяно, морозно, хурделить... Ми ╖демо з Лубен до Б╕╖вц╕в, до хати поета невеликою групою у шк╕льному автобус╕, ╕ розмова наша не кле╖ться, бо все зводиться до сумних проблем с╕льсько╖ школи, б╕ля яко╖ нещодавно в╕дкрили пам’ятник Симоненку, а сл╕дом закрили саму школу. Отож, м╕сцевим поодиноким школярикам доводиться добиратися, як ╕ Василю, до Тарандинц╕всько╖ школи, долаючи 9 км шляху. Добре, що тепер ╓ оцей шк╕льний автобус, в якому не хурделить.
У холодн╕й хат╕ сьогодн╕ багатолюдно, десь п╕д сволоками вита╓ благородна печаль, нагадуючи про далек╕ часи дитинства поета. На стол╕ лежать книги, як╕ письменники дарують оц╕й хат╕ на згадку про зустр╕ч. Трохи л╕воруч покутя – портрет Василя, закв╕тчаний рушником. Люди, як╕ з╕бралися тут т╕льки тому, що це ╖м треба для в╕дчуття чогось незбагненного, згадують Симоненка, читають його в╕рш╕ й власн╕, присвячен╕ Василю.
Едуард Кухаренко при╖хав ╕з Полтави ╕ щиро, скромно, з сумом каже: „Я не можу записатися в друз╕ до Василя, але ми довг╕ роки були знайом╕. Востанн╓ я бачив Симоненка, коли в╕н лежав у л╕карн╕. Пам’ятаю, казав, що його там добивають. Через десять рок╕в по смерт╕ поета я при╖хав до Черкас, зайшов у редакц╕ю, запропонував хлопцям, з якими в╕н працював, п╕ти на могилу, а вони, н╕яков╕ючи, сказали, що ╖м не рекомендовано. ╤ це через десять л╕т... Тод╕ „пришити” звинувачення у нац╕онал╕зм╕ могли кожному”.
Присутня молодь навряд чи збагнула останню фразу, бо коли людину звинувачують у тому, що вона любить свою землю, свою мат╕р, свого д╕да ╕ талановито пише про сво╖ почуття в╕рш╕ – це не кожному дано зрозум╕ти. Нац╕онал╕зм Василя – це велике почуття до сво╖х виток╕в, до свого кор╕ння.
До нашого гурту п╕д╕йшли люди старшого покол╕ння: хтось пригаду╓ чорнявого км╕тливого парубка, хтось — Ганну Федор╕вну, мат╕р поета, яка ростила сина сама, хтось топче стежку довкола хати по легкому сн╕гу, який сипле ледь пом╕тну пелену. ╤, зда╓ться, що то минуле нав╕ва╓ людям згадку про незабутн╓...
У Тарандинц╕вськ╕й школ╕ нас гостинно зустр╕ча╓ Василь Григорович Бут, директор, з ╕н╕ц╕ативи якого було створено такий музей ╕м. Василя Симоненка, до котрого ╖дуть шанувальники поета з ус╕х куточк╕в нашо╖ держави. Тут можна пройти стежками Василевого дитинства, познайомитися з його друзями, з його творч╕стю, посид╕ти за шк╕льною партою тих важких п╕сляво╓нних час╕в...
Представники Лубенсько╖ районно╖ ради вручили в актов╕й зал╕ школи ╕м. Василя Симоненка прем╕ю його ж ╕мен╕ цьогор╕чним лауреатам: поетов╕ Микол╕ Костенку ╕ поетц╕, на слова яко╖ написано сотн╕ чудових укра╖нських п╕сень, Н╕н╕ Шаварськ╕й.
Микола Костенко, отримавши нагороду, каже: „Наш народ ╕ зараз почува╓ться незатишно в цьому св╕т╕. Боротьба м╕ж добром ╕ злом продовжу╓ться ╕ Василь Симоненко – з боку добра”.
╤ мимовол╕ пригадуються рядки ╕з щоденника поета, який все сво╓ коротке життя шукав оте добро, але так ╕ п╕шов у далеку дорогу з в╕дчуттям загубленого: „З ╕рон╕╓ю оглядаюся на пройдене: мен╕ двадцять дев’ять скоро стукне, а що я зробив, чи бодай почав значне? Не життя, а низка др╕бних клопот╕в, др╕бних невдач, др╕бних розчарувань ╕ др╕бних усп╕х╕в!” (22.V╤╤.1963).
Тод╕, коли писалися ц╕ рядки, Василь не м╕г знати, що в╕н за сво╓ коротке життя зробив значно б╕льше, н╕ж наш╕ можновладц╕ за багато рок╕в свого кер╕вництва. ╤, мабуть, недаремно кра╓знавець Валер╕й Козюра саме тут наголосив, що укра╖нець довше терпить, н╕ж живе ╕ неодноразово вдавався до цитування рядк╕в ╕з Василевого щоденника, нагадавши, що й про голод 1933-го Симоненко писав.
Ось ц╕ рядки: „Нема╓ н╕чого страшн╕шого за необмежену владу в руках обмежено╖ людини.
Голова колгоспу з ╢ременкового села кричав на зборах в╕д безсилля ╕ лют╕:
— Я вам зроблю новий 33-й р╕к!
Звичайно, н╕хто нав╕ть не подумав взяти за ком╕р цього нег╕дника. А цей же дурень одн╕╓ю сво╓ю ╕д╕отською фразою знищив насл╕дки роботи десятк╕в розумних людей. Якби в наших вожд╕в було б╕льше глузду, н╕ж ╓, под╕бн╕ крикуни милувалися б небом кр╕зь ╜рати”. (16.X.1962)
Врочистост╕ традиц╕йно розпочиналися живим голосом Симоненка, який звучав у актов╕й зал╕ школи, ╕ найв╕дом╕ша п╕сня на слова поета „Лебед╕ материнства” лунала так, д╕стаючи сам╕с╕нького неба, що, мабуть, ╕ Василь почув. Та коли прозвучали слова: „Можна все на св╕т╕ вибирати сину, вибрати не можна т╕льки Батьк╕вщину”, невимовний смуток огорнув душ╕, бо в р╕дному сел╕ поета вже не народжуються сини...
Того дня присутн╕ говорили щиро...
Ми вчилися слухати правду, ми вчилися говорити правду т╕льки зараз, а Симоненко говорив ╖╖ вже тод╕... Шкода лишень, що правда сьогодення застря╓ в горл╕ й ╕нод╕ хочеться крикнути словами помираючого в л╕карн╕ Василя: „Води! Хоча б ковток води з Удаю”.

Ра╖са Плотникова.
м. Лубни.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 23.01.2009 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6813

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков